Презентація на тему «Євген Маланюк» (варіант 4)

Євген Маланюк
Життєвий і творчий шлях

Є. Маланюк — один із найпомітніших українських поетів XX століття, навіть не уявляв собі, що йому судилася терниста письменницька доля, а втім, вона виявилася типовою для молодих емігрантів, передовсім учасників нещасливих для нації визвольних змагань 1917—1921 рр.

Євген Маланюк народився
20 січня 1897 року в селі Ново-Архангельську на Херсонщині. За спогадами письменника, «матері я завдячую дві речі: серце і мистецтво. Батькові — життєву свою невдачу... З батька мого був «інтелігент», що, всупереч всім обставинам і спокусам, залишився національним до кінця, не зрадивши ні свого роду, ні своєї раси»

Закінчив Єлисаветградське реальне училище і вступив до Петербурзького політехнічного інституту.
З початком Першої світової війни став слухачем Військової школи в Києві, після закінчення якої поручника Євгена Маланюка направили на Південно-Західний фронт командиром сотні 2-го Туркестанського стрілецького полку.

На фронті познайомився з начальником штабу першої Туркестанської дивізії полковником Євгеном Мєшковським, який після вибуху Жовтневої революції закликає його повернутись на Батьківщину, щоб узяти участь в обороні Української Держави. Працює в Генеральному Штабі України, пізніше стає ад'ютантом генерала Василя Тютюнника, командуючого Наддніпрянською Армією УНР. Болісно сприймає молодий офіцер поступовий занепад УНР. У 1920 році, після трагічних спроб реставрації державності, разом з тисячами таких як сам, подається на еміграцію і потрапляє в табір для інтернованих поблизу польського міста Каліша.

Разом із кількома друзями (Ю. Дараган, М Чирський, М. Грива та інші) видає журнал «Веселка», де побачили світ його перші поезії. 1923 року разом із Михайлом Селегієм і Михайлом Осикою випускає в світ невелику збірку поезій «Озимина». Згодом перебрався до Чехословаччини, там у Подєбрадах закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії.
Редколегія таборового журналу "Веселка". Каліш-Щипьорно. 1922р. Сидять: Михайло Селегій, Федір Крушинський, Євген Маланюк. Стоять: Антін Коршнівський та Іван Зубенко.

Брав активну участь у суспільно-політичному житті. У міжвоєнний період з'являються в світ його збірки поезій “Стилет і стилос” (1925), “Гербарій” (1926), “Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полікрата” (1939).

Наприкінці другої світової війни Євген Маланюк переїжджає до Німеччини, а пізніше до Нью-Йорка. Вже за океаном виходить його поема “П'ята симфонія” (1954), збірки “Влада” (1951), “Остання весна” (1959), “Серпень” (1964). Культурологічні розвідки та літературно-критичні праці зібрані в двох томах “Книги спостережень” (1962, 1966). Вже після його смерті побачила світ збірка “Перстень і посох” (1972).

Після одруження тридцятитрирічного письменника з Богумілою Савицькою, поет нарешті знайшов спокій родинного життя в складних умовах еміграційного побуту в Польщі. У червні 1949 року поет переїжджає до США. Спершу працює фізично, потім — в інженерному бюро в Нью-Йорку. В цьому мегаполісі 16 лютого 1968 року Є.Маланюк і помер. Похований на кладовищі в Саут-Баунд-Бруці в Нью-Джерсі, яке часто називають українським пантеоном.

З останнього листа до сина Богдана.
2 жовтня 1967
“Мій єдиний (сину) і вся сім'я, тут також "бабине літо", але досить мінливе...
Я радий, що маєш пристойну працю і взагалі працюєш. Але я мушу Тобі сказати: найголовніше і найважливіше - це ступінь доктора, це повинно бути основним завданням. Ти мусиш над цим зосередитися, сконцентрувати працю і волю. Дуже Тебе прошу і нагадую про це.
Цілую. Вас Та + Ді.”

Варшава. Євген Маланюк у своєму робочому кабінеті. Середина 30-х років.
Завжди напружено, бо завжди — проти течій.
Завжди заслуханий: музика, самота.
Так, без шляху, без батька, без предтечі.
Так — навпростець — де спалює мета.
Сам себе Є. Маланюк назвав імператором залізних строф!
Ця фраза міцно вкоренилася в літературі стосовно життя й творчості Маланюка, у
спогадах про нього. Значну частину творчості поета становить поезія, присвячена Батьківщині.
А ще Є. Маланюку належить відома фраза, що стала афоризмом чи навіть його
гаслом: «Як в нації вождів нема, тоді вожді її поети».

Маленька фотографія сина і домашня адреса - незмінні супутники поета, котрого в останні роки стало підводити серце.
Дорогі, якраз напередодні у мене був приємний вечір в Гарвардському університеті. Не було це так, як в Оттаві (там було близько 300 чол.), але було це приємним і близьке молодіжній аудиторії.
Прекрасний зимовий сонячний день - субота. Сім'я, в якій я проживаю, має гарний патефон. Слухаю "Кармен", я щасливий.
Думаю, що завтра вечором вже буду "дома", тобто на Forest Hill (Нью-Йоркська адреса Маланюка).
Згадую про Вас, часто дивлюся на картину з Богданчиком.
Обнімаю і цілую від усього серця
Ваш Та+Ді. 

У рідному поету Новоархангельську на центральній площі містечка синові Богдану було доручено відкрити погруддя Євгена Маланюка.
Із відпущеного Богом 71 року Є. Маланюк прожив на чужині 50. Там і вмер, але ніколи навіть подумки не зрадив ідеї вільної рідної землі. Хоча, по-філософськи, як і Шевченко, ставився до України подвійно: з любов'ю та ненавистю.