Презентація на тему «Україна княжої доби»

Тема 2. Україна княжої доби
План заняття
1.Виникнення Київського князівства та його розвиток за Києвичів. Походження назв "Русь" та "Україна".
2. Перші князі Київської Русі.
3. Володимир Великий. Хрещення Русі та його історичне значення.
4. Київська держава за правління Ярослава Мудрого.
5. Політичний та соціальний устрій та господарське життя Київської держави.
6. Політична роздробленість Київської Русі.
7. Боротьба України-Русі проти монголо-татарських завойовників.
8. Галицько-Волинська держава.
9. Культура України княжої доби та Галицько-Волинської держави

Теорії походження (етногенезу) слов′янства.
- дунайська;
- скіфо-сарматська;
- дніпро-одерська.
3 осередки східнослов′янської державності:
Куявія, Славія, Артанія.

Літописна традиція наводить легенду про заснування Києва трьома братами: Києм, Щеком та Хоривом і їх сестрою Либіддю, які збудували перше городище на Старокиївській горі.
Час виникнення Києва датують кінцем V - початком VI ст. (для святкування 1500-ліття Києва було взято 482 р., у 1982 р. урочисто відзначили цю знаменну дату), але насправді Київ набагато древнішій.

Припущення щодо походження назви "Україна“:
від слова край ("кінець") зі значенням "погранична територія”;
від слова край-країна у значенні "рідний край, країна, земля“;
від дієслова "украяти" - "відрізати", а первісне її значення "шматок землі, відрізаний (украяний) від цілого".

Аскольд
останній князь династії, яку започаткував Кий
Олег (882-912 рр.)
Об'єднав два державотворчі центри у Східній Європі: Славію (Ладога, Новгород) і Київ.
Успішні походи на Константинополь (907р., 911р.)
Ігор (912р.-945р.)
Невдалі походи проти Візантії (941р., 944р.)
Загинув при збиранні данини з підвладних племен (древлян)

Ольга (945р.-964р.)
Помста древлянам.
Реформи – упорядковано
систему збирання данини
Дипломатія при вирішенні зовнішньо-політичних проблем.
Святослав (957-964 -972р. )
Князь-воїн.”Іду на ви”. Постійні походи і війни (пройшов 8000-8500км), мечем перекроював карту світу і вписав молоду Давньоруську державу в геополітичний простір Євразії.
“Шукаючи чуже, своє втратив”

Володимир (978р.-1015р.).

Володимир здійснив серію реформ:
запроваджено християнство;
проведено адміністративну реформу;
замінено племінну організацію війська на феодальну;
запроваджено новий кодекс правових норм, поки що усний, - "Закон земляний";
заходи по охороні державних рубежів - будівництві захисних валів та фортець

Ярослав Мудрий (1019-1054р.р.)
XI в. Сребреник Ярослава Мудрого.

За Ярослава Мудрого (1019-1054р.р.) Київська Русь досягла вершини свого розквіту. З ім'ям Ярослава пов'язаний розквіт давньоруської культури, писемності й наукових знань:
перший писаний звід законів - "Руська правда“;
широкі і різноманітні дипломатичні зв'язки („тесть Європи”);
будівництво міст, церков, шкіл;
розвиток освіти, книгописання.

Основні елементи механізму політичної влади Київської держави:
Князь – носій державної влади, гарант функціонування всіх органів управління, репрезентант країни на міжнародній арені, символ державної стабільності. Зосередив усю повноту законодавчої, виконавчої, судової та військової влади.
Боярська рада – дорадчий орган із старших дружинників, міської еліти та представників вищого духовенства, з якими князь обговорював найважливіші питання. Залежність від князя призвела до того, що боярська рада не була юридично оформлена і не стала повноцінним державним інститутом з чітко визначеними функціями.
Віче (збори міського населення) – народні збори дорослого чоловічого населення, що вирішували важливі громадські та державні справи. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традицію племінних зборів. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а в період ослаблення князівської влади знову відродилися.

Основні верстви феодально залежного населення:
смерди – більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними;
закупи – люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до феодала за купу (грошову позичку);
рядовичі – селяни, що уклали з феодалом ряд (договір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої продукції;
челядь – особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передавали у спадщину;
холопи – населення, що перебувало у повній власності феодала.

Причини політичної роздрібненості :
1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.
2. Зростання великого феодального землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, воно посилило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для прогресуючого формування процесу економічної самостійності та політичної відокремленості давньоруських земель.
3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.(Від старшого брата до меншого, від батька – до сина). Київ – у центрі протистояння, символ і засіб влади.
4. Зміна торговельної кон'юнктури і занепад торгівлі. Внаслідок цього Київ залишився поза основними торговими шляхами.
5. Постійні напади кочівників (печенігів, половців, татар).

Наслідки завойовницьких походів монголів для слов'янських земель:
1. Руйнація та падіння ролі міст. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII-XIII ст., відомих з розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялися із руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села.
2. Занепад ремесла і торгівлі. Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втрати спадкоємності в ремісництві, зникнення цілих його галузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинило за­непад торгівлі.
3. Демографічні втрати. Фізичне знищення, рабство та втечі стали чинниками, які помітно зменшили кількість населення на Півдні Русі. Проте тотального обезлюднення цієї території не відбулося.
4. Знищення значної частини феодальної еліти. Загибель у боротьбі з завойовниками багатьох професійних воїнів-феодалів – князів та дружинників – не тільки помітно послабила протидію загарбникам з боку місцевого населення в початковий період встановлення іга, а й суттєво загальмувала і деформувала розвиток феодального землеволодіння та всієї системи феодальних відносин.

Етапи державного розвитку
Галицько-Волинського князівства:
І етап (1199р.-1205р.) утворення та становлення.
Волинський князь Роман Мстиславович (1199р.-1205р.) об'єднав Галицьке та Волинське князівства в єдиний політичний центр, який став спадкоємцем занепадаючого Києва, продовжувачем традицій і надбань Київської Русі.
ІІ етап (1205р.-1238р.) – тимчасовий занепад держави:
- свавілля бояр;
- втручання у внутрішні справи сусідніх держав;
- зростаюча монгольська загроза;
- боротьба за відновлення державної єдності Д.Галицького.
ІІІ етап (1238р.-1264р.) – об′єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом за Данила Романовича.
ІV етап (1264р.-1323р.) – стабільність та піднесення.
Після смерті Данила Галицького Волинська держава до початку XIVст. залишалася могутньою державою, хоча і була розділена між його синами.
V етап (1323р.-1340р.) – поступовий занепад.
Посилення впливу боярства, зростання чвар і усобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних держав

Роман Мстиславович (1199р.-1205р.)
Данило Романович Галицький
(1238р.-1264р.)

Культура України княжої доби та
Галицько-Волинської держави
Багата усна народна творчість. Населення Київської Русі створювало пісні, оповіді про богатирів – захисників рідної землі (билини), казки, легенди.
Розвивалась наука та освіта. Центрами їх розвитку були церкви та монастирі. В роки правління Володимира у Києві, Новгороді та інших містах засновано перші школи для навчання дітей бояр та священиків. При Софії Київській Ярослав Мудрий створив першу бібліотеку. Високого рівня розвитку досягли природничі науки: математика, астрономія, географія, ботаніка, медицина.
Літописання і література. Найбільш визначною літописною пам'яткою цієї доби стала "Повість минулих літ" (Нестор). Своєрідним продовження „Повісті " є так званий Київський літопис, який охоплює події 1111-1200 рр. Галицько-волинський літопис, який розповідає про події в Галичині в період правління Данила Галицького і також про події, що пов'язані з Волинською землею другої половини XIII ст.
Літературними пам'ятками Русі, що дійшли до нас, є "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, "Слово о полку Ігоровім" невідомою автора, „Повчання дітям" Володимира Мономаха.

Архітектура. Унікальний тип споруд, який став поєднанням візантійських взірців з слов'янськими традиціями. Великий плив на архітектуру справило прийняття християнства. Саме в церковному будівництві виробився самобутній стиль періоду Київської Русі. Найбільш відомими спорудами цього періоду є Десятинна церква, збудована у 989-996 рр., Софія Київська, Золоті Ворота, Спаській Собор у Чернігові, Михайлівська церква та єпископські во­рота у Переяславі, Успенський собор Печерського монастиря
Великих успіхів було досягнуто і в містобудуванні, фортифікації.
Образотворче мистецтво Київської Русі представлено мозаїкою, фресками, іконами і книжними мініатюрами. Шедеврами світового значення є мозаїки Софіївського собору в Києві: зображення Христа Вседержителя й Богоматері-Заслупниці Оранти. Мозаїка викладалась з різнобарвних шматочків смальти (майже 180 відтінків) - сплаву свинцю та скла.