Презентація на тему «Релігії Китаю»

Релігії Китаю

Головними віруваннями КНР є:
Конфуціанство
Даосизм
Вшанування пращурів
Буддизм — 100 млн.
Іслам — 20 млн.
Християнство — 15 млн протестантів, 5 млн католиків

Конфуціанство
Китайська етично-філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства, засновником якої був китайський філософ Кунфу-цзи. Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім'ї та в державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства. Конфуціанство вважало основою соціального устрою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норм етикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління — інтереси народу.

Основні засади:
1. Культ Неба.
Небо конфуціанство розглядає і як частину природи, і як вищу духовну силу. Даром Неба є етичні якості людини, з якими вона повинна жити в злагоді. Визнання конфуціанством необхідності поклоніння Найвищій сутності, Вищому правителю, Небу є найваж­ливішою підставою того, щоб вважати його релігією.
2. Ритуали
У вченні Конфуція важливе місце посідає поняття лі, що можна перекласти як ритуал, правило, церемоніал. У свою чергу лі визначається усталеними звичаями й традиціями. Конфуціанство вважає, що добровільне дотримання людиною ритуалів набагато ефективніше виховує в ній принципи гідної поведінки, ніж зовнішній щодо людини закон, що опирається на покарання.

3. Благородна людина
Завдання людини полягає в тому, щоб знайти своє місце у вічній гармонії. А це можливо лише внаслідок постійного прагнення до досконалості. Таким ідеалом для людства є «мудрець», «благородна людина», якій властиві обізнаність, чуття міри, самовимогливість, підпорядкування своїх помислів і дій велінню Неба, думкам мудреців і великих людей. Мудрецю слід довіряти великі справи. На протилежному полюсі конфуціанство розглядає простолюдина, помисли якого спрямовані на те, як би вигідніше пристосуватися у житті. Він нешанобливо ставиться до великих людей, ігнорує слова мудрих, прискіпливий до інших і невимогливий до себе. Якщо якості благородної людини можуть поліпшуватися завдяки самовдосконаленню, то простолюдина може спонукати до вдосконалення лише страх перед покаранням.

4. Людинолюбство. На думку Конфуція, кожна людина здатна знайти в собі етичні правила власного життя. У стосунках з ближніми головним має бути намагання не робити нікому того, чого не хочеться, щоб вчинили тобі. Істинність такої моральної вимоги Конфуцій обґрунтовує не посиланням на Бога чи Божу волю, а міркуваннями корисності для суспільства. Китайській культурі не властивий поділ моралі на божественну й людську. Благо - це те, що більшість людей вважає благом. В основі всіх справ має бути принцип справедливості. Найважливішим критерієм людської величі є взаємоповага вдома, старанність на робо­ті, правдивість у стосунках із оточуючими. Особливо важ­ливою є любов і повага до влади, батьків. Сім'ю конфуці­анство вважає основою політичної та соціальної структу­ри суспільства. Ціллю самовдосконалення є досягнення рівня благородної людини. Конфуцій запропонував ідею мирного співіснування. В основі його ідеальної держави було покладено поняття патерналізму. Патерналізм – філософська течія, представники якої стверджували, що управитель повинен піклуватись про своїх підлеглих, як батько піклується про своїх дітей.

Даоси́зм
Даоси́зм — китайське традиційне вчення, в якому присутні елементи релігії, містики, гадань, шаманізму, медитацій, а також традиційна філософія і наука. Послідовники даосизму звуться даосами. В історії Даосизму має місце розділення вчення на філософський Даосизм (дао цзя), що розвинувся в неодаосизм, і релігійний (дао цзяо), що включив алхімію, демонологію, лікування. 

Основи даосизму викладаються в трактаті «Дао Де цзін». У центрі доктрини - вчення про великого Дао, загальний Закон і Абсолют. Дао багатозначне, це нескінченний рух. Дао - закон буття, космосу, універсальне єдність світу . Дао панує всюди і в усьому, завжди і безмежно . Його ніхто не створив, але все походить від нього, щоб потім, зробивши кругообіг, знову до нього повернутися . Воно дає початок , ім'я і форму всьому на світі. Кожна людина , щоб стати щасливим , повинен встати на цей шлях , спробувати пізнати Дао і злитися з ним. Згідно з ученням даосизму , людина- мікрокосм вічний так само, як макрокосм . Фізична смерть означає тільки те, що дух відділяється від людини і розчиняється в макрокосмі. Завдання людини у своєму житті - домогтися, щоб відбулося злиття його душі з світовим порядком Дао. Яким же чином можна досягти такого злиття? Відповідь на це питання міститься у вченні Дао.

У-Вей— розуміння того, коли потрібно діяти та не діяти. Це дія, але здійснена відповідно до двох принципів: — жодне зусилля не має бути витрачене дарма; — не слід робити нічого, що не відповідає законам природи. У-вей слід було б перекласти як спонтанна або природна дія. Це те, що людина робить інтуїтивно, не плануючи. Часто ми діємо всупереч своїй натурі з єдиною метою — довести яку-небудь ідею або принцип. У такі моменти особа внутрішньо суперечлива: емоції підказують одне, раціональний початок — інше, свідомість — третє. У таких умовах вчинок малоефективний і неприродний оскільки є результатом компромісу між різними сферами свідомості. у-вей втілює спонтанну і природну поведінку. Діючи таким чином, ми не задаємося питанням правочинності вчинку, а просто здійснюємо його

Буддизм
Будди́зм— релігійно-філософське вчення (Дгарма) про духовне пробудження (бодгі), яке виникло близько VI століття до н. е. в Давній Індії. Засновником вчення вважається Сіддхартха Гаутама, в подальшому отримав ім'я Будда Шак'ьямуні.

Основні вчення
Основні положення буддизму викладені в Чотирьох шляхетних істинах:
життя неминуче пов'язане зі стражданнями - дукха або дуккха— «страждання», «фрустрація», «дискомфорт»
причиною страждання є жага буття і чуттєвих насолод - дуккха самудая «виникнення», «походження», «поява»
щоб уникнути страждань, слід звільнитися від цієї жаги буття - дуккха ніродга — «припинення», «згасання», «притамування»
і досягти повного заспокоєння — Ніббани (санскрит: Нірвани) - дуккха ніродга гаміні патіпада марга, дослівно «шлях», «той, що веде до», «практика»).

Фундаментальні елементи вчення:
Анітья, визнання непостійного, мінливого характеру всесвіту. Нема нічого постійного.
Анатман, відсутність віри в індивідуальну «душу».
Дуккха, страждання як універсальний принцип непробудженого буття.

Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик — покласти край стражданням та досягти згасання жадоби, злостивості та хибних поглядів, досягаючи при цьому Пробудження.
Буддизм заперечує існування абсолютного трансцендентного Бога-творця. Натомість буддисти допускають існування багатьох божеств або богів, які є частиною світу і залежні від його законів. Ці божества так само як люди, прагнуть стати буддами — істотами, що вийшли з кола перероджень і смертей, досягнувши пробудження, але завдяки довготривалості свого життя не задумуються над мінливістю та хиткою природою власного існування.
Спільним для всіх буддійських шкіл є заперечення існування індивідуальної душі людини. Віра в її існування вважається основною перепоною на шляху до досягнення стану пробудження.

Анімі́зм (Вшанування пращурів)
Анімі́зм (від лат. anima — душа) — віра в те, що все неживе має душу. Душа, як безтілесна копія тіла, може існувати самостійно як при житті, так і після нього. Погребальний культ, культ предків і розвиток вірувань в загробне існування душі, потойбічне життя. Анімізм тісно пов'язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету). Згідно з цими віруваннями, кожна річ у світі має душу або дух. Намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.

Іслам
Ісла́м  —  (буквально означає сумирність, покірність) монотеїстична авраамічна релігія походить від учення Мухаммеда, арабського релігійного і політичного діяча 7-го століття. Прихильники ісламу відомі, як мусульмани, маючи на увазі «той хто представляє Бога». 

Символ Віри в ісламі звучить як: «Немає бога крім Бога і Мухаммад — пророк його». Мусульмани вважають, що Бог в Корані зробив одкровення Мухаммаду, чим навернув пророка, і мають Коран і сунна (слова і дії Мухаммада) за фундаментальні джерела ісламу. Вони розцінюють Мухаммада не як засновника нової релігії, а як реставратора оригінальної монотеїстичної віри Авраама, Мойсея, Ісуса, і інших пророків.

