Цусіма - Сторінка 140

Не важко було догадатися, що в нього не вистачало сили покінчити з собою, але він чесно приготувався підставити груди під японські снаря-ди< сподіваючись цим вернути втрачену честь. Сподіванка не справдилась. Незабаром він зійшов униз, щоб на самоті пережити муки совісті.

Надвечір загін російських крейсерів, супроводжуваний американською ескадрою, увійшов в Манільську бухту і став на якір 44.

КОРАБЕЛЬ НЕ ЗА ПРИЗНАЧЕННЯМ

Поміж кораблями Другої ескадри один особливо відзначався гарною осанкою корпусу, розкішним обладнанням внутрішніх приміщень і чистотою. Це був крейсер 1-го рангу "Светлана". її будували на французькій верфі, і призначена вона була виконувати роль озброєної яхти для великого князя генерал-адмірала Олексія Олександровича. Будівники її мало звертали уваги на те, щоб вона була сильною в бойовому відношенні, їм і на думку не спадало, що коли-небудь їй доведеться брати участь у бою. Через те головною їхньою турботою було створити всілякі вигоди для високої особи і її почту. І тільки після того, як вона років шість проплавала, на початку війни взялись її доозброювати артилерією. На ній було вже шість шестидюймових гармат. До них додали ще чотири 75-міліметрових гармати і чотири 47-міліметрових і влаштували для них погреби.

Незважаючи на переобладнання, "Светлана" не перетворилась на справжнє бойове судно. Введена до складу 2-ї ескадри, вона залишалася яхтою. На ній збереглися всі яхтинські традиції. Кілька тисяч миль пройшли від рідних берегів, а иа цій тритрубній красуні всі надбудови на верхній палубі, внутрішні лабіринти і розкішні каюти блищали бездоганною чистотою. На це витрачали матроси неймовірні зусилля. Під час вантаження вугілля порох від нього, що хмарою закривав корабель, кожного разу чорною пудрою лягав на фешенебельному обладнанні кают. Ніщо не могло зупинити начальство у вимогах до наведення лоску — ні воєнний час, ні океанські шторми, ні труднощі походу, ні тропічна жара. Щодня на "Светлане" драїли мідні частини, мили перебірки з милом і содою, натирали палуби піском, шкребли і підфарбовували різні частини, немов готуючись до височайшого огляду. Особливо намагалися навести чистоту у великокнязівських каютах і салоні, що відзначалися розкішним обладнанням.

Матроси бурчали;

— Ідемо на війну, а ніби'покоївки прибираємо тут панські хороми.

— Щоб здохнути тому, для кого цих світлиць понабудовували. По кораблю носився боцман Вєшков, чорнявий крикун, середнього

зросту, з прямою ходою. Гучний голос його було чути то на носі, то на кормі, то у внутрішніх приміщеннях судна. Він був невтомний у лайці і щедрий на кулаки. Бив він тільки по голові, щоб не залишити ніяких слідів на тілі, і удари його були розраховані на півсилу — бо мало який матрос міг би встояти перед ним.

Обходила судно і ще одна людина в чині капітана 2-го рангу. Сухорлявий і чепурний, він стежив за роботою з такою дбайливістю, наче перебував у власному маєтку. Матроси, ще здалеку побачивши чорну борідку, аксельбанти і збитого на потилицю кашкета, починали старанніш працювати. Вони добре знали свого старшого офіцера Зурова і одразу могли визначити його настрій. Коли він був чимсь незадоволе-ний, то на ходу підкопував великим відстовбурченим пальцем правої руки повітря, ніби кочедиком *. Колись його призначали в гвардійський екіпаж, але він відмовився від блискучої кар'єри. Йому хотілося бути справжнім моряком, а не "паточником", як називали близьких до палацових сфер. І все ж він, син генерал-лейтенанта, не відійшов від цих сфер,, зарахований в ад'ютанти до великого князя Олексія Олександровича. Але від цього Зуров не перестав любити море. Обов'язок служби в нього був на першому місці. Вимогливий до себе, готовий, якщо треба

Кочедик — приладдя для плетіння постолів.

буде, померти за свій флот, він вимагав цього і від інших. Він був певний, що владу йому дали недаремно, що всі розпорядження його святі й непорушні і що матросів, які зробили хоч би найменшу провину, не можна залишати непокараними. Прізвища матросів, що завинили, вій записував на білих, як сніг, накрохмалених манжетах, потім викликав "грішників" до себе і визначав їм покарання:

— Ти, чортова перечнице, станеш під рушницю на дві години. А ти, чортова перечнице, сядеш у карцер на п'ять діб.

Взагалі в Зурова на все виробились свої дуже стійкі погляди, і в них він вірив, як у таблицю множення. Свій корабель він тримав у такій чистоті, що жодна смітинка не могла бути непоміченою, і через неї, через цю смітинку, завжди хто-небудь терпів.

Одного разу під час стоянки біля Мадагаскару "Светлану" відвідав адмірал Рожественський. Він був вражений охайністю яхти. Він поїхав у великому захопленні від приємних вражень. Після цього по всій ескадрі було розіслано його наказ від 23 лютого 1905 р. за № 129:

"Наказую старшим офіцерам і старшим артилеристам суден ескадри завтра, 24 лютого, зібратись о 8 г. ЗО хв. ранку на крейсер 1-го рангу "Светлана" для вивчення обладнання оборони від осколків і додаткового бліндирування елеваторів.

