Презентація на тему «Українська література кінця ХІХ – початку ХХ століть»

Українська література
кінця ХІХ – початку ХХ століть

Літературний процес кінця ХІХ – початку ХХ століть припадає на період
інтенсивного розгортання національно визвольного руху в Україні.
На початку 1890-х років було створене «Братство Тарасівців»,
програма якого передбачала повне об'єднання України.
Братство Тарасівців

У 1900 році у Львові вийшла друком брошура
Миколи Міхновського «Самостійна Україна».
Брошура справила величезний вплив на
українське громадство по обидва боки Збруча.

Відкриття пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві,
куди 1903 року з'їхалися сотні представників української
інтелігенції з усіх куточків України, включаючи Галичину й
Буковину, перетворилося на вельми представницьку
маніфестацію української єдності й національної самосвідомості.

У 1905 році восени Микола ІІ під загрозою втрати влади підписує
Маніфест, яким дає свободу слова і друку. Задекларовані свободи
сприяли появі в Україні періодичної преси(«Хлібороб», «Рідний край» та інші).
Газета «Хлібороб» видавалась коштом української громади. Її наклад становив 5 тисяч примірників. Редактором видання був М. Шемет, також редагування здійснював В. Шемет.
Вихід першого числа газети «Хлібороб» відбувся 12 листопада 1905 року. Загалом вийшло друком 5 номерів газети. Четвертий номер був конфіскований владою, а вже після 5-го випуску видання забронила імперська цензура.

У 1907 році редакцію «Літературно-наукового вісника» переносять до Киева,
його випуски виходять до 1914 року. Та незабаром російський уряд обмежив
права українців: припинено викладання українською мовою предметів
з університетських кафедр, закрито осередки «Просвіти» та ін., що викликало
обурення з боку українців.
«Літерату́рно-науко́вий ві́стник» («ЛНВ») — всеукраїнський літературний і науковий часопис, заснований Михайлом Грушевським, Іваном Франком, Олександром Борковським, Осипом Маковеєм. Фактичним редактором першого періоду існування був Іван Франко. Виходив у Львові (1898—1906), у Києві (1907—1914, 1917—1919) та у Львові під редагуванням Д. Донцова (1922—1932). Видавався часопис Науковим товариством імені Тараса Шевченка. У журналі друкувалися найкращі українські письменники та вчені.

На Галичині теж відбувалося пожвавлення національно-визвольного руху.
Твір Юліана Бачинського «Ukraine irridentta», що вийшов у 1895 році,
сприяв активному формуванню української державницької думки.

Усе це визначило тенденції розвитку української літератури.
На межі цих століть українські письменники зображують
зростання соціальної і національної свідомості. В українській писемності розпочинається новий етап – епоха модернізму.

До письменників цього періоду належать Панас Мирний, Борис Грінченко, Іван Нечуй-Левицький, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Спиридон Черкасенко та інші. Їхні твори відзначалися пошуком нових тем та розгортанням художньої
дії через внутрішній світ персонажів. Вперше в Українській прозі були актуальними теми інтелігенції.
Б. Грінченко та І. Франко

Поява в українській літературі новаторських творів пов'язана з
іменами письменників, які намагалися цілком модерним
європейським способом зобразити життя українського народу.

Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ століття не цуралися
ані соціальних тем, ані соціальних традицій української культури.
Своєрідне співвідношення краси і правди визначає особливість
українського модернізму.

Творчі здобутки української драматургії найкраще представлені
творчістю Лесі Українки, Олександра Олеся та Спиридона Чекасенка.
Українська драматургія є одним з найвагоміших здобутків
всесвітньої драматургії.

Отже, початок ХХ століття для України характеризувався спільним
національно-визвольним рухом, самоусвідомленням українців як
єдиної нації, що перебувала в очікуванні грядущих змін і перетворень.

Презентацію підготувала
учениця 10-а класу
Фурман Ольга