Презентація на тему «Адольф Гітлер» (варіант 10)

Адольф Гітлер

Дитинство та юність
Участь у першій світовій війні
Діяльність після війни
Пивний путч та ув'язнення
Прихід до влади та внутрішня політика
Зовнішньополітична діяльність
Друга світова війна
Останні дні життя

Дитинство та юність
Адольф Гітлер народився 20 квітня 1889 р. в готелі «У померанця» в Браунау-на-Інні, маленькому австрійському містечку поблизу Лінцу, на кордоні з Баварією, на території тодішньої Австро-Угорщини. Він був четвертим з шести дітей Алоїса Шикльґрубера, дрібного службовця-митника, який 1876 року взяв прізвище свого прийомного батька — Гітлер.
Його дитинство проходило під сильним впливом суворого батькового виховання, який хотів примусити сина повторити його кар'єру службовця, та безумовної любові з боку матері.
Дитячою читанкою Гітлера були твори Джеймса Фенімора Купера та Карла Мая. Випадково натрапивши в батьківському домі на брошурку на військову тему (антинаполеонівські війни), почав цікавитися війною та солдатами.
3 січня 1903 року у віці 65 років помер його батько. Гітлеру було тоді 13 років. Спроби матері продовжувати виховання в батьківський спосіб були не надто успішними.

У реальній школі, яку відвідував хлопчик, він мав серйозні труднощі. У школі Гітлер мало чим виділявся. Його вчителі говорили про недостатнє та швидко зникаюче бажання працювати. Це, а також часті переїзди родини і зміна шкіл, не допомогло йому досягти академічних чи професійних успіхів. У своїй книзі-життєписі «Моя боротьба» Адольф Гітлер наголошує, що навмисне вчився погано, протестуючи проти бажання батька бачити його державним службовцем, а не художником, як того хотів Адольф. Лише з другої спроби вступивши до вищої реальної школи, у віці 16 років він покинув навчання. Тоді він почав пити, причому одного разу напився так сильно, що був підібраний вночі на приміському шляху якоюсь служницею. Після цієї події він став анти-алкоголіком.
З 1905 року Гітлер жив досить непоганим життям у Відні, отримуючи пенсію для сиріт, яка, всупереч розповідям про його юність, була не такою вже маленькою, та матеріальну підтримку від своєї матері. Також він підпрацьовував у якості тимчасового працівника, коли мав потребу в грошах, та як художник, продаючи акварелі.
Академія вишуканих мистецтв Відня відхилила його заяву на вступ двічі: в 1907 і 1908, пославшись на його «нездатність до живопису». Директор академії рекомендував Гітлера в якості дослідника архітектури, але у нього не було документів про освіту щоб це якось підтвердити.
21 грудня 1907 року, його мати померла у віці 47 років від раку грудей. Гітлер втратив останню в житті опору. Родичі не хотіли фінансово підтримувати шкільного невдаху та безробітного. В нього почали закінчуватися гроші, а родичі не бажали надавати йому жодної матеріальної підтримки. В той період життя його єдиним доходом стала сирітська пенсія.

У 1909 році він жив у притулку для бездомних, а в 1910 році, він оселився в будинку для бідних робітників. У той час, коли Гітлер жив у Відні, це місто було осередком релігійних забобонів і пережитків расизму XIX століття. Побоювання навали іммігрантів зі Сходу були широко розповсюджені серед містян, навіть тогочасний мер міста нерідко використовував риторику забарвлену антисемітизмом для політичного ефекту.
Гітлер читав місцеві газети, що роздмухували забобони і грали на християнських побоюваннях про заполонення всіх сфер життя євреями зі Сходу. Зважаючи на таку загальну обстановку у Відні, складно визначити коли саме в Гітлері прокинувся його шалений антисемітизм. Деякі джерела навіть дають переконливі докази, що Гітлер мав єврейських друзів в гуртожитку і в інших місцях у Відні. Погляди багатьох істориків та дослідників розходяться з цього приводу.
Повністю Гітлер отримав майно свого батька лише в травні 1913 р. і відразу ж переїхав до Мюнхена. Історики вважають, Гітлер поїхав з Відня, щоб уникнути призову в австрійській армії. Гітлер пізніше стверджував, що він не бажав служити державі Габсбургів, в армії було забагато представників «нижчої раси».[1] Згодом він провалив медичне обстеження в Зальцбурзі 5 лютого 1914, після чого повернувся в Мюнхен.

Перша світова війна
1 серпня 1914 почалася Перша світова війна. Гітлер зрадів звістці про війну. Він негайно подав заяву Людвігу III, щоб отримати дозвіл служити в Баварській армії. Вже наступного дня йому запропонували з'явитися в будь-який баварський полк. Він вибрав 16-й резервний Баварський полк («полк Ліста», на прізвище командира). 16 серпня він був зарахований у 6-й резервний батальйон 2-го баварського піхотного полку № 16, що складався з добровольців. 1 вересня переведений в 1-у роту Баварського резервного піхотного полку № 16. 8 жовтня присягнув на вірність королю Баварії та імператору Францу Йосифу.
Гітлер з товаришами по службі з 16 Баварського резервного піхотного полку

У жовтні 1914 року був відправлений на Західний фронт і 29 жовтня брав участь в битві на Ізері, а з 30 жовтня по 24 листопада — під Іпром.
1 листопада 1914 Гітлеру присвоєно звання єфрейтора. 9 листопада він переведений зв'язковим у штаб полку. З 25 листопада по 13 грудня він брав участь у позиційній війні у Фландрії. 2 грудня 1914 нагороджений Залізним хрестом другого ступеня. З 14 по 24 грудня брав участь у битві у Французькій Фландрії. З 25 грудня 1914 по 9 березня 1915 року — позиційні бої у Французькій Фландрії.
У 1915 році брав участь у битві під Нав-Шапелем, під Ла Басса і Аррасом. У 1916 році брав участь у розвідувальних і демонстраційних боях 6-ї армії у зв'язку з битвою на Соммі, а також в битві під Фромелем і безпосередньо в битві на Соммі. У квітні 1916 року знайомиться з Шарлотт Лобжуа. Поранений у ліве стегно осколком гранати під Ле Баргюр в першій битві на Соммі. Потрапив у лазарет Червоного Хреста в Бееліці. По виході з госпіталю (березень 1917 року) повернувся в полк у 2-у роту 1-го резервного батальйону. У 1917 році — весняна битва під Аррас. Брав участь у боях в Артуа, Фландрії, у Верхньому Ельзасі. 17 вересня 1917 нагороджений Хрестом з мечами за бойові заслуги III ступеня.
Гітлер під час Першої світової війни 1914–1918 рр.

У 1918 році брав участь у великій битві у Франції, в боях під Евре і Мондідьє. 9 травня 1918 нагороджений полковим дипломом за видатну хоробрість під Фонтані. 18 травня отримує знак відмінності поранених (чорний). 27 травня − 13 червня — бої під Суассоном і Реймсом. 14 червня − 14 липня позиційні бої між Уазою, Марною і Еною. 15-17 липня — участь в наступальних боях на Марні і в Шампані. 18-29 липня — участь в оборонних боях на Суассоні, Реймсі й Марні. Нагороджений Залізним хрестом першого ступеня, за доставку на артилерійські позиції донесення в особливо важких умовах, чим врятував німецьку піхоту від обстрілу власною артилерією.
21-23 серпня — участь у битві під Монс-Бапом.
25 серпня 1918 Гітлер отримав нагороду за службу III ступеня. За численними свідченнями, він був обачним, дуже сміливим і відмінним солдатом.
15 жовтня 1918 — отруєння газом під Ла Монтень у результаті вибуху поряд з ним хімічного снаряду. Ураження очей. Тимчасова втрата зору. Лікування в баварському польовому лазареті в Уденарді, потім у прусському тиловому лазареті в Пазевальку. Перебуваючи на лікуванні в госпіталі, дізнався про капітуляцію Німеччини і повалення кайзера, що стало для нього великим потрясінням.