На крейсері "Светлана" обладнання це не тільки доцільне, а й чепурне. А останнє надзвичайно важливе: з двох кораблів, що мають однакові засоби атаки й оборони і несуть однакову службу, чепурний незрівнянно сильніший від зашкарублого, бо чепурний докладно вивчений особовим складом і знайомий йому досконало, а зашкарублого напевне не знає більшість офіцерів і команди.

Прошу командира крейсера 1-го рангу "Светлана" познайомити старших офіцерів і з порядками, що забезпечують пристойний вигляд корабля".

На підставі цього наказу офіцери побували на "Светлане", оглянули її, випили в кают-компанії і роз'їхались по своїх суднах. Але й після цього на жодному з кораблів порядки анітрохи не змінились. А старший офіцер броненосця "Орел" капітан 2-го рангу Сидоров, ділячись враженнями з своїми офіцерами, кепкував:

— Нічого особливого. Як була вона яхтою, так і залишилась нею. У нас на броненосці захист надійніше влаштований, але не такий гарний. Повії теж бувають чепурні. Чи значить це, що вони кращі від скромно одягнених, але чесних жінок?

Під час походу, до "Светланы" додали ще одну колишню яхту намісника Далекого Сходу адмірала Алексеева — крейсер 2-го рангу "Алмаз" і допоміжний крейсер "Урал" — і назвали всі ці три судна розвідувальним загоном. Інших обов'язків вони й не могли, нести. "Алмаз" був озброєний дванадцятьма дрібнокаліберними гарматами. "Урал", перероблений з німецького напівпасажирського пароплава на допоміжний крейсер, був завбільшки майже такий, як броненосець — десять тисяч п'ятсот тонн водотоннажності. Проте це залізне громаддя, здалеку грізне зовнішнім виглядом, мало тільки дві шестидюймові гармати. Це зводило до нуля бойове значення такого великого корабля, який міг бути тільки доброю мішенню для ворожих снарядів. Будь-який міноносець з 2-ї ескадри, водотоннажністю в тридцять разів менший, був у бойовому відношенні більш цінним, ніж "Урал". Перед іншими суднами ескадри в нього була єдина перевага — це потужний бездротовий телеграф, якого не було на жодному кораблі в японців. Але й цю перевагу Рожественський не використав як слід, не дозволивши йому перебивати телеграми з розвідувальних японських суден.

Розвідувальний загін очолювала "Светлана". На її щоглі майорів брейд-вимпел капітана 1-го рангу Шеїиа. Проте цьому загонові жодного разу не доручали не тільки глибокої, але й взагалі ніякої розвідки. Він тримався від ескадри не далі видимості прапорних сигналів. Виходило, що такі кораблі було введено до складу 2-ї ескадри тільки для рахунку, щоб збільшити число її вимпелів.

Так "Светлана", зберігши яхтинські традиції, дійшла до Цусіми, чистенька, сяюча блиском розкішних внутрішніх приміщень. В день бою розвідувальний загін, очолюваний нею, здавалося, найбільш мусив показати себе. На ньому лежав обов'язок раніш від інших побачити ворога і вчасно доповісти про нього. Так робили японці, таке доручення дав би розвідувальному загонові кожний розумний командуючий ескадрою. А тут вийшло все навпаки. О восьмій годині ранку Рожественський наказав, щоб "Светлану", "Алмаз" і "Урал", висунутих на кілька кабельтових вперед ескадри^було переведено в тил, забезпечений уже іншими крейсерами. Недоладність такого наказу розуміли всі. Розвідувальний загін не знав, що він має робити під час бою. І тільки о дванадцятій годині дня він одержав за сигналом новий наказ командуючого — охороняти транспорти. Це було вже справжнім безглуздям. На "Светлане" ніхто не чекав такого завдання, знаючи незначну силу свого загону.

Можливо, через те командир крейсера капітан 1-го рангу Сергій Павлович Шеїн, коли для ескадри наближався найрішучіший момент, був такий пригнічений. Щоправда, і раніш, під час походу, його обличчя з широким носом, з круглою посрібленою бородою рідко освітлювалося посмішкою. Високий і м'ясистий, але якийсь крихкотілий, ніби відволожений від морської води, він завжди був чимось незадоволений і дивився на все спідлоба, наче йому спротивився весь світ. Розмовляючи з своїми підлеглими, він тонким і плаксивим голосом розтягав слова, як дячок, що читає заупокійну молитву. І навіть розсердившись на матросів, він не кричав і не підвищував голосу, а сумовито обзивав їх несподіваними назвами різних предметів:

— Швартовочні бочки, лапша, чугунні кнехти, холодець...

При цьому здавалося, що командир ледве стримується, щоб не розридатися. ,

Команда дала йому прізвисько:

— Плакса.

А тепер, одержавши останнє розпорядження Рожественського, командир ще більше опустив посивілу й довгасту, як диня, голову. Як досвідчений моряк, він чудово розумів, що в нього є під руками для охорони транспортів: дві яхти і напівпасажирський пароплав. Але чому цього не розуміє адмірал? До чого ця дитяча гра в кораблики перед лицем сильного ворога? Все складалося не так, як належало під час підготовки до великої битви. Командир, крокуючи по містку, глибоко замислився. Права рука його вчепилась в бороду, наче він сам себе, ніби коняку за вуздечку, водив туди й назад.

Розхвилювались і офіцери, дізнавшись про нове завдання розвідувального загону. Вони збиралися групами і обговорювали останнє рішення адмірала.