Презентація на тему «Епістолярна спадщина Лесі Українки»

Епістолярна спадщина Лесі Українки
Твої листи пахнуть зів'ялими трояндами...* А мої – брехнею. Ти ж не хотів слухати, Чому тепер намагаєшся Повернутись? Не рухай минуле, воно й без того тужить. Забудь і насолоджуйся брехнею. Вона твоя. Останній подарунок. Від мене. А тепер заспокойся І не грай на публіку. Цей верлібр не для тебе, Всього лиш шана почуттям. Хто ти? Людина з листами, Що пахнуть трояндами. Воскреслими.

Численні листи Лесі Українки зберігалися у приватних осіб. Десятки її листів як сімейні реліквії берегли родичі О.Кобилянської в Чернівцях, у професора Ф.Колесси і 100 листів зберігалися в академіка А.Ю.Кримського.

Значну кількість листів зібрала її сестра Ольга Петрівна Косач – Кривинюк. Ольга Косач у 1930-ті роки готувала на основі листів біографічну працю “Хронологія життя і творчості Лесі Українки”. У сестри також збереглися копії листів до М.П.Драгоманова та його родини. Зараз понад 50 копій листів до М.П.Драгоманова і його родини зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка.
Відома дослідниця життя і творчості Лесі Українки М.Д.Деркач зберегла копії 28 листів до Драгоманова. Разом з копіями Ольги Косач-Кривинюк та Деркач до 1939 року було зібрано 230 листів, з яких лише 30 було опубліковано.

Слід знати, що епістолярна спадщина письменниці зазнала великих непоправних втрат. Повністю зникли листи до Сергія Мержинського, уже в 1920 роках було відомо про загибель листів до Л.Старицької( тільки 3 листа було опубліковано 1913 р.), близько 100 листів зберігалося в академіка Кримського,з них опубліковано лише 10.
Ці втрати є тим більш прикрим, що вказані адресати були найближчими, найщирішими друзями й однодумцями поетеси, і вони, безперечно, містили такі відомості, якими вона не ділилась більше ні з ким.

Михайло Петрович Драгоманов(1841-1895)
Це український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч.
Один із організаторів "Старої громади" у Києві. Доцент Київського університету (1870-1876). Після звільнення за політичну неблагонадійність емігрував до Женеви, де очолював осередок української політичної еміграції (1876-1889). Професор Софійського університету (1889–1895).
Брат Олени Пчілки, дядько Лесі Українки.

Листи Лесі Українки до М.П.Драгоманова
«Я лицем і подобою, здається, мало змінилась, хіба що не така біла, як була, характер мій, я сама це бачу, якийсь скритний, хоч мені й самій це не подобається, завжди я стараюсь бути якось щиріше, вільніше, але бачу сама, що все не так виходить, як би я хотіла: в мене виходить жарт тоді, коли я хочу говорити поважно, а коли я хочу говорити щиро, то це теж якось не так виходить, і від сього усього я не можу відчепитись навіть при розмові з мамою і Мішею, а вже з другими, то нічого й казати; я, по правді сказавши, й тепер трохи дивуюсь, що мені так легко пишеться до Вас, Ви своїм листом якось привернули мене до себе ще більше, ніж перше, бо перше я таки трохи боялась писать до Вас, а тепер я бачу, що [Ви] з мене б не посміялись, якби я що й не дуже то дотепно написала, бо Ви знаєте, що я не стільки вчилась, скільки б хотіла, та й тепер не можу як слід своєю наукою зайнятись, не дуже багато читала, то що з мене й сподіватись можна»

