Цусіма - Сторінка 141

З цього приводу деякі висловлювалися різко. Мічман граф Нірод, зовсім ще хлопчисько, з маленькими темно-русявими вусиками, перший заговорив, червоніючи від соромливості:

— Покладені обов'язки на нас, панове, ми, звичайно, будемо виконувати. Але погодьтеся, що ми опинились у дивному становищі. Не тільки транспорти, а й самих себе, тобто свої кораблі, навряд чи нам пощастить зберегти. Які в нас для цього можливості?

Лейтенант Толстой, незграбний чоловік на маленьких, як у дітей, ніжках, з опуклими рачачими очима, з випнутою нижньою щелепою, злобно посміхнувся, показуючи рідкі зуби, що стирчали, як у гризунів, і сказав:

— Так, Георгію Михайловичу, ви маєте рацію. Вести бій нам не під силу. Ми можемо тільки чесно загинути.

— Наш Толстой скотився в безнадійний песимізм,— підхопив лейтенант Солнцев, поблискуючи склом пенсне.— Отже, справді наші справи кепські.

Старший штурман, лейтенант Дьяконов, повний, з черевцем і рожевими щоками, витриманий і веселий, умовляв тенорком:

— Не треба завчасно втрачати надії. Головне — ставтеся до всього спокійніше.

Вахтовий начальник лейтенант Вирубов похмуро мовчав. На цього високого й широкоплечого силача надіти б кольчугу — він був би викапаний староруський витязь. Розумний, але одчайдушний, він дивився на всіх жорсткими очима і справляв враження людини, якій нічого не варто випити відро горілки і задушити руками будь-кого з своїх ворогів. Вислухавши Дьяконова, він заперечив:

— Не можна бути спокійним, Володимире Володимировичу, коли знаєш, що доведеться вмирати через тупість командування. Я зовсім не розумію, як наш загін буде захищати транспорти. Єдине, що залишається нам,— це стати між своїми транспортами і японськими кораблями і приймати всі їхні удари на себе, в той же час не заподіявши їм ніякої шкоди. До речі, "Урал" — величезне судно і може служити гарною мішенню для стрільби. Де була логіка в такому рішенні? Воно нас позбавило головного козиря — швидкості і рухливості. Ми будемо прив'язані до транспортів, як приречені на заріз бики до стовпів.

— Панове офіцери, я прошу вас припинити такі розмови,— почувши мову лейтенанта Вирубова, строго зауважив старший офіцер Зуров.— Невже у вас нема інших тем?

— Пробачте, Олексію Олександровичу, але хіба я неправильно висвітлив завдання розвідувального загону? — гарячкував лейтенант Вирубов.

Зуров ще більше збив кашкета на потилицю, прикриваючи ним широку лисину, і сердито відрубав:

— Наше завдання не критикувати розпорядження командування, а точно їх виконувати. Про всі наші недоліки поговоримо після війни. Ораторствуйте на березі скільки хочете, але тільки не під андріївським прапором і не в бойовій обстановці.

З таким самим настроєм вступала в бій і команда. Але там люди висловлювались обережніше. На шкафуті зібрались матроси різних спеціальностей. Комендор Фомов, підійшовши до них, сказав:

— Чули? Наказано нам охороняти транспорти. Що-небудь думала ця голова?

— Думала, ворожила, а солону воду сьорбнути доведеться,— відповів машиніст Шпеков.

Радіотелеграфіст Смирнов, хлопець гострий, як уксусна есенція, промовив:

— Гілками можна тільки мух відганяти, а проти вовків треба мати більш дійову зброю.

Коли з'явились головні сили, на "Светлане" пробили бойову тривогу* і всі розбіглись по своїх місцях.

Вона відкрила вогонь по ворогу разом з іншими своїми кораблями. Спочатку ворожий загін, що нападав на російські транспорти, складався тільки з чотирьох судеіЦ а потім приєднались до них ще дванадцять. Звичайно, "Светлана", "Алмаз" і "Урал" одразу були б розчавлені, якби до них не наспів загін адмірала Енквіста. На деякий час рятували становище його чотири крейсери: "Олег", "Аврора", "Дмитрий Донской" і "Владимир Мономах". Але й тепер на боці ворога була величезна перевага. І все ж "Светлана" довго залишалась неушкодже-ною. І тільки о третій годині вона дістала пошкодження, що спричинилося до дальших її злигоднів.

Перед цим командир на всякий випадок наказав приготувати крейсер до висадження в повітря. Мінери принесли в носовий мінний відділ гальванічну батарею, проводи і запали. Вони протягли їх через люк у погріб з піроксиліном, якого було там близько тонни. Тут були присутні — завідуючий бомбовими погребами прапорщик по морській частині Свербєєв, радіотелеграфіст Смирнов, два мінери і чотири машиністи. Не встигли вони розійтись, як крейсер сильно хитнуло на правий борт. Це загримів залп своїх батарей. І ту ж мить по всьому мінному відділенню з гуркотом блиснуло сліпуче сяйво і задзвеніли, вдаряючись об залізні перебірки, осколки від ворожого снаряду, що розірвався. З лівого борту в пробоїну, яка виявилась нижче ватерлінії, хлинули, наче з прорваної греблі, сильні потоки води. Люди кинулись до виходу, ледве переборюючи її натиск. Радіотелеграфіст Смирнов устиг крикнути в люк бомбового погреба:

— Рятуйся! Скоріше рятуйся!

І сам теж попрямував до трапа, по якому мінери вже сходили нагору. В цю мить йому спало на думку — задраїти люки бомбових погребів. Він кинувся назад. Але тут донеслися до нього крики людей, які залишилися там, унизу. Вони всі загинуть, якщо він задраїть люки.

