Презентація на тему «Українська культура повоєнного часу»
2421
Слайд #1
Українська культура повоєнного часу
Слайд #2
Загальний огляд
Українська культура повоєнного часу — період, що охоплює близько 15 років , із середини 1940-х до кінця 1950-х років. Його можна поділити на два історичних відрізки, що істотно різняться. Перший характеризується напруженням сил народу у відбудові зруйнованогоокупантами народного господарства і впровадженням політики морально-політичних репресій, другий — лібералізацією суспільного життя після смерті Й. Сталіна в березні 1953 p., коли було зроблено спробу змінити модель радянської системи.
Українська культура повоєнного часу — період, що охоплює близько 15 років , із середини 1940-х до кінця 1950-х років. Його можна поділити на два історичних відрізки, що істотно різняться. Перший характеризується напруженням сил народу у відбудові зруйнованогоокупантами народного господарства і впровадженням політики морально-політичних репресій, другий — лібералізацією суспільного життя після смерті Й. Сталіна в березні 1953 p., коли було зроблено спробу змінити модель радянської системи.
Слайд #3
Освітата наука
Першочерговою справою в повоєнний період стала робота закладів освіти, науки і культури як невід'ємної складової нормалізації
У повоєнні роки розширилась мережа науково-дослідних установ, збільшилась чисельність наукових кадрів. У березні 1944 р. повернулася з евакуації Академія наук України. Вже у вересні 1944 р. у її складі було 24 науково-дослідних інститути, в яких працювало 50 академіків і 63 члени-кореспонденти. А в середині 50-х років у складі АН України були 81 академік та 100 членів-кореспондентів. У повоєнні роки було внесено зміни в організацію наукових досліджень. Українські вчені брали активну участь у підготовці до запуску першого штучного супутника Землі в жовтні 1957 p., польоту в космос першої у світі людини — Ю. Гагаріна. Генеральним конструктором космічних кораблів у 1956 р. став український вчений С. Корольов. Широке визнання як конструктор турбореактивних двигунів здобув академік А. Люлька. Одним з творців танка Т-34 був генерал-лейтенант М. Духов. Певних результатів було досягнуто літературознавцями, мовознавцями, етнографами, мистецтвознавцями, економістами, філософами, правознавцями. Робота останніх зосереджувалась у створеному в 1946 р. Інституті філософії та секторі держави і права. Літературознавці досліджували творчість українських класиків та письменників сучасної України. Науковці зібрали рукописи Т. Шевченка, Марка Вовчка, М. Коцюбинського. Особливо пильну увагу партійне керівництво приділяло вивченню вітчизняної історії, зокрема 29 серпня 1947 р. ЦК КП(б)У прийняв постанову «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР». У ній було піддано критиці практично весь науковий доробок інституту, зокрема «Короткий курс історії України» за редакцією С. Білоусова, однотомний «Нарис історії України» за редакцією К. Гуслистого, перший том чотиритомної «Історії України» за редакцією М. Петровського. Історики звинувачувались у націоналістичних збоченнях, відродженні «реакційних вигадок» В. Антоновича і М. Грушевського.
Першочерговою справою в повоєнний період стала робота закладів освіти, науки і культури як невід'ємної складової нормалізації
У повоєнні роки розширилась мережа науково-дослідних установ, збільшилась чисельність наукових кадрів. У березні 1944 р. повернулася з евакуації Академія наук України. Вже у вересні 1944 р. у її складі було 24 науково-дослідних інститути, в яких працювало 50 академіків і 63 члени-кореспонденти. А в середині 50-х років у складі АН України були 81 академік та 100 членів-кореспондентів. У повоєнні роки було внесено зміни в організацію наукових досліджень. Українські вчені брали активну участь у підготовці до запуску першого штучного супутника Землі в жовтні 1957 p., польоту в космос першої у світі людини — Ю. Гагаріна. Генеральним конструктором космічних кораблів у 1956 р. став український вчений С. Корольов. Широке визнання як конструктор турбореактивних двигунів здобув академік А. Люлька. Одним з творців танка Т-34 був генерал-лейтенант М. Духов. Певних результатів було досягнуто літературознавцями, мовознавцями, етнографами, мистецтвознавцями, економістами, філософами, правознавцями. Робота останніх зосереджувалась у створеному в 1946 р. Інституті філософії та секторі держави і права. Літературознавці досліджували творчість українських класиків та письменників сучасної України. Науковці зібрали рукописи Т. Шевченка, Марка Вовчка, М. Коцюбинського. Особливо пильну увагу партійне керівництво приділяло вивченню вітчизняної історії, зокрема 29 серпня 1947 р. ЦК КП(б)У прийняв постанову «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР». У ній було піддано критиці практично весь науковий доробок інституту, зокрема «Короткий курс історії України» за редакцією С. Білоусова, однотомний «Нарис історії України» за редакцією К. Гуслистого, перший том чотиритомної «Історії України» за редакцією М. Петровського. Історики звинувачувались у націоналістичних збоченнях, відродженні «реакційних вигадок» В. Антоновича і М. Грушевського.
Слайд #4
Діячі науки
Слайд #5
Література
Постійного контролю зазнавали діячі літератури і мистецтва.
ЦК КП(б)У прийняв низку постанов: «Про спотворення та помилки у висвітленні історії літератури в книзі „Нариси історії української літератури“», «Про журнал сатири і гумору „Перець“», «Про журнал „Вітчизна“», «Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи до його поліпшення», «Про політичні помилки та незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР», «Про перевірку виконання Спілкою письменників України постанови ЦК ВКП(б) про журнали „Звезда“ і „Ленинград“» та ін.
Великої втрати зазнала українська культура в результаті вилучення з бібліотек у 1954 р. 111 назв книг, які вийшли у 1925–1953 pp. Під заборону потрапили книги багатьох політичних діячів і письменників (М. Скрипника, П. Любченка, С. Єфремова, О. Олеся, В. Еллана-Блакитного, М. Зерова, Л. Квітки, І. Микитенка, Д. Гофштейна та ін.)
Обходячи політичні утиски, українські літератори доносили до читача високі ідеї гуманізму, почуття патріотизму, любові до своєї Батьківщини.
Так, у ці роки прийшли до широкого загалу поеми А. Малишка «Прометей», О. Гончара «Прапороносці». М. Рильський створює «Ленінградські нариси», М. Бажан — «В дні війни», П. Воронько — «Весняний грім», М. Стельмах — «Шляхи світання», В. Некрасов — «В окопах Сталінграда», Ю. Яновський — роман «Жива вода», П. Панч — роман «Гомоніла Україна», в якому змалював події з української історії 1639–1648 pp., та ін. Плідно працювали О. Довженко, В. Сосюра, А. Малишко, Л. Первомайський, П. Тичина, М. Рильський, О. Копиленко, М. Стельмах.
Постійного контролю зазнавали діячі літератури і мистецтва.
ЦК КП(б)У прийняв низку постанов: «Про спотворення та помилки у висвітленні історії літератури в книзі „Нариси історії української літератури“», «Про журнал сатири і гумору „Перець“», «Про журнал „Вітчизна“», «Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи до його поліпшення», «Про політичні помилки та незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР», «Про перевірку виконання Спілкою письменників України постанови ЦК ВКП(б) про журнали „Звезда“ і „Ленинград“» та ін.
Великої втрати зазнала українська культура в результаті вилучення з бібліотек у 1954 р. 111 назв книг, які вийшли у 1925–1953 pp. Під заборону потрапили книги багатьох політичних діячів і письменників (М. Скрипника, П. Любченка, С. Єфремова, О. Олеся, В. Еллана-Блакитного, М. Зерова, Л. Квітки, І. Микитенка, Д. Гофштейна та ін.)
Обходячи політичні утиски, українські літератори доносили до читача високі ідеї гуманізму, почуття патріотизму, любові до своєї Батьківщини.
Так, у ці роки прийшли до широкого загалу поеми А. Малишка «Прометей», О. Гончара «Прапороносці». М. Рильський створює «Ленінградські нариси», М. Бажан — «В дні війни», П. Воронько — «Весняний грім», М. Стельмах — «Шляхи світання», В. Некрасов — «В окопах Сталінграда», Ю. Яновський — роман «Жива вода», П. Панч — роман «Гомоніла Україна», в якому змалював події з української історії 1639–1648 pp., та ін. Плідно працювали О. Довженко, В. Сосюра, А. Малишко, Л. Первомайський, П. Тичина, М. Рильський, О. Копиленко, М. Стельмах.
Слайд #6
Діячі літератури
Слайд #7
Театр
Після визволення України повертаються з евакуації і відновлюють роботу театри, створюються нові колективи, зокрема 18 у західних областях. На кінець 40-х років в Україні діяло 96 театрів. Стало помітним підвищення художнього рівня театрального мистецтва, особливо в постановці спектаклів «Милана» Г. Майбороди в Київському академічному театрі опери та балету ім. Т. Шевченка, «Дума про Британку» Ю. Яновського в Київському драматичному театрі ім. І. Франка, «Даруйте коханим тюльпани» О. Сандлера в Одеському музично-драматичному театрі.
Значною подією в мистецькому житті республіки стало проведення в березні—травні 1958 р. фестивалю «Перша українська театральна весна», участь в якому взяли майже всі театри, активно включившись у творче змагання за право показу глядачам найкращого доробку. Високу оцінку дістали спектаклі «Веселка» М. Зарудного Вінницького обласного музично-драматичного театру ім. М. Садовського, «Мій друг» М. Погодіна Харківського академічного театру ім. Т. Шевченка, опера «Лісова пісня» В. Кирейка Львівського театру опери та балету ім. І. Франка. Ці спектаклі одержали дипломи лауреатів фестивалю.
Після визволення України повертаються з евакуації і відновлюють роботу театри, створюються нові колективи, зокрема 18 у західних областях. На кінець 40-х років в Україні діяло 96 театрів. Стало помітним підвищення художнього рівня театрального мистецтва, особливо в постановці спектаклів «Милана» Г. Майбороди в Київському академічному театрі опери та балету ім. Т. Шевченка, «Дума про Британку» Ю. Яновського в Київському драматичному театрі ім. І. Франка, «Даруйте коханим тюльпани» О. Сандлера в Одеському музично-драматичному театрі.
Значною подією в мистецькому житті республіки стало проведення в березні—травні 1958 р. фестивалю «Перша українська театральна весна», участь в якому взяли майже всі театри, активно включившись у творче змагання за право показу глядачам найкращого доробку. Високу оцінку дістали спектаклі «Веселка» М. Зарудного Вінницького обласного музично-драматичного театру ім. М. Садовського, «Мій друг» М. Погодіна Харківського академічного театру ім. Т. Шевченка, опера «Лісова пісня» В. Кирейка Львівського театру опери та балету ім. І. Франка. Ці спектаклі одержали дипломи лауреатів фестивалю.
Слайд #8
Діячі театру
Слайд #9
Музика
У повоєнний час композитори звернулись до великої музичної форми, що характеризується розширенням тематики і жанрів, поглибленням образної сфери, підвищенням майстерності. На початку 60-х років Б. Лятошинський закінчив Третю симфонію, поему «Гражина» за повістю А. Міцкевича. Тепло зустріли слухачі Другу симфонію і сюїту «Король Лір» Г. Майбороди, ораторію «Жовтень» К. Данькевича, сюїту «Пам'яті Лесі Українки» та «Партизанські картини» А. Штогаренка, «Прикарпатську симфонію» С. Людкевича та ін. В оперному мистецтві слід відзначити опери «Богдан Хмельницький» К. Данькевича (лібрето О. Корнійчука і В. Василевської), «Милана» Г. Майбороди (лібрето А. Турчинської), «Украдене щастя» Ю. Мейтуса, «Довбуш» С. Людкевича, оперу-інтерпретацію драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» В. Кирейка. Виходять на сцену балети «Маруся Богуславка» А. Свєчникова, «Ростислава» Г. Жуковського, «Хустка Довбуша» А. Кос-Анатольського та ін.
Музику до оперет пишуть О. Рябов, В. Рождественський, О. Сан-длер, Я. Цегляр, А. Кос-Анатольський, С. Жданов, В. Лукашов.
Розвивається пісенна творчість. Популярними стають пісні П. Май-бороди, А. Філіпенка, А. Кос-Анатольського, Л. Ревуцького, П. Ко-зицького, М. Дремлюги, А. Штогаренка, І. Шамо. Доробок українських композиторів сприяв подальшому розвитку всіх музичних жанрів.
У повоєнний час композитори звернулись до великої музичної форми, що характеризується розширенням тематики і жанрів, поглибленням образної сфери, підвищенням майстерності. На початку 60-х років Б. Лятошинський закінчив Третю симфонію, поему «Гражина» за повістю А. Міцкевича. Тепло зустріли слухачі Другу симфонію і сюїту «Король Лір» Г. Майбороди, ораторію «Жовтень» К. Данькевича, сюїту «Пам'яті Лесі Українки» та «Партизанські картини» А. Штогаренка, «Прикарпатську симфонію» С. Людкевича та ін. В оперному мистецтві слід відзначити опери «Богдан Хмельницький» К. Данькевича (лібрето О. Корнійчука і В. Василевської), «Милана» Г. Майбороди (лібрето А. Турчинської), «Украдене щастя» Ю. Мейтуса, «Довбуш» С. Людкевича, оперу-інтерпретацію драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» В. Кирейка. Виходять на сцену балети «Маруся Богуславка» А. Свєчникова, «Ростислава» Г. Жуковського, «Хустка Довбуша» А. Кос-Анатольського та ін.
Музику до оперет пишуть О. Рябов, В. Рождественський, О. Сан-длер, Я. Цегляр, А. Кос-Анатольський, С. Жданов, В. Лукашов.
Розвивається пісенна творчість. Популярними стають пісні П. Май-бороди, А. Філіпенка, А. Кос-Анатольського, Л. Ревуцького, П. Ко-зицького, М. Дремлюги, А. Штогаренка, І. Шамо. Доробок українських композиторів сприяв подальшому розвитку всіх музичних жанрів.
Слайд #10
Діячі музики
Слайд #11
Кіно
Великі завдання на завершальному етапі війни постали перед працівниками українського кіномистецтва. У червні 1944 р. повернулася з евакуації й одразу розгорнула свою діяльність Київська студія художніх фільмів. Відбудовчі роботи розпочалися на Одеській студії художніх фільмів. Творчим успіхом кінематографістів був вихід на екрани фільмів «Нескорені» за повістю «Батьки і діти» Б. Горбатова — про боротьбу шахтарів Донбасу проти фашистських окупантів, «Зігмунд Колосовський», «В далекому плаванні» за мотивами «Морських оповідань» К. Станюковича, «Украдене щастя», «Доля Марини», «Командир корабля» та ін.
Розгорнула роботу Українська студія хронікальних фільмів, яка повернулася до Києва влітку 1944 р. Кіностудіями України 1951 р. було випущено лише 9 фільмів, а в 1956 р. на Київській, Одеській та Ялтинській кіностудіях щорічно знімалося 4—7 фільмів. Позитивну оцінку глядачів дістали «Тривожна молодість» режисерів О. Алова і В. Наумова, «Весна на Зарічній вулиці» Ф. Миронера та М. Хуцієва. Найкращою стрічкою в 1956 р. став фільм І. Савченка «Тарас Шевченко». Схвально було зустрінуто екранізацію творів літератури. Так, А. Бучма та О. Швачко зняли фільм «Земля» за повістю О. Кобилянської, М. Донськой — «Мати» за романом М. Горького, В. Івченко — «Назар Стодоля» за п'єсою Т. Шевченка та ін.
Переломною у розвитку українського кіномистецтва стала хрущовська «відлига», яка дала можливість митцям певною мірою відійти від ідеологічних штампів. Наприкінці 50-х років в Україні щороку виходило на екрани 16—20 кінокартин. Почали працювати студії хронікально-документальних і науково-популярних фільмів. Діячі українського кіно створили низку фільмів, які здобули широку популярність. Серед них «Надзвичайна подія» режисера В. Івченка, «Партизанська іскра» О. Маслюкова та М. Маєвського, «Григорій Сковорода» І. Кавалерідзе та ін.
Великі завдання на завершальному етапі війни постали перед працівниками українського кіномистецтва. У червні 1944 р. повернулася з евакуації й одразу розгорнула свою діяльність Київська студія художніх фільмів. Відбудовчі роботи розпочалися на Одеській студії художніх фільмів. Творчим успіхом кінематографістів був вихід на екрани фільмів «Нескорені» за повістю «Батьки і діти» Б. Горбатова — про боротьбу шахтарів Донбасу проти фашистських окупантів, «Зігмунд Колосовський», «В далекому плаванні» за мотивами «Морських оповідань» К. Станюковича, «Украдене щастя», «Доля Марини», «Командир корабля» та ін.
Розгорнула роботу Українська студія хронікальних фільмів, яка повернулася до Києва влітку 1944 р. Кіностудіями України 1951 р. було випущено лише 9 фільмів, а в 1956 р. на Київській, Одеській та Ялтинській кіностудіях щорічно знімалося 4—7 фільмів. Позитивну оцінку глядачів дістали «Тривожна молодість» режисерів О. Алова і В. Наумова, «Весна на Зарічній вулиці» Ф. Миронера та М. Хуцієва. Найкращою стрічкою в 1956 р. став фільм І. Савченка «Тарас Шевченко». Схвально було зустрінуто екранізацію творів літератури. Так, А. Бучма та О. Швачко зняли фільм «Земля» за повістю О. Кобилянської, М. Донськой — «Мати» за романом М. Горького, В. Івченко — «Назар Стодоля» за п'єсою Т. Шевченка та ін.
Переломною у розвитку українського кіномистецтва стала хрущовська «відлига», яка дала можливість митцям певною мірою відійти від ідеологічних штампів. Наприкінці 50-х років в Україні щороку виходило на екрани 16—20 кінокартин. Почали працювати студії хронікально-документальних і науково-популярних фільмів. Діячі українського кіно створили низку фільмів, які здобули широку популярність. Серед них «Надзвичайна подія» режисера В. Івченка, «Партизанська іскра» О. Маслюкова та М. Маєвського, «Григорій Сковорода» І. Кавалерідзе та ін.
Слайд #12
Діячі кіно
Слайд #13
Дякую за увагу !!!