Любі мої родичі!
Пишу до вас, як обіцялась, сьогодні. Мамі вчора було дуже недобре: великий жар був, ломило руки й ноги й боліла голова, так що мама думала вже, чи не тиф у неї, і була дуже неспокійна, але сьогодні їй далеко лучче, лихорадка пройшла, ломоти нема, і сама вона спокійніша далеко, ніж вчора, тільки голова ще болить. Папа вчора привіз мамку, і мала вже перестала кричати, а то було вже цілий день, майже без перестанку плакала. Мама сьогодні не може сама писать і казала, щоб я вже, як там знаю, написала. Ви вже простіть мене, що я, може, не зовсім-то гладко пишу, я це знаю сама, і якби не прийшлось тепер, то, може б, я ніколи не зважилась писать до вас, хоч мені й дуже хотілось озватись до вас словом. Кілька раз, як ви присилали мені книжки, мене брала охота написать вам що-небудь, та все якось не виходило нічого, але тепер, коли вже раз почала, то, коли вам те буде інтересно, писатиму часто.
Книжки ваші я всі прочитала, і вони мені дуже сподобались, збираюсь навіть дещо перекладати. Найбільше мені згодився словар, бо я почала переводити «Одіссею» і вже переложила дві рапсодії, але тепер мусила все залишити, бо часто слабувала, і всі мені толкують, що я повинна жити ростинним життям, я стараюсь, але все не можу зовсім обернутись в ростину.
Дуже прошу вас, коли можете достать, то пришліть мені французький переклад драми Толстого «Власть тьмы», страшенно цікаво, як вона може виходить у французькому перекладі.
Треба спішити кінчать, а то спізнюсь із своїм листом. Будьте здорові. Щиро цілую Ліду, Радочку, Зорю.
Про мамине здоров'я писатиму, аж поки не поправиться настільки, що могтиме сама писать.

Сергій Мержинський
І все ж геніальна поетеса була жінкою, яка пізнала красу кохання й тягар смерті. У 1901 році шлях її проліг до Белорусії. Там помирав від сухот чоловік, якого кохала Леся. Його звали Сергій Мержинський.
Знову настовала ніч. Утомлена жінка сиділа біля постелі помираючого.
Він, як завжди, нервувався. Він кожний день чекав листа, від коханою жінки. І сьогодні вона знову буде його читати, ковтаючи сльози.
Леся кохала, а він – ні. Леся ставала багатшою цією любов'ю, вона ніби дихала нею. Вона знала, що це найбільше, найяскравіше кохання в її житті. Було боляче, але вона жила.

Лист до Сергія Мержинського
«Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборенно, нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже,створений для мене. Як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?»

Милая мамочко! Чого ж то з Марочкою так обертаються, що чуть не убили? Мені зробили операцію 11-го числа в 11 часів утра: я нічого не чула, тільки щось давило на тім'я. Ото хлороформ. Як зробили операцію, то мене однесли на кровать, і я от уже лежу 4-й день. І кумедно було якось од хлороформу: усе я чула, що коло мене говорили, а болісті не чула, і як руку чикали, не запримітила. Прокинулась – голова крутиться, – і клініка і усе, мов мені приснилося, а студенти несуть мене до кроваті. Зовсім дивовижа! Першії сутки рука дуже боліла, а тепер зовсім не болить. Як перев'язували перший раз, то аж мука, а сьогодні ось тільки перев'язали і вже нічого, не пекло, не щипало, й не боліло. Лежу я в большій хаті, де ще 3 жінки. Дві вже оперовані, а в третьої киста. Поки не було в мене лихорадки, то все нічого, а тепер усе турбує: і те, що часом чути, як роблять операції, і біготня студентів, і ночні звуки, і стогноти. Мене тут дехто не забув, і папа, і Марія Михайлівна завше пробувають; були Катря Трегубова, Анна Іванівна сама і з Шурою, Житецька, Оля Махно. Вона жалкувала, що Ліля не приїхала, «її, – каже, – певне, не пустили!» Сьогодні в мене вже лихорадки нема, може, що рука піджива. Я ще руки не бачила і не знаю, як вона порізана, папа каже, щоб не дивилась. Обо мні не журіться, самі добре пробувайте та Марочку бережіть, – я скоро до Вас прибуду і всіх поцілую.

25 липня 1907 року Леся Ураїнка одружилася з Климентієм Квіткою – українським фольклористом. Тепер настала її черга бути коханою. І вона, знаючи вартість справжньої любові, не завдавала прикростей ні чоловікові, ні рідним.
А через 6 років ще молода жінка померла, так і не відчувши щастя взаємної любові.

Листи Лесі Українки є цінним джерелом для вивчення її біографії, творчості, літературно-естетичних і політичних поглядів. Її листи – це першоджерело для вивчення суспільно-політичної думки та революційної боротьби в Україні. Листування серед інших видів творчості займає осібне місцев в спадщині письменниці.Через листування вона підтримувала не тільки зв'язки з рідними, а з цілим літературним світом. Але на жаль, листи до Лесі Українки майже не збереглися.