Русь первозданна - Сторінка 159

Родопські скамарі дотикну-лися до скіфського скарбу з хитрощами людей, гнаних богом і Долею. Щоб не залишити внизу слідів, товариші на мотузках спустили пошукачів з кручі.

Безкрилі птиці щурами проповзли в дірку, що залишалася між склепінням і брилою, якою скіфи завалили печеру. Мешканці Козячої гори стали власниками зброї та обла-дунку, яких вистачало й на сотню чоловік. Як і всі люди, скамарі вміли бути жадібними.

Хтось і далі посилав удачу. Спустившись з гори, скамарі наловили коней, що належали вершникам Асбада.

Настали кращі часи. Якби так було завжди: жодного солдата на дорожних заставах. Та немає безхмарного щастя в Підмісячній. Садиби власників збезлюдніли. Втекли колони. Навіть халупи приписних до поля і польових сервів були покинуті їхніми нещасними пожильцями.

Фракія давно виступала полем для прогулянок варварів, і її населення вміло ховатися не лише в горах і фортецях.

Два десятки скамарів здавалися справжніми солдатами, поява яких і в мирні дні не обіцяла підданим добра. Солдат завжди вимагає їсти, пити, він хоче жінки і грабує все, що потрапить під руку.

Навіть собака не зустрів Георгія і його товаришів, коли вони спинилися біля огорожі житла знайомого колона. Хтось, спішившись, розчинив ворота. Розлетілися сполохані кури. Ніби справжні птахи, кури знялися і довго літали, поки не попадали на поле майже спілої пшениці.

Володіння колона було обнесене старим і багато разів підновлюваним муром, значно вищим людського зросту. Огорожа була складена з нетесаного каменю, який і зсередини своїми виступами утворював ніби сходинки. Зручно для господаря, який може, не виказуючи себе, подивитися в будь-який бік.

Об' їдки сіна й соломи, гній, болото, яке заносили ззовні в двір, поступово підняли грунт усередині огорожі, і будівля вросла в землю. Будинок, як і огорожа, поставлений з каменю, тупо дивився двома чорними дірами пузькнх вікон. Відчинені двері косо висіли на ремінних петлях.

Покинуті посеред сухих кізяків, валялися перевернута борона з дерев'яними зубцями та два плуги із затесаних на клин окоренків, обкованих іржавим залізом. Віз без передка і ще віз без коліс, парне ярмо...

В хаті засіки для зерна і припасів, що водночас правили й за ліжка, розкриті й порожні. В огнищі — холодний попіл. Георгій прокляв небо й землю. Колон Євмен був другом скамарів. Не безкорисливим — взаємна вигода виступала єдиною міцною основою сердечних союзів. Євмено-ве поле межувало з лісом, що спускався з Козячої гори, і його садиба була проміжним складом для здобичі скамарів.

Євмен знайшовся в тайнику біля льоху, обов'язково потрібного в місцях, де вирощуються виноград і маслини. Із смердючої нори господар виповз разом з дружиною, молодшим сином і кішкою. Старші Євменові діти стерегли худобу, заховану в лісовому загоні. Євмен був по-своєму багатий, але не від землі, а щедротами скамарів.

— Хай поб'ють мене боги,— казав Євмен.— Ми вас помітили. Я думав, диявол послав мені справжніх солдатів.

З передгірної тераси було видно не лише Гебр, а й далі фракійської рівнини.

— Біда,— звично скаржився Євмен.— Звірина робить потраву в полі. Вепри лізуть у хліб, ніч,ого не бояться. В них вселилися душі вбитих ромеїв.

— Ти богохульствуєш,— посміхнувся Георгій.

— А, що ти знаєш! — відмахнувся Євмен. Фракійці були охрещені поголовно при Костянтині,

більше восьми поколінь тому. Але старі вірування трималися. Сільські жителі, паганоси ', для городян люди нижчі, смерділи гноєм і язичництвом. їм було байдуже до тлумачень сутності Христа, що роздирали міста. Євмен вірив у Христа як головного бога, схожого на базилевса чи фракійського префекта, який керує звідкись згори і не займається малими людьми. Поруч жили боги лісів, води, землі. Колись і від когось Євмен чув про дияволів, які вселилися у свиней на велику шкоду їхньому власникові. Здаля Євмен спостерігав, як варвари розгромили ромеїв. Для душі ромейського солдата свиня найпідхожіше місце.

— Ти подумав, що ми ромеї? — спитав Георгій.

— Я й зараз ледве вірю очам. Ти найнявся служити солдатом?

— Ні. Я знайшов цю зброю.

— А-а...— ніби байдуже погодився Євмен.— Якщо тобі подобається... Та не попадись варварам. Вони знаєш які... Ти не встигнеш їм пояснити,— з іронією додав чоловік, що вірував і в нових, і в старих богів.

Він був хоч і з великої відстані, але очевидцем загибелі тзурульської кінноти. Маючи малий запас слів, Євмен розповідав з допомогою найрізноманітніших лайок, інтонацій, рухів тіла про те, як за Гебром рухалися кінні полки, як танули ромеї — їх він відрізняв за блиском касок і латів,— як варвари "догризали ромеїв".

А наступного ранку кілька втеклих солдатів пограбували Євмена. Колон вважав розумно змовчати, що він встиг вигнати худобу до лісу і закопати більшу частину майна.

Він ненавидів міських, які з'являлися до нього скупника-ми-торговцями і, він був переконаний, обдурювали його, коли він продавав бичка, зерно, овочі, щоб купити солі, дещо з начиння та одягу. Він міг би прожити без міст та

1 П а г а н о с (від староримського пагус — сільський округ) — спочатку мирний сільський житель, потім мешканець глухомані. Далі — язичник. На Русь слово занесене греками, вживалося як синонім язичника, згодом — лайливе.

