Презентація на тему «Іван Франко» (варіант 14)
216
Слайд #1
Іван Франко
Біографія
Біографія
Слайд #2
Іва́н Я́кович Франко́-український письменник, поет, публіцист, перекладач, вчений, громадський і політичний діяч.
Слайд #3
Ранні роки
Іван Франко народився 27 серпня 1856-го року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту у Східній Галичині, поблизу Борислава, в родині заможного селянина-коваля Якова Франка. Мати, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Свою селянську ідентичність, що виявлялась у подиву гідній працелюбності й невибагливості в побуті, Франко зберіг до кінця життя.
Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна, потім у так званій нормальній школі при василіянському монастирі Дрогобича.
Коли Іванові було дев'ять років, у 1865 році, помер батько. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Гринь Гаврилик, уважно ставився до дітей, фактично замінив хлопцеві батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом всього життя.Коли Іванові було 15 років, в 1872 році, померла мати. Вихованням дітей стала займатися мачуха.
1875-го року закінчив Дрогобицьку гімназію (нині — Дрогобицький педагогічний університет).Залишившись без батьків, Іван був змушений заробляти собі на життя репетиторством. З свого заробітку виділяє гроші на книжки для особистої бібліотеки.
У багатьох автобіографічних оповіданнях Івана Франка художньо відтворено атмосферу тогочасної шкільної освіти з її схоластикою, тілесними покараннями, моральним приниженням учнів. З них довідуємося, наскільки важко було здобувати освіту обдарованому селянському хлопцеві. Він жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці Дрогобича, нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні («У столярні»). Уже навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя; знав напам'ять усього «Кобзаря»; домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі; глибоко й на все життя засвоював зміст прочитаних книжок. Серед його лектури у цей час були твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми. Загалом особиста бібліотека Франка-гімназиста складалась з майже 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. У цей же час Франко починає перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда); під впливом творчості Маркіяна Шашкевича й Тараса Шевченка захоплюється багатством і красою української мови, починає збирати й записувати зразки усної народної творчості (пісні, легенди тощо).
Восени 1875-го року Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. Спочатку належав до москвофільського товариства. Під час навчання матеріальну допомогу Івану Франку надавав Омелян Партицький.
Іван Франко народився 27 серпня 1856-го року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту у Східній Галичині, поблизу Борислава, в родині заможного селянина-коваля Якова Франка. Мати, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Свою селянську ідентичність, що виявлялась у подиву гідній працелюбності й невибагливості в побуті, Франко зберіг до кінця життя.
Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна, потім у так званій нормальній школі при василіянському монастирі Дрогобича.
Коли Іванові було дев'ять років, у 1865 році, помер батько. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Гринь Гаврилик, уважно ставився до дітей, фактично замінив хлопцеві батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом всього життя.Коли Іванові було 15 років, в 1872 році, померла мати. Вихованням дітей стала займатися мачуха.
1875-го року закінчив Дрогобицьку гімназію (нині — Дрогобицький педагогічний університет).Залишившись без батьків, Іван був змушений заробляти собі на життя репетиторством. З свого заробітку виділяє гроші на книжки для особистої бібліотеки.
У багатьох автобіографічних оповіданнях Івана Франка художньо відтворено атмосферу тогочасної шкільної освіти з її схоластикою, тілесними покараннями, моральним приниженням учнів. З них довідуємося, наскільки важко було здобувати освіту обдарованому селянському хлопцеві. Він жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці Дрогобича, нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні («У столярні»). Уже навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя; знав напам'ять усього «Кобзаря»; домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі; глибоко й на все життя засвоював зміст прочитаних книжок. Серед його лектури у цей час були твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми. Загалом особиста бібліотека Франка-гімназиста складалась з майже 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. У цей же час Франко починає перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда); під впливом творчості Маркіяна Шашкевича й Тараса Шевченка захоплюється багатством і красою української мови, починає збирати й записувати зразки усної народної творчості (пісні, легенди тощо).
Восени 1875-го року Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. Спочатку належав до москвофільського товариства. Під час навчання матеріальну допомогу Івану Франку надавав Омелян Партицький.
Слайд #4
Перші літературні твори
Перший період творчості Франка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гімни: «Каменярі» (1878), «Вічний революціонер» (1880), «Не пора…» (1880) та ін., повісті «Boa constrictor» (1881), «Борислав сміється» (1881), «Захар Беркут» (1882), низка літературознавчих, публіцистичних статей.
Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською 1886 р. сфотографувались у Влодзімежа Висоцького одразу після одруження на пораду польської письменниці Елізи Ожешко.
1881-го року Франко став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882) якого працював у редакції часопису «Зоря», газеті «Діло». Зневірившись у співпраці з галицькими народовцями, Франко спільно з діячами Старої Громади пробував заснувати власний незалежний орган («Поступ»); з цією метою двічі їздив до Києва — 1885 і 1886 року, зустрічався з громадсько-культурними діячами (Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Єлисеєм Трегубовим, Павлом Житецьким тощо); познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Хоружинською, у травні 1886 року взяв з нею шлюб у Павлівській церкві Колеґії Павла Галагана. Одруження Франка-галичанина з «українкою» сприймалося тодішніми киянами як уособлення духовної і політичної єдности Західної та Східної України.
1888 року Франко деякий час працював у часописі «Правда». Після невдалих спроб заснувати власний український часопис він був змушений вдатися до співпраці з польською пресою, яка давала хоч невеликий, зате стабільний прибуток.
Перший період творчості Франка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гімни: «Каменярі» (1878), «Вічний революціонер» (1880), «Не пора…» (1880) та ін., повісті «Boa constrictor» (1881), «Борислав сміється» (1881), «Захар Беркут» (1882), низка літературознавчих, публіцистичних статей.
Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською 1886 р. сфотографувались у Влодзімежа Висоцького одразу після одруження на пораду польської письменниці Елізи Ожешко.
1881-го року Франко став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882) якого працював у редакції часопису «Зоря», газеті «Діло». Зневірившись у співпраці з галицькими народовцями, Франко спільно з діячами Старої Громади пробував заснувати власний незалежний орган («Поступ»); з цією метою двічі їздив до Києва — 1885 і 1886 року, зустрічався з громадсько-культурними діячами (Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Єлисеєм Трегубовим, Павлом Житецьким тощо); познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Хоружинською, у травні 1886 року взяв з нею шлюб у Павлівській церкві Колеґії Павла Галагана. Одруження Франка-галичанина з «українкою» сприймалося тодішніми киянами як уособлення духовної і політичної єдности Західної та Східної України.
1888 року Франко деякий час працював у часописі «Правда». Після невдалих спроб заснувати власний український часопис він був змушений вдатися до співпраці з польською пресою, яка давала хоч невеликий, зате стабільний прибуток.
Слайд #5
Сім'я
дружина - Ольга Франко (Хоружинська) (10 квітня 1864— 17 липня 1941), письмениця, перекладачка, громадська діячка;
син Андрій (1887-1913);
син Тарас (9 березня 1889 - 13 листопада 1971), письменник, член Спілки письменників СРСР;
син Петро (21 червня 1890 - 28 червня 1941), український педагог і письменник;
донька Анна (9 серпня 1892 - 24 квітня 1988), українська письменниця, публіцист, мемуарист.
дружина - Ольга Франко (Хоружинська) (10 квітня 1864— 17 липня 1941), письмениця, перекладачка, громадська діячка;
син Андрій (1887-1913);
син Тарас (9 березня 1889 - 13 листопада 1971), письменник, член Спілки письменників СРСР;
син Петро (21 червня 1890 - 28 червня 1941), український педагог і письменник;
донька Анна (9 серпня 1892 - 24 квітня 1988), українська письменниця, публіцист, мемуарист.
Слайд #6
Політична діяльність
1888 року Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт письменника. 1890-го року за підтримки Михайла Драгоманова Франко став співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготував для неї програму, разом з Михайлом Павликом видавав півмісячник «Народ» (1890–1895). У 1895-му, 1897-му і 1898-му роках Радикальна Партія висувала Франка на посла віденського парламенту й галицького сейму, але — через виборчі маніпуляції адміністрації, провокації ідеологічних та політичних супротивників — без успіху. 1899-го року в Радикальній Партії почалась криза, Франко спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904-го року, після чого полишив активну участь у політичному житті. На громадсько-політичному відтинку Франко довгі роки співпрацював з Михайлом Драгомановим, цінуючи в ньому «европейського політика». Згодом Франко розійшовся з Драгомановим у поглядах на соціалізм, в питанні національної самостійности, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією («Суспільно-політичні погляди Михайла Драгоманова», 1906)
Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1905) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»
1888 року Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт письменника. 1890-го року за підтримки Михайла Драгоманова Франко став співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготував для неї програму, разом з Михайлом Павликом видавав півмісячник «Народ» (1890–1895). У 1895-му, 1897-му і 1898-му роках Радикальна Партія висувала Франка на посла віденського парламенту й галицького сейму, але — через виборчі маніпуляції адміністрації, провокації ідеологічних та політичних супротивників — без успіху. 1899-го року в Радикальній Партії почалась криза, Франко спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904-го року, після чого полишив активну участь у політичному житті. На громадсько-політичному відтинку Франко довгі роки співпрацював з Михайлом Драгомановим, цінуючи в ньому «европейського політика». Згодом Франко розійшовся з Драгомановим у поглядах на соціалізм, в питанні національної самостійности, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією («Суспільно-політичні погляди Михайла Драгоманова», 1906)
Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1905) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»
Слайд #7
Останні роки життя
1908-го року стан здоров'я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. За останній період він написав «Нарис історії українсько-руської літератури», «Студії над українськими народними піснями», здійснив багато перекладів з античних поетів. 1913-го року вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка.
Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина Андрія, «у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…» «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю» — писав Іван Франко. За таких обставин за неповний рік до смерті Франко створив 232 поетичні переклади й переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.
Помер Іван Франко 28 травня 1916-го року у Львові. Через два дні відбулось кількатисячне урочисте прощання на Личаківському цвинтарі. Спочатку письменника поховали у чужому склепі (родини Мотичинських), через 5 років домовина з прахом Франка (розпізнана з допомогою Ольги Роздольської) була перенесена в окрему могилу, відому своїм пам'ятником (споруджено 1933-го року), на якому Франко-каменяр «лупає сю скалу».
1908-го року стан здоров'я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. За останній період він написав «Нарис історії українсько-руської літератури», «Студії над українськими народними піснями», здійснив багато перекладів з античних поетів. 1913-го року вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка.
Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина Андрія, «у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…» «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю» — писав Іван Франко. За таких обставин за неповний рік до смерті Франко створив 232 поетичні переклади й переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.
Помер Іван Франко 28 травня 1916-го року у Львові. Через два дні відбулось кількатисячне урочисте прощання на Личаківському цвинтарі. Спочатку письменника поховали у чужому склепі (родини Мотичинських), через 5 років домовина з прахом Франка (розпізнана з допомогою Ольги Роздольської) була перенесена в окрему могилу, відому своїм пам'ятником (споруджено 1933-го року), на якому Франко-каменяр «лупає сю скалу».
Слайд #8
Поезія
За стилем Франко належить до перших реалістів української літератури; найвизначніший поет пошевченківської доби. Новаторською була друга збірка «З вершин і низин», охоплювала головні твори його суспільної лірики («Товаришам з тюрми», «Вічний Революціонер», «Каменярі», «Земле моя», «Тюремні сонети» та інші); революціонізувала молоде покоління, через що в Російській імперії була заборонена. Вершина інтимної лірики Франка збірка «Зів'яле листя» . У збірці «Мій Ізмарагд» переважають філософські мотиви: рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов'язок і зміст людського життя. Але й у ній знаходимо зразок суспільної лірики, в якій Франко увіковічнив страждання рідного народу («По селах», «До Бразілії» та інші). Драму власного життя Франко відобразив у збірці «Із днів журби» Програмова збірка є містичним кредо поета-борця. «Давнє і нове» поетична збірка. Велику майстерність виявив Франко і в широких епічних поемах «Панські жарти», «Сурка», «Смерть Каїна» «Іван Вишенський» й інших. Багато автобіографічного вклав Франко у свою найвизначнішу поему «Мойсей», в якій на матеріалі біблійного сюжету показано конфлікт вождя з народом, засуджується зрада національних інтересів та проголошується ідея служіння рідному народові.
За стилем Франко належить до перших реалістів української літератури; найвизначніший поет пошевченківської доби. Новаторською була друга збірка «З вершин і низин», охоплювала головні твори його суспільної лірики («Товаришам з тюрми», «Вічний Революціонер», «Каменярі», «Земле моя», «Тюремні сонети» та інші); революціонізувала молоде покоління, через що в Російській імперії була заборонена. Вершина інтимної лірики Франка збірка «Зів'яле листя» . У збірці «Мій Ізмарагд» переважають філософські мотиви: рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов'язок і зміст людського життя. Але й у ній знаходимо зразок суспільної лірики, в якій Франко увіковічнив страждання рідного народу («По селах», «До Бразілії» та інші). Драму власного життя Франко відобразив у збірці «Із днів журби» Програмова збірка є містичним кредо поета-борця. «Давнє і нове» поетична збірка. Велику майстерність виявив Франко і в широких епічних поемах «Панські жарти», «Сурка», «Смерть Каїна» «Іван Вишенський» й інших. Багато автобіографічного вклав Франко у свою найвизначнішу поему «Мойсей», в якій на матеріалі біблійного сюжету показано конфлікт вождя з народом, засуджується зрада національних інтересів та проголошується ідея служіння рідному народові.
