Презентація на тему «Степан Радченко»

Селянин, який хоче підкорити Місто.
Роботу підготувала
учениця 11 класу
Титар Ірина
Степан Радченко

Степан Радченко - головний герой твору. Виходець із села, він приходить до міста і вступає до вищого навчального закладу. Через певні обставини не закінчує вузу, влаштовується на роботу в журналі і одночасно починає займатись літературною творчістю. У Степана багато друзів. Їх об'єднує літературне життя. 

В. Підмогильний, майстер психологічного аналізу людської душі, створив образ неоднозначний і, можна сказати, складний. Це людина, сповнена суперечностей: зовні він красивий, привабливий, користується певним авторитетом у літературних колах, та в нього темне нутро. Як говорить сам автор, залишилося в нього щось від дикого звіра. А місто, яке так гостинно зустріло його, він хоче підтоптати, покласти собі під ноги. У душі Степана постійний двобій добра і зла, правди і кривди, через свою безпринципність герой не може визначити, що ж головніше для нього в цьому двобої. 

Степан — людина-завойовник, яка розбазарює свій талант. Ось один з епізодів роману. Степана запросили на вечірку до інституту, де він читає своє оповідання "Битва". "Успіх, пише автор", — був великий, — "та Степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави". У розмові з Борисом, відвертим прихильником літератури, Степан говорить, що оповідання — це жарт, це розвага, а за ніч пише декілька творів у цьому ж жанрі. 

Іноді в голові Степана з'являються справді думки, не притаманні інтелігентній людині. Посварившись з Максимом, він пішов геть. А в голові вирій думок: « Ця наволоч ударила мене в обличчя! Ач який лицар об'явився! »З великим задоволенням він згадував, як душив Максима, бив його, "вивертав, колінчив і заразом жалкував, що так швидко урвав свою кару. Вбити б гадюку! На юшку потовкти!" 
Степан вважав, що він людина насиченого розуму і тому не повинен спілкуватися "з людьми, тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись". Життя людей здавалося йому простим і жодної уваги не вартим. 

Він належав до тих людей, хто прагне крок за кроком наближатися до поставленої мети, але не вміє спочивати на зупинках досягнення. Бажання його були поривними, вони палили його, кликали навпростець через труднощі. Здавалося б, а що тут прикрого. Та справа в тому, що при вирішенні будь-яких проблем душа Степана була "жорном невпинним, що лиш разом з добірним зерном кукіль і вівсюг життя". Поступово Степан заволодівав містом. Спочатку нова квартира (простора, світла, у центральному районі), а потім люди, знайомі. Їх родичі... і так вглиб міста. "Його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці..." Зосі, яку, здавалось, покохав, Степан доводив перевагу громадського над особистим, читав їй мораль, в яку й сам мало вірив. Хлопець часом відчував, що губить себе. Оті часточки свого "я" йому хотілося зібрати, повернути їх до себе, з'ясувати своє єство. Та на зміну цим думкам приходили зовсім інші, протилежні. 

Роман був сприйнятий офіційною критикою з роздратуванням. Проти Під-могильного було організовано цілу кампанію. Письменник тримався мужньо. Він йшов шляхом аналітичного митця. Він був мораліст. У його романі, крім основної проблеми, показані найрізноманітніші нашарування життя. Зі сторінок книги постає ціла галерея образів, анкету кожного з них заповнює автор.

Дякую за увагу!