Презентація на тему «Євген Маланюк» (варіант 5)

Євген Маланюк
Можна смерть лиш смертю здолати,
Тільки в тім таємниця буття.
І зерно мусить вмерти, щоб дати
В життєдавчому житі — Життя.
Євген МАЛАНЮК
"Все забудь..." 1954

Відомості з біографії
Народився 1 лютого 1897 року в с. Архангород Херсонської губернії.
Батько Є. Маланюка - Филимон Васильович працював учителем, а згодом повіреним у містечковому суді, був режисером аматорських театральних постановок, співав у церковному хорі, друкувався в часописах. Євгенова мати Гликерія Яківна була донькою військовика.
Навчався Є. Маланюк в Архангородській початковій школі, продовжив здобувати освіту в Єлисаветградському земському реальному училищі. Стає стипендіатом Єлисаветградського земства. Восьмирічне перебування у стінах закладу, з яким у різні часи пов'язали свої долі Микола Садовський, Юрій Яновський, Гнат Юра та інші відомі діячі, значно розширило світогляд Маланюка, пробудило в ньому творчі здібності. У тринадцятирічному віці хлопчина починає віршувати.

Відомості з біографії
Народився 1 лютого 1897 року в с. Архангород Херсонської губернії.
Батько Є. Маланюка - Филимон Васильович працював учителем, а згодом повіреним у містечковому суді, був режисером аматорських театральних постановок, співав у церковному хорі, друкувався в часописах. Євгенова мати Гликерія Яківна була донькою військовика.
Навчався Є. Маланюк в Архангородській початковій школі, продовжив здобувати освіту в Єлисаветградському земському реальному училищі. Стає стипендіатом Єлисаветградського земства. Восьмирічне перебування у стінах закладу, з яким у різні часи пов'язали свої долі Микола Садовський, Юрій Яновський, Гнат Юра та інші відомі діячі, значно розширило світогляд Маланюка, пробудило в ньому творчі здібності. У тринадцятирічному віці хлопчина починає віршувати.

1917 – 1920 роки
1917 рік приніс Є. Маланюкові чимало гострих вражень, потрясінь і втрат: жорстокі будні на фронтах Першої світової, Лютнева революція і несподівана відпустка додому у зв'язку зі смертю батька (мати померла ще 1913 року), демобілізація з російської армії й участь у творенні УНР, служба в чині старшини в Генеральному Штабі України. Пізніше стає ад'ютантом генерала Василя Тютюнника, командувача Наддніпрянською Армією УНР, який помер від тифу на руках у свого ад'ютанта. Молодий офіцер болісно сприймав поступовий занепад УНР.

Польща
У жовтні 1920 р. поет-патріот разом з іншими інтернованими захисниками УНР потрапляє до таборів у Стшелкові та Шипіорні, а згодом у Каліші (Польща).
Тут Є. Маланюк багато пише, зі своїми друзями Юрієм Дараганом, Миколою Чирським, Максимом Гривою (Загривним) видає гектографічним способом журнал «Веселка» (1922–1923), в якому й сам починає друкуватися. Інтерновані вояки заснували аматорський театр, чоловічий хор, навіть балетні курси; влаштовували різні культурно-освітні акції.
Але й таке насичене мистецьке й громадське життя не применшувало туги цих людей за Україною. Є. Маланюк прагнув розібратися, що привело до поразки УНР, до цього поневіряння співвітчизників у чужих краях. Ці розмірковування просилися на папір у вигляді щемливих, гірких і часто жорстких поетичних рядків.

Там свист херсонського простору! Там вітер з кришталевих хвиль! А тут: в вікні опустиш штору — І п'єш, самотній, смертний біль. 
  («Під чужим небом») 

Перша збірка
1925 року в Подєбрадах вийшла перша збірка віршів «Стилет і стилос», яка стала неабиякою подією і в житті автора, і в тогочасному літературно-мистецькому процесі, викликавши неоднозначну реакцію: від цілковитого несприйняття до надзвичайного захоплення.
Цією книгою, як і наступною — «Гербарій» (Гамбург, 1926), Маланюк ствердив свої позиції поета-націєтворця, яким він не зрадить до самої смерті. Саме це: войовничий дух; звернення до державницької і визвольної атрибутики у вигляді «заліза наших когорт» «свяченого ножа»; розміркування над долею сучасного мистецтва, покликаного слугувати високим ідеалам, — приваблювали молодше покоління представників діаспори.
Натомість старша генерація, схильна до поміркованості та нескінченних оплакувань недолі України, була просто шокована різким тоном письменника, його зневажливими оцінками і звинуваченнями на адресу земляків-малоросів, що ніяк не доростуть до рівня нації

Перша збірка
1925 року в Подєбрадах вийшла перша збірка віршів «Стилет і стилос», яка стала неабиякою подією і в житті автора, і в тогочасному літературно-мистецькому процесі, викликавши неоднозначну реакцію: від цілковитого несприйняття до надзвичайного захоплення.
Цією книгою, як і наступною — «Гербарій» (Гамбург, 1926), Маланюк ствердив свої позиції поета-націєтворця, яким він не зрадить до самої смерті. Саме це: войовничий дух; звернення до державницької і визвольної атрибутики у вигляді «заліза наших когорт» «свяченого ножа»; розміркування над долею сучасного мистецтва, покликаного слугувати високим ідеалам, — приваблювали молодше покоління представників діаспори.
Натомість старша генерація, схильна до поміркованості та нескінченних оплакувань недолі України, була просто шокована різким тоном письменника, його зневажливими оцінками і звинуваченнями на адресу земляків-малоросів, що ніяк не доростуть до рівня нації

Варшава
У 1920-х роках письменник плідно співпрацював із журналом «Літературно-науковий вісник» («Вісник»), редактором якого був відомий літературознавець Дмитро Донцов. Зв'язки з зазначеним виданням не припинялися упродовж усього періоду перебування Маланюка у Варшаві. У польській столиці організовується літературний гурт «Танк». Безперечним лідером групи був Є. Маланюк. Але коли гурт трансформувався в інше утворення — «Ми» — і став видавати однойменний журнал, що породило гостру полеміку з Донцовм, склалася вкрай напружена ситуація. Є. Маланюк розірвав зв'язки з групою «Ми» і поновив співпрацю з «Вісником».

На варшавський період припадає вихід у світ наступних книг поета: «Земля й залізо» (Париж, 1930), «Земна мадонна» (Львів, 1934), «Перстень Полікрата» (Львів, 1939), "Вибрані поезії (Львів; Краків, 1943). Значно пожвавлюється публіцистична і наукова діяльність Є. Маланюка, з'являються десятки статей, нарисів, есе, в яких він осмислює набутки віітчизняної і світової культури
 Як в нації вождя нема,  Тоді вожді її — поети!  Міцкевич, Пушкін недарма  Творили вічні міти й мети.  Давали форму почуттям,  Ростили й пестили надії,  І стало вічністю життя  Їх в формі Польщі і Росії...

США
У червні 1949 року поет переїжджає до США, поселяється на околиці Нью-Йорка: спершу працює фізично, потім — в проекторному бюро, де й трудився до виходу на пенсію в 1962 р. У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головою об'єднання українських письменників «Слово». За океаном з'являються друком його збірки «Влада», «Поезії в одному томі», «Остання весна», «Серпень»; окремим виданням виходить поема «П'ята симфонія» (1954), що уславлює діяльність борців за українську державність — В. Тютюнника, М. Безручка та інших. Євген Маланюк продовжує працювати і в галузі публіцистики, літературознавства. Публікуються його монографії, статті, нариси. Це, зокрема, видання, що з часом отримали широкий резонанс: «Нариси з історії нашої культури» (1954), «Малоросійство» (1959), «Ілюстрісімус Домінус Мазепа — тло і постать» (1960), «Книга спостережень» у двох томах (1962; 1966).

Смерть
Помер Є. Маланюк 16 лютого 1968 року у Нью-Йорку, і похований на кладовищі в Саут-Баунд-Бруці в Нью-Джерсі. Вже після смерті письменника у мюнхенському видавництві «Сучасність» з'явилася впорядкована ним самим збірка поезій «Перстень і посох» (1972), що стала його лебединою піснею.

Творчість
У царині поетики Євген Маланюк — символіст. Саме це його ріднило з Павлом Тичиною. Він вільно оперує художніми засобами і класичної поетичної мови, і найсучаснішими образними версифікаційними трансформаціями її. Крім того, поет виробив власну мову символів, що є водночас і знаряддям, і результатом його світоаналізу. Саме символізм визначає одну із провідних рис поетичного мовлення Маланюка — лаконічність як принцип, що регулює структуру тексту. Крім того, Є. Маланюка відносять до стилю необароко. Більшість дослідників відносять його також до Празької літературної школи. Визначальними рисами творчості цієї школи. а також і Є. Маланюка, є історіософізм і міфологічність. Поезію Празької школи називають поезією чину, оскільки вона закликає до боротьби за Україну, боротьби не тільки збройної, а й духовної. Цей заклик звучить і в поезії Маланюка.

Творчість
У царині поетики Євген Маланюк — символіст. Саме це його ріднило з Павлом Тичиною. Він вільно оперує художніми засобами і класичної поетичної мови, і найсучаснішими образними версифікаційними трансформаціями її. Крім того, поет виробив власну мову символів, що є водночас і знаряддям, і результатом його світоаналізу. Саме символізм визначає одну із провідних рис поетичного мовлення Маланюка — лаконічність як принцип, що регулює структуру тексту. Крім того, Є. Маланюка відносять до стилю необароко. Більшість дослідників відносять його також до Празької літературної школи. Визначальними рисами творчості цієї школи. а також і Є. Маланюка, є історіософізм і міфологічність. Поезію Празької школи називають поезією чину, оскільки вона закликає до боротьби за Україну, боротьби не тільки збройної, а й духовної. Цей заклик звучить і в поезії Маланюка.

Творчість
Ідея утвердження державності України — центральна ідея Євгена Маланюка. Поет звертається до витоків української державницької традиції — князівсько-дружинницької доби, періоду гетьманування, в ній прагне відшукати підстави для творення сучасної держави.
 У творенні свого образу України Маланюк виходить із конкретних історичних реалій, бо саме Україна — це місце трагічної зустрічі Заходу та Сходу, цією обставиною зумовлене те, що вона довгий час лишалася суб'єктом, а не об'єктом історії. Українець — «пісняр, мудрець і гречкосій» — здатний швидше до ліричної рефлексії, пасивного споглядання навколишньої дійсності, а не до адекватної вольової реакції на зовнішню загрозу.
Водночас Євген Маланюк — це і ніжний лірик, що в своїй поезії поєднує сувору аскетичність вислову, здатність до сильних почувань з витонченою ритмомелодикою, проникненням в глибини людської психології. Він створив прекрасні зразки любовної лірики, в якій освідчується в коханні, оспівує жінку або жалкує за втраченими почуттями.

ОДИН ВЕЧІР
Єдиній
Скільки ніжності в Ваших долонях,Скільки зоряних в зорі казок…Знов палаю в солодкім полоні,Знов Сахара, жага і пісок.
Хто Ви: Борджія чи Клеопатра,Жанно Д'Арк українських степів?В Вашім серці – незгаслая ватра,В Вашім погляді – зоряний спів.

ОДИН ВЕЧІР
Єдиній
Скільки ніжності в Ваших долонях,Скільки зоряних в зорі казок…Знов палаю в солодкім полоні,Знов Сахара, жага і пісок.
Хто Ви: Борджія чи Клеопатра,Жанно Д'Арк українських степів?В Вашім серці – незгаслая ватра,В Вашім погляді – зоряний спів.

Дякуємо за увагу!
Над презентацією працювали:
Шевченко Тарас та
Маланушенко Марина!