Презентація на тему «Джованні Боккаччо» (варіант 3)
325
Слайд #1
Джованні Бокаччо
(Червень або липень 1313-†21 грудня 1375)
(Червень або липень 1313-†21 грудня 1375)
Слайд #2
Біографія
Народився Джованні Бокаччо в 1313 році[1] в Флоренції або Чертальдо. Батько його був крамарем, мати – французькою аристократкою, невдовзі після народження Джованні вона померла. Дитинство Боккаччо провів у Флоренції, перші вірші написав у десять років. Навчався крамарству. У 1327 році крамар, в якого він проходив навчання, направив його до Неаполя.
Боккаччо в 1327 році взявся вчити право, проте після шести років кинув навчання, не завершивши. Завів знайомства серед впливових придворних в Неаполі, зблизився з гуртком гуманістів, що існував при дворі короля Роберта Анжуйського. За непевними свідченнями, в 1336 році був закоханий у Марію, доньку короля Неаполя Роберта Анжуйського, одруженої з графом д'Аквіно. Вона стала прообразом Ф'яметти з його перших літературних творів (роман «Філоколо», 1338; поема «Філострато», 1338; поема «Тезеїда»,1339).
Народився Джованні Бокаччо в 1313 році[1] в Флоренції або Чертальдо. Батько його був крамарем, мати – французькою аристократкою, невдовзі після народження Джованні вона померла. Дитинство Боккаччо провів у Флоренції, перші вірші написав у десять років. Навчався крамарству. У 1327 році крамар, в якого він проходив навчання, направив його до Неаполя.
Боккаччо в 1327 році взявся вчити право, проте після шести років кинув навчання, не завершивши. Завів знайомства серед впливових придворних в Неаполі, зблизився з гуртком гуманістів, що існував при дворі короля Роберта Анжуйського. За непевними свідченнями, в 1336 році був закоханий у Марію, доньку короля Неаполя Роберта Анжуйського, одруженої з графом д'Аквіно. Вона стала прообразом Ф'яметти з його перших літературних творів (роман «Філоколо», 1338; поема «Філострато», 1338; поема «Тезеїда»,1339).
Слайд #3
Біографія
Біля 1340 року Боккаччо повернувся до батьківського дому, працював у Флоренції як нотар і суддя, відчуваючи певну ностальгію за інтелектуальним життям Неаполя. У гострій політичній боротьбі виявив себе прихильником республіки; брав участь у громадському житті міста. Жив у досить скромних умовах. Брав участь у військових походах: в 1344-1346 роках (Неаполь), 1346 рік (Равенна) та 1348 рік (Форлі). Часом йому довіряють очолити дипломатичні місії. Так в 1350 році він має запросити Петрарку на посаду професора у Флоренцію. Зустріч з Петраркою поклала початок їхньої багаторічної дружби та спільних гуманістичних студій.
У Флоренції Боккаччо написав пасторалі «Амето» (1341) та «Ф'єзоланські німфи» (1344—1345), поему «Любовне видіння» (1342). Роман «Ф'яметта» (1345), в якому Боккаччо прославлє любов і заперечує лицемірну мораль тодішнього суспільства, був кроком на шляху поступового наближення до реалізму. Найвизначніший твір Боккаччо — «Декамерон» (1350—1353) складається зі ста новел. В ньому розкривається реалістична картина тогочасної італійської дійсності. Боккаччо гостросатирично висміював і викривав католицьке духівництво, виступав на захист прав людини та її особистих почуттів.
У 1359 році разом з Петраркою Боккаччо перебуває в Мілані. У 1362 році чернець Джякіно Чіяні з Сієнни навертає його до богомільного життя. 1363рік Боккаччо проводить у Венеції, знову разом з Петраркою. Потім живе відлюдьком у своєму помісті Чертальдо біля Флоренції, різноманіття вносять лише поодинокі дипломатичні місії: в 1365 році – до папи Урбана V в Авіньйон, в 1367 році – до Риму. В 1368 році знову приїздить до Петрарки, на цей раз в Падую. В 1370-1371 роках перебуває в Неаполі й планує поступити в монастир, але врешті відмовляється від цієї ідеї. Внаслідок хвороби повертається до Флоренції.
Останні роки життя Боккаччо присвятив науковій роботі, писав наукові праці латинською мовою, присвячені античній культурі, яку висвітлив згуманістичних позицій. У 1373 році взявся за дослідження творчості Данте й виступав з публічими лекціями, присвяченими “Божественній комедії”. Був ініціатором першого повного перекладу Гомера латинською мовою. Останні роки життя провів у своєму помісті Чертальдо, де й помер 21 грудня 1375 року.
Біля 1340 року Боккаччо повернувся до батьківського дому, працював у Флоренції як нотар і суддя, відчуваючи певну ностальгію за інтелектуальним життям Неаполя. У гострій політичній боротьбі виявив себе прихильником республіки; брав участь у громадському житті міста. Жив у досить скромних умовах. Брав участь у військових походах: в 1344-1346 роках (Неаполь), 1346 рік (Равенна) та 1348 рік (Форлі). Часом йому довіряють очолити дипломатичні місії. Так в 1350 році він має запросити Петрарку на посаду професора у Флоренцію. Зустріч з Петраркою поклала початок їхньої багаторічної дружби та спільних гуманістичних студій.
У Флоренції Боккаччо написав пасторалі «Амето» (1341) та «Ф'єзоланські німфи» (1344—1345), поему «Любовне видіння» (1342). Роман «Ф'яметта» (1345), в якому Боккаччо прославлє любов і заперечує лицемірну мораль тодішнього суспільства, був кроком на шляху поступового наближення до реалізму. Найвизначніший твір Боккаччо — «Декамерон» (1350—1353) складається зі ста новел. В ньому розкривається реалістична картина тогочасної італійської дійсності. Боккаччо гостросатирично висміював і викривав католицьке духівництво, виступав на захист прав людини та її особистих почуттів.
У 1359 році разом з Петраркою Боккаччо перебуває в Мілані. У 1362 році чернець Джякіно Чіяні з Сієнни навертає його до богомільного життя. 1363рік Боккаччо проводить у Венеції, знову разом з Петраркою. Потім живе відлюдьком у своєму помісті Чертальдо біля Флоренції, різноманіття вносять лише поодинокі дипломатичні місії: в 1365 році – до папи Урбана V в Авіньйон, в 1367 році – до Риму. В 1368 році знову приїздить до Петрарки, на цей раз в Падую. В 1370-1371 роках перебуває в Неаполі й планує поступити в монастир, але врешті відмовляється від цієї ідеї. Внаслідок хвороби повертається до Флоренції.
Останні роки життя Боккаччо присвятив науковій роботі, писав наукові праці латинською мовою, присвячені античній культурі, яку висвітлив згуманістичних позицій. У 1373 році взявся за дослідження творчості Данте й виступав з публічими лекціями, присвяченими “Божественній комедії”. Був ініціатором першого повного перекладу Гомера латинською мовою. Останні роки життя провів у своєму помісті Чертальдо, де й помер 21 грудня 1375 року.
Слайд #4
Гуманістична діяльність
Боккаччо був першим гуманістом і одним з найосвіченіших людей Італії. У Андалоне дель Неро він вивчав астрономію й цілих три роки тримав у своєму будинку калабрійця Леонтія Пілата, великого знавця грецької літератури, щоб читати з ним Гомера. Подібно своєму другові Петрарці, він збирав книги і власноруч переписав дуже багато рідкісних рукописів, які майже всі були знищені під час пожежі в монастирі Санто-Спіріто (1471). Він скористався своїм впливом на сучасників, щоб збудити в них любов до вивчення і знайомства з древніми. Його стараннями у Флоренції була заснована кафедра грецької мови та літератури. Одним з перших він звернув увагу суспільства на жалюгідний стан наук в монастирях, які вважалися їх хранителями. У монастирі Монте-Кассіно, найвідомішому в усій тогочасній Європі, Боккаччо знайшов бібліотеку, запущену до такої міри, що книги на полицях були покриті товстими шарами пилу, у одних рукописів були видерті сторінки, інші були порізані й понівечені, а, наприклад, чудові рукописи Гомера і Платона були помережані написами й богословською полемікою. Там він дізнався, між іншим, що брати роблять з цих рукописів свистульки дітям і талісмани жінкам.
