Презентація на тему «Пантелеймон Куліш» (варіант 10)

Пантелеймон КулішНародився: 7 серпня 1819містечко Вороніж, нині Шосткинського району Сумської області. Помер: 14 лютого 1897 хутір Мотронівка, нині село Оленівка, Борзнянського району Чернігівської області.

український письменник, поет, драматург, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець. Автор першої фонетичної абетки для української мови, що попри низку внесених до неї змін лежить в основі сучасного українського правопису.
П.Куліш відомий як автор першого україномовного історичного роману «Чорна рада».
Був дуже освіченим. Писав українською та російською мовами.
Іван Франко називав Пантелеймона Куліша «перворядною звіздою» в українському письменстві,
«одним із корифеїв нашої літератури»

Пантелеймон Кулішробота Т.Г.Шевченка

Був дитиною від другого шлюбу заможного селянина Олександра Андрійовича і дочки козацького сотника Івана Гладкого Катерини.
Дитинство хлопця пройшло на хуторі під Воронежем, де в атмосфері особливої пошани до народних традицій, слова, пісні, казок, легенд, переказів формувався характер майбутнього письменника.
Навчався Куліш у Новгород-Сіверській гімназії,потім (1837—1839) на правах вільного слухача відвідував лекції в Київському університеті, хоча повного курсу навчання так і не пройшов.
Опісля вчителював у Луцьку (1842) та Києві (1843—1845), де згодом почав працювати як археограф під керівництвом М.Максимовича.

Тут він зазнав у релігійно-філософському плані впливу П.Авсенєва, зійшовся з М.Гулаком, М.Костомаровим і В.Білозерським, які стали засновниками на межі 1845—1846 рр. Кирило-Мефодіївського братства.
У цей же час П.Куліш заявляє про себе як письменник.
Пізніше П.Куліш працює на різних посадах у Києві, Рівному.

Під впливом М.Максимовича Пантелеймон Олександрович захопивсь українською історією та етнографією.
Як співробітник Київської археографічної комісії, він подорожує Правобережною Україною, вивчає історичні документи й пам'ятки минулих епох, знайомиться з фольклором і народним життям.
До цього періоду належать його балади, повість "Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад" та епопея "Україна", видані 1843 р. в Києві.

У 1845 р. Куліша було запрошено до Петербурзького університету на посаду викладача російської мови для іноземних студентів.
Переїхавши до північної столиці, він бере шлюб з Олександрою Білозерською. Пізніше вона стала відомою українською письменницею, яка публікувалася під псевдонімом Ганна Барвінок.
Олександра Білозерська

Їде у відрядження до Польщі для вивчення мов, побуту, історії та культури західних слов'ян.
Через кілька місяців після приїзду до Варшави, вже 1847 р., його було заарештовано у справі Кирило-Мефодіївського братства й відправлено на слідство до Петербурга.
У вироку йшлося про чотири місяці ув'язнення (в Петропавловській фортеці) й заслання до В'ятки. Завдяки клопотанню друзів покарання замінили поселенням (під наглядом поліції) в Тулі та забороною друкуватися.

1850 р. Куліш одержав дозвіл на повернення до Петербурга.
У 1856—1857 рр. Куліш видає "Записки о Южной Руси" у двох томах, потім — перший історичний роман українською мовою "Чорна Рада" (1859).

Наприкінці 50-х років у Петербурзі зібралося багато колишніх членів Кирило-Мефодіївського братства, зокрема М.Костомаров, В.Білозерський і Т.Шевченко.
В.Білозерський
М.Костомаров
Т.Шевченко
Залишаючись прихильниками ідей народної освіти й соціального звільнення, в обстановці суспільних перетворень, ініційованих під егідою Олександра II, вони всі разом активно включилися в роботу.

У той час на урядовому рівні постало питання про відкриття початкових українських шкіл, для роботи яких Куліш підготував і видав свою "Граматку" (1857).

Тоді ж у Петербурзі він заснував видавництво, де публікував українських письменників, минулих і сучасних, а також почав випускати альманах "Хата".
Разом із В.Білозерським, М.Костомаровим і Т.Шевченком він створює петербурзьку українську "Громаду» та випускають журнал "Основа", що виходив у 1861 — 1862 рр.; у ньому Куліш умістив кілька своїх літературних та історичних творів, зокрема один розділ "Історії України від найдавніших часів", "Хмельнищину" і "Виговщину".
У 1862 р. виходить друком його поетична збірка "Досвітки. Думи і поеми".

У середині 60-х років Куліш активно друкує у львівських періодичних виданнях свої твори, зокрема «Руїну».
1868 р. йде у відставку й вирушає за кордон і безпосередньо знайомиться з культурою західних країн, але значну частину часу мешкає у Львові, де співпрацює з місцевими журналами й публікує свої переклади біблійних текстів українською мовою.
Ювілейне видання Біблії Куліша,Нечуя-Левицького
та Пулюя.

Наприкінці 60-х років ставлення Куліша до ролі козацтва в історії стає відверто негативним. Масові народні повстання XVI—XVII ст. він трактує тепер як руйнівну стихію, що протистоїть цивілізаторській місії Польщі на сході.
1871 р. повертається в Російську імперію, де продовжує досліджувати історію українського козацтва.
На схилі віку він цілком щиро схиляється до позитивної оцінки факту возз'єднання України з Московією.
З цих позицій написані три томна "История воссоединения Руси" з додатковим томом "Материалов" (1874—1877), а також "Мальована Гетьманщина" (1876) і "Казаки по отношению к государству и обществу" (1877).

У 1881 р. знову переїжджає до Львова, де видає другу збірку віршів "Хуторна поезія", в якій уміщує "Зазивний лист до української інтелігенції" із закликом із культосвітньої роботи всупереч усім несприятливим обставинам.

Розчарувавшись у громадській діяльності, Пантелеймон Олександрович на схилі літ повертається до рідних країв і оселяється на своєму хуторі Мотронівка на Чернігівщині.

Цілком віддається творчій роботі: пише драму "Байда, князь Вишневенький" і поему "Маруся Богуславка", видає в Женеві третю збірку віршів "Дзвін".
Будучи поліглотом, він робить численні переклади українською мовою з Біблії, В.Шекспіра, Дж.Байрона, Й.В.Ґете, Ф.Шіллера, Г.Гейне.
Куліш скінчив свій вік "у сільському схимництві" на хуторі Мотронівка (тепер у складі села Оленівка Борзнянського району Чернігівської області) 2 (14) лютого 1897 р., на 78-му році життя