Презентація на тему «Іван Багряний» (варіант 10)

Іван Багряний
Підготувала
Учениця 11 класу
Гозалішвілі Маріам

Біографія
Народився Іван Павлович Лозов'яга (таке його справжнє прізвище) 2 жовтня 1906 р. в селі Куземин на Полтавщині (нині Сумська область) у родині сільського муляра.З шести років учився в церковнопарафіяльній школі міста Охтирки. Хоч навчання провадилося російською, але вдома хлопець виховувався національно свідомим. Читав Л, Глібова, Т. Шевченка, сам писав вірші. За це його прозивали «мазепинцем». Пізніше вчився у вищій початковій, з 1920 р.—у ремісничій профтехшколі, звідки перевівся в Краснопільську художньо-керамічну. Як бачимо, готувався перейняти фах свого батька.
Суспільне життя в роки навчання не проходило повз нього. Став комсомольцем, був навіть секретарем заводського осередку цукрового комбінату. В 1924 р. вступив до Охтирської філії організації селянських письменників «Плуги. Трохи вчителює, заробляючи на прожиток. А вірші тим часом пишуться, прагне нових вражень, хоча довколишнє життя і так давало чимало для роздумів: розкурку-лення, колективізація, ідеологічний тиск на інтелігенцію. Побував у Криму, на Кубані, в Кам'янці-Подільському, де редагував місцеву газету.
У 1926 р. опинився в Києві. Вступив до Київського художнього інституту, якого скінчив, але диплома не одержав як «політично неблагонадійний». Чим же завинив у молодому віці перед владою?
По-перше, «сумнівна» ідеологічна позиція прочитувалася між рядками його віршів, опублікованих у журналах «Глобус», «Життя й революція», «Червоний шлях», «Плужанин». По-друге, входив до попутницької організації МАРС, до якої належали ще Г. Косинка, Є. Плужник, В. Підмогильний, Б. Тенета, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Д. Фальківський. Товаришував із М. Хвильовим, М. Кулішем, Остапом Вишнею, М. Яловим.

У 1929 р. з'явилася друком збірка поезій І. Багряного «До меж заказаних», яка вже в самій назві містила активний протест, не кажучи про зміст усередині, що був своєрідною прискіпливою оцінкою пореволюцїйної дійсності. Наступні книжки „В поті чола” і «Комета» потрапляють тільки до портфеля НКВС.
Кінець 20-х рр. в Україні ознаменувався кількома сфабрикованими політичними процесами (найгучніший—процес СВУ), які стали початком майбутніх масових репресій, посилення цензурного утиску. Це вже відчув на собі Іван Багряний, але коритися нікому навіть не збирався, навпаки — в бунтівливій його душі наростає протест проти ганебного, підневільного стану українського письменства. Більше —він робить відвертий виклик владі.

СВІТОГЛЯДНА ПОЗИЦІЯ МИТЦЯ
За своїм світобаченням Іван Багряний був романтиком і «невиправним мрійником». «Мій чоловік був життєрадісний і все вірив у щасливе майбутнє», — згадує Галина Багряна.
Ось якою можна побачити його мрію в ремарці до сатиричної п'єси «Генерал»: «І приснився мені неймовірний сон: ...2041 рік... Київ... Сонячний Київ —серце сонячної, свобідної і, нарешті, радісної моєї Країни... Це буцімто вже настала епоха всесвітньої справедливості, що зійшла, як сонячний ранок після жаскої, макабричної ночі минулого. ЕПОХА панування людської гідності і людського права — дихати, жити, думати і одверто говорити... ЕПОХА культу матері і дитяти... Епоха торжества людського щирого серця, вільного, нестероризованого, не зганьбленого, не підгорненого ні під чий брудний чобіт...».Тим часом життя дуже жорстоко обходилося з ним.
З дитинства його оточувала неприваблива пореволюційна дійсність, потім супроводжували постійні переслідування, заборони, стеження, наклепи, ув'язнення, заслання, концтабір. Нарешті, він у кратері еміграційного життя, активний, діяльний, має власну думку—всім невгодний, постійно під обстрілом чиєїсь заздрості, підлості, ідеологічного тиску. А скільки бруду виливалося на його ім'я в той час на Україні! І на цьому непривабливому тлі Іван Багряний не схитнувся, до останніх днів зберіг чистоту душі. Він був сильною, надзвичайно мужньою особистістю. Хворів на цукровий діабет, сухоти, мав серцеву недугу, витримав кілька операцій. «Сад Гетсиманський», «Людина біжить над прірвою» писалися на лікарняному ліжку...
Сам тримався стійко і мужньо, тож не дивно, що такі самі і його герої Максим Колот і Андрій Чумак, Григорій Многогрішний. Вони просто не могли бути інакшими, слабкими і немічними духом.
Іван Багряний ніколи не втрачав віри в себе, у свій народ і людину взагалі, в добро її душі. Кажуть, що на його надгробку є такі слова: «Ми є, Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами». Цією несхитною вірою, що була невід'ємною частиною багрянівського світовідчування, перейняті всі його твори, а надто «Сад Гетсиманський», «Тигролови», «Людина біжить над прірвою». Цим він дуже схожий на Олега Ольжича.

Метод літератури «соціалістичного реалізму» вимагав від письменника віри у світле майбутнє, але то була фальшива віра, накинута іззовні партійною ідеологією. Багато митців оспівували майбутнє, прославляли сучасне і водночас бачили, в яку глибоку прірву котилося радянське суспільство. В Івана Багряного віра у світле майбуття свого народу природна; наче настирливий паросток, вона з'явилася з його глибокого особистого переконання, безпосередньо пов'язана з його романтичним світовідчуванням.Він був справжнім життєлюбом. Казав дружині, що навіть по смерті дбатиме про родину. tВін хотів, щоб усі жили в мирі та злагоді. Мабуть, тому такі вражаючі картини вселюдської бойні в повісті «Огненне коло» —Іван Багряний засуджував війну.Він прагнув згуртувати людей, повернути їх до християнських заповідей: любов до покривджених, допомога ближньому, вміння прощати, співчувати, розділяти чужу біду. Молодшому синові Нестору залишив заповіт: коли виросте, знайти на далекій Україні брата Бориса (того, який в ефірі проклинав його), сестру Наталку і допомогти їм, якщо будуть у біді.
Як бачимо, у світовідчутті Івана Багряного переважають ідеї консолідації та гуманізму. За це його ненавиділи войовничо настроєні емігранти за кордоном, які понесли на чужину лише ненависть і людиноненависництво. Для нього завжди був святим культ матері й дитини, як уособлення всесвітньої гармонії та злагоди. Згадаймо сцени хрещення немовляти у творі "Людина біжить над прірвою", сторінки «Огненного кола». tУ людях він цінував волелюбність, уміння зберегти власну гідність. Сам ніколи ні перед ким не плазував. Згадаймо його сміливий виклик тоталітарній владі 1929 р. поемою «Ave Maria». Іван Багряний вважав, що ми «маємо виховувати людей сміливих і гордих, людей незалежних в думаннях і устремліннях, людей діла і ризику. Людей боротьби й фанатичної твердості та затятості. Людей, здібних на жертву. Маємо виховувати людей безоглядної вірності ідеї й здібності боротися за неї до загину». На подібній позиції був і Олег Ольжич, який своїм героїчним життям і жертовною смертю довів це.
Без   урахування   багрянівського   світобачення,   такого світлого та особливого в ті страшні роки, коли знищувалась і розтоптувалась людська особистість, панувала зневіра, культивувалися фальш, сірятина, рабська покірність, не можна зрозуміти його творів, прикметною рисою яких є щирість самовираження.

ПРОЗОВА СПАДЩИНА
Творча спадщина І. Багряного засвідчує, що письменник, навіть перебуваючи поза Україною, завжди жив нею, уболівав за її долю, мріяв про вільну Україну, де б її народ був господарем на своїй землі.   Головною ідеєю творів Багряного є ідея незламності, мужності і сили національного духу. Ця ідея виявляється і у постатях головних героїв його творів — молодих українців, людей героїчного характеру. В панорамі героїв його творів ми відчуваємо бажання автора показати молоді України шлях, передати послання — брати активну участь в розбудові і збереженні вільного демократичного суспільства для добра і кращого життя кожного українця.   Письменник залишив чималий доробок у різних жанрах, але найбільшу популярність здобув своїми романами.
 В основу роману «Тигролови» покладено автобіографічні події, невимовні переживання відбування заслання на Далекому Сході, які органічно «вжилися» в драматичні долі героїв його творів. Сюжет захоплюючий і динамічний, читач постійно знаходиться в емоціональному напруженні. За своїм світобаченням І. Багряний був романтиком й «невиправним» мрійником.
  Цей роман виходить трьома виданнями українською мовою на Заході, а саме в 1947, 1955, 1991 рр. У 1961 і 1963 роках роман друкується окремими накладами німецькою мовою в Австрії з рекомендацією критики як найкращий твір для молоді. Коли роман «Тигролови» вийшов англійською мовою у трьох видавництвах в Америці, Лондоні і Канаді, критика назвала його «взірцем лицарства і хоробрості, несподіваній у нашій незугарній літературі».

Варіанти оформлення І. П. Багряним обкладинки до перших видань роману «Тигролови»

Роман «Сад Гетсиманський» (1950), написаний на підставі вражень від перебування письменника в слідчих камерах Харківського НКВС. Роман вражає страшною правдою про вишукування і покарання ворогів народу у 30-ті роки, насамперед запідозрених у симпатіях до національної ідеї. Письменник проголошує в ньому: «Людина — це найвеличніша з усіх істот. Людина — це найнещасніша з усіх істот. Людина — найпідліша з усіх істот».
 Заслуга І. Багряного у тому, що він першим розповів світові про дійсний стан речей в СРСР — країні тюрем, концтаборів, покарання «ворогів народу». Це посприяло друкові роману у Франції.

Видання творів І. П. Багряного іноземними мовами

 І. Багряний є єдиним українським письменником в еміграції, що дістав ширше розголошення своєї творчості серед іноземного світу. Художні твори І. Багряного ще за його життя виходили у США, Канаді, Великій Британії, Німеччині, Голландії, Франції, Австрії. Обсяг 3-х накладів роману «Тигролови» лише англійською мовою складав понад мільйон примірників.   Критики визнають прикмету Багряного-письменника — його здібність до оптимізму серед трагедії, його гумор серед відчаю. «Людина біжить над прірвою» (1948-1949) — роман-тріумф людської гідності на іспиті людини в межовій ситуації боротьби і страждань серед нелюдської дійсності. Присвячений він дружині Галині. Знову герой роману молодий українець архітектор Максим Колот, який у воєнний 1943 рік опиняється між життям і смертю, між двома воюючими арміями. Ці фронти — фашистський і радянський — захоплюють у своє нещадне коло людину, наче «піщинку», намагаючись стерти її з лиця життя, але Людина підхоплюється, зривається силою своєї віри і перемагає. І. Багряний показує що може Людина, коли вона не «хробак», не «равлик», чи безвільна «піщинка», а таки справжня Людина, неповторна людська одиниця. Зображуючи приниження і страждання, І. Багряний викриває війну, як анти природну, яка несе загибель культурі, цивілізації, всьому людству. Усе життя біг І. Багряний над прірвою з вірою в людину, прагнучи запалити в ній незгасиму іскру і подолати шлях з прірви зневіри, приниження в безсмертя.   Вперше роман вийшов за кордоном окремою книжкою у 1953 р. в Новому Ульмі, в Україні він побачив світ у 1992 р.   Межових ситуацій у житті українського народу, як цілого, і українців, як окремих осіб, було в минулому і є сьогодні багато. Кожний із його 14 літературних творів ще довго будуть дослідувати знавці української літератури, бо йдеться про книги з життєво важливою тематикою.

Найвідоміші твори І. Багряного, які побачили світ за кордоном

 У всіх своїх творах І. Багряний стверджував одну істину, всупереч геноциду — людина жива, Україна жива! Творча спадщина і невтомна громадська діяльність засвідчують, що письменник навіть перебуваючи поза Україною, завжди жив нею, уболівав за її долю, у своїх творах говорив про те, що сам пережив, переболів. Мріяв про вільну Україну, де б її народ був господарем на своїй землі. Саме за ці «гріховні» сподівання були покарані його герої — Григорій Многогрішний, Андрій Чумак і він сам. Покарані, але не зломлені, бо була віра в майбутнє України. Тож коли сьогодні думаємо про І. Багряного і згадуємо його, нас огортає найбільший смуток із-за незавершеного задуму написати книгу про той куток України, де він ходив ще босими ногами.   Можна б подавати багато прикладів на українські почуття поета з його поезій, але мабуть, найвідповідніше буде пригадати останні рядки його вірша «Рідна мова», написаного далеко від України, в Хабаровську в 1937 році. Тоді все сильно шалів терор і водночас посилювався русифікаційний тиск на Україні. А поет на засланні пише:   Пройшов усі світа я —   Є прекрасних мов багато,   Але першою, як Мати   Серед мов одна лиш ти є.   Ти велична і простора.   Ти стара і вічно нова.   Ти могутня, рідна мово!   Мово-пісне колискова.   Мово-Матері уста.