Презентація на тему «Григорій Савич Сковорода» (варіант 9)

Філософ, якого
«не спіймав світ»
Григорій
Савич
Сковорода
(3.12.1722 - 9.11.1794)

Філософ, якого
«не спіймав світ»
Григорій
Савич
Сковорода
(3.12.1722 - 9.11.1794)

П'ять стежок
ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

У цій хаті 3 грудня 1722 р. побачив світ їхній молодший син Григорій.
Одного дня повів тато сина до дяка в науку. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо той виявив у хлопця незвичайної краси голос, навчив нотної грамоти, поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію.
Стежка перша.
Чорнухінська. Дитинство.

Києво-Могилянська академія славилася у ті часи як один з найкращих навчальних закладів у слов'янських країнах.
Жадібно вивчав він мови - латинську, старогрецьку, єврейську, німецьку. Успішно проходив класи граматики та синтаксису.
Коли Григорій закінчував останній граматичний клас, йому вже йшов 19-й рік. Саме тоді до Києва приїздить петербурзький співак, бас
Гаврило Матвійович. Головна з
надзвичайними повноваженнями
імператриці Єлизавети щодо
залучення українських музикантів
до придворної капели. Серед
перших було названо Г. Сковороду.
Стежка друга.
Києво-Могилянська. Навчання.

Він був старанним, чесним і неординарним учителем: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам.
Отже, учив, як жив, а жив,
як навчав — найкраща
риса педагога.
Студенти любили вчителя, але той незабаром мусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів: можновладці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила:
«Весь світ спить, пора прокидатися!».

СТЕЖКА третя.
ХАРКІВСЬКА.НЕПОКОРНА.
У 1768 р. наказом цариці Катерини ІІ при Харківській вищій школі було відкрито класи підготовки топографів, інженерів, архітекторів та інших інженерно-виробничих спеціальностей.
Сковороду було запрошено
для викладання катехизму.
Йому надано посаду
професора – викладача.

І з 1769р. Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами.
У сірій робі, з ціпком і торбою, в якій — кілька книг і рукописи, мандрував він Україною, Росією, Кавказом. Їв раз на день, не вживав м'яса, спав чотири години на добу, але аскетом не був. Любив природу і музику, ніколи не розлучався з флейтою, вмів грати на кобзі та скрипці. Знав мистецтво життя і таємницю щастя.
Тому був бажаним гостем у кожному
домі. У селянських хатах висіли його
портрети, а в народі розповідали
нескінченні історії про геніального
старого, який полюбляв називати
себе поетом і філософом.

Стежка четверта.
ЛЕГЕНДАРНА.

Насправді Григорій Савович Сковорода був не лише поетом і філософом, але і просвітителем, соціологом і найвидатнішим педагогом. За його книгами вчився читати Тарас Шевченко, його думки миттєво перетворювались на байки, притчі, пісні й розносились світом кобзарями та лірниками. Головною метою просвітительської діяльності Сковороди було відкрити людям рецепт щастя. А у світлі цієї
надзадачі переосмислювалась і
сутність праці, і роль учителя, і
ставлення до природи, життя,
істини, любові.

СТЕЖКА 5.
ОСТАННЯ.СЛАВЕТНА
Тернистий шлях людини. Але й він свого кінця доходить. В останній раз зустрівся Григорій Сковорода із своїм найулюбленішим учнем Михайлом Ковалинським, передав йому рукописи.
Повернувся у Пан-Іванівку. Бо знав, що час скінчити шлях.
Холонуть руки, ноги... Григорій бачить вітер, криницю, верби, явора...
І раптом зринула страшна, мов буря, думка: чи зрозуміють те, що написав?
Рвонувся з ліжка — пізно...
Розплющив очі.
Свічка вже ледве-ледве блимала. Гойдалися похмурі, кволі тіні, мов заколисували, щоб вгамувати останній біль у грудях...
Нараз погас тремтливий тьмяний вогник, й не стало болю...

Багато які з висловлювань Сковороди стали
крилатими з їх допомогою не одне покоління людей навчалося мистецтву жити.
«Як посієш в юності, так пожнеш у старості»

«Якщо твердо йдеш шляхом, яким почав йти, то ти щасливий»

«Любов виникає з любові, якщо хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю»

«Безумцеві властиво бажати втраченого і не радіти тому, що залишилось»

«Дехто живе, щоб їсти, а я ж для того, щоб жити»

«Невидима пружина рухає весь механізм годинника»