Презентація на тему «Діяльність Володимира Винниченка»

Діяльність Володимира Винниченка
Підготувала
Учениця 10 класу
Шевченко Ілона

Володимир Кирилович Винниченко(1880 – 1951)

Володимир Кирилович Винниченко – людина непростої долі, відомий політичний діяч і письменник, публіцист, художник, справжній патріот України.

Народився Володимир Кирилович Винниченко
28 липня 1880 року в
с. Веселий Кут поблизу міста Єлисаветграда Херсонської губернії в робітничо-селянській родині.

По закінченні школи Володимира віддали до Єлисаветградської гімназії, де він зустрівся з певними проблемами: учителі, а за ними й гімназисти,зустріли хлопця насмішками. Його українська мова, бідна одежа викликали до нього вороже ставлення російських та зрусифікованих дітей. У свідомості Володимира зародилася думка, що на світі не всі люди рівні, що світ поділений на бідних і багатих.

У 1900 р. Володимир склав екстерном екзамен у Златопільській гімназії і вступив на юридичний факультет Київського університету. Навчаючись в університеті, майбутній письменник вів активну революційну діяльність як член Революційної української партії (РУП), що була заснована 1900 р. харківськими студентами і вперше проголосила гасло боротьби за незалежну Українську державу.

Восени 1902 р., через виключення з числа студентів, Володимира Винниченка позбавлено права на відстрочення військової служби й забрано в солдати. Проте військової служби він фактично не відбував, бо влада, боячись революційного впливу на товаришів-військових, тримала Володимира під арештом, в канцелярії. Але він, переодягаючись вночі в цивільне, тікав з казарми й віддавав свій час роботі серед київського пролетаріату. Цю діяльність було викрито, Володимир мав бути заарештований. Довідавшись від військових товаришів з канцелярії роти про те, що готується арешт, Володимир Винниченко скинув солдатську форму й емігрував до Галичини. Там він працював у закордонних партійних організаціях і час від часу нелегально виїздив до України. У Львові Винниченко брав участь у виданні партійних газет « Праця», «Селянин», писав брошури й книги на революційні теми.

1903 р. при перевозі нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов арештовано. Як дезертир і революціонер він був посаджений у військову в'язницю — київську фортецю. За пропаганду серед війська та за дезертирство його мали засудити до військової каторги, а за суто політичне «злочинство» — провіз нелегальної літератури — він мав бути суджений окремо. Після півторарічного перебування у фортеці його звільнила перша російська революція 1905 року (Винниченка звільнено з фортеці через проголошену амністію). Під час ув'язнення він написав низку літературних творів. Повість «Голота» навіть одержала першу премію «Киевской старины».

У 1905 р. Винниченко повернувся під чужим прізвищем в Україну, провадив революційну агітацію серед селян і заробітчан Причорномор'я, наступного року мандрував Україною, написав низку оповідань: «На пристані», «Раб краси», «Уміркований та щирий», «Голод», «Малорос-європеєць», «Ланцюг» та інші.
У 1907 р. Винниченко був знову заарештований у Кисві й посаджений в знамениту Лук'янівку (тюрма в Києві, де перебували майже всі видатні члени РУП). Через вісім місяців В.Винниченка випущено. Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував. У цей період він написав багато творів на соціальні та етичні теми.

Політична діяльність В.Винниченка

Після Лютневої революції 1917 р. Володимир Винниченко повернувся до Києва і став заступником Голови Центральної Ради, був автором 1-го Універсалу, пізніше його призначають Головою Генерального Секретаріату Центральної Ради (прем'єр-міністром). У трагічні дні першої українсько-більшовицької війни 1917 – 1918 pp.
В. Винниченко вийшов зі складу уряду УНР. У листопаді 1918 р. він очолив разом із С.Петлюрою Директорію, яка підняла повстання проти гетьмана П.Скоропадського, але вже в лютому 1919 р. знову склав свої повноваження і поїхав до Австрії, Угорщини та Чехії. У квітні 1920 р. В. Винниченко зробив спробу порозумітися із комуністичною владою і поїхав до Москви, а потім до Харкова на переговори з радянським урядом. Політика більшовиків виявилася цілком неприйнятною для письменника, і він у червні 1920 р. назавжди залишив межі України.

Лист В.Винниченка
У вересні 1933 р. В. Винниченко написав відкритого листа до Політбюро КП (б) У, в якому звинуватив Сталіна та Постишева в голодоморі й масових репресіях проти українського народу. Цей лист викликав різке заперечення на пленумі ЦК КП(б)У 1933 року, і з того часу творчість Володимира Винниченка була піддана гонінням: книжки вилучені з бібліотек і знищені, творчість перестала досліджуватися літературознавцями й вивчатися в школі, ім'я письменника або замовчувалося, або при згадках обливалося брудом і трактувалось не інакше як під тавром «буржуазного націоналіста».

Перший голова Директорії УНР в еміграції став веганом, малював, проповідував гармонію, писав утопічні листи до Сталіна і, подейкують, відмовився співпрацювати з Гітлером, за що втрапив у концтабір.

Помер Володимир Кирилович Винниченко 6 березня 1951 року, похований у французькому місті Мужен.

Пам'ятник В. Винниченку в Кіровограді. Скульптор Володимир Цісарик.

Погруддя Винниченка на фасаді інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Дякую за увагу!