Презентація на тему «Інтимна лірика Ліни Костенко»

Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Ліна Костенко
Інтимна лірика Ліни Костенко

Я дуже тяжко Вами відболіла.Це все було як марення, як сон.Любов підкралась тихо, як Даліла,А розум спав, довірливий Самсон.Тепер пора прощатися нам. Будень.На білих вікнах змерзли вітражі.І як ми будем, як тепер ми будем?!Такі вже рідні, і такі чужі.Ця казка днів – вона була недовгою.Цей світлий сон – пішов без вороття.Це тихе сяйво над моєю долею! –Воно лишилось на усе життя.

Поезія Ліни Костенко надзвичайно м'яка і жіноча, в ній відбито прекрасне, золоте серце поетеси, її почуття й думки, що стали мені дуже близькими. її поезія — це талант, це гармонія. Гармонія мозку і душі, думки і почуття, змісту і форми. Талант поетеси, чудової жінки, що вміє відчувати, вміє дослуховуватися до найінтимніших своїх почуттів, проникати в найпотаємніші куточки людської душі, не міг не втілитися в поезіях про кохання. Ліна Костенко — тонкий лірик, автор блискучих поезій інтимного характеру. 

Це не чудо, це гад, мені страшно такого кохання. Чорна магія ночі, скажи мені голосом рік — ця тривога, ця ніжність, незатьмарений рай без вигнання, заворожене щастя, — чи буває таке навік. 

Кохання, на думку поетеси, — це найбільший самовияв людини, найбільша самореалізація, найкращий плід людської душі і серця. Якщо людина здатна кохати до самозабуття, до самозречення, до самоспалення, — значить Господь благословив її, дав можливість пережити найщасливіші години, дні в житті. Людина, яка кохає, не здатна чинити зло.

Розкажу тобі думку таємну, дивний здогад мене обпік: я залишуся в серці твоєму на сьогодні, на завтра, навік. І минатиме час, нанизавши сотні вражень, імен і країн, – на сьогодні, на завтра, назавжди! – ти залишишся в серці моїм. А чому? То чудна теорема, на яку ти мене прирік. То все разом, а ти – окремо. І сьогодні, і завтра, й навік.

У поезії «Розкажу тобі думку таємну...» — одному з ліричних шедеврів Ліни Костенко, простежуємо народження в свідомості ліричної героїні «думки таємної», спостерігаємо, як «дивний здогад» її обпікає. Вона з часом нанизує «сотні вражень, імен і країн», та найближчою має бути надія. Кохання для героїні — вічне, якщо вже покохала, то на все життя, бо кохання — це великий дар від Бога, воно носить священний характер. Тому так впевнена лірична героїня, що вона і її коханий залишаться в серці один одного «на сьогодні, на завтра, навік». У поезії звучить туга за втраченим коханням, але водночас немає мотиву безнадії. 

Моя любове! Я перед тобою.Бери мене в свої блаженні сни.Лиш не зроби слухняною рабою,не ошукай і крил не обітни!Не допусти, щоб світ зійшовся клином,і не присни, для чого я живу.Даруй мені над шляхом тополинимважкого сонця древню булаву.Не дай мені заплутатись в дрібницях,не розміняй на спотички доріг,бо кості перевернуться в гробницяхгірких і гордих прадідів моїх.І в них було кохання, як у мене,і від любові тьмарився їм світ.І їх жінки хапали за стремена,та що поробиш,— тільки до воріт.А там, а там... Жорстокий клекіт боюі дзвін мечів до третьої весни...Моя любове! Я перед тобою.Бери мене в свої блаженні сни.

Душа ліричних героїнь поезій Ліни Костенко, як і поетеси, відкрита життю, коханню, щастю. Так, у вірші «Моя любове! Я перед тобою...» серце і душа героїні розкриваються назустріч коханню, «блаженним снам». Між тим героїня знає про те, що може заважати коханню, вона прагне любові щасливої, яка б не розмінювалася на «спотички доріг», боїться «заплутатись в дрібницях».

 Він цей вокал підносив, як бокал.   У нього був метелик на маніжці.   Якісь красуні, всупереч вікам,   До нього йшли по місячній доріжці.          А потім зникла музика. Антракт.   Усі мужчини говорили прозою.   Жінки мовчали. Все було не так.   Їм не хотілось пива і морозива. 

Любов високоморальна й високоестетична, вона постає як чинник виховання, формування смаків і уподобань. Вічність і непроминальність класики кохання втілена в образі старого співака у вірші "Пелюстки старовинного романсу". Художні деталі - бокал, метелик на маніжці - протиставлені в тексті номінаціям, що вказують на сірість, буденність, примітив і відсутність тону: 

 Прекрасна, щемка мелодія інтимної лірики Ліни Костенко бринить в душі то сумом і гіркотою, то вигадкою й оманою, пошуком єдиного й неповторного, то мріється як сон чи казка, а то лунає рішучим і вольовим наказом, естетичним і моральним заповітом.