Презентація на тему «Тарас Григорович Шевченко» (варіант 47)

Слайд #1

Тарас ГригоровичШевченко 1814 - 1861

Слайд #2

Народився поет у селі Моринцях Звенигородського повіту в сім'ї селянина-кріпака
Т.Г.Шевченко. Селянське подвір'я. 1845 р.

Слайд #3

Через два роки родина переїхала до села Кирилівка

Слайд #4

Перші скупі знання отримав з церковнослов'янських релігійних книг у школі сільського дяка, а разом з тим і суворі знущання вчителя

Слайд #5

У 9 років малий Тарас залишився без матері. В 11 років він став круглим сиротою.
Після батькової смерті почалися поневіряння хлопця по чужих людях.
Т.Г.Шевченко. Моринці

Слайд #6

Змалку в обдарованій дитині прокинувся талант художника. Вугіллям, крейдою чи олівцем він малював скрізь, де тільки міг: на стінах, на дверях, на папері…
Був він за “школяра-попихача”, тобто наймита.
Після декількох років поневірянь він стає слугою пана П.Енгельгардта, його козачком.

Слайд #7

Скориставшись відсутністю папа і пані, Тарас засвітивши свічку став перемальовувати портрет козака Платова, на чому був спійманий і жорстоко побитий.
Проте пан захотів мати свого художника і віддав “козачка” на науку до живописця В.Ширяєва. Стверджують, що саме тоді Тарас почав складати свої перші поезії.
Т.Г.Шевченко. Видубецький монастир у Києві. 1844 р.

Слайд #8

За 2500 карбованців друзі Шевченка, відомі художники – І.Сошенко, К.Брюллов, В.Жуковський, викупляють з кріпацтва, розігравши в лотерею портрет В.Жуковського, написаний К.Брюлловим.

Слайд #9

Неабияку роль у становленні художника відіграла Петербурзька Академія мистецтв, де Тарас Григорович здобув освіту, і ще більше зблизився з майстрами пензля, став відомим художником.
Т.Г.Шевченко. Петербург.

Слайд #10

Т.Г.Шевченко. Автопортрет
Г.Мелехов. Молодий Тарас Шевченко у художника К.П.Брюллова

Слайд #11

Т.Г.Шевченко. Катерина
Т.Г.Шевченко. Циганка –ворожка
Т.Г.Шевченко. Кріпацька сім'я

Слайд #12

Авторські
замальовки
до поеми “Катерина”

Слайд #13

Т.Г.Шевченко. Київський костьол
Т.Г.Шевченко. Автопортрет із свічкою

Слайд #14

У 1840 році побачила світ книжка поезій Шевченка “Кобзар”, за яку прозвали поета в народі незламним Кобзарем

Слайд #15

Т.Г.Шевченко. Автопортрет
У квітні 1847 року за участь у таємній політичній організації – Кирило-Мефодіївському товаристві – Т.Шевченка заарештовано і заслано рядовим солдатом у далекі оренбурзькі степи із забороною писати і малювати.
За 10 років неволі він написав поезії, що ввійшли до “захалявних книжечок” і створив понад 400 малюнків

Слайд #16

Т.Г.Шевченко. Однодумці і автор
Т.Г.Шевченко. Жебраки і автор

Слайд #17

Т.Г.Шевченко.
Церква Богдана у Суботові
Т.Г.Шевченко. Богданові руїни у Суботові

Слайд #18

1861 рік – найкращий дарунок Т.Г.Шевченка для дітей – “Букварь южнорусский”.
Тираж – 10 000 примірників, ціна – 3 копійки, обсяг підручника – 24 сторінки.

Слайд #19

Шевченко-художник і Шевченко-поет йшли поруч тернистими стежками життя

Слайд #20

“Заповіт”

Слайд #21

10 березня 1861 року поета нестало.
Похований він був на Смоленському кладовищі у Санкт-Петербурзі.
У травні того ж року прах Шевченка перевезено на Україну і поховано на Чернечій горі біля Канева.

Слайд #22

Найвидатніші вірші Шевченка
Ой три шляхи широкії
Заповіт
Ой три шляхи широкії

Слайд #23

Ой три шляхи широкії
Ой три шляхи широкії
Докупи зійшлися.
На чужину з України
Брати розійшлися.
Покинули стару матір.
Той жінку покинув,
А той сестру. А найменший —
Молоду дівчину.
Посадила стара мати
Три ясени в полі.
А невістка посадила
Високу тополю.
Три явори посадила
Сестра при долині...

Слайд #24

Заповіт
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сем'ї великій,
В сем'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.

Слайд #25

Мені однаково…
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру.
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись,
Молися, сину, за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.

Слайд #26

Минають дні, минають ночі…
Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь...
Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої,
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої, злої!
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись

Слайд #27

Учень 9-В класу
Манжуленко Богдан
Презентацію виконав