Презентація на тему «Ліна Костенко» (варіант 2)

Принципова жінка з чоловічим характером, сталими принципами та поглядами на життя, з дитинства дивилася на світ аналітичним, навіть критичним поглядом. У 1936 році родина перебралася до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про "балетну школу" замінованого поля, по якому доводилося ходити, про перший, написаний в окопі вірш. Як говорять мудреці, війна - це найтяжча з усіх робіт на землі, вона вимагає двадцять чотири години на добу без перерви, вихідних і відпусток. Окрім цього, це ще жорстокий тест на витривалість, міцність нервів і сили духу, вона загартовує, ламає, зцілює і навчає виживати особливо молоде, красиве дівча, яке лише підіймається на ноги. Усе це стало в пригоді письменниці протягом безжалісних і невиправданих років радянського літературного терору.

Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському педагогічному інституті, а згодом - у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила 1956 року. На ті часи - це була хороша школа, де бутони таланту розпускалися і ставали прекрасними квітами, щоправда вже з гострими шипами. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50-60-х років. Період так званих в історії "шестидесятників" створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжалісне та максимально критичне по відношенні до влади і тодішнього режиму.

Вірші Ліни Костенко.Творчий розвиток Ліни Костенко - поетеси гострої думки і палкого темпераменту - не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні "опали" в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим до сьогодні твором - романом у віршах "Маруся Чурай", за який вона в 1987p. була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

За чорно-синьою горою, на схилку радісного дня,
Малює хмари пурпурові якесь веселе чортеня.
Зеленим пензликом тополі — кривенькі кігтики в крові.
Пасуться коні нетипові у сутеніючій траві.
Долина з чашею туману, а далі схил і небосхил —
Усе кургани та й кургани ще не заораних могил.
Так що ж ти, схоже на шуліку, у тебе вітер в голові,
Малюєш обрій споконвіку такий червоний у крові?!
Вікам посивіли вже скроні, а все про волю не чувать.
Порозпрягали хлопці коні та й полягали спочивать.
Чи так їм спиться непогано, що жоден встати ще не зміг?
Пасуться коні під курганом, чекають вершників своїх.

Усі ці заслуги ніколи не стануть показником істинного світогляду поетеси до тих пір, доки ви не візьмете до рук її збірки; до тих пір, доки ви не помітите як промайнув день за читанням її поезій; до тих пір, доки ви не прочитаєте "Марусю Чурай" і задумаєтесь про долю українського жіноцтва. Ліна Костенко бачила світ по-новому, вона говорила правду без прикрас і чудово знала, що: "Жонглює будень святістю і свинством". Як писав Богдан Лепкий: "Для України варто не лише вмирати:" і вона жила, творила, страждала, раділа, була воїном і просто жінкою, матір'ю і царівною: "Я вибрала долю собі сама, і що зі мною не станеться, - у мене жодних претензій нема до Долі - моєї обраниці"

гарного дня
Гарного дня