Слайд #5
Юлія, мені 22 роки. Моє дитинство було щасливим. Мама, бабуся й дідусь піклувалися про мене й любили. Коли я вперше взяла в руки шприц, мені було 15. Я стала наркоманкою, не розуміючи цього. Морок, отупіння, нестерпний біль, безсилля, некерованість, мука ввірвалися в моє життя. Із появою цієї хвороби зникли всі друзі, батьки стали ворогами, любов залишилася лише у спогадах. Я забула про свої мрії, бажання, перестала довіряти собі. Стала егоїстичною, брехливою. Життя втратило для мене сенс. Я спробувала лікуватися... Мені схотілося нормально жити. Але минуле життя далося взнаки. Я ВІЛ-інфікована. Коли я довідалася про свій ВІЛ-статус, мені здалося, що з-під моїх ніг пішла земля. Мені було страшно, коли я думала про те, що ніколи не зможу мати дітей, не почую слова «мама». Адже я така молода».