Діяльність після війни
Після завершення Першої світової Гітлер 21 листопада 1918 року повернувся до Мюнхену. Тоді, не бажаючи підпасти під демобілізацію він записався до Рейхсферу. Саме в цей період свого життя відкрився його ораторський талант. Протягом грудня 1918 — січня 1919 року він охороняв в'язнів у одному з концтаборів, який був розташований у місті Трауфштайн.
У липні того ж 1919 року Гітлер пройшов свій перший курс політичної підготовки: він прослухав курс лекцій в Мюнхенському університеті, суть яких полягала у протидії більшовицькій агітації у військах. 12 вересня 1919 року Адольф Гітлер вперше відвідав збори Німецької робітничої партії у пивній Штеркемброй, що у Мюнхені. Ще тоді голова партії Антон Дрекслер помітив красномовність Гітлера. Вже 4 вересня 1919 року він вступив до лав цієї партії, ставши її 55-тим членом. За особистого сприяння Гітлера 1 квітня 1920 року було проголошено основну програму, яка отримала назву «25 пунктів». У одній зі своїх промов, яка відбулася у серпні 1920 року, Гітлер вперше ґрунтовно висвітлив засади свого антисемітизму, звинувативши євреїв ледве не у всіх бідах та назвавши їх нездарами та кровопивцями. Гітлер здобував усе більший вплив у колі своїх однопартійців, але він все ще не мав провідної партійної посади. Щоб отримати бажану керівну посаду майбутній фюрер вирішив вдатися до хитрощів: 11 липня 1921 року він демонстративно вийшов з партії, а головною умовою для свого повернення поставив призначення його «головою партії з диктаторськими повноваженнями». Керівництво пішло йому на поступки і вже 29 липня він повернувся до лав НСДАП. Ставши місцевим партійним лідером він почав розширювати свій вплив, виголошуючи промови на все вищому й вищому рівні. Його навіть стали називати «німецьким Муссоліні».

Пивний путч та ув'язнення
Початок 1923 року відзначився у Німеччині загостренням кризи у багатьох сферах суспільства. На тлі загальної апатії та відчаю після поразки у Першій світовій війні, безконтрольної інфляції та кризи у економіці, країною прокотилася хвиля страйків та демонстрацій. Восени 1923 року нове погіршення ситуації було викликано французькою окупацією Рура. У цих умовах Націонал-соціалістична партія на чолі з Адольфом Гітлером вступила в союз з правими консерваторами-сепаратистами, що перебували при владі в Баварії і почала спільно готувати виступ проти соціал-демократичного уряду в Берліні. Гітлера надихав приклад походу Муссоліні на Рим, і він сподівався повторити це у Німеччині, організувавши похід на столицю. Проте стратегічні цілі учасників заколоту різко різнилися: консерватори-сепаратисти прагнули реставрувати дореволюційну баварську монархію Віттельсбахів, а нацисти створити сильну державу на чолі з Гітлером в якості диктатора. Лідер баварських правих Густав фон Кар був проголошений комісаром землі з диктаторськими повноваженнями і ввів у Баварії надзвичайний стан. Він також відмовився виконувати накази з Берліна і зокрема — розпустити нацистські загони і закрити газету Völkischer Beobachter. Проте, зіткнувшись з твердою позицією берлінського Генерального штабу, лідери Баварії завагалися і заявили Гітлеру, що не мають наміру поки що відкрито виступати проти Берліна. Гітлер натомість вирішив сам взяти ініціативу у свої руки і почати заколот.

