Презентація на тему «Ярослав Мудрий» (варіант 1)

Ярослав Мудрий
Видатний державний діяч

Початок політичної кар`єри
Дуже рано Ярослав розпочав політичну кар'єру. На десятому році життя, 988 p., він "був відірваний від матері й поставлений батьком намісником у Ростово-Суздальській землі, в Поволжі. Та раптом у Новгороді Великому помер найстарший син Володимира Вишеслав. І Володимир несподівано для всіх перевів до Новгорода не наступного за віком, отже, й за старшинством сина Ізяслава, а малого Ярослава. Можливо, великий князь не схотів виводити Ізяслава з Полоцька, не так вже й давно приєднаного до Києва,— у тому місті Могли ще не вщухнути сепаратистські настрої... Та в будь-якому разі переведення юного Ярослава до другого за знамениям міста Київської Русі свідчило про те, що мудрий державний діяч Володимир побачив у малому хлопцеві риси майбутнього правителя.

Чверть століття просидів Ярослав на, дуже відповідальному новгородському престолі. Там він виріс і змужнів, звідти вчинив свої перші походи проти ворогів. Під 1014 р. Нестор та його новгородський колега злагоджено повідомили: «Коли Ярослав був (княжив) у Новгороді, давав він за умовою до Києва дві тисячі гринен з року в рік, а тисячу роздавав у Новгороді дружині. І так давали всі новгородські посадники, а Ярослав не давав цього в Київ батькові своєму (тобто припинив сплату данини). І мовив Володимир: «Розчищайте шляхи іі мостіть мости», бо хотів іти війною на Ярослава, на сина свого, але розхорувався».

Смерть Володимира
Коли Володимир збирався йти проти Ярослава,— Ярослав послав за море, привів варягів, тому що боявся батька свого». Відважившись виступити проти грізного, х і її і старіючого, батька, Ярослав тверезо зважив обставини й сили. Він вирішив спертися не тільки на скандінавських найманців, а й на боярство й купецьку верхівку Новгорода Великого, що давно вже плекали надію на відновлення новгородських вольностей. Хто знає, як би далі наростав конфлікт між батьком і синем. Швидше за все, київське військо таки рушило б на Новгород. І важко сказати, чи зуміли б Ярославові ратники встояти проти випробуваних у боях з печенігами Дружинників Володимира та його блцжніх бояр. Та доля вирішила інакше. Коли військо з Києва ось-ось мало вирушити на Новгород, Володимир раптово помер. Сталося це влітку 1015 р.

Міжусобні війни
Становище Ярослава було вкрай тяжким: залишився без кращих варязьких воїнів і став ворогом своїх підданих — новгородців. Тієї самої ночі він одержав сумну звістку про смерть батька у Києві, схаменувся й, зібравши міське віче, почав просити у новгородців вибачення. Новгородці виявили благородство й мужність, мовивши йому так: «Хоча, княже, й посічені брати наші, можемо за тебе боротися!» — і дали Ярославу військо.Зловісна історія боротьби Ярослава з братами за київський престол досі ховає в собі чимало таємниць.
1015—1019 pp. на Русі, мала місце церковна легенда, створену наприкінці XI ст., про страшне вбивство Бориса й Гліба. їхнім братом Святополком, прозваним за те Окаянним (від біблійного братовбивці Каїна). Здолавши Святополка, Ярослав відновив справедливість і законним шляхом здобув собі престол.

Однак з «Хроніки» сучасника тих подій саксонця Тітмара дізнаємось,, що Святополка в дні загибелі Бориса й Гліба взагалі не було на Русі. Посаджений за непокору Володимиром до київської в'язниці ще 1012 p., він, скориставшись із смерті великого князя, вирвався з ув'язнення і помчав до тестя, польського князя Болеслава Хороброго. Хто ж тоді у дійсності забив Бориса й Гліба? Джерела про це мовчать. Дехто з істориків припускає, що Гліб загинув у боротьбі з самим Ярославом, а Борис наклав головою в битві проти свого старшого брата Мстислава з Тмутаракань.
1018 р. Святополк умовив тестя піти воювати проти Ярослава, який на той час посів великокнязівське крісло. Ярослав з військом зустрів нападників на Західному Бузі. Йому не пощастило: генеральна битва завершилася повною поразкою Ярославового війська, йому довелося з кількома дружинниками знову тікати до Новгорода Великого. А Святополк із Болеславом польським увійшли до Києва. Здавалося, колесо воєнної фортуни зробило повний оберт назад і Ярославу в сорок років доведеться починати життя спочатку. Та новгородський князь не занепав духом.

Навесні 1019 р. СВЯТОПОЛК з дружиною й багатолюдною Печенізькою ордою здійснив свій останній похід на Київ. «Ярослав зібрав силу воїнів і пішов йому назустріч,— пише Нестор. — На сході сонця зійшлись супротивники, і бій був жорстокий, якого ще не бувало на Русі. І, за руки капаючи один одного, рубались і сходились тричі, так, що низинами кров текла. І надвечір взяв гору Ярослав, а Святополк побіг». Незабаром потому невдачливий претендент На престол загинув, не знати й де. «Ярослав же,— урочисто підсумував свою розповідь літописець,— сів у Києві, потрудившись із дружиною своєю, показавши перемогу й труд великий». Та справжня державна праця князя лише розпочиналася.

Під час жорстокої боротьби між нащадками Володимира Київ дуже потерпів від великої пожежі, був розграбований польським військом. Ярославу довелось зосередити зусилля на відбудові країни й стольного града Русі. Владнавши миром справу з братом Мстиславом, що отаборився в Чернігові, й приборкавши племінника Брячислава, котрий сидів у Полоцьку, київський князь спершу зміцнює західні рубежі Руської землі. Він відвойовує у польських феодалів загарбані було Болеславом Хоробрим західні землі, дає одкоша агресивним ятвязьким князькам.

Ярославу належить честь остаточного розгрому печенізьких орд. 1036 р
«Була січа жорстока, і ледве надвечір узяв гору Ярослав. І побігли печеніги в різні боки, і не знали, куди бігти. Одні, тікаючи, тонули в, Сетомлі, інші в інших річках, а ще інші бігають, невідомо де, до нинішнього дня».
Відтоді печенізькі орди назавжди залишили руське порубіжжя. У перебігу виснажливої боротьби з хижими печенізькими ханами Ярослав зміцнював південні кордони Русі. Він продовжив справу свого батька Володимира, що збудував на рубежах із степом величезні й довгі, у багато сотень верст, земляні вали з укріпленими фортецями на них, прозвані в народі «Змійовими валами». Ярославу довелось збудувати захисну лінію вздовж Росі.

Золоті ворота
Князь виступив ініціатором упорядкування законодавства. В роки його правління в Києві було створено перше писане зведення законів Київської Русі — Руську Правду. Ярослав розбудував Київ, прикрасив його величними спорудами. «Повість временних літ», на жаль, лише в найзагальніших рисах розповідає про цей бік діяльності князя: «Заклав Ярослав місто велике, у якого нині Золоті ворота, заклав і церкву святої Софії, митрополію, і далі церкву святої Богородиці Благовіщення на Золотих воротах, потім монастирі святого Георгія і святої Ірини».

Київ за Ярослава
Коли спробувати уявою історика відтворити неповторний образ Києва часів Ярослава Мудрого, то перед нами постане величне місто з прекрасними будовами: пишними княжими палацами, просторими боярськими хоромами, чепурними будинками городян, над якими височіли розкішні храми — Десятинна церква, Софійський собор, монастирі Георгія та Ірини, церква Василія та ін. Стольний град Русі був оточений велетенськими укріпленнями, у яких було прорізано кілька вражаючих уяву воріт: Золоті з церквою Богородиці на вершечку, а також Софійські, Лядські, Печерські. Слава Києва тієї пори лунала не лише на Русі, а й на Заході. Знаменитий германський хроніст XI ст. Адам Бременський назвав Київ окрасою Русі й навіть суперником самого Константинополя.