Довелось йому відмовитись від свого наміру. Сміливий і рішучий, він. проте, в напруженій обстановці випустив з уваги, що матроси можуть вибратись з погребів по трубах елеваторів. Крім нього, в мінному відділенні залишався ще прапорщик Свербєев, хворий на ноги, який ніяк не міг дістатися до трапа, і, збитий водою, безпорадно борсався в ній. А вода, розливаючись, грізно вирувала, переливалася через комінгси і з ревом затоплювала погреби. Найближча динамо-машина працювала вже у воді, з якимсь захлинистим і хрипким клекотом розкидаючи бризки. Все це створювало такий шум, ніби спадав з величезної височини водоспад. Прапорщик знесилився. Смирнов схопив його за комір кітеля і поволік до трапа. Нагорі, опам'ятавшись і ледве вимовляючи слова, Свербєев сказав:

— Спасибі за врятування. Якщо залишусь живий, половину свого маєтку тобі віддаєм.

— Тепер нема часу про це думати,— сказав Смирнов і побіг в радіорубку.

Аварійна партія, спустившись вниз, почала роботу. Сюди ж прибіг і старший офіцер Зуров. йому доповіли, що двоє людей не встигли вискочити з погребів і залишилися там, живцем поховані. Та в цей час було не до жалю. Нагорі йшла стрілянина, а тут люди бились за плавучість судна і за життя всього екіпажу. Було страшно, що перебірки не витримають натиску води. До них почали припасовувати підпори з дерев'яних брусів. У цій справі найбільше відзначились два теслярі — Василь Нікулін і Адо Лепп. З винятковою енергією вони пиляли або рубали деревину, підкладали під бруски шматки дощок, так рясно вкриваючись потом, наче тільки-но вискочили з гарячої бані. Все це робилося при тьмяному світлі ліхтарів. Справа в тому, що всі чотири динамо-машини були скупчені в одному місці — в носовій частині судна. Будуючи корабель, їх навмисно розташували якнайдалі від великокняжих приміщень, щоб шумом динамо-машин не турбувати найяснішого пасажира. Це була дика послужливість суднобудівників. І сталося те, що можна було передбачити заздалегідь: всі чотири динамо-машини, залиті водою, одразу вийшли з ладу. Весь корабель пірнув у темряву. Люди, особливо ті, що були в нижніх приміщеннях, пережили жахливі хвилини, поки не засвітили ліхтарі або свічки.

Перебірки, підперті брусами, витримували натиск води, але вона, як внутрішній ворог, просочувалась крізь щілини перекошених дверей і там, де по бортах проходили труби. З жилої палуби її викачували ручними помпами і вичерпували відрами. А за залізною перебіркою, в носовій частині судна були залиті водою бомбові погреби — два шестидюймових, один 47-міліметровий, один з піроксиліном. І "Светлана", ще раніш перевантажена на тисячу тонн, прийняла на себе нову вагу — близько чотирьохсот тонн води. Внаслідок — крен на лівий бік і диферент на ніс. Ліва шестидюймова гармата не могла більше стріляти. Крейсер втратив до п'яти вузлів ходу.

В розвідувальному загоні вийшов з ладу і був залишений командою крейсер "Урал".

Почалась якась мішанина з транспортами, що зовсім вийшли з ладу, і в цій мішанині, б'ючись, крутилася "Светлана". Проте всі люди на ній були на своїх місцях, усі сумлінно виконували свої обов'язки. Частина команди була зайнята тим, що переносила заряджені шестидюймові патрони з корми до носових гармат, даючи їм можливість продовжувати стрільбу. Це робилося відкрито, під вогнем ворога. Іноді ворожі снаряди, пролітаючи низько над палубою, так гуділи, що деякі матроси мимохіть нахилялися, немов уникаючи удару, як у кулачному бою. Сивоволосий командир Шеїн, незважаючи на небезпеку, весь час був на містку і, стежачи за ними, плаксиво наказував:

— Не кланятися японським снарядам!

Згодом "Светлана" дістала ще кілька пошкоджень. На верхній палубі були зруйновані коечні сітки, камбуз і шлюпки. Зяяла велика діра в борту на рівні батарейної палуби проти великокняжої каюти. Все цінне спорядження цього приміщення було зіпсоване осколками. Тут виникла пожежа, але її швидко погасили. Поверхом нижче було знищено каюту старшого суднового механіка. Пролам у борту виявився майже біля самої ватерлінії, і крізь нього, поки його не забили, проходила вода.

З людей у денному бою, крім двох, що залишились замурованим" в погребі, ніхто більше не потерпів. Присмерк, що насунувся, обірвав артилерійський бій.

ПІД ЗАХИСТОМ НОЧІ

Вночі "Светлана", упустивши з очей броненосці і транспорти, вступила в кільватер крейсерському загонові адмірала Енквіста. Але цей загін розвинув такий швидкий хід, що вона, підбита, з наповненими водою носовими відділеннями, не могла за ним устигнути. Флагманський крейсер "Олег", відходячи від неї, не дав їй ніяких вказівок щодо свого курсу. Незабаром вона залишилась сама серед моря, в пітьмі. Виконуючи останній наказ адмірала Небогатова, що його одержали вдень,— курс норд-ост 23°, "Светлана" самостійно попрямувала до Владивостока.

Людям не загрожували більше ворожі снаряди. Але і в нічній тиші неспокій не залишав їх: в жилій палубі продовжувала розливатись вода. Зупинитись, підвести пластир під пробоїну і за всіма правилами забити її було небезпечно — почались мінні атаки.