8 листопада 1923 року у приміщенні пивного бару «Бюргербройкеллер» (Bürgerbräukeller), де зібралася велика група видатних баварців, серед них лідер правих Густав фон Кар, командувач збройними силами Баварії генерал Отто фон Лоссов, начальник баварської поліції Ханс фон Шайссер та інші. Протягом 30 хвилин фон Кар читав підготовлену промову для близько 1000 присутніх в залі, коли раптом Гітлер вийшов на сцену, став на стіл і щоб заглушити галас у залі вистрілив з пістолета у стелю. Гітлер заявив, що почалася революція, баварський уряд повалено і він збирається сформувати тимчасовий уряд Рейху. Він також запросив фон Кара та інших представників баварського уряду почати з ним консультації у сусідній кімнаті, на що ті неохоче погодилися. Близько 500 штурмовиків оточили приміщення і встановили зовні важкі кулемети. Тим часом, Герман Герінг та колишній учасник Першої світової війни і союзник Гітлера Еріх Людендорф намагалися заспокоїти натовп і закликали усіх до спокою.
Розмахуючи пістолетом в сусідній кімнаті, Гітлер заборонив залишати приміщення без його дозволу і оголосив про формування нового уряду на чолі з собою. Людендорф, фон Кар та деякі інші баварці під тиском погодилися бути членами тимчасового уряду. Попри це, згодом фон Кару, фон Зайссеру і Лоссову вдалося втекти з приміщення бару і оприлюднити заяву, в якій вони відмежовувалися від Гітлера та засуджували путч. Тим часом прихильникам нацистів, зокрема Ернсту Рему на чолі з групою бойовиків вдалося захопити баварське військове міністерство. За наказом Гітлера були арештовані як заручники члени міської ради Мюнхена. Путчистам, однак не вдалося захопити об'єкти стратегічного значення, у тому числі телеграф та телефонну станцію, звідки представники влади повідомили Берлін про заколот у Мюнхені.
Гітлер в 20-ті роки

Наступного ранку представники баварського уряду викликали до Мюнхена війська з навколишніх міст і почали придушення путчу. Гітлер і Людендорф вирішили очолити демонстрацію на підтримку заколотників і Рема і почали марш містом. Гітлер і Людендорф вважали, що їхня акція буде користуватися підтримкою більшості солдатів, а Людендорф, зокрема, вважав, що армія не відкриє по ньому вогонь, а перейде на їхній бік, оскільки він ще досі зберігав статус полководця-героя минулої війни. Хода почалася опівдні. У ній брали участь крім Гітлера і Людендорфа також Герінг, Макс Ервін та інші члени нацистської партії. Спочатку путчистам вдалося підкорити невелику групу поліцейських, і хода продовжувалася за підтримки незначної частини населення. Однак скоро путчисти зіткнулися зі значно більшою кількістю поліції, які у відповідь на постріл з лав демонстрантів відкрили вогонь. Від куль поліції загинуло 14 путчистів, також було вбито четверо поліцейських. Гітлер вцілів, оскільки його повалили на землю, інші нацисти отримали поранення. На відміну від інших, Людендорф не був поранений і був одразу ж узятий під варту.
Наслідком путчу став судовий процес над заколотниками, який проходив у лютому-березні 1924 року. На лаві підсудних з усіх путчистів опинився лише Гітлер та декілька його поплічників. Суд засудив Гітлера за державну зраду до 5 років ув'язнення і штрафу розміром в 200 золотих марок. Гітлер відбував покарання у в'язниці Ландсберг. Проте вже через 9 місяців, у грудні 1924 року, його випустили на свободу.

Прихід до влади та внутрішня політика
Після Першої світової війни Німеччина, яка втратила свій панівний статус в Європі та з могутньої імперії перетворилася на країну з республіканською формою правління, переживала не найкращі часи: гостро стояла економічна та політична криза, які підкріплювалися загальнонаціональною апатією на фоні трагічного програшу у війні.
Така хитка ситуація в державі була ідеальною для приходу до влади Гітлера, оскільки останній зі своєю партією НСДАП заявляв про спроможність швидко підняти розорену державу на новий рівень. На парламентських виборах 1930 року партія Гітлера вперше заявила про себе на загальнонаціональному рівні. Вже на наступних виборах до Рейхстагу, які відбулися 1932 року, НСДАП набрала 14 млн голосів, що свідчить про колосальну підтримку ідей Гітлера на початку його політичної кар'єри.

Остаточно ж утвердитись у влади Адольфу Гітлеру вдалося в 1933 році, коли президент Пауль фон Гінденбург призначив його рейхсканцлером (фактично — прем'єр-міністром) Німеччини.
Але посади рейхсканцлера Гітлерові було замало: оцінюючи реальну ситуацію в державі він прагнув якомога швидше сконцентрувати всю повноту влади в своїх руках. Так після смерті 2 серпня 1934 року президента фон Гінденбурга він зайняв його місце, а також увів нову найвищу державну посаду Німеччини — фюрера, яким Гітлер був аж до своєї смерті в 1945 році. З цього часу цілком і повністю утвердилася мрія про німецький Третій Рейх, якою давно вже був одержимий Гітлер.
Уся подальша державна політика нового фюрера полягала у повній централізації влади та встановленні жорстокого тоталітарного режиму в Німеччині: було знищено всіх політичних конкурентів Гітлера, встановлено повну партійну та ідеологічну монополію НСДАП, свобода преси та громадського життя була цілком звернута.
Адольф Гітлер та Пауль фон Гінденбург, 21 березня 1933 року.

Значного впливу в тогочасній Німеччині набули молодіжні нацистські організації, прикладом якої можна вважати широко відомий Гітлерюгенд (нім. Hitlerjugend, букв. — «Молодь Гітлера»). Широкий вплив як всередині німецького суспільства, так і поза його межами, мали парамілітарні відгалуження гітлерівської НСДАП — СС та СА. Під особистим наглядом Гітлера діяла таємна поліція (Гестапо) та служба розвідки (Абвер).
Ще однією важливою віхою у історії зовнішньополітичних відносин Гітлера є Пакт Молотова-Ріббентропа, який безперечно зіграв вирішальну роль у розв'язанні Другої світової. Цей документ було підписано міністрами закордонних справ СРСР та Німецького Рейху 23 серпня 1939 року і фактично за ним Гітлер та Сталін розділили сфери впливу у Східній Європі.

Зовнішньополітична діяльність
Як і у внутрішній політиці, Гітлер прагнув встановити повну гегемонію Німеччини на міжнародній арені. Його основною метою було змінити розташування сил у Європі, поставивши на коліна основних суперників та водночас країн-переможниць у Першій світовій війні: Францію та Великобританію. Спочатку в планах Гітлера була розправа над меншими та слабшими державами, що постали після Паризької мирної конференції: Чехословаччиною та Польщею, а потім вже перехід і до більшої здобичі. Частину земель, які увійшли до складу цих держав, населяли переважно німці, а тому фюрер вважав своїм особистим обов'язком долучити їх до складу Німецького Рейху. Не могла не хвилювати його і Рейнська демілітаризована зона, яка з 1919 року була відірвана від Німеччини та, попри свій демілітаризований статус, неодноразово підпадала в зону інтересів Франції. У свій час кульмінацією цього протистояння став Рурський конфлікт 1925 року, коли французько-бельгійський контингент намагався окупувати нейтральну зону.

Особливе місце у планах Гітлера посідав сталінський Радянський Союз, відносини з яким він вибудовував послідовно та, на перший погляд, досить зважено. Але, усвідомлюючи можливість існування в Європі лише одного тоталітарного диктатора, фюрер готовий був за першої ж вдалої нагоди знищити найбільшу комуністичну державу світу та особисто Сталіна, вважаючи комунізм разом з євреями головним ворогом німецького світу. Як згодом покаже час, аналогічної думки притримувався і останній, радо хапаючись за нагоду розширити свою зону впливу на Захід у 1945 році.
Гітлер відіграв провідну роль у формуванні так званого Антикомінтернівського пакту, який було укладено між Німеччиною та Японією у листопаді 1936 року. 1937 року до нього долучилася фашистська Італія, якою з 1922 року керував Беніто Муссоліні. Так сформувалася вісь Берлін-Рим-Токіо. Пізніше саме на ці три країни буде покладено провину з розв'язання Другої світової.
За сприяння гітлерівського режиму надавалася підтримка військам Франциско Фра́нко під час Громадянської війни в Іспанії в 1936–1939 рр.
Муссоліні та Гітлер 1936 року

Також актом порушення норм міжнародного права, який був особисто здійснений за доручення Гітлера можна вважати аншлюс (приєднання) Австрії до Третього Рейху, яке німецькі війська здійснили у березні 1938 року. Варто зазначити, що тоді австрійці досить радо сприйняли цей задум Гітлера, бо також мали образу за програш у Першій світовій.
Наступною важливою віхою для Гітлера стала успішна реалізація плану із захоплення Чехословатських територій, а саме Судецької області. Не бажаючи розв'язувати війну, фюрер вирішив використати суто дипломатичні методи: за сприяння Великобританії, Франції та свого союзника по Антикомінтернівському пакту — Італії, підписати 30 вересня 1938 року угоду, яка дала можливість приєднати Судети до Німеччини. Від місця підписання (німецьке місто Мюнхен) цей договір став іменуватися «Мюнхенською угодою».

Друга світова війна
Однією з найбільш яскравих та трагічних сторінок в історії людства є Друга світова війна, яка розпочалася 1 вересня 1939 року з нападом німецьких військ на Польщу. Для міжнародної спільноти Гітлер пояснив цей акт як запобіжний захід, який мав би захистити німецьке населення Польщі та убезпечити німецький кордон від можливої «агресії» цієї держави. Варто зазначити, що коли Сталін 17 вересня атакував Польщу зі сходу його наміри виглядали майже аналогічно. Гітлер, який любив давати красномовні назви своїм операціям, тоді назвав план по вторгненню і розподілу Польщі «Планом Вайс», що мало символічний підтекст. І хоча союзники Польщі Англія та Франція оголосили Німеччині війну вже 3 вересня 1939 року, реальних бойових дій на Західному фронті не велося до весни 1940 року.
Ці події увійшли в історію під назвою «Дивна війна».
Ескалація конфлікту
Візит Гітлера в окуповану Польщу, 1939 р.

У квітні 1940 року Гітлер віддав наказ розпочати Бліцкриг нім. Blitzkrieg — блискавична війна) на Заході. Тоді швидко було подолано опір Данії, Норвегії, Бельгії, Голандії та Люксембургу. Навіть потужна Франція до 22 червня 1940 перетворилася на звичайну маріонеткову державу, якою тепер керував Режим Віші. Особливо символічним був акт капітуляції Франції, який було укладено в Комп'єнському лісі у старому вагоні фельдмаршала Фердинанда Фоша (В цьому самому вагоні Німецька імперія 11 листопада 1918 року підписувала Комп'єнське перемир'я з Францією, що фактично означало її капітуляцію у Першій світовій). Цей принизливий для усіх французів акт було здійснено з особистої ініціативи Адольфа Гітлера.
Так майже вся континентальна Європа до середини літа 1940 року перейшла під владу Гітлера. Залишалася лише острівна Британія на Північному Заході та СРСР на Сході. Проти першої Гітлер планував розпочати морську операцію з вторгненням, яка отримала назву «Морський лев». Але 9 січня 1941 року фюрер віддав наказ відмінити цей план.

У грудні 1940 року Адольф Гітлер підписав свою Директиву № 21, яка отримала назву «План Барбаросса». За ним німецькі війська мали за декілька місяців після вторгнення до СРСР пройти величезні території та вийти на рубіж Волга-Астрахань. З боку Гітлера цей хід може видатися досить самовпевненим, хоча не доводиться посилатися на погане знання сталінської дійсності адміністрацією Гітлера: з квітня 1922 року, коли було підписано Рапальський договір, СРСР та Німеччина регулярно надсилали своїх офіцерів на стажування одна до одної, тому напевне серед оточення фюрера були люди, які особисто знали всю правду про стан справ у Сталіна.
22 червня 1941 року німецькі війська, виконуючи наказ Адольфа Гітлера, перейшли кордон з СРСР та почали широкомасштабний наступ.
Реальний стан справ на Східному фронті суперечив планам Гітлера, в чому він як завжди звинувачував своїх генералів. На його думку серед вищого військового керівництва Німеччини відходить постійна небезпека, яка загрожує йому особисто і ходу всіх бойових дій загалом. В свою чергу на окупованих територіях Країни Рад було фактично замінено культ особи Сталіна на Гітлерівську пропаганду, яка постійно агітувала до переходу на бік Рейху та добровільного виїду на роботу в Німеччину.
Вторгнення в СРСР

Вже у 1942 році стало зрозуміло, що планам Гітлера про швидку та беззаперечну перемогу на всіх фронтах прийшов крах: у грудні 1941 році війська Вермахту були відкинуті від Москви, а у жовтні 1942 року зазнали поразки біля Ель-Аламейну. Лютий 1943 року остаточно зірвав плани на Східному фронті — грандіозна облога Сталінграда завершилася розгромом та оточенням Тепер на сході Гітлер прагнув вже не захопити нові території, а утримати вже наявні здобутки. Із Заходу прийшла нова небезпека: 6 червня 1944 утворився новий фронт, відбулася висадка союзників у Нормандії. Почалися стратегічні бомбардування Німеччини, які сіяли жах серед населення та підірвали колись могутню промисловість цієї держави.
Навіть найближчому оточенню фюрера колись могутнього тисячолітнього Рейху точно не відомо коли саме він облишив свої плани підкорити собі півсвіту, але факт його зневіри на останньому етапі життя у власну перемогу заперечити дійсно складно.
Крах планів про світове панування

Останні дні життя
26 квітня союзні війська захопили три чверті Берліна, але Гітлер все ще на щось сподівається. Він знаходиться у двоярусному бункері на глибині близько 10 метрів під землею.
Під вечір стало зрозуміло, що 9-та та 12-та армії не в змозі захистити столицю. З Гітлером у бункері знаходилися також його коханка Єва Браун, Геббельс та родина, начальник генерального штаба Ганс Кребс, секретарі, ад'ютанти, охоронці.
Ввечері у бункер прибула одна з найкращих пілотів Рейху Ханну Райч. Гітлер запросив її до себе і сказав: «Ханно, ви належите до тих, хто помре зі мною. У кожного з нас є ампули з отрутою. Я не хочу, щоб хтось з нас потрапив до рук росіян, і я не хочу, щоб наші тіла досталися росіянам. Тіла Єви та моє будуть спалені».
27 квітня. Розпад особистості та запаморочення розуму не завадили Гітлерові віддати наказ затопити тунелі метро, коли він дізнався, що туди спустилися радянські солдати. Виконання наказу призвело до загибелі тисяч людей: поранених німецьких солдатів, жінок та дітей, що там знаходилися.
29 квітня. Весілля Гітлера та Браун. У якості свідків виступали Йозеф Геббельс та Мартін Борман. Все відбувалося відповідно до закону. Підписали весільний контракт та повінчалися. Після невеликого «святкування» Гітлер усамітнився, аби скласти заповіт.

30 квітня. Останній день Гітлера. Всі його наближені збираються для прощання. У сад канцелярії доставлено 200 літрів бензину. Всі, крім Гітлера та Браун, виходять у коридор
Існує дві версії подальших подій:
Згідно з першою, заснованою на свідченнях особистого камердинера Гітлера, фюрер і Браун вистрілили в себе о 15:30. Коли Лінге та Борман увійшли до кімнати, Гітлер сидів, похилившись на софі, а з його скроні текла кров. Револьвер лежав поряд на столі. Мертва Єва була в іншому кутку софи. Свій револьвер вона впустила на підлогу.
Інша версія (прийнята більшістю істориків) наголошує, що Гітлер і Єва Браун отруїлися ціаністим калієм. Перш ніж померти, Гітлер отруїв двох своїх собак.
За наказом Бормана тіла були загорнуті у ковдри, винесені у сад, политі бензином та спалені. Тіла горіли погано, і тому все ж таки напівспалені трупи есесівцям довелося закопати.
Пізніше тіла були знайдені червоноармійцями та кремовані. Прах розвіяли над Ельбою.
Американська газета повідомляє про смерть Гітлера