Слайд #5
П
По́куть (по́кут, по́куття) — куток в українській селянській хаті, розміщений по діагоналі від печі, де сходяться краями дві лави, та місце біля нього. Найсвятіше і найпочесніше місце у хаті.
По́куть в українців є символом Бога, священного вівтаря родини, через які здійснюється безпосередній зв'язок з небесним світом, початку і кінця, достатку, багатства. В образі по́куті втілено історію, світогляд українського народу. Це престольне місце в оселі, яке оберігало родовід од лукавих та грізних сил. Тут обов'язково висіли ікони, прикрашені рушниками, запалювалася лампада, зберігалися священні книги, свячена вода і свічки.
На покуті розміщувались домашні предмети найвищої духовної цінності: різні гілочки, паперові та живі квіти, засушені у пучках васильки, м'ята, барвінок, любисток. За християнських часів за образами, що висіли на стіні над покуттю, тримали свячену воду, клали клечання (рослини, зібрані на зелені свята, якими прикрашали житло).
У години розпачу й тривоги люди не обминали нагоди «помолитись на покуть». Було святим обов'язком, заходячи до хати, знімати головний убір, і хреститися на покуть. Обітниця, виголошена покуті, вважалася священною і непорушною.