Основні догмати та культові особливості ісламу
Визнання священної книги Коран.
Кожен мусульманин, хоча б один раз у житті повинен виконати Хадж — паломництво у Мекку до мечеті Аль-Харам, де знаходиться святилище Кааба. Це один із основних п'яти обов'язків мусульман. Чотири інших — сповідання віри, молитва, піст і діяння на користь бідних. Кожен мусульманин повинен молитися п'ять разів на день, тримати піст у місяць Рамадан (вдень утримуватися від їжі та не пити).
Всевишній один (ла іллаха ілла ллах — немає вищого за Всевишнього, немає бога крім Всевишнього)
Мухаммад — пророк, посланий Всевишнім (ва мухаммаду расулу ллахі — і Мухаммед посланий Всевишнім)
Доля кожного мусульманина вирішена на небесах.
Віра в рай та пекло.

Християнство
Христия́нство — один з напрямків єдинобожжя. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині. На відміну від християнства, іслам та іудаїзм не визнають Ісуса Христа як одну з іпостасей Всевишнього. Остаточний розкол Християнської Церкви на Східну (Православ'я) та Західну (Католицизм) відбувся 1054 року, у 1517 р. виник Протестантизм — 3 основні розгалуження в християнстві.

Православ'я
Правосла́вна — друга за чисельністю внутрішньо єдина християнська спільнота у світі, яка існує з часу її заснування Ісусом Христом та його апостолами і у рамках якої передається Священне Передання, важливою складовою якого є Святе Писання. Кожна з Церков очолюється синодом (собором) єпископів, чиє завдання полягає у збереженні віровчення, традиції та практики Вселенської Церкви.

Католицтво
Католицтво — найпоширеніший із напрямів християнства, який отримав свою назву від одного з атрибутів світової спільноти віруючих у Христа — її «кафолічність» (соборність).
Видимим головою Католицької церкви є Папа Римський, який очолює Святий Престол і державу-місто Ватикан у Римі. Католицька церква вважає Папу Римського наступником апостола Петра, якому згідно з Євангелієм, було заповідано очолити Церкву
Віровчення Католицької церкви базується на Біблії та Священному Переданні. Базові положення віровчення викладені в Катехизмі Католицької Церкви, канонічне право систематизовано і викладено в Кодексі канонічного права.

Засади католицизму
Католицька церква вчить, що:
Бог єдиний у трьох особах (Бог-Отець, Син Божий, Святий Дух — Свята Трійця),
Бог як Творець і Господь світу відкрив себе людям, і Син Божий став людиною в особі Ісуса Христа. Він є істинним Богом і чоловіком, спасителем людей, помер за гріхи їхні, і воскрес.
Бог створив людей з любов'ю, але, втративши первинний зв'язок з Богом, люди віддалились від Бога і стали смертними.
Усі люди покликані до віри, надії i любові, духовного життя і виконання волі Божої, як сказано в заповідях, зокрема заповіді любові до Бога і до ближнього, що є основою Декалогу.
Людині уготоване вічне життя з Богом і воскресіння після повернення Христа на Землю, але тих, хто відкидає спасіння, чекає вічне перебування в пеклі.

Протестантизм
Протестанти́зм — один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицтва в період Реформації у 16 столітті (лютеранство,кальвінізм та ін.) та у результаті подальшого внутрішнього поділу (адвентисти,баптисти, методисти, євангелісти, п'ятидесятники та ін.).

Основи віровчення
Протестантизм виступає за спрощення та здешевлення культу, відкидає молитву за померлих, поклоніння Богородиці і святим, почитання мощів, ікон та інших реліквій. На перший план богослужіння висувається проповідь. Богослужіння ведеться на народних мовах, складається з проповіді, співання молитовних гімнів і читання Біблії. Протестантизм відкидає розподіл віруючих на духовенство і мирян — тобто кожен віруючий може звернутися до Бога без посередників.

Основною ідеєю протестантизму є заперечення того, що спасіння можна досягти добрими вчинками чи будь-якими людськими зусиллями. Натомість, спасіння досягається винятково вірою у викупну жертву Ісуса Христа, згідно з ключовим для протестантизму біблійним текстом — Послання до Ефесян 2:8:9 “Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився”. Протестантизм, характеризується особливим наголошенням на знанні Біблії та оцінці усіх аспектів життя саме відповідно до біблійних постулатів.