імперії. Особливо без імперії в особі двох ромеїв — збирача податків та солдата. Євмен вважав себе лише фракійцем.

Насувалися дні бідувань. Варвари потравили поля. Багато хто залишився без худоби, майна. Євменів сусід, який сидів від нього за шість стадій у бік Гебра, утік зовсім, він сам спалив свій будинок. Як усі, Євмен знав майбутнє: податок буде збільшений добавкою — епіболою, яка падає на вцілілих. Завдяки скамарам в Євмена був запас. Та платити одразу не можна: хто легко віддає, з того вимагають ще. Євмена запроторять у тюрму, будуть мордувати за несплату податку. Він повинен триматися до кінця і поступиться під загрозою страти. Тоді здирник переконається, що цей віддав останнє.

Євмен сказав Георгію: "Я теж хотів би втекти". Він не думав покидати садибу, але набивав собі ціну — господар садиби був потрібен скамарам. І добре, що немає більше сусідів. Той ніби про щось здогадувався і міг донести. Не зумисне, але, коли з чоловіка вибивають несплату податку, він здатен на все, щоб позбутися мук. Скамарів колись спіймають. І Євмена з ними. Не треба думати про цс.

Євменів предок, римський легіопер-осадпик, одержан під імператора землю і допомогу на влаштування. Різка збирача податей розірвала зв'язок між імперією та потомком ветерана Траяна.

Біля огнища в маленькому тайничку (життя підданих — таємниця) Євмен беріг родові святині. Коли скамарі поїхали, він витяг їх: глиняну заввишки з чверть фігурку пузатого чоловічка із стертими від часу рисами обличчя, бронзову жінку з надто великими грудьми, вершника з дерева і мармурового божка з орлом у ногах.

Розставивши богів на огнищі і ставши перед ними на коліна, Євмен проказував молитву. Дружина й син вторили:

— Ти добрий Лібер-Сильване, що даєш людині ситість від поля й стада... І ти. Юноно-Популоніє, плодородная... І ти, Вершнику-Вождь... І ти, Зевсе-Юпітере-Залмокі-се...—Євмен перевів подих і сказав з силою: —Оберігайте огнище! Мене та худобину! Жінку, дітей, птицю! І нині, і вовіки! Так вам велить Христос Сильний бог, який живе в місті! Ось його знак, дивіться.

Євмен хрестився.

— Дякую вам, крім Лібера-Сильвана. Він не допомагає мені берегти поле від свиней. Ти спиш, Лібере, спиш,— докорив богові Євмен.

— Дай курку,— суворо наказав Євмен дружині.

— Це не тобі, лінивий боже,-— попередив Лібера-Сіль-вана господар, оббризкуючи кров'ю фігурки.

Принісши пожертвування, Євмен віддав дружині знекровлену курку і далі розмовляв з Хранителями:

— Слухайте, запам'ятовуйте, дійте. Після рівнодення я вам вдарую велике-велике порося. Так, так. Але зробіть так, щоб варвари чи Доля втопили, повісили, зарізали здирника Євлампія та його помічника Марка. Я вам розповім, які вони на вигляд, щоб ви не помилилися...

Спинившись, Євмен суворо сказав дружині й синові:

— Ідіть, стежте за округою,— і, завершивши з ознаками ворогів, поговорив з богами про майбутні випробування.

Євменові було страшно, наперед боляче; він, привертаючи серця богів, розжалобив і себе до сліз.

Чаша страждань його не мине. І Євмен молився сам, неголосно, щоб ніхто не почув. Це його справа. Господар і чоловік не змусить дружину дочасно оплакувати його.

На горбі, стадій за п'ятнадцять від імперської дороги, стояла башта. Вона була складена з тесаного' каменю, і навіть без вапна кладка могла б триматися власною вагою. Стара фортеця часів Траяна чи Адріана була колись зруйнована "варварами. Але цистерна для збору дощової води була порожня лише наполовину. Тут часто днювали скама-рі з Козячої гори, які позабивали глиною тріщини.

Солдатський спорядунок сприяв успіхові. Скамарі поверталися з доброю здобиччю не лише на в'юках, з ними були дві підводи з добром. Георгій дізнався новини про варварів. Після перевалу через Планини варвари розбилися на два загони. Один, що ходив до Фі ліппополя, пішов назад. Другий попрямував до Юстиніанополя, і де він, ніхто не знав.

Після вторгнення варварів до Фракії залишилося багато падла. Між баштою і дорогою сиділи ситі ворони. Інші, голодні чи особливо ненажерливі, не заспокоювалися. Георгія ворони не цікавили, він стежив за дивною сутичкою, яка зав'язалася на дорозі.

Три чоловіки стояли широким трикутником. Кожен, захищаючи спину друга, не заважав розмахові. Індульф, Голуб і Алфен давали кривдникам належну відсіч.

Швидкий удар. Ріжучий скрегіт твердого заліза, яке розсікало ратище списа. І — довга пауза.

Вісімнадцять солдатів були послані зайняти тимчасово покинуту дорожну заставу. Старший легковажно подумав, що він легко впорається з трьома забродами.

Набрані з родопських горців, у селищах, де даремно й пробувати здирати подать, легіонери були підгодовані, привчені до строю, вміли вколоти мечем солом'яне опудало, пробивши заховану в ньому дошку товщиною на палець, навчилися колоти списом і кидати дротика. Старший з користі кинув новачків на бійців, а не на мішені.

Досі удача йшла перед воїнами, не переможеними в Італії. В Тіцініумі, з ласки франків, ще сиділи готи й італійці, які не бажали миру з імперією, але нечисленні і безсилі.