Презентація на тему «Олександр Довженко» (варіант 6)

Олександр Довженко
1894 - 1956

Трагічна доля генія
Геніальний режисер
Сценарист
Талановитий письменник
Художник
Філософ
Перший поет кіно (американці)
Гомер ХХ століття (греки)

С е н с ж и т т я для митця
Показувати прекрасне в житті
Виховувати інших на позитивних прикладах
Чесність і принциповість
Народна романтика
Глибока, яскрава образність
Закоріненість у фольклорні джерела
Характерні риси творчості

Ж и т т є в і с т о р і н к и
10 вересня 1894 року в селі Сосниці на Чернігівщині
Багатодітна селянська сім'я із козацького роду
( із 14 дітей 2 вижило)
Батьки – неписемні
Виріс на материнській пісні

Мала батьківщина О.Довженка

Сосницька початкова та вища школи
1911 р. – Глухівський учительський інститут
Вчителював у Житомирі (фізика, природознавство, географія, історія, гімнастика)
1917 р. – економічний факультет Київського комерційного інституту
Академія мистецтв (вільний слухач)

Участь у національно-визвольній революції
У петлюрівській школі старшин викладав історію України (засуджений до страти)
Василь Еллан-Блакитний визволив однодумця
1921-1923 р. – дипломатична робота у Польщі, Франції, Англії, Німеччині
1923 р. – Харків, редакція газети “Вісті ВУЦВК”
Один із засновників ВАПЛІТЕ

Співпраця із кіноорганізацією ВУФКУ (малює рекламні плакати до фільмів)
1926 р. – Одеська кінематографія (“Вася-реформатор”, “Ягідка-кохання”, “Сумка дипкур'єра”)
Кінець 20-х р. – “Звенигора”, “Арсенал”, “Земля”
1930 р. – Берлін, Прага, Париж, Лондон (вивчення техніки звукового кіно)
1932 р. – “Іван” (перший звуковий фільм)

Кінець 1932 р. переїжджає до Москви, працює на студії “Мосфільм” (звинувачували в націоналізмі)
1933 р. - Далекий Схід (із Фадєєвим збирає матеріал для майбутнього фільму)
1935 р. – “Аероград” (оборона східних кордонів)
1939 р. – “Щорс” (за наказом Сталіна)
Спілка письменників СРСР, художній керівник Київської кіностудії)
1942 р. – війна, військовий кореспондент, документаліст

1943 р. – “Україна в огні” (заборонив Сталін)
1944 р. – “Повість полум'яних літ” (заборона працювати на Київській кіностудії, переїздить до Москви)
1948 р. – “Мічурін” (1949 р. Державна премія)
25 листопада 1956 р. помер у Москві
1958 р. дружина Юлія Солнцева поставила на Київській кіностудії фільм “Поема про море”
1959 р. посмертно присуджена Ленінська премія

На смерть він чекав давно - ще з 30-х років, коли почалися репресії, і його друзі, один за одним, почали зникати з життя. По нього мали прийти — рано чи пізно. Є моторошна статистика втрат... За деякими підрахунками з 259 українських літераторів, які друкувалися у 1930 році, після 38-го лишилося тільки 36. Загалом у 30-ті роки винищено приблизно 80 % діячів української культури. Хто лишався «на ходу», незрідка починав боятися навіть власногоголосу.

Сам Довженко весь час тужив за Україною і у останні роки свого життя записав у щоденнику: «Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі».

Похований Довженко на Ново-Дівичому цвинтарі у Москві. Ховали за державний кошт, оскільки грошей на його рахунку в ощадбанку було тільки 32 рублі. Траурна церемонія відбулася у Будинку літераторів. Співав геніальний співак, друг небіжчика Іван Козловський, грав на скрипці Леонід Коган. tЗ України приїхала делегація, проте не було колишніх друзів, наприклад Бажана. Привезли сніп жита, землю та яблука. Грудочку рідної землі вкинули до могили зі словами «Земля, по якій твої ноги ходили, нині теплом тебе приймає».

На могилі написано російською: «Умер в воскресенье».
Більшість людей, які приходять до нього, читають останнє слово як «воскресіння».