Презентація на тему «Поетична збірка «Книга пісень»»

Поетична збірка «КНИГА ПІСЕНЬ»
Фрагмент електроного підручника для 9 класу.
Учитель-методист ліцею "Гранд" м . Києва
Іванченко Л.М.

Поетична збірка «КНИГА ПІСЕНЬ»
Історія задуму.
До збірки «Книга пісень» увійшли поезії, написані впродовж 1816—1827 рр.
Тематична основа
Тема нерозділеного кохання, глибокого почуття, що його переживає ліричний герой, який страждає за втраченою коханою.
Біографічний прототип ліричного героя
збірки -- сам поет.
Образ дівчини, якій адресовано любовні послання ліричного героя, навіяний постаттю двоюрідної сестри поета, Амалії.
«Вона мене не кохає... Серце болить від того, що вона так жорстоко і зверхньо принизила чудові пісні, які я присвячував їй одній... Але, уяви собі, незважаючи на це, муза мені зараз стала набагато милішою, ніж раніше. Вона стала для мене відданою товаришкою-розрадницею», — писав Гейне в одному з тогочасних листів до свого приятеля по Дюссельдорфському ліцею.

Літературні чинники
З одного боку, художню структуру своєї збірки поет будує за аналогією з поетичною збіркою «Канцоньєре» (1336—1373) італійського поета епохи Відродження Франческо Петрарки, який оспівує в ній своє кохання до мадонни Лаури.
У Петрарки Гейне запозичує й назву свого твору: «Канцоньєре» в перекладі означає «Книга пісень».
З іншого боку, називаючи свої вірші піснями,
Гейне орієнтується при цьому на притаманну
німецькій романтичній поезії 20-х років XIX ст.
тенденцію до наслідування зразків народнопісенної творчості.
Спираючись на світові традиції літературної любовної лірики, Гейне водночас розширює її загальноприйняті канони .
Типова для романтизму тема нерозділеного кохання звучить у Гейне по-новому. Адже дівчина відвертається від закоханого в неї юнака, бо він бідний, а вона заможна, їх розлучає насамперед соціальна — нерівність

Композиція збірки.
«Книга пісень» включає 215 віршів, поділених на п'ять циклів:
«Юнацькі страждання»
«Ліричне інтермецо»
«Знову на Батьківщині»
«З подорожі на Гарц»
«Північне море»
збірки відображають три етапи нерозділеного кохання ліричного героя
тематично не пов'язані з історією кохання

«Юнацькі страждання»
кохана з'являється до нього в його хворобливій уяві
«Ліричне інтермецо»
простежуються всі етапи любовних стосунків закоханих у реальності
«Знову на Батьківщині»
кохання постає в спогадах героя про пережиту ним драму

Своєрідний епілог до збірки
«З подорожі на Гарц»
відображає враження ліричного героя від подорожі на гірський масив Гарц
«Північне море»
присвячений пам'яті Байрона, співця моря та трагічної самотності, поезія якого співзвучна почуттям ліричного героя Гейне

Цикл «Юнацькі страждання».
Цикл у свою чергу ділиться на невеличкі розділи, вірші яких згруповано за тематичним і жанровим принципами («Сновидіння», «Пісні», «Романси», «Сонети»). Наскрізна тема циклу — муки нерозділеного кохання, ревнощі до щасливого суперника, різні історії нещасливих закоханих. Знехтуване почуття стає джерелом різкого конфлікту поета з дійсністю, яка й сприймається ним крізь призму своєї душевної драми. У першому циклі кохання — це фатальна, ірраціональна сила, що несе страждання і загибель. Поет живе у світі гнітючих снів і марень, його переслідують образи нерозділеної любові й невірної коханої, яка й сама страждає від того, що завдає йому стільки болю й мук, перед ним встають привиди й мерці з могил, і всі вони — жертви нещасливого кохання. Кохана з'являється поетові уві сні: то на балу в сатани, то в образі чужої нареченої під вінцем, то у вигляді мовчазної і холодної, мов мармур, дівчини. Себе самого ліричний герой уявляє то зневаженим лицарем, то в'язнем, який очікує страти. Марно сподівається він на зустріч із коханою і нарешті залишає рідне місто, щоб розірвати зачароване коло.

Цикл «Ліричне інтермецо».
Цикл складається з прологу та невеликих ліричних мініатюр. Відповідно до назви (інтермецо —невеличкий музичний твір, який розміщений  між іншими творами і варіює спільну для цих творів тему, змінюючи її характер та настрій), цикл розгортає тему  нерозділеного кохання ліричного героя в дещо іншому емоційному та смисловому забарвленні. На відміну від першого циклу, тут кохання не є якоюсь ірраціональною і фатальною силою, що несе страждання і загибель, тут воно постає як  суто людське почуття, що приносить і щастя, і муки.

Чому троянди мов неживі?
Перекладач: Леонід Первомайський
Чому троянди немов неживі,
Кохана, скажи мені?
Чому, скажи, в зеленій траві
Фіалки такі мовчазні?
Чому так гірко дзвенить і співа
Жайворонком блакить?
Чому в своєму диханні трава
Тління і смерть таїть?
Чому холодне сонце поля
В задумі похмурій мина?
Чому така пустельна земля
I сіра, мов труна?
Чому мене, мов безумця, в пітьму
Моя печаль жене?
Скажи, кохана моя, чому
Покинула ти мене?

Коли розлучаються двоє...
Перекладач: Максим Стависький
Коли розлучаються двоє,
За руки беруться вони,
I плачуть, і тяжко зітхають,
Без ліку зітхають, смутні.
З тобою ми вдвох не зітхали.
Ніколи не плакали ми;
Той сум, оті тяжкі зітхання
Прийшли до нас згодом самі.

Цикл «Знову на Батьківщині».
Цикл продовжує тему нещасливого кохання. Змучений нерозділеним коханням, поет шукає забуття і втіхи в мандрах. Його ваблять рейнські простори, казкові пейзажі, прості люди. Він повертається до рідного міста, де колись уперше покохав, зустрічається з сім'єю своєї коханої, і в його душі оживають спогади про душевні муки. Минуле хвилює поета, але швидше змушує осмислити кохання, ніж пережити знову. Ліричний герой дивиться на минуле очима досвідченої людини. Юнацькі страждання близькі йому як спогад. Цикл «Знову на Батьківщині» містить найбільшу кількість поетичних шедеврів, до яких, зокрема, належать вірші «Не знаю, що стало зо мною...», «Вечірні промені ясні...», «Вмирають люди, і роки...», «Хотів би я в слово єдине...» та ін

“Не знаю, що стало зо мною...”
Перекладач: Леонід Первомайський
Не знаю, що стало зо мною,
Сумує серце моє,—
Мені ні сну, ні спокою
Казка стара не дає.
Повітря свіже — смеркає,
Привільний Рейн затих;
Вечірній промінь грає
Ген на шпилях гірських.
Незнана красуня на кручі
Сидить у самоті,
Упали на шати блискучі
Коси її золоті.
Із золота гребінь має,
I косу розчісує ним,
I дикої пісні співає,
Не співаної ніким.
В човні рибалку в цю пору
Проймає нестерпний біль,
Він дивиться тільки вгору —
Не бачить ні скель, ні хвиль.
Зникають в потоці бурхливім
I човен, і хлопець з очей,
I все це своїм співом
Зробила Лорелей.

***
Вечірні промені ясні
По хвилях миготіли,
Біля хатини самотні,
Мовчазні ми сиділи.
Все море вкрили тумани,
Вгорі чайки кружляли;
А сльози милої дрібні
З очей на руки впали.
І я навколішки упав,
На сльози ті дивився,
Ті білі руки цілував
І гірких сліз напився.
Мені жаль-туга навісна
Так палить душу й тіло,
Та безталанниця сумна
Мене слізьми струїла.

Цикл «З подорожі на Гарц».
Назва циклу пов'язана з мандрівкою Гейне, після закінчення ним університету, на північ Німеччини, де він відвідав гірський масив Гарц. Вірші цього циклу не зв'язані безпосередньо з душевною драмою ліричного героя, але поглиблюють уявлення читача про світ його внутрішніх переживань, про його співчутливе і скорботне серце, яке тут протиставляється безсердечності і душевній заскорузлості міщан-обивателів, що в бездумній гонитві за благами цивілізації втратили зв'язок із природою, здатність щиросердно сприймати світ та людей, які їх оточують:Чорні фраки та шовковікомірці й тонкі панчохи,ніжні речі та розмови —якби й серця в вас хоч трохи!В грудях серця та любови,в серці крихту співчування,бо вбивають ті розмовипро брехливий біль кохання...(Переклад Д. Загула )

Цикл «Північне море».
Цикл навіяний поету перебуванням на морському курорті Нордерней влітку 1825 і 1826 рр. Море було сприйняте й пережите ним як втілення віковічних стихій природи, що протистоять задушливому міщанському світу. Море символізує свободу, незбориме прагнення людини до гармонії, джерело людської діяльності. Ліричний герой, переживши розчарування і втрати, прагне жити одним життям з природою, відчути себе малою, але необхідною часткою всесвіту. Йому здаються тепер марнотою пусті хвилювання, він
позбувся романтичних мрій та ілюзій.
Поет творить зразки високої
філософської лірики, в якій природа
співвідноситься з людиною і людське
життя вимірюється масштабами
світобудови. Перед стихією втрачає
своє всеосяжне значення любовна
трагедія ліричного героя.

Жанрові та стильові особливості збірки
Гейне намагався поєднувати у своїх віршах народну форму і сучасний зміст.
Гейне писав про відмінність своїх віршів від народної пісні: «Які чисті, які ясні ваші пісні, і всі вони — пісні народні. В моїх піснях, навпаки, певною мірою народною є тільки форма, а їхній зміст належить «цивілізованому» суспільству, скутому умовностями».
В жанровому відношенні збірка Гейне неоднорідна. Крім власне віршів у стилі народної пісні, в ній широка палітра ліричних жанрів. Це романси, балади, сонети, сатиричні мініатюри, вірші-роздуми, пейзажні замальовки, вірші на випадок та ін.
Поет обирав той чи інший жанр залежно від мінливого настрою свого ліричного героя, від враження, яке повинен створювати цей вірш у загальному ідейно-тематичному та емоційному контексті циклу
Вірші, що входять до циклу «Ліричне інтермецо», Гейне називав то «маленькими сентиментально-лукавими пісеньками», то «гумористичними піснями в народному дусі».

Більшість віршів збірки орієнтовано на народну поетику. Генріх Гейне використовує такі притаманні народній пісні художні прийоми, як паралелізм, лексичні повтори, повтори словосполучень, смислові, образні, словесні контрасти й антитези, проста розмовна лексика. У тому, як поет розповідає про кохання, вражає насамперед невичерпне багатство емоцій, мистецтво передавати найвитонченіші відтінки людських почуттів та думок. Гейне широко застосовує типові для народної творчості прийоми одухотворення явищ природи: квіти, листя, дерева, небо, хмари сміються, плачуть, розмовляють з поетом. Автор порівнює свою кохану з сонцем, місяцем, голубкою, трояндою.
Майстерність поета виявилася і в особливостях віршової форми його творів, їх строфічної та ритмічної організації, в системі римування. Новацією в німецькій поезії стали використана Генріхом Гейне мала строфічна форма — в три, два або й один віршовий рядок, а також оригінальний спосіб римування чотирирядкових строф, де римами зв'язуються лише другий та четвертий рядки, а перший і третій залишаються без співзвуччя (в історію вірша цей спосіб увійде як прийом так званої холостої рими). Один з найпопулярніших віршових розмірів у поезії Гейне — хорей, який, на думку багатьох віршознавців, якнайкраще передає танцювально-пісенні ритми. Водночас Гейне випробовує в ритмічному ладі віршів своєї збірки також принципи нової — тонічної — системи віршування, ритміка якої тримається не на впорядкуванні наголошених і ненаголошених складів у віршовому рядку, а на однаковій в усіх рядках кількості повнонаголошених слів.

Всі твори, що ввійшли до збірки, вражають мелодійністю. Не випадково багато віршів «Книги пісень» привернули увагу таких всесвітньо відомих композиторів, як Франц Шуберт, Роберт Шуман, Ференц Ліст, Ріхард Вагнер, Фелікс Мендельсон, Едвард Гріг, Петро Чайковський, Микола Римський-Корсаков, Сергій Рахманінов, Микола Лисенко та ін. За кількістю текстів, покладених на музику, збірка «Книга пісень» не має собі рівних у світовій поезії. За підрахунками німецьких учених, на кінець XIX ст. існувало близько півтори тисячі музичних творів на тексти й мотиви із цієї збірки. А за підрахунками сучасних дослідників нині ця цифра сягає близько восьми тисяч.

Переклади Гейне
Генріх Гейне, якого Іван Франко охарактеризував як борця за широку свободу людської одиниці, її громадсь- кого діла, її думок, переконання і сумління», — один з улюблених іноземних поетів в Україні. Українською мовою Гейне почали перекладати ще в 50-х роках XIX ст., і відтоді його популярність і вплив невпинно зростали. Першими перекладачами були Юрій Федькович і Михайло Старицький. Твори Генріха Гейне перекладали також Михайло Коцюбинський, Пантелеймон Куліш, Микола Вороний, Панас Мирний, Борис Грінченко, Агатангел Кримський, Павло Грабовський. Основоположниками справжнього освоєння Гейне українською культурою стали Іван Франко і Леся Українка, які одночасно, у 1892 р., опублікували збірки перекладів його творів. Протягом другої половини XIX ст. та перших двох десятиріч XX ст. не було жодного значного українського поета, який не звертався б до лірики Гейне. Його перекладали Максим Рильський, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Леонід Первомайський, Андрій Малишко, Сава Голованівський та ін

Перше повне українське видання «Книги пісень» у перекладах Дмитра Загула побачило світ у 1918—1919 рр. У 1972—1974 рр. в Україні видано 4-томне зібрання перекладів творів великого німецького поета Генріха Гейне.
Авторами перекладів творів Гейне на російську мову були М.Ю. Лєрмонтов, Ф.І. Тютчев, А.А. Фет, Олександр Блок.

Вольный перевод стихотворения Г.Гейне "Ein Fichtenbaum steht einsam" ("Сосна стоит одиноко") из сборника "Buch der Lieder" ("Книга песен") (1827). Перевод известен в двух редакциях, весьма далёких от немецкого источника. В них обеих изменён смысл оригина. Лермонтов не принял во внимание существенных для Гейне грамматических родовых различий: в немецком языке "сосна" - мужского рода, "пальма" - женского. Поэтому стихотворение Лермонтова написано не о разлуке влюблённых, как у Гейне, а о трагедии одиночества, непреодолимой разобщённости людей.
На севере диком стоит одиноко
На голой вершине сосна,
И дремлет, качаясь, и снегом сыпучим
Одета, как ризой, она.
И снится ей все, что в пустыне далекой,
В том крае, где солнца восход,
Одна и грустна на утесе горючем
Прекрасная пальма растет.
И.Шишкин На севере диком.