3 ім'ям Ярослава Володимировича пов'язаний і небачений доти розквіт давньоруської культури й наукових знань. Його можна з повним правом назвати фундатором книжності й вченості на Русі. Літописець Нестор з великою шаною та гордістю пише, що князь «до книжок виявляв завзяття, часто читаючи їх і вночі, і вдень. І зібрав книгописців силу, що перекладали з грецької на слов'янську мову. І написали вони багато книжок... Цей же (Ярослав) засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми . пожинаємо, вчення одержуючи книжне».

“Мудрий”
Саме за Ярослава й, певно, за його Ініціативою в Києві в 1037—1039 pp. було створено перший Літописний звід. Вчені називають його Найдавнішим.
Високий злет давньоруської культури й книжності в роки князювання Ярослава оспівується Нестором у таких Словах: «Великою буває користь від навчання книжного. Це річки, що напоюють всесвіт, це — джерела мудрості. Адже у книжках глибина невимірна, ними ми втішаємось у журбі. Якщо сумлінно пошукати в книжках, то знайдеш велику користь для своєї душі». Можливо, саме ці слова, та й уся загалом розповідь літописців про любов Ярослава до вченості та мудрості, дали привід прийдешнім поколінним наректи його Мудрим.

Висновки:
Отже, часи князювання Ярослава Мудрого в Києві позначилися посиленням держави, зміцненням кордонів Київської Русі, інтенсивним будівництвом і прикрашанням міст, піднесенням сільського господарства й ремесла, сільських та міських промислів, внутрішньої й міжнародної торгівлі. Ці успіхи ознаменувалися підвищенням авторитету Давньоруської держави в середньовічному світі. А це, в свою чергу, позначилося на династичних зв'язках дому Ярослава Володимировича з правлячими династіями Європи. Поріднитися з київським князем бажали численні королівські родини Заходу. Три дочки Ярослава стали королевами: Анна — французькою, Єлизавета — норвезькою, Анастасія — угорською. Сестра самого Ярослава Добронєга була видана за польського князя Казиміра, що забезпечило на довгі роки Русі безпеку західного рубежу.

Ярослав Володимирович проводив гідну великої держави зовнішню політику, вступивши в повноправні стосунки з головними імперіями середньовіччя: Германією та Візантією. Тоді пожвавилися дипломатичні взаємини між Київською Руссю та Германською імперією. В 1030—-1031 і 1040—1043 pp. держави обмінялися повноважними посольствами. Це знайшло вияв і в матримоніальних справах. Один з синів Ярослава Святослав одружився з дочкою штаденського (саксонського) графа Леопольда і сестрою трірського єпископа Бурхарда Одою. Інший, Ізяслав,— з родичкою імператора Генріха III Гертрудою. Хтось із родини Ярослава (не названий джерелами на ім'я) взяв шлюб з дочкою саксонського маркграфа Оттона. Провадячи дружню політику щодо могутньої Германської імперії, Ярослав, ймовірно, мав на меті використати цю козирну карту в стосунках з Візантією, що напружилися з початком 40-х pp. XI ст.

Ярослав дожив до похилого віку, що було рідкісним явищем у суворі середньовічні часи. Він помер у зеніті своєї могутності та слави, величезного міжнародного авторитету у віці 76 років 20 лютого 1054 р. Ця дата зафіксована в літописах; вона підтверджується поминальним записом (граффіто) на стіні Софійського собору в Києві, де йдеться про смерть руського царя. Дійсно, Ярослав був самодержцем всієї. Руської землі, як казали в таких випадках літописці. У роки його князювання ранньофеодальна імперія — Київська Русь — досягла чи не найвищої точки свого економічного злету й політичної міці. Тому ім'я Ярослава шанували на Русі протягом наступних століть.