Презентація на тему «Планета Марс» (варіант 1)

Планета Марс
Виконала
Учениця 11-Б класу
Калініна Лілія

Марс  –  четверта  планета  Сонячної  системи,  яка  з  періодом  687 земних дібрухається  навколо  Сонця  на  середній  відстані 228 млн. км. За розмірами Марсмайже  вдвічі,  а  за  масою – в дев'ять разів менший від Землі

 Вісь його обертання нахилена до площини орбіти підкутом  25°, завдяки чому на Марсі відбувається зміна пір року, а тривалість добилише  на  20  хв.  менша за земну. Напрямок на точку перигелію Марса близький донапрямку  на  точку афелію Землі. Тому коли обидві планети у своєму русі навколоСонця   опиняються   поблизу   цих   точок  водночас,  тобто  Марс  перебуває  упротистоянні  до  Землі,  віддаль  між  ними  стає  найменшою – 56 млн. км. Такевзаємне положення Землі та Марса називається великим протистоянням. 

Великі  протистояння  повторюються через кожні 15 років і трапляються у серпні –на  початку  вересня.  У  цей  час Марс повернутий до Землі південним полюсом, ітому його південна півкуля вивчена краще, ніж північна. Марс  має  розріджену атмосферу. Це дозволяє вивчати його поверхню безпосередньоз  Землі. Дві третини поверхні Марса займають світлі ділянки, які отримали назвуматериків,  близько  третини  –  темні  ділянки, названі морями.

 Вони зберігаютьсвою  форму  в  часі, що дозволило скласти точні карти поверхні. Поблизу полюсіввосени  утворюються білі плями – полярні шапки, які зникають повністю або значнозменшуються в розмірах на початку літа. 

Підчас  великого  протистояння  1877  року  італійський астроном Дж. Скіапарелліповідомив   про   відкриття  ним  на  поверхні  Марса  чітких  ліній,  які  нібиперетинають  марсіанські  пустелі, і дав їм назву канали. Було навіть висловленоприпущення,  що це споруди, створені розумними істотами для транспортування водивід полюсів планети у зневоднені при екваторіальні райони. 

Виявилося, що Марс, які  Місяць,  укритий  кратерами.  Але,  наприклад.  така  ділянка,  як  Еллада  –величезна  чаша  діаметром  1700 км., що лежить нижче навколишнього ландшафту на5,5  км., – практично позбавлена кратерів. Є на Марсі також безладно розташованіпагорби  і  провалля,  різного  роду  утворення,  схожі на русла висохлих річок,системи вузьких тріщин, гірські райони і окремі гори вулканічного походження. 

Біля  екватора  планети  розташована  головна  геологічна  особливість  Марса  –вулкано-тектонічний   регіон   Фарсіда,   який,   окрім  того,  є  найважливішимпогодотворчим  фактором  на  планеті.  Це  вулканічне плато, яке здіймається наднавколишньою  територією  на висоту до 4-5 км., а третина його площі – навіть на8-9  км,  є  п'єдесталом  для  велетенських  і  давно згаслих вулканів 19-27 км.заввишки.  Три  з  них  розташовані  в  одну  лінію,  яка  перетинає  екватор. Ачетвертий, феноменальний у своїй грандіозності, знаходиться осторонь від них. Цей  найбільший  у  Сонячній  системі  вулкан носить назву Олімп.

На  особливу  увагу заслуговує рифтова долина Маринер понад 4000 км. завдовжки ідо  200  км. завширшки. Основою цієї рифтової долини є величезний (2500 Ч 75-150Ч  6  км.)  каньйон  Титоніус  Часма,  що означає “ величезна безодня ” . На крутихсхилах  каньйону  –  зсуви  та осипи, глибокі яруги. Його дно несе на собі слідибурхливої  діяльності  потоків  води. Оскільки зараз рідкої води на Марсі немає,то  існує  припущення,  що в минулому клімат планети був значно теплішим, так щона ній існували моря і протікали річки. 

Марсіанський  грунт  – це дрібнодисперсний матеріал (реголіт), в якому міститься15-20  %  кремнію,  12-16  %  заліза,  близько  10  %  фосфору,  7 % марганцю такобальту,  а  також кальцій, хром, нікель, ванадій, титан, молібден, цирконій таін.   Жодна  з  відомих  земних  гірських  порід  не  збігається  за  складом  змарсіанськими. 

Температурні  умови  на Марсі визначаються його відстанню від Сонця, густиною таскладом  атмосфери, а також оптичними властивостями грунту. Найвища температура,зареєстрована  на  поверхні Марса, становить 300 К, але вона різна для світлих ітемних  ділянок,  що  лежать поряд. Тому говорять про середню температуру 230 К.На  екваторі  вона  встановлюється  приблизно  через годину після полудня. Уночітемпература  навіть в екваторіальних районах знижується до 170 К, а в полярних –до  140  К.  Такий великий перепад температур пояснюється малою теплопровідністюгрунту. 

Найсильніші  пилові бурі можуть тривати по декілька місяців і повністю закриватиповерхню.  Через  невелику  силу  тяжіння навіть після закінчення пилової бурі вповітрі зависає значна кількість пилинок, забарвлюючи небо у рожевий колір. Полярні  шапки,  які  змінюють  свої  розміри в залежності від марсіанської порироку,  складаються  з твердої вуглекислоти. Улітку вона випаровується, залишаючиневелику  ділянку  водяного  льоду завтовшки в кількасот метрів. Вважається, щовся  вода  на  Марсі  знаходиться у зв'язаному стані на полярних шапках і в шарівічної мерзлоти. 

Багато  цінної  інформації  отримали  астрономи  від марсохода „ Соджорнер ”, якийпрацював  на  поверхні  Марса  у другій половині 1997 р. Зокрема, він передав наЗемлю  близько  40  стереоскопічних знімків поверхні планети. Життя на Марсі вінне виявив. 

В  існуванні  двох супутників Марса не сумнівався свого часу Кеплер, як це видноз  його  листа  до  Галілея:  „Я...  шалено хочу мати телескоп, щоб, якщо зможу,випередити вас у відкритті двох супутників, які обертаються навколо Марса ”. Під  час  протистояння  Марса у серпні 1877 р. американець А. Холл, випробовуючиновий  66-сантиметровий  рефрактор,  узявся відкрити ці супутники. 2 серпня Холлуперше  побачив  супутник,  згодом  названий Деймосом (грец. „ жах ”), а 17 серпнявін відкрив Фобос

Учені, шляхом експериментів, визначили, які живі організми зможуть достатньо довго прожити на Марсі. Ними виявилися трихоходки, а також деякі види архей. Дослідження в камері, яка максимально імітує середовище проживання на Марсі, показали, що ці «живчики» проживуть в атмосфері Червоної планети кілька сотень днів. Учені досить давно припускали, що земні апарати можуть проти своєї волі «доставити» на Марс живих істот. З цієї причини кожному старту передувала особлива процедура стерилізації. Але, як показало дане дослідження, на нашій планеті живуть такі істоти, які можуть легко пережити вплив жорстких хімікатів і випромінювання.