Презентація на тему «Культура Японії» (варіант 6)

Культура Японії

АРХІТЕКТУРА
Для традиційної японської архітектури характерні споруди з дерева з масивними дахами і відносно слабкими стінами. Це не дивно, якщо врахувати, що в Японії теплий клімат і часто йдуть рясні, сильні дощі. Крім того, японські будівельники завжди повинні були рахуватися з небезпекою землетрусу.
З-поміж дійшли до нас споруд стародавньої Японії примітні синтоїстські храми Ісе і Ідзумо. Обидва дерев'яні, з практично плоскими двосхилими дахами, далеко виступають за межі власне будівництва та надійно захищають його від негоди. Храм Ідзумо - дуже велика споруда, висота його досягає 24 м.
Храм Ідзумо
Храм Ісе

АРХІТЕКТУРА
Буддизм приніс до Японії не тільки нові архітектурні форми, розвивалася і нова техніка будівництва. Мабуть, найважливішим технічним нововведенням стало спорудження кам'яних фундаментів, У найдавніших синтоїстських спорудах весь тягар будинку падала на вкопані в землю палі, що, природно, сильно обмежувало можливі розміри будинків.
Починаючи з періоду Асука (VII ст.) Набувають поширення дахи з вигнутими поверхнями і піднятими кутами, без яких сьогодні ми не можемо уявити собі японських храмів і пагод. Для японського храмового будівництва складається особливий тип планування храмового комплексу.
Храмовий комплекс Хорюдзи

ХРАМОВИЙ КОМПЛЕКС ХОРЮДЗИ

АРХІТЕКТУРА
З XIII століття в Японії широке поширення отримав буддизм секти дзен, а разом з ним і відповідний архітектурний стиль (кара-е - "китайський стиль"). Для храмових комплексів секти дзен була характерна наявність двох воріт (головні ворота і ворота, наступні за головними), критих галерей, які йшли справа і зліва від головних воріт, і симетрично розташованих головного храму, що містить статую Будди (будинок божества), і храму для проповідей . На території храмового комплексу знаходилися також різні допоміжні будівлі: скарбниця, житла священнослужителів та інших.
Основні храмові будівлі споруджувалися на кам'яному фундаменті і спочатку оточувалися навісом, що перетворювало дах на двох'ярусне, пізніше цей навіс часто не робили.
Монастир Кінкаку

АРХІТЕКТУРА
Архітектура дзен досягла вершини свого розвитку в XIV столітті. Надалі занепад політичної могутності секти супроводжувався руйнуванням більшої частини її храмів і монастирів. Нестабільність політичного життя країни, війни сприяли зате розвитку замкової архітектури. Розквіт її припадає на 1596-1616 рр..
Але вже з XIV століття замки будувалися на віки. Тому при їх спорудженні широко застосовувався камінь. У центрі замкових ансамблів знаходилася звичайна вежа - Тенсе. Спочатку в замку була одна вежа, потім почали споруджувати кілька. Величезними розмірами відрізнялися замки Нагоя і Окаяма.
Замок Нагоя

АРХІТЕКТУРА
З кінця XVI століття відновилося велике храмове будівництво. Відновлювалися старі монастирі, зруйновані в період міжусобиць, і створювалися нові. Деякі були просто величезні. Так, "домівку Будди" у храмі Хокодзи в Кіото - одне з найбільших серед споруджених країни за всю її історію.
Визначними для свого часу архітектурними творами є багато декоровані синтоїстські храми Одзакі хатиман-дзіндзя (1607) і Дзуй-гандзи (1609).

АРХІТЕКТУРА
У період Едо (XVII ст.). коли в країні встановилася централізована система управління (сьогунат Токугава), природно, настав занепад замкової архітектури. Палацова архітектура, навпаки, отримала новий розвиток. Чудовим зразком став заміський імператорський палац Кацура, що складається з трьох прилеглих будинків, саду зі ставком і павільйонами.
Традиційна японська архітектура в цілому досягла свого найвищого рівня розвитку вже в XIII столітті. У період політичної нестабільності, що припадає на XIV-XVI століття, умови для розвитку мистецтва архітектури були вкрай несприятливі. У XVII столітті японська архітектура повторила свої досягнення, а в чомусь і перевершила їх.

Сад камнів Рьоандзі
У місті Кіото на подвір'ї монастиря Рьоандзі є сад із 15 каменів. Розміщені вони так, що жодна людина,де б вона не стояла, ніколи не побачить їх усіх разом. Одночасно, видно 14 різних за розмірами кам'яних брил на білому, чистому дрібному піску. П'ятнадцятий лишається невидимим. Це - символ істини, яку шукають японці.
Сад Рьоандзі уособлює своєрідність економіки Японії: великі камені-брили величезних фірм із ультрасучасним видом, управлінням – підвищуються над морем піщинок – дрібних підприємств. 15 каменів символізують також те, що ніколи не можна охопити всього, побачити все, коли живеш ізольовано. Необхідно постійно вивчати чужі ідеї, відкриття, винаходи і пристосовувати їх до власних умов.

ЖИВОПИС
Мистецтво живопису у країнах Далекого Сходу генетично пов'язані з мистецтвом каліграфії. У Японії, зокрема, існує поняття єдності каліграфічних і живописних принципів. Відповідно, у японської живопису, як і в китайській, здавна велику роль грає лінія і поширені монохромні картини. Разом з тим вплив мистецтва каліграфії на живопис Японії не слід перебільшувати.
Характерно, наприклад, що за часів японського середньовіччя тривалий час основною течією в живописі було суйбокуга. Твори в стилі суйбокуга створювалися тушшю, при цьому показувалася гра світла й тіні на предметах, але не контурні лінії.
Розвитку японської живопису сприяли контакти з континентом, звідки на початку VII століття була запозичена мистецтво виготовлення фарб, паперу і туші.

ЖИВОПИС
Велике значення для доль японської живопису, як і скульптури, мало поширення в країні буддизму, оскільки потреби буддійської культової практики створювали певний попит на твори цих видів мистецтва. Так, з X століття з метою поширення серед віруючих знань про події буддійської священної історії в масовому порядку створювалися так звані емакіномо (довгі горизонтальні сувої), на яких зображалися сцени з буддійської священної історії або з пов'язаних з нею притч.

ЖИВОПИС
Центрами культури і мистецтва пізнього середньовіччя (воно затяглося в Японії практично до XIX століття) стають поруч з древніми містами Нара та Кіото нова столиця Едо (сучасний Токіо), Осака, Нагасакі та ін Розквіт специфічної міської культури та супутніх видів мистецтва визначив основний напрямок розвитку японського мистецтва в XVII-XIX століттях. При цьому зазнали зміни як форми "побутування" мистецтва, так і його громадська функція.
Найвищого рівня досягла також гравюра на дереві, стала в XVIII-XIX століттях головних виглядом японського мистецтва.
Набір розсувних дверей зі сливи, початок 17-го століття

ЖИВОПИС
Найвищого рівня жанру японської гравюри досяг у творчості Кацусіка Хокусая. Йому властиві невідомі в японському мистецтві повнота охоплення життя, інтерес до всіх її сторонам - від випадкової вуличної сцени до величних явищ природи. Творча доля Хокусая незвичайна. Плодовитейший майстер, - йому належить понад 30 тисяч гравюр і малюнків, більше 500 ілюстрованих книг.
Блискуче відновлюючи пейзажний жанр, який дав у середні століття такі шедеври, як "Зимовий пейзаж" Сессю, Хокусай вивів його з канону середньовіччя просто в художню практику XIX-XX століть, надавши і роблячи вплив не тільки на французьких імпресіоністів і постімпресіоністів (Ван-Гога, Гогена, Матісса), а й у російських художників "Світу мистецтва" та інші, вже сучасні нам школи.
«Велика хвиля в Канаґава»

СКУЛЬПТУРА
Поширення в країні буддизму сприяло розвитку Японії мистецтва скульптури, оскільки відправлення буддійських культів вимагало скульптурного зображення будд, бодисатв т. п. Однак буддизм ж в певній мірі і сковував це розвиток, бо єдиним об'єктом зображення спочатку був Будда, причому, як відомо, буддійські художники за його зображенні змушені були рахуватися з дуже суворими приписами щодо того, як, у яких позах, у якому розташуванні рук, ніг, тулуба і яким саме чином він повинен бути зображений.
У період Асука, тобто після 650 р., вже існувало багато зображень Будди. У 650 р. видатний майстер цієї епохи Ямагуті-но Атаногути за наказом імператора створив композицію "Тисяча будд".
Шак'ямуні Тріада в Хорюдзи

СКУЛЬПТУРА
Скульптура в Японії продовжувала свій розвиток і в період Нара, коли ранній японський абсолютизм досяг розквіту (приблизно друга половина VII ст.). Скульптури цього періоду характеризуються вже більшої творчої свободою майстра, а кращі відрізняються пластичністю і правильністю у передачі пропорцій людського тіла. Прекрасними зразками мистецтва того періоду є голова Будди у храмі Ямададера і тріада Якуси у храмі Якусидзи.
Як і в інших буддійських країнах, у Японії періоду Нара створюються величезні скульптурні зображення будд і бодісатв, розташовані поза приміщеннями. Наприклад, 18-метрова скульптура бодісатви Маленький світ у храмі Дайандзі. У цілому буддійська скульптура в Японії досягла в період Нара рівня краще їх зразків скульптури інших буддійських країн.
Охоронець храму Хорюдзи

СКУЛЬПТУРА
Що стосується техніки виконання скульптури, то для раннього Хейанского періоду було характерне створення скульптури з одного шматка дерева. Отримав розвиток і особливий метод різьби по дереву - хомбо. Скульптура з глини і сухого лаку поступово зникла. З початку XI століття широке поширення отримав метод кіесе, який полягав у тому. що скульптура виготовлялася по частинах, які після обробки щільно з'єднували один з одним. Це метод так званої блокової скульптури. Вважається, що він був розроблений і освоєний скульптором Дзете. Метод кіесе виник на базі методу сегура, що полягав у тому, що статую робили порожнистої, причому поступово порожніми стали робити не тільки голову і тулуб, але і кінцівки.
Аміда Будда в Джуго

СКУЛЬПТУРА
У мистецтві періоду Камакура мали місце реалістичні тенденції, які знайшли найбільш повне втілення у портретній скульптурі, в тому числі у світській. Серед збережених скульптурних портретів зображення відомих воєначальників.
До кінця періоду Камакура не велося велике храмове будівництво, тому потреба в скульптурі зменшилася. До того ж і війни, які вели між собою північні і південні володарі країни, не сприяли розвитку мистецтв.

СКУЛЬПТУРА
В період Едо жив і працював чудовий майстер Енку. Дерев'яні скульптурні портрети Енку здаються дуже сучасними. Між тим це XVII століття. Ніхто не знає точно, коли народився художник, помер він у 1695 р. Енку - його дзенской прізвисько, що означає "Досконала порожнеча". Вів він злиденну, мандрівну життя, може бути, навіть не був ченцем. Мандруючи. Енку в якості плати за нічліг і миску вареного рису вирізав з дерева прості і динамічні статуї улюблених народом божеств.
Як художник Енку був надзвичайно плідний і винахідливий і нерідко цілком відходив від офіційної буддійської іконографії. Роботи Енку збереглися в найнесподіваніших місцях, від Хоккайдо до Сікоку, частіше за все їх можна зустріти в маленьких сільських храмах навколо Нагоя. Улюбленим його матеріалом була криптомерія - дерево з м'якою деревиною і рівним фактурою. Скульптор розсікав стовбур на чотири високих шматка і одну за одною вирізав виразніше фігури - швидко і впевнено, у шаленому натхненні.
Нох Маска
Енку, Будда

НЕЦКЕ
Мініатюрна скульптура - нецке - набула широкого поширення в XVIII - першій половині XIX ст. як один з видів декоративно-прикладного мистецтва. Поява її пов'язано з тим, що національний японський костюм - кімоно - не має кишень і всі необхідні дрібні предмети (трубка, кисет, коробочка для ліків та ін) прикріплюються до поясу з помошью брелока-противаги. Нецке тому обов'язково має отвір для шнурка, з допомогою якого до нього прикріплюється потрібний предмет. Брелоки як палички та гудзики вживалися й раніше, але з кінця XVIII століття над створенням нецке вже працювали відомі майстри, що ставили свій підпис на творах.

ІКЕБАНА
Ікебана  — традиційне мистецтво аранжування квітів у Японії.

БОНСАЙ
Бонса́й (яп. 盆栽, "рослина на таці") — мистецтво вирощування карликових дерев у невеликих ємкостях.

ОРІГАМІ
Орігамі — мистецтво складання паперу. Метою цього мистецтва є створення витворів шляхом використання схеми геометричних згинів і складок. Термін орігамі відноситься до всіх типів складання паперу, а не тільки японських зразків.

Кімоно (яп. 着物, кімоно, «вбрання»; яп. 和服, вафуку, «японський одяг») — традиційний одяг в Японії. З середини 19 століття вважається японським національним костюмом.
КІМОНО

Япо́нська ку́хня — одна із найсвоєрідніших у світі, і якщо європеєць бажає належно її оцінити, його чекає чимало несподіванок. Основу страв японської кухні складають рис, овочі, риба та продукти моря.
Велика увага приділяється зовнішньому виглядові страв. Їжа в Японії не вважається їжею, якщо не виконано три головні умови: майстерна подача та презентація, включно з прикрасами страви та певним розташуванням його складових; підбір посуду, з якого обслуговуються гості; і, звичайно ж, смак їжі. Насолодитися смаком — значить оцінити та сприйняти гармонію всіх складових частин.
Будь-яка японська страва має бути красивою, але красою простою та помірною.Всі страви японської кухні готуються безпосередньо перед прийомом, за цим процесом можуть спостерігати і клієнти. Через характерну для японської кухні тенденцію до мінімалізму, природний смак та запах страв підкреслюється лише соєвим соусом, васабі, імбиром та лимоном.
ЯПОНСЬКА КУХНЯ

ПАРК ХІЦУДЖІЯМА
Кожного року в період з квітня по травень в парку Хіцужіяма відбувається гарна подія - тут розцвітають флокси. Пагорб Шібазакура має площу близько 17,6 тисячі м2 і навесні він повністю покривається красивим квітковим килимом.На пагорбі Шібазакура виростає відразу дев'ять видів флоксів. Крім флоксів в парку Хіцуджіяма росте більше тисячі вишневих дерев.

ПАРК КВІТІВ АСІКАГА
В одній з японських провінцій на острові Хонсю знаходиться парк квітів Асікага. Здавна це місце славиться неймовірним розмаїттям гліциній, які становлять основну частину тутешніх насаджень.
Гліцинії — рід високих деревоподібних субтропічних рослин, що в'ються, із сімейства Бобові, з великими кетягами квітів на гіллі. Зацвітають вони на початку травня — на два тижні пізніше, аніж у столиці Японії Токіо.

ЯПОНСЬКА МОВА
Єдиною державною офіційною мовою в Японії є японська мова. Кількість носіїв мови в Японії і світі становить близько 130 мільйонів осіб. Займає 9 місце у світі для кількості мовців.
Хоча японська належить до найпоширеніших мов світу, вона рідко вживається за межами Японії. Причинами, які заважають цій мові стати мовою міжнаціонального спілкування, є складна система письма.

ЛІТЕРАТУРА
Неначе нитка дорогоцінних перлин протягнулася з глибини століть низка немеркнучих скарбів літературної спадщини Країни сонця, що сходить. "Зібрання міріад листів" (Манйошю) "Повість про блискучого принца Гендзі" (Гендзі моногатарі), "Нотатки в головах" (Макура-но-соші) - це, звичайно ж, відгомони давньої доби, що давно пішла у минуле, блискучої Епохи Хейан (Х-ХІ вв.).
Твори поетичної і художньої прози того часу відрізнялися непередаваною добірністю і витонченістю смаку їхніх авторів, що несуть особливу естетичну атмосферу імператорського двору, що розчинилася в невблаганному потоці часу, який виніс на поверхню історії нових героїв і нові імена.

ЛІТЕРАТУРА
Зі зміною епох у літературі намітився новий жанр: військово-феодальна епопея гункі. Час феодальних міжусобиць і кривавих боїв породило твори зовсім іншого характеру. "Сказання про роки Хоген", "Сказання про роки Хейдзі", "Повість про розквіт і падіння домів Мінамото і Тайра", "Повість про дім Тайра" і "Повість про великий мир" - відносяться до ХІІІ-ХІ століть і описують війну між прихильниками імператорського і сьогунського правління.
Паралельно з гункі розвивається жанр дзуйхіцу. Найбільш відомі автори - Камо-но Тьомей (1153-1216) і Йошіда Кенко (1283-1352). Їхні твори продовжували і завершували хейанську культурну традицію. З літературою придворної аристократії їх поєднували висока мовна культура, увага до естетичного ідеалу (особливо в "Нотатках від нудьги" Йошіда Кенко, 1330) і, головне, ідеалізація старовини. У них виражена буддійська ідея мінливості сущого, особливо в "Нотатках пустельника" (1212) Камо-но Тьомей, де вона зв'язана з проповіддю відлюдництва.
У ХVІ в. разом з підвищенням ролі міст в економіці Японії почала розвиватися міська література.
Ілюстрація Тоси Міцуокі (1617—1691) до 20 тому «Повість про Ґендзі».

ЛІТЕРАТУРА
Успіхи друкарства на початку ХVІІ в. сприяли поширенню грамотності. Новий розквіт японської літератури відноситься до років Генроку (1688-1703) - золотої доби культури пізнього середньовіччя - і зв'язаний з ім'ям новеліста Іхара Сайкаку (1642-1693), зачинателя трьох основних напрямків у цьому жанрі: косьокумоно (новели про кохання і любовні пригоди), букемоно (новели з життя самураїв) і тьонінмоно (новели з життя городян, метою яких було нагромадження грошей). Написані розмовною мовою, новели Іхара Сайкаку мали успіх у городян.
Початок жанру коккейбон ("забавні книжки") поклав Дзиппенся Ікку (1765-1831) повістю "На своїх двох по Токайдоському тракту" (1802-1822). Розцвітає жанр "міської драматургії". "Самогубство закоханих на острові небесних мереж" видатного японського письменника і драматурга Тікамацу Мондзаемона, дотепер є одним з найяскравіших творів того часу, що ставляться на сучасній, сцені.
Західна література нахлинула в Японію стрімко - немов би хвиля цунамі, вносячи сум'яття в розум приголомшеної Японії, що уперше відкрилася світові після тривалого культурного самітництва лише наприкінці XІ століття . Багато в чому під її впливом наприкінці сторіччя були написані твори видатних прозаїків Морі Огай і Нацуме Сосекі, що залишаються одними з найбільших цінностей у скарбниці японської художньої прози і сьогодні.
Іхара Сайкаку

ЛІТЕРАТУРА
З настанням 20-го століття японська література починає проникати на Захід. Завдяки перекладам західні читачі знайомляться з творами японських авторів. Твори нового часу, що найбільше читаються часто на англійській і іншій мовах, включають "Кікьо" ("Повернення додому") Осарагі Дзіро, "Кінкакудзі" ("Храм Золотого павільйону") Мішіма Юкіо і "Таде куу муші" ("Хтось вважає за краще і кропиву") Танідзакі Дзюнітіро.
У 1968 р. Японія здобуває свого першого Нобелівського лауреата в галузі літератури - японському письменнику Кавабата Ясунарі (1899-1972) присуджується Нобелівська премія за успіхи в області літературної творчості. Кавабата широко відомий за кордоном численними перекладами своїх творів, включно з такими, як "Снігова країна", "Тисяча журавлів" і "Кіото", "Стогін гори" і інші. Його стиль пронизаний прагненням до краси, надзвичайним ліризмом і загостреною чутливістю.
Кавабата Ясунарі

ЛІТЕРАТУРА
У 1994 р. Нобелівська премія з літератури була присуджена ще одному японському письменнику - Ое Кендзабуро.
В усе більшій кількості, відбиваючи футуристичні настрої сучасного урбаністичного суспільства, починають з'являтися твори японських письменників-фантастів Абэ Кобо, Комацу Сакьо, Хоші Шініті та ін. Розцвітає жанр детективного і психологічного роману, представленого творами таких письменників як Мацумото Сейтьо, Фукунага Такехіко, Ватанабе Дзюніті.
Ое Кендзабуро

ЛІТЕРАТУРА
Нові часи звели на п'єдестал нові імена. Муракамі Харукі - от нова зірка, що зійшла на небокрай японської літературної творчості вже в наші дні.
Муракамі одним з перших відкрив очі сотням тисячам читачів на сучасну Японію з її альтернативною молодіжною субкультурою, яка мало чим відрізняється від аналогічного середовища в Москві, Нью-Йорку, Лондоні або в Стамбулі.
Муракамі Харукі

Кабукі (яп. 歌舞伎, букв. «пісня, танець, майстерність») — один з видів традиційного театру Японії. Становить синтез співу, музики, танцю і драми, виконавці використовують складний грим і костюми з потужним символічним навантаженням
Театр Кабукі
Актор кабукі Кацукава
Будинок театру кабукі у Ґіндзі, Токіо.