Боккаччо був першим гуманістом і одним з найосвіченіших людей Італії. У Андалоне дель Неро він вивчав астрономію й цілих три роки тримав у своєму будинку калабрійця Леонтія Пілата, великого знавця грецької літератури, щоб читати з ним Гомера. Подібно своєму другові Петрарці, він збирав книги і власноруч переписав дуже багато рідкісних рукописів, які майже всі були знищені під час пожежі в монастирі Санто-Спіріто (1471). Він скористався своїм впливом на сучасників, щоб збудити в них любов до вивчення і знайомства з древніми. Його стараннями у Флоренції була заснована кафедра грецької мови та літератури. Одним з перших він звернув увагу суспільства на жалюгідний стан наук в монастирях, які вважалися їх хранителями. У монастирі Монте-Кассіно, найвідомішому в усій тогочасній Європі, Боккаччо знайшов бібліотеку, запущену до такої міри, що книги на полицях були покриті товстими шарами пилу, у одних рукописів були видерті сторінки, інші були порізані й понівечені, а, наприклад, чудові рукописи Гомера і Платона були помережані написами й богословською полемікою. Там він дізнався, між іншим, що брати роблять з цих рукописів свистульки дітям і талісмани жінкам.
Слайд #5
Творчість
Твори народною мовою
До ранніх творів Боккаччо (неаполітанського періоду) відносяться: поеми «Філострато» (бл. 1335 р.), «Тезєїда» (бл. 1339-41 рр.), роман «Філоколо» (бл. 1336-38 рр.), що базуються на сюжетах середньовічних романів. Пізніші твори (Флорентійського періоду): «Ф'єзоланські німфи» (1345 р.), навіяні «Метаморфозами» Овідія, «Амето», і повість «Ф'яметта» (1343 р.). Вершина творчості Боккаччо — «Декамерон».
Італійською мовою їм написані «Тезеїда» («La Teseide», перше видання, Феррара, 1475 р.), перша спроба романтичного епосу в октавах; «Любовна візія» («Amorosa visione»); «Філоколо» («Filocolo»), роман, в якому сюжет запозичений зі старофранцузського роману «Флуар і Бланшфлор»; «Ф'яметта» («L'amorosa Fiammetta», Падуя, 1472), зворушлива історія душевних страждань покинутої Ф'яметти; «Ameto» (Венеція, 1477 р.) — пасторальний роман в прозі й віршах; «Філострато» («Il Filostrato», видання 1480 р.), поема в октавах про історію кохання Троїла і Крессиди; «Il corbaccio про labirinto d'amore» (Флоренція, 1487 р.) — їдкий памфлет про жінок («Корбаччо») (1354—1355 рр., опублікований в 1487 р.).
Твори народною мовою
До ранніх творів Боккаччо (неаполітанського періоду) відносяться: поеми «Філострато» (бл. 1335 р.), «Тезєїда» (бл. 1339-41 рр.), роман «Філоколо» (бл. 1336-38 рр.), що базуються на сюжетах середньовічних романів. Пізніші твори (Флорентійського періоду): «Ф'єзоланські німфи» (1345 р.), навіяні «Метаморфозами» Овідія, «Амето», і повість «Ф'яметта» (1343 р.). Вершина творчості Боккаччо — «Декамерон».
Італійською мовою їм написані «Тезеїда» («La Teseide», перше видання, Феррара, 1475 р.), перша спроба романтичного епосу в октавах; «Любовна візія» («Amorosa visione»); «Філоколо» («Filocolo»), роман, в якому сюжет запозичений зі старофранцузського роману «Флуар і Бланшфлор»; «Ф'яметта» («L'amorosa Fiammetta», Падуя, 1472), зворушлива історія душевних страждань покинутої Ф'яметти; «Ameto» (Венеція, 1477 р.) — пасторальний роман в прозі й віршах; «Філострато» («Il Filostrato», видання 1480 р.), поема в октавах про історію кохання Троїла і Крессиди; «Il corbaccio про labirinto d'amore» (Флоренція, 1487 р.) — їдкий памфлет про жінок («Корбаччо») (1354—1355 рр., опублікований в 1487 р.).
Слайд #6
Декамерон
Головним твором Боккаччо, що обезсмертив його ім'я, був його прославлений та ославлений «Декамерон» (10-денні розповіді) — збірка 100 повістей, розказаних товариством з 7 паній і 3 чоловіків, які під час чуми переселилися до села і там гаяли час цими розповідями. «Декамерон» написаний частково в Неаполі, частково у Флоренції. Сюжети Боккаччо запозичував або зі старофранцузських фабліо («Fabliaux»), або зі збірки «Cento novelle antiche», а також з сучасних для поета подій. Оповіді написані витонченою, легкою мовою, вражаючим багатством та добором слів та виразів. Усі оповіді дихають життєвою правдою й строкатістю життя. Боккаччо використовував цілий набір схем і прийомів. Він зобразив людей усіх станів, будь-якого віку й характеру, пригоди найрізноманітніші, починаючи від найвеселіших і найкумедніших й закінчуючи найтрагічнішими й найзворушливішими.
«Декамерон» перекладений ледь не всіма мовами світу (класичний український переклад Миколи Лукаша), з нього черпали багато письменників, й чи не найбільше Шекспір. У французькій літературі традиції Боккаччо розвинула Маргарита Наваррська, створивши свій шедевр, близький за стилем й перейнятий гуманістичним духом французької культури й неоплатонізму — "Гептамерон". Говорячи про вплив Боккаччо на європейську літературу, варто згадати й Рабле та його роман "Гаргантюа й Пантагрюель".
Творчість
Головним твором Боккаччо, що обезсмертив його ім'я, був його прославлений та ославлений «Декамерон» (10-денні розповіді) — збірка 100 повістей, розказаних товариством з 7 паній і 3 чоловіків, які під час чуми переселилися до села і там гаяли час цими розповідями. «Декамерон» написаний частково в Неаполі, частково у Флоренції. Сюжети Боккаччо запозичував або зі старофранцузських фабліо («Fabliaux»), або зі збірки «Cento novelle antiche», а також з сучасних для поета подій. Оповіді написані витонченою, легкою мовою, вражаючим багатством та добором слів та виразів. Усі оповіді дихають життєвою правдою й строкатістю життя. Боккаччо використовував цілий набір схем і прийомів. Він зобразив людей усіх станів, будь-якого віку й характеру, пригоди найрізноманітніші, починаючи від найвеселіших і найкумедніших й закінчуючи найтрагічнішими й найзворушливішими.
«Декамерон» перекладений ледь не всіма мовами світу (класичний український переклад Миколи Лукаша), з нього черпали багато письменників, й чи не найбільше Шекспір. У французькій літературі традиції Боккаччо розвинула Маргарита Наваррська, створивши свій шедевр, близький за стилем й перейнятий гуманістичним духом французької культури й неоплатонізму — "Гептамерон". Говорячи про вплив Боккаччо на європейську літературу, варто згадати й Рабле та його роман "Гаргантюа й Пантагрюель".
Творчість
Слайд #7
Латинські твори
Боккаччо — автор ряду історичних і міфологічних творів латинською мовою. Серед них енциклопедична праця «Генеалогія поганських богів» в 15 книгах («De genealogia deorum gentilium», перша редакція близько 1360 р., трактати «Про гори, ліси, джерела, озера, річки, болота і моря» («De montibus, silvis, fontibus, lacubus, fluminibus, stagnis seu paludibus et de nominibus maris», початий близько 1355—1357 рр.); 9 книг «Про нещастя знаменитих людей» («De casibus virorum et feminarum illustrium», перша редакція близько 1360 р.). Книга «Про знаменитих жінок» («De claris mulieribus», почата близько 1361 р.) включає 106 жіночих біографій — від Єви до королеви Іоанни Неаполітанської.
[ред.]Боккаччо про Данте
Данте Боккаччо присвятив два твори італійською мовою — «Малий трактат на хвалу Данте» («Trattatello in laude di Dante»; точна назва — «Origine vita е costumi di Dante Alighieri», перша редакція — 1352, третя — до 1372) і незавершений цикл лекцій про «Божественну Комедію».
Перший твір містить біографію великого поета, щоправда, більш схожу на роман і апологію, ніж на історію; другий твір є коментарем «Божественної комедії», доведеним лише до початку 17-ої пісні «Пекла».
Боккаччо — автор ряду історичних і міфологічних творів латинською мовою. Серед них енциклопедична праця «Генеалогія поганських богів» в 15 книгах («De genealogia deorum gentilium», перша редакція близько 1360 р., трактати «Про гори, ліси, джерела, озера, річки, болота і моря» («De montibus, silvis, fontibus, lacubus, fluminibus, stagnis seu paludibus et de nominibus maris», початий близько 1355—1357 рр.); 9 книг «Про нещастя знаменитих людей» («De casibus virorum et feminarum illustrium», перша редакція близько 1360 р.). Книга «Про знаменитих жінок» («De claris mulieribus», почата близько 1361 р.) включає 106 жіночих біографій — від Єви до королеви Іоанни Неаполітанської.
[ред.]Боккаччо про Данте
Данте Боккаччо присвятив два твори італійською мовою — «Малий трактат на хвалу Данте» («Trattatello in laude di Dante»; точна назва — «Origine vita е costumi di Dante Alighieri», перша редакція — 1352, третя — до 1372) і незавершений цикл лекцій про «Божественну Комедію».
Перший твір містить біографію великого поета, щоправда, більш схожу на роман і апологію, ніж на історію; другий твір є коментарем «Божественної комедії», доведеним лише до початку 17-ої пісні «Пекла».
Слайд #8
Неаполітанський період:
1334, еротична поема «Дім Діани» (La caccia di Diana)
бл. 1336-38, роман «Філоколо» (Filocolo)
бл. 1335-40, поема «Філострато» (Filostrato)
бл. 1339-41, поема «Тезеїда» (Teseida delle nozze di Emilia)
Флорентійський період:
1341-42, пасторальний роман «Амето» (Comedia delle ninfe fiorentine; Ninfale d'Ameto; Ameto)
початок 1340-х, алегорична поема «Любовна візія» (Amorosa visione)
1343-44, повість «Ф'яметти» (Elegia di Madonna Fiammetta; Fiammetta)
1345, поема «Ф'єзоланські німфи» (Ninfale fiesolano)
1350-е: «Декамерон» (Decameron), 1349—1352, переглянуто 1370—1371), український переклад — Декамерон. X., 1928
1354—1355, сатирична поема проти жіноцтва «Корбаччо» («Il corbaccio о labirinto d'amore»)
бл. 1360, книга «Життя Данте Аліг'єрі» («Малий трактат на хвалу Данте»), «Trattatello in laude di Dante»; точна назва — «Origine vita е costumi di Dante Alighieri», перша редакція — 1352, третья — до 1372)
Цикл лекцій про «Божественну Комедію» (Argomenti in terza rima alla Divina Commedia), незавершений
Трактат «Про гори, ліси, джерела, озера, ріки, болота й моря» («De montibus, silvis, fontibus, lacubus, fluminibus, stagnis seu paludibus et de nominibus maris», початий біля 1355—1357), написано латиною
«Генеалогія поганських богів» в 15 книгах (De genealogia deorum gentilium, перша редакція біля 1360), написано латиною
«Про нещастя знаменитих людей» (De casibus virorum et feminarum illustrium, перша редакція біля 1360), в 9 книгах, написано латиною
«Про знаменитих жінок» (De claris mulieribus, почато біля 1361), складається з 106 жіночих біографій
Буколічні пісні (Bucolicum carmen)
Сонети
Листи
Твори
1334, еротична поема «Дім Діани» (La caccia di Diana)
бл. 1336-38, роман «Філоколо» (Filocolo)
бл. 1335-40, поема «Філострато» (Filostrato)
бл. 1339-41, поема «Тезеїда» (Teseida delle nozze di Emilia)
Флорентійський період:
1341-42, пасторальний роман «Амето» (Comedia delle ninfe fiorentine; Ninfale d'Ameto; Ameto)
початок 1340-х, алегорична поема «Любовна візія» (Amorosa visione)
1343-44, повість «Ф'яметти» (Elegia di Madonna Fiammetta; Fiammetta)
1345, поема «Ф'єзоланські німфи» (Ninfale fiesolano)
1350-е: «Декамерон» (Decameron), 1349—1352, переглянуто 1370—1371), український переклад — Декамерон. X., 1928
1354—1355, сатирична поема проти жіноцтва «Корбаччо» («Il corbaccio о labirinto d'amore»)
бл. 1360, книга «Життя Данте Аліг'єрі» («Малий трактат на хвалу Данте»), «Trattatello in laude di Dante»; точна назва — «Origine vita е costumi di Dante Alighieri», перша редакція — 1352, третья — до 1372)
Цикл лекцій про «Божественну Комедію» (Argomenti in terza rima alla Divina Commedia), незавершений
Трактат «Про гори, ліси, джерела, озера, ріки, болота й моря» («De montibus, silvis, fontibus, lacubus, fluminibus, stagnis seu paludibus et de nominibus maris», початий біля 1355—1357), написано латиною
«Генеалогія поганських богів» в 15 книгах (De genealogia deorum gentilium, перша редакція біля 1360), написано латиною
«Про нещастя знаменитих людей» (De casibus virorum et feminarum illustrium, перша редакція біля 1360), в 9 книгах, написано латиною
«Про знаменитих жінок» (De claris mulieribus, почато біля 1361), складається з 106 жіночих біографій
Буколічні пісні (Bucolicum carmen)
Сонети
Листи
Твори
Слайд #9
Виконав учень 8ФМ Лоза Олег
