Русь первозданна - Сторінка 153

Війська Далмації поступили під команду Нарзеса. За довгі роки довгої війни ніколи ще Італії не загрожувало таке сильне кількістю й умінням військо.

Нарзес не тільки вмів малювати на ситовнику рух військ у битвах і складати плани фортець. Він умів і командувати. Як добрий птахар розсипає зерно, так євнух-воїн не шкодував грошей. Його шанували за розумну щедрість. Федерати заглядали євнухові в рот, як старі елліни — Богові-Оракулові. В імперії не виявилося флоту, щоб переправити військо в Італію. Нарзес ішов сушею. Франки погрозили Головнокомандувачеві францісками якщо він посміє вступити у Венетську область. Проковтнувши ганьбу, Нарзес пробирався нічиєю землею, без доріг, береговою смугою. Головнокомандувач Заходу зібрав легкі кораблі, за допомогою яких влаштовувалися переправи через гирла численних річок і рік, що впадали в Адріатичне море.

Тейя, кращий полководець Тотили, стояв у Вероні. Нарзес, як і Тотила в його поході на південь, не бажав гаяти час на облоги. Нехай вирішиться в полі доля Італії.

Війна, що досі жевріла, спалахнула яскравим вогнем, останнім вогнем. Били, грабували, убивали, душили всіх, ні

1 Франціска—важка двосічна сокира, що у франків була як метальна, національна тоді зброя.

перед чим не спиняючись. Для герулів, гуннів, лангобардів та інших федератів ворогом був кожен італієць, прибічник Юстиніана чи Тотили — байдуже. Вбивали, щоб зняти з тіла нещасне лахміття; тих, з кого нічого'здерти, різали для забави. Ромеї більше не брали в полон. Італійці відповідали тим самим.

Боротьба наближалася до розв'язки. Кому бути?

Не кваплячись, збираючи своїх, Тотила вийшов з Рима на північ. До нього з'явилися посланці Нарзеса. Євнух хотів підрізати підколінну жилу в Італії:

— Навіщо тобі, який командує жалюгідною купкою здичавілих людей, змагатися з усією могуттю імперії? Скорися, і ти скоротаєш свої дні в розкоші, як Галі мер, як Віттігіс.

У цій війні не було нічого звичайнішого за зраду. Тотила не образився. Він відповів просто: ні!

...Чотири стадії відділяли італійців від ромеїв. Не довіряючи стійкості федератів, Нарзес поставив їх у центрі, зайнявши крила когортами ромеїв. Нарзес об'їздив свої щільні фаланги. З ним їхали вершники з жердками, поперечини в яких були обчіпляні чимось блискучим. Щедрий полководець розбуджував солдатську хоробрість, показуючи браслети, намиста, персні, ланцюжки, дорогу зброю, позолочені кубки, гаманці з монетами...

Можливо, саме тут же і вранці варто розпочати бій. Тотила зволікав, чекаючи прибуття двох тисяч вершників. Перед полуднем італійський рекс відвів свою армію в табір. Ромеї залишилися на полі.

Дві тисячі не обдурили Тотилу. Але Нарзес, зважившись довіритися федератам, перемінив бойовий порядок. Тепер він поставив на краї вісім тисяч стрільців з лука, вигнувши стрій місяцем.

Італійська піхота рушила тихою ступою, а кіннота поскакала на ромеїв. Хоробрі були люди, і сильні воїни, і на баских конях. Багатьох Індульф знав як товаришів. Кращі з кращих, всі були розстріляні, так і не встигнувши завдати удару ромеям. Не ромеї — варвари виграли останній бій за Італію. Уже в сутінках регули, гунни, лангобарди, бесси зламали італійців, серед яких людей готської крові було не більше шостої частини.

Ромеї налічили шість тисяч трупів на полі. Чотири чи п'ять тисяч італійців були полонені, і через два дні Нарзес наказав усіх перебити до останнього пораненого.

Заблукала стріла гунна, герула, перса, сарацина чи ще когось із ромейських федератів знайшла горло Тотили. Непомітно, аби не схвилювати своїх, рекс відступив, борючись зі смертю.

Тотилині очі закрилися з початком ночі. Індульф прийняв останній подих вождя Італії. Він відвіз тіло і поховав його потай, як йому гадалося. Згодом ромеї осквернили кимось продану могилу, щоб переконатися, чи смерть забрала великого ворога імперії. Мертвим однаково.

З

Розуміючи, що йому не порятуватися від кінноти, піхотинець все-таки ламає стрій і біжить на неминучу смерть. Знаючи, що, лише згуртувавшись з товаришами, солдат вибирається з поля, такий все-таки підставляє беззахисну спину. Чому? І тебе оберігав хтось досі, Індульф більше не осуджував людей, які віддають душу темному страхові. Можливо, так проявляється нездоланна сила Долі, яка володарює на берегах Теплих морів. /

Перемігши Тотилу, Нарзес квапився позбутися ланго-бардів, які без упину грабували Італію. Полководець Валеріан повів небезпечних союзників на північ, намагаючись оберегти нещасні залишки населення Італії.

Здавалося, війна повинна завершитися. Ні. Рештки італійської армії, що вирвалися після розгрому, вбивали заложників, убивали родини сенаторів, патрикіїв, убивали всіх хоч трохи помітних людей, яких підозрювали у співчутті ромеям. Колишні раби, колишні серви, зубожілі колони не просили і не давали пощади.

Перемога Нарзеса стала сигналом повсюдної різанини. Ще раз, уп'яте, був захоплений Рим. Федерати різали. Фі лемут повторив у Першому Римі розправу над жителями, влаштовану раніше в Римі Другому.

Нарзес вдавав, що не помічає,— нічого іншого не залишалося Переможцеві Заходу. Останній вождь італійців Тейя міг би, взявши скарбницю, залишену Тотилою в Тіцініумі, піти до франків або віддати їм Тіцініум, отримавши навзамін покровительство, життя, добробут. Але Тейя, як і Тотила, не відмовився від тернової діадеми Італії.

Недалеко від Неаполя в фортеці Кумах трималися італійці, якими командували Геродіан, колишній ромейський воєначальник, і Алігер, Тейїв брат.

Тейя просив допомоги у франків. Пожадливі хижаки хотіли виждати. Та коли Валеріан, проводжаючи лангобар-дів, обложив італійський гарнізон у Вероні, до нього прийшли посланці франків і зухвало дали йому понюхати франциску. Франки вже вважали своєю власністю країну на північ від По, і велика імперія відступила.

Зібравши тих, хто ще бажав битися за свободу Італії, Тейя кинувся на південь. Нарзес зайняв гірські проходи. Тейя обдурив ворога. Стало легко ходити по Італії порожніх міст, здичавілих собак та знахабнілих вовків.

І тепер ти сидиш, Індульфе, і чекаєш ще одної битви. З усіх, хто прийшов з тобою на береги Теплих морів, зваблений пошуками неможливого, вижив тільки ільменець Голуб. Де решта? їхні кості розкидані по долинах, ущелинах, горах і полях Італії, їхні кості лежать у глибинах Теплих морів. Над ними плавають чужі риби, байдужі до вишкірених порожніх черепів.

Товариші... Тіні. Ти тінь колишнього Індульфа. Голуб теж тінь. Тінь і другий твій товариш, Алфен, чоловік без племені, який довго носив пов'язки на шиї і на зап'ястях, соромлячись довічних шрамів від рабського нашийника ти браслетів кайданів. У Тейї залишалося кілька десятків кораблів. Удалося виручити гарнізон Кум і вивезти скарбницю. Ні хто не дивився на непотрібні скарби. У безлюдній Італії не наймеш солдатів і не купиш хліба.

Везувій ревів. З кратера вилітав гарячий приск, освітлений знизу багряними променями підземного вогню. Незвичайне, неможливе для дурнів: у гори голос, як у бика, завбільшки з гору.

Везувій — вікно християнського пекла. Душі людей заповнюють худими птахами повітря Італії. Індульф не боявся померлих, не лякався чужого пекла. Нехай один християнин штовхає в пекло іншого. Два місяці поблизу Везувію італійці й ромеї. їх розмежовували, як глибокий рів, стрімчасті стіни берегів ріки Дракон. Стрільці, ховаючись, полювали на людей через ріку. Тим, у кого не було досвіду Індульфа, здавалося, що таке може тривати вічно. Поки людина дихає, вона надіється.

Сила була в Нарзеса. Він споруджував на своєму боці дерев'яні вежі, готуючись перекинути мости через прірву

Командуючий італійськими кораблями продався ромеям. Та й без зрадника флот дістався б Нарзесу, до якого підходили й підходили бойові галери.

Втративши море, Тейя залишився без продовольства. Італійці відійшли на Молочну гору. Вузькі ущелини, круті

підйоми. Недоступна фортеця і — нічого, крім конячого м'яса.

Тут зібралися всі, хто вирішив не здаватися. Приречені. Колишні вільні. І колишні невільні, про яких казав благородний Тотила: "Я ніколи не піду на мир, за яким мене зобов'яжуть видати воїнів, котрі носили раніше нашийник раба".

Останні з живих італійців, як здавалося Індульфові.

Вночі з гори виднілися цятки багать на північному заході: Нарзесів табір. З вечора цятки живого вогню можна було побачити і в інших місцях. У темноті думалося, що Італія ще жива.

День показував ромейські кораблі на морі, яке з двох боків оперезало виступ, і руїни на суші. Нічні вогні в окрузі були тільки багаттями солдатських збориськ, які шакалами бродили скрізь. З гори Індульф міг нарахувати одразу п'ятнадцять чи шістнадцять міст, селищ, убитих війною; розруйновані вілли не варто було й рахувати.

Ніде немає жителів. Скрізь сади й двори,/ по кілька разів перекопані солдатами-скарбошукачами. Зламані й стіни, запідозрені, що в них ховається майно господарів будинків, котрі ніколи вже не повернуться.

За сто підвід, завантажених кумською скарбницею, тут не купити одного прісного коржа, спеченого в приску.

Воли з'їдені, порожні вози пішли в багаття. Вірні з вірних, чесні з чесних допомогли останньому рексу Італії поховати останні залишки скарбниці Феодоріха Великого.

Де? Індульф забув. Суха, як пісковик, тверда, наче залізо, дружба чоловіків — найвище почуття душі.

Злитки, монети, жезла, діадеми втонули. Було солодко дивитися, як помирає трикляте золото. І стало гірко, коли тьмяна купа жовтих речей піднялася над водою. Невже заповнилася тріщина, в землі, невже обманула мотузка завдовжки сто ліктів, не діставши до дна! І враз усе провалилося. Безодня проковтнула. Хтось рвонув до себе дар людей, які зневірилися в силі золота.

Хтось проказав ім'я підземного бога. А Тейя плюнув униз і відвернувся.

На світанні всі італійці, крім важкопоранених, вишикували фалангу біля виходу з ущелини. Ці ніколи не ламали строю, не втікали з полів, кинувши зброю. В дні невдач вони вміли відступити, відповідаючи ударом на удар. Вони не підставляли переможцю спину, тому вціліли до кінця. Вони не боялися оточення, їх, як руки, прикривали круті

24 в. і ванов

737

схили. Самогубно кінноті нападати на фалангу справжнього війська. Ромеї теж спішилися.

Ніби зуби пилки, з обох фаланг висовувалися списи — сарисси.