Презентація на тему «Родинне життя Лариси Петрівни Косач»

Родинне життяЛариси Петрівни Косач
1871-1913

Психологи кажуть, що на характер письменника, як і взагалі на людину,
впливає спадковість.
Ну що ж, коли так, то
Леся Українка не
випадково була
винятковою людиною.
Предки Лесі Українки
з обох боків – батька і
матері виходять своїм
корінням у глибину далеких століть і мають багату історію.

Петро Драгоманов – Лесин дід по матері
Є. Драгоманова – Лесина бабуся

О. Косач-Шимановська – тітка
М. Драгоманов – Лесин дядько

Батько – Петро Антонович Косач
1841-1909

У Мглині 1841 року народився Лесин батько – Петро Антонович Косач. Навчався в Петербурзькому університеті, через 2 роки в Київському. По закінченні університету Косач захистив дисертацію на звання кандидата законодавства і був зарахований до міністерства юстиції.

Мати – Ольга Петрівна Драгоманова (Олена Пчілка)
1849 - 1930

З появи на світ Олена Пчілка жила в обіймах української народної стихії. У драгоманівській родині в Гадячі міцно трималися демократичні традиції, завжди були в пошані рідна мова і рідна пісня. Вони мали вирішальний вплив на Олену Пчілку, а через неї і на її доньку Лесю.

Виховання дітей в родині
Мати, доглядаючи за шістьома дітьми, намагалася дати їм національне виховання. У родині спілкувалися українською мовою, читали книжки, щороку відзначали шевченківське свято. Діти змалку ходили в національному одязі, шанували народні звичаї.

Діти Косачів
Ісидора Косач
Леся з братом
Михайлом
Ольга та Микола Косачі
Оксана Косач з чоловіком

Лесин брат - Михайло
1869 - 1904

У дитинстві Леся була особливо дружною з братом Михайлом, який був старший за неї на півтора року. Все життя їх зв'язувала найщиріша дружба.
До тринадцятилітнього віку Лесі вони були нерозлучні: разом розважались, читали й учились.

У дитинстві Леся була особливо дружною з братом Михайлом, який був старший за неї на півтора року. Все життя їх зв'язувала найщиріша дружба.
До тринадцятилітнього віку Лесі вони були нерозлучні: разом розважались, читали й учились.

О, знаю я, багато ще
промчить
Злих хуртовин над головою в
мене,
Багато ще надій із серця
облетить,
Немов од вихра листячко
зелене.
Не раз обгорне, мов туман,
Страшного розпачу отрутнеє
дихання,
Тяжке безвір'я в себе, в свій
талан
І в те, що у людей на світі є
призвання.
Я знаю се і жду страшних ночей,І жду, що серед них вогонь той загориться,Де жевріє залізо для мечей,Гартується ясна і тверда криця.Коли я крицею зроблюсь на тім вогні,Скажіть тоді: “Нова людина народилась”,А як зломлюсь – не плачте по мені!Пожалуйте, чому відразу не зломилась!