Презентація на тему «Перехресні стежки»

«Перехресні стежки»

 Особливе місце в творчості Івана Франка посідає соціально-психологічна повість «Перехресні стежки». Назва твору символізує «перехрещені» життєві шляхиперсонажів. Кожен із героїв цього твору є носієм сформованого світогляду, має власні плани, інтереси, правила й норми. Перед нами — герої різних статей, різних соціальних верств, професій, врешті — різних національностей. Житейські перехрестя залишаютьсвій відбиток на їх внутрішньому світі.

 У цьому творі Франко порушує соціальні проблеми: українського селянства та інтелігенції, взаємостосунки між різними суспільними групами, проблеми влади та підлеглих, зневір'я і затурканості селян, проблеми тодішнього судочинства, проблеми подружніх стосунків безправ'я жінки в суспільстві.

Прототипом Євгенія Рафаловича послужив Євген Олесницький — адвокат ігромадський діяч, який був чудовим промовцем.

 Автор намагався показати знедоленим людям шляхи захисту своїх прав. Вкладаючи свої думки в уста адвоката Рафаловича, І. Франко ніби підштовхує народ до політичної боротьби за соціальні й національні права.

Сюжет «Перехресних стежок» має два плани — любоз і боротьба. Обидві лінії пов'язані з молодим адвокатом Євгенієм Рафаловичем, який приїжджає працювати в одне з міст Галичини. До жорстокої протидії з боку влади Євгеній готував себе заздалегідь, проте він не міг передбачити, що «перехресні стежки» життя зведуть його з Регіною — юнацькою любов'ю, тепер — заміжньою жінкою, приреченою на приниження й безстрокову домашню тюрму.

Така зав'язка сюжету Франкового твору.Розв'язок в ньому дві: любовна лінія закінчується трагічним фіналом (смерть Регіни); лінія ж боротьби має обнадійливу перспективу. Рафаловичу вдається певною мірою вплинути на обставини.

 Автор подає правдиву, глибоко психологічну характеристику «руського», тобто українського села, жителі якого — люди темні, затуркані, залякані, безправні. Неосвічені, наївні та довірливі селяни не вміють захистити себе, не знають, кому вірити. До свого пана вони так само звикли, як віл до ярма, і тепер не розуміють, як без пана, самі, вони могли б керувати майном, прибутками.  Втім, письменник не вважає селян людьми нижчого сорту. Очима Рафаловича він бачить їхні розумні погляди, чує розсудливу й дотепну мову. Ці якості найяскравіше розкриваються підчас селянського віча. Для селян віче — школаполітичного життя, самозахисту, можливість згуртувати сили.

Отже, Іван Франко по праву займає особливе місце в українській літературі. Він відомий за межами України не тільки як поет, письменник, драматург, але й літературознавець, фольклорист, історик, перекладач. Із щедрої Франкової криниці черпають творчу наснагу нові покоління письменників, живописців, композиторів.

«Які прекрасні сходи дає в наші дні те насіння, що його разом з іншими сіяв і наш Франко»,— писав Олесь Гончар.