Презентація на тему «Музична культура Індії та Далекого Сходу»

Музична культура Індії
та Далекого Сходу
Індійський танець

Творцем і заступником танцювального мистецтва в Індії вважається Шива — один із трьох великих богів індуїзму.

Індійський танець тісно пов'язаний із переказами, міфами, часто для танцю беруться теми міфів і поеми-постановки.
Танцювальне мистецтво Індії народилося в стародавні часи як ритуал і тривалий час було надбанням храмів. У храмах і зараз є майданчики для ритуальних танців, а на стінах присутні зображення танцівників.
Традиційний танець в Індії культивувався головним чином девадасі — храмовими танцівницями. Аж до ХХ століття танець був частиною храмових обрядів. Танцівниці і їхні музиканти грали дуже важливу роль у виконанні ритуалу, а їхні дії у храмовому танці мали сакральне значення.

Майже всі індуїстські танці виконуються босоніж – традиція, що прийшла з історії, тому що у храм можна було заходити винятково босоніж. 
На виконавиці індійського храмового танцю ̶ величезна кількість прикрас, що дзенькають при кожному русі. Бронзові дзвіночки на ногах, золоті браслети на зап'ястях і над ліктями, у носі ̶ кільце натх, з'єднане ланцюжком із мочкою вуха, на шиї ̶ намисто, голову обхоплює плоский обруч із підвіскою.
Танець в Індії розглядався як явище божественне, дарунок богів людству. В індуїзмі танець ̶ засіб духовного розвитку людини.

Індійський танець прийнято розділяти на
класичний і народний
Рухи класичних танців були канонізовані.
Рухи народних танців канонізовані не були і не мають зафіксованих письмових традицій.

Народні танці тісно повʼязані з подіями життєвого циклу, з явищами природи.
Народження, весілля, закінчення збору врожаю ̶ от найважливіші події, що супроводжуються виконанням танців.
Релігійна тематика в народних танцях зустрічається значно рідше, ніж у класичних. Єдиним релігійним сюжетом у народних танцях є ігри Крішни з пастушками.

У санскриті «танець» і «драма» позначаються одним і тим самим словом — «натья», що відбиває нерозривність цих понять.
Як і всі східні танці, індійський традиційний танець пов'язаний головним чином із верхньою частиною тулуба.
Існують правила позицій ступень. Танцівників навчають також спіралеподібних рухів і стрибків. Є правила (мудра і хаста), що визначають мову кистей рук, тулуба, плечей, передпліч, шиї. Існує 24 типи рухів однієї кисті, 13 типів рухів двох кистей рук, 10 рухів усієї руки, 5 типів рухів для грудної клітки й по 5 типів для торса, живота й стегон. Є типи рухів для брів, а також 36 типів поглядів.

Чотири класичні стилі індійського танцю:
бхарата-натьям,
катхак,
катхакалі
маніпурі

З усіх стилів індійського класичного танцю бхарата-натьям уважається найдавнішим. Бхарата-натьям ̶ танець-молитва, танець-розмова, що виконувався девадасі у храмах Шиви. Саме слово «бхарата-натьям» перекладається як «індійський танець».    
Бхарата-натьям виконується під південноіндійську музику, де до оркестру входить барабан мриданга, струнний інструмент віна, флейта й цимбали.
Усі рухи в бхарата-натьям виконуються строго за геометричними траєкторіями, що надає танцю лінійності. Очі, голова й руки танцівниці ніби малюють кола, прямі лінії й трикутники. У давнину ці рухи мали характер магічної дії.
У цьому чітко побудованому танці розповідається про перипетії любові дівчини до свого коханого, найчастіше бога або царя.
Бхарата-натьям

Бхарата-натьям
Творцем цього стилю називають бога Брахму, який дорівняв мистецтво танцю до вед, назвавши його «пʼятою ведою». Богом-заступником танцю вважається Шива, а приніс його людям мудрець Бхарата за вказівкою бога Брахми.
Різні пози танців у стилі бхарата-натьям висічені на стінах храмів на півдні Індії, який вважається традиційним центром бхарата-натьям.
Вважається, що події танцю повторювалися наяву для того, щоб бог міг перемогти ворога.

Катхак заснований на міфологічних сюжетах із життя бога Крішни і його дружини Радхи. Танцівниці дзенькотом дзвіночків на одягнутих на ноги браслетах відтворюють ритм, що акомпанує танцю барабана.
В Індії розповідача казок називають катхаком. Танцювальна форма катхак зародилася на півночі країни, і першими її виконавцями були храмові розповідачі казок, що ілюстрували релігійні вірші жестикуляцією й танцями.
Мусульманським правителям не подобалося слухати історії, пов'язані з індуїстськими богами, і танець став більше розвиватися в технічній частині, ускладнилися ритми, збільшилася різноманітність пластичних рухів.
Катхак

Танцівниця може виступати в індуському або мусульманському одязі. Вона виглядає як танцівниця, яку зображували на могольських і раджпутських мініатюрах. Тому костюм катхаку нагадує костюми народів Ірану, Афганістану й Середньої Азії. 
Катхак поʼєднав і взаємо збагатив традиції індуського храму й мусульманського двору, і в цьому синтезі розкривається геній індійського народу.
На відміну від інших стилів, де танцювальний костюм імітує задрапіроване сарі, у костюмах виконавиць довга спідниця-сонце, що підкреслює стрімкість обертів.
Катхак

У цьому стилі мудри (жести рук) виконуються дуже м'яко, лише натякаючи на ті форми, які чітко видні в інших стилях. Слідом за барабаном танцюрист відбиває ногами ритми, а кульмінацією танцю є змагання з барабаном-табла.
Оркестр складається з ударних табла й пакхавадж і струнних саранги, ситