Презентація на тему «Опозиційний рух в Україні» (варіант 2)

Опозиційний рух в Україні
60 – 80 роки ХХ століття

Причини розгортання дисидентського руху в Україні
Дисиденти– ( від латинського слова dissidere – не погоджуватися ) – особи, які не погоджувалися, активно виступали, висловлювали іншу думку стосовно суспільних проблем.
Тоталітарний характер радянської системи.
Антикомуністичні виступи у країнах Східної Європи

Причини розгортання дисидентського руху в Україні
Дисиденти– ( від латинського слова dissidere – не погоджуватися ) – особи, які не погоджувалися, активно виступали, висловлювали іншу думку стосовно суспільних проблем.
Тоталітарний характер радянської системи.
Антикомуністичні виступи у країнах Східної Європи

Новий етап опозиційного руху
У 1963 – 1965 роках радянським керівництвом були проведені таємні арешти десятків дисидентів. Але це не зломило борців за демократію.
Початок новому етапу опозиційного руху поклала подія 4 вересня 1965 року. В цей день була здійснена перша акція політичного протесту в СРСР після сталінського часу.
Відбулося це під час показу фільма С.Параджанова “ Тіні забутих предків” у київському кінотеатрі “ Україна”. І.Дзюба, С.Стус, В.Чорновіл, Ю.Бадзьо виступили перед глядачами з повідомленням, що в Україні почалися арешти опозиції.
Виник стихійний мітинг, 140 глядачів підписалися під листом опозиції. Мітинг був розігнаний працівниками КДБ.

Реакція керівництва УРСР
І.Дзюбу звільнили з роботи у видавництві “Молодь” і з аспірантури Київського педінституту.
В.Чорновола звільнили з газети “Молода гвардія”.
В.Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом

Форми боротьби дисидентів
Дисиденти використовували в боротьбі за демократизацію радянської системи, суверенітету республік СРСР винятково мирні форми боротьби.

Форми боротьби дисидентів:
розповсюдження книг, брошур, статей, написаних дисидентами;
створення гуртків, груп, організацій;
проведення мітингів, демонстрацій;
написання листів – протестів ( колективних та індивідуальних) на адресу влади.

Видавнича діяльність
Були підготовлені до друку (за кордоном чи методом “самвидаву”) статті М.Брайчевського “ Приєднання чи возз'єднання” і В.Чорновола “Лихо з розуму”, “Правосуддя чи рецидиви терору?”
У статті Брайчевського розкривалися обставини входження України до складу Росії в 1654 р. відповідно до Переяславського пакту, що у ті роки утаювалися.
Статті Чорновола містили документальні дані про арешти 1966 року.

Страшну правду про переслідування дисидентів, їхнього життя в таборах містили роботи В.Мороза “Репортаж із заповідника ім.Берії”, “Хроніка опору”, “Cеред снігів”.
У 1970 -1971 рр. у Львові видавався ( самвидавом) журнал “ Український вісник”( редактор Чорновол). У журналі містилася інформація про судові процеси над дисидентами, факти порушення прав громадян СРСР. У 1974 році випуск журналу відновився ( велику роль у цьому відіграв С.Хмара).

Створення організацій
Першою в СРСР загальною організацією, що виступала на захист прав людини була Ініціативна група захисту прав людини в СРСР, до якої входили харків'янин Г.Алтунян, киянин Л.Плющ.
У 1976 році дисиденти України створили Українську Гельсінську групу з метою виконання рішень Гельсінської наради 36 держав Європи і Північної Америки з прав людини і дотримання принципів демократії ( 1975р).

УГГ була легальною організацією, мала тісні контакти з аналогічними групами, створеними в СРСР, а також із правозахисними організаціями західних країн. До складу організації входив 41 чоловік.
Членами Української Гельсінської спілки були: М.Руденко ( голова), О.Бердник, П.Григоренко, О.Тихий, Л.Лук'яненко, І.Кандиба, М.Миронович, О.Мишко.

УГГ була легальною організацією, мала тісні контакти з аналогічними групами, створеними в СРСР, а також із правозахисними організаціями західних країн. До складу організації входив 41 чоловік.
Членами Української Гельсінської спілки були: М.Руденко ( голова), О.Бердник, П.Григоренко, О.Тихий, Л.Лук'яненко, І.Кандиба, М.Миронович, О.Мишко.

Організація мітингів, демонстрацій
Це була активна форма діяльності, яку влада вважала найбільш небезпечною і багаторазово застосовувала силу для розгону масових заходів, організованих дисидентами.
22 травня щорічно дисиденти організовували мітинг біля пам'ятника Т.Г.Шевченкові в Києві в пам'ять про перепоховання тіла Кобзаря в 1861 році.

Заходи радянського керівництва на боротьбу з дисиденством

Заходи радянського керівництва на боротьбу з дисиденством

Релігійне дисидентство
заборона автокефальної та греко – католицької церков
Греко – католицька церква діяла в західних областях України в підпільних ( катакомбних) умовах.
Значна частина населення таємно відправляла релігійні обряди.
Одним з активних борців за легалізацію греко – католицької церкви в Україні був Йосип Тереля.
Причини :
шалена антирелігійна кампанія кінця 50 – 60 – х років.

Відсутність у дисидентів чіткої політичної програми.
Брак належної організованості.
Адміністративний тиск, репресії ідеологічної та каральної державної машини.
Причини поразки дисидентів

Значення дисидентського руху
Опозиційний рух в Україні відродився досить швидко: у 1988 р. українські дисиденти створили Український Гельсінський Союз, який продовжив боротьбу за демократію і суверенітет.
Дисиденти сприяли формуванню суспільної свідомості, заснованої на демократичних цінностях.
Боротьба дисидентів прискорила кризу радянської системи.
Дисиденти зберегли традиції національно – визвольної боротьби українського народу, поставили за мету вихід України зі складу СРСР

Дякую за увагу!
Презентацію підготувала Гончарова Ірина 11-Б