Презентація на тему «Невольнича поезія в творчості Т.Шевченка»

Невольнича поезія в творчості Т.Шевченка
«Добра не жди, не жди сподіваної долі, вона заснула…»

Основні відомості з біографії, що призвели до створення поетом невольничої поезії
5квітня 1847р.- заарештований за підозрою участі в Кирило-Мефодіївському братстві.
17 квітня 1847 - ув'язнений в казематі.
8 червня 1847р. – доставили в Оренбурзьку фортецю.
1857р. – звільнення з заслання.
З весни 1848 року, коли його ввели як штатного художника до складу Аральської експедиції під командуванням лейтенанта Олексі Бутакова. 

Цикл «В казематі»
. Цикл «В казематі», що є своєрідним про­логом до «невольничої» лірики Шевченка, складається з 13 віршів. Пізніше поет додав до цього циклу ще дві поезії. Тугою віє від поезій «Не кидай матері!» Вірш «Косар» — роздуми про те, що смерть нікого не минає, і його «не мине, на чужині зотне, за решоткою задавить». Однак не мотиви самотності визначають загальний настрій циклу. . Однак не мотиви самотності визначають загальний настрій циклу. Шевченко і тут, за ґратами, викриває насильство і гніт («Рано-вранці новобранці»), співчуває людському горю («Ой одна я, одна»), оспівує милу його серцю природу Украї­ни («Садок вишневий коло хати»). Останній вірш вважається ше­девром світової пейзажної лірки

У «невольничій поезії» переважають автобіографічні та со­ціально-побутові твори. («Думи мої, думи мої, ви мої єдині», «Не гріє сонце на чужині», «Немає гірше, як в неволі!», «І виріс я на чужині, і сивію в чужому краю», «В неволі, в самоті», «Заступила чорна хмара», «Заросли шляхи терна­ми», «Лічу в неволі дні і ночі» та ін..).

Вірш «Мені однаково...» — один з найвеличніших творів світової лірики про відданість митця вітчизні, сповідь поета перед людьми. Його основний мотив — поєднання з житті людини громадянського й особистого. Цей вірш умовно можна поділити на дві частини: 18 рядків — перша частина, останні 5 — друга. Цей невеликий за розміром вірш містить глибоку ідею воістину прометеївської самопожертви в ім'я невми­рущості українського народу.

Творчість поета у неволі
Під час переходу з Орської фортеці до укріплення Раім у складі Аральської описової експедиції Т. Шевченко написав вірш «У бога за дверми лежала сокира...», а під час зимівлі 1848-1849 років на Косаралі - «Царі», «Марина» і великий цикл ліричних поезій.
Творчість була для нього не тільки духовною потребою, а й формою протесту проти царського свавілля. Записуючи рядок за рядком, він підтверджував свої ж слова: «Караюсь, мучуся… але не каюсь!.. »
Одна за одною виникають «захалявні книжечки» - таємні рукописні збірочки «невольничої поезії» Т. Шевченка. На третьому році заслання, після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, поет переписав свою «невольничу поезію» у нові маленькі саморобні книжечки, яких набралося двадцять сім. З'єднані разом, вони склали знамениту «Малу книжку» - перше чистове зведення віршів і поем 1847 - початку 1850 років

1853 року, він потай відновив літературну творчість, але звернувся до нового для себе жанру - повісті. В одному з листів 1858 року Т. Шевченко зазначав, що повістей у нього «десятків коло двох набереться», нині відомі тексти лише дев'яти: «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музикант», «Несчастный», «Капитанша», «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали». Усі вони написані російською мовою на засланні, і тільки другу частину «Прогулки с удовольствием и не без морали» поет закінчив 1858 року в Нижньому Новгороді.

Створення нових образів
Новий образ кріпачки-месниці Шевченко дав у поемі «Марина» (1848). Героїня поемУ невеликій поемі «Якби тобі довелося» (1849) поет звеличує мужність хлопця-кріпака, який вступився за честь дівчини і вбив пана-ґвалтівника. Образ скривдженого кріпака, який стає народним месником, Шевченко вивів у поемі «Варнак»(1848). Деякі дослідники пов'язують цей образ з особою Устима Кармалюка. Поема написана у своєрідній формі сповіді героя, у ній відчувається деякий вплив байронізму. Морально-етичні проблеми Шевченко порушив також у поемах «Іржавець» (1847), «Чернець» (1847), «Москалева криниця» (1847 і 1857), «Титарівна» (1848), «Сотник» (1849) і «Петрусь» (1850). У цих творах історичні рефлексії поета перегукуються з його суб'єктивними настроями політичного засланця. Та найбільше турбувало і мучило Шевченка страждання уярмленого рідного народуи, ставши жертвою панської сваволі, помстилася за зневагу.

Ліро-епічні поеми
На засланні Шевченко написав і декілька лірично-епічних поем, що відзначаються новими формами зображення подій і свідчать про творчий розвиток поета. Героїня поеми «Княжна» — це українська Беатріче Ченчі, трагічна жертва кровомісного злочину батька. Образ дочки, збезчещеної рідним батьком, траплявся вже в творах Шеллі, Стендаля, Дюма-батька і Словацького, але й у Шевченковій поемі «Відьма», першу редакцію якої поет написав ще перед арештом під назвою «Осика».

Період після заслання
Місце заслання Т. Шевченко покинув 2 серпня 1857 року. Повернення із заслання викликало в Т. Шевченка приплив нових творчих сил. Він почав переписувати свої твори з «Малої книжки» до «Більшої книжки», значно їх виправив і відредагував, написав поему «Неофіти», вступ до сатиричної поеми «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава».

Злободенним був перший вірш Т. Шевченка, написаний після повернення з заслання,- «Сон» («На панщині пшеницю жала...»). В ньому з великою художньою силою змальовано мрії селян про давно очікуване звільнення з кріпацького ярма, висловлено народне розуміння «сподіваної волі». У вірші «Я не нездужаю, нівроку...» поет, тавруючи антинародну сутність царизму, проголошує революційний шлях розв'язання селянського питання за допомогою «сокири».

Добра не жди,
Не жди сподіваної волі -
Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру-
Та й заходиться вже будить.

Художня творчість періоду заслання
Червоний корпус Київського університету у 1847 році. Замальовка Тараса Шевченка

Собор Св. Олександра в Києві (папір. акварель, 1847).

Казашка Катя (папір, сепія, 1856).