Презентація на тему «Фрідріх Вільгельм Йозеф фон Шеллінг»

Фрі́дріх Ві́льгельм Йозеф фон Ше́ллінг
 — німецький філософ, ідеаліст. Отримав у Тюбінгені вищу духовну освіту, в Лейпцигувивчав математику і природознавство. Викладав у Єнському, Ерлангенському, Мюнхенському та Берлінському університетах. У філософській еволюції Шеллінга відсутні чіткі межі між її етапами, які можна назвати як «філософія природи» (натурфілософія — 90-ті роки XVIII ст.), трансцендентального ідеалізму (1800), «філософія тотожності» (перше десятиліття XIX ст.) та «філософія одкровення».
Презентацію підготувала
Учениця 9-Б класу
НВК №1
м. К.-каширського
Качур Діана

 Ерлангенський університет

Єнський університет, заснований в 1558 році, носить ім'я Фрідріха Шиллера, який викладав тут історію та філософію. Відомо, що студенти свого викладача любили і часто влаштовували йому після лекцій овації.
Пам'ятник курфюрстові Фрідріху, встановлений на Ринковій площі міста в 1858 році, коли відзначали 300-річчя навчального закладу.

Мюнхенський університет

Берлінський університет

Народився в вюртембергського містечку Леонберг. Батько його займав вищі духовні посади. Шеллінг рано виявив блискучі здібності. У 15 років він вступив до Тюбінгенський університет з характеристикою «ingenium praecox» (нім. і лат. «Скоростиглий талант »).

В університеті інтереси Шеллінга ділилися між філософією і теологією. У перших роботах Шеллінга - «філософсько-критичному поясненні біблійної розповіді про гріхопадіння» і «про міфи, історичних сагах і філософеми стародавнього світу» - проводиться думка про необхідність філософсько-історичного тлумачення Біблії на противагу граматичному і догматичного. По суті Шеллінг намічає тут той історико-критичний метод, який згодом отримав детальну розробку в новотюбінгенской школі.

У передмові до «Життя Ісуса» Штраус відзначає Шеллінга, як свого попередника. В університеті Шеллінг не залишався чужим впливу суспільних настроїв. Віяння французької революції і ентузіазм новонароджуваного романтизму знайшли в ньому і в гуртку його друзів живий відгук. Як перекладач Марсельєзи Шеллінг отримує сувору догану від герцога вюртембергського, який приїхав до Тюбінген з метою приборкати розходилися молодь.
Скоро інтереси Шеллінга зосереджуються виключно на філософії. Він знайомиться з філософією Канта, з першими роботами Фіхте і 19-ти років сам виступає на філософське поприще, спочатку як послідовник і тлумач Фіхте. Після закінчення курсу Шеллінг три роки виконує обов'язки домашнього вчителя, в умовах, вельми сприятливих для його власних занять. За цей час він встигає добре ознайомитися з математикою, фізикою і медициною і випускає декілька значних робіт:
«Загальний огляд кращої філософській літературі"
«Ідеї»,
«З світової душі".

В останніх двох вимальовується вже натурфілософські світогляд Шеллінга.
У 1798 Шеллінг знайомиться з Гете і зацікавлює його своєю натурфілософією. Завдяки старанням Фіхте і підтримки Гете,Шеллінг отримує в тому ж, року професуру в Єні. Тут 23-річний професор з надзвичайною сміливістю й енергією приймається за розвиток свого власного світогляду, все більш і більш звільняється від впливу безпосередніх попередників. В цей же час Шеллінг набирає тісне спілкування з гуртком романтиків - братами Шлегель, Гарденберг та ін Душею цього гуртка була Кароліна Шлегель, дружина А. В. Шлегеля, що грала в літературних сферах Німеччини роль німецької де Сталь. Вплив її на представників романтичної та філософської літератури було дуже велике. Найбільшою мірою випробував на собі цей вплив сам Шеллінг, який придбав Кароліні Шлегель найближчого друга, а згодом віддану дружину. Куно Фішер з повною підставою називає Кароліну музою Шеллінга. Її інтерес до філософських питань, і головне - безмежна віра у філософський геній Шеллінга, обумовлювали той душевний підйом, яким характеризується найбільш продуктивний період його життя, що доставив йому гучну славу і велике значення серед сучасників.

Після смерті Кароліни ( 1809 ) літературна діяльність Шеллінга майже зовсім припинилася , і тільки мова його з кафедри нагадувала Німеччини про колишнього володаря умів. Спочатку Кароліна Шлегель бажала шлюбу між Шеллінгом і її дочкою від першого шлюбу , Августою Бемер . Після несподіваної смерті Августи Кароліна перенесла своє материнське почуття на Шеллінга . Однак це почуття скоро змінилося у своєму характері . Розрив зі Шлегелем , що призвів до формального розлучення , дав можливість закріпити романтичне спорідненість душ шлюбним союзом.

У Єні (1799-1803 роки ) Шеллінг виявив найбільш плідну діяльність . Крім читання лекцій і видання своїх головних творів з натурфілософії і філософії тотожності , він видавав два журнали : « Zeitschrift für speculative Physik » і « Kritische Journal der Philosophie » (останній - разом з Гегелем ) . Вже в цей час Шеллінг став главою школи , розповсюдила свій вплив на різні галузі наук і літератури . Надзвичайний успіх Шеллінга пояснюється як сприятливими для нього умовами , так і особливостями його дарувань . У його філософському ентузіазмі була якась стихійна , що долає сила . Разом з тим про його непохитну і потужну особистість розбивалися всі спрямовані проти нього ворожі впливу. У цьому відношенні він цілком виправдовував дане йому його гуртком прізвисько « граніт» .

До числа видатних сучасників , що складалися з Шеллінгом в особистих відносинах , належали , крім уже згаданих , Шиллер , Фіхте , Гегель , Якобі , Стеффенс , Окен , Ешенмейер [ 1 ] , Віндішман , Платен . З багатьма з них Шеллінг був в дружбі , в більшості випадків , втім , нетривалої : гордий і самолюбний Шеллінг не терпів біля себе людей йому рівних і не підкоряються його впливу , особливо у сфері його спеціальності . Цим , головним чином , пояснюється розрив Шеллінга з Фіхте - його духовним батьком у філософії , і Гегелем , його університетським товаришем і другом. Ці ж особливості характеру Шеллінга пояснюють майже безперервну боротьбу його з численними ворогами. У більшості випадків літературні нападки на Шеллінга носили особистий характер і навіть мали вигляд не зовсім охайних памфлетів , що стосувалися інтимних сторін його життя (наприклад , повний отрути памфлет , приписуваний Бергу : « Lob der allerneusten Philosophie »). Зі свого боку і Шеллінг виявляв у полеміці особисту пристрасність , часто переходила за межі справедливості і навіть його власної об'єктивної оцінки , що проявлялася лише згодом. У цьому відношенні характерна його полеміка з Якобі.

Після нещадної і нищівної критики ( в « Denkmal der Schrift Jacobis von den göttlichten Dingen » ) його філософії почуття , Шеллінг , через 17 років , у своїх лекціях з історії філософії віддає належне цьому філософу і , критикуючи «негативну » філософію розуму , озброюється аргументами Якобі проти свого головного ворога - Гегеля . Вороже ставлення Шеллінга до Гегеля виразилося лише почасти в передмові до твору Кузена і виявлялося переважно в лекціях і приватних листах . Тут Шеллінг характеризує гегелівський ідеалізм як філігранну обробку понять , що має в історії лише епізодичне значення , як перекручення його власної натурфілософії і перетворення живої природи в гербарій засушених рослин. Але і по відношенню до Гегеля настав час спокійною і об'єктивної оцінки : ще більш чужі Шеллингу філософські течії гегелівської «лівої » школи змусили його знехтувати другорядними розбіжностями і відчути свою спорідненість з недавнім ворогом.

У лекціях Шеллінга , читаних у Берліні в 1841-1842 роках і оприлюднених Паулуса , знаходиться вже повне визнання системи абсолютного ідеалізму , як чудового завершення його власної філософії тотожності . Крім Єни , Шеллінг був професором у Вюрцбурзі , Мюнхені , Ерлангені та Берліні. Кінець життя Шеллінга затьмарений був судовим процесом проти Паулуса , що оприлюднив без дозволу Шеллінга його лекції в берлінському університеті. Процес закінчився не на користь Шеллінга , так як суд не зміг визнати оприлюднення лекцій , пов'язане з критичним обговоренням , за передбачену законом « передрук ». Ображений Шеллінг назавжди припинив читання лекцій . Останні роки глибокої старості Шеллінг провів оточений залишилися йому вірними друзями і численною родиною (через три роки після смерті першої дружини він вступив у другий шлюб ) .

За рік до своєї смерті Шеллінг отримав від короля Максиміліана II, свого колишнього учня, присвячений йому сонет, заключна строфа якого дуже влучно характеризує широкий і піднесений політ його філософської думки: Ти смієш переступати яри, що віруючих з думаючими завжди роз'єднували і для яких мудреці не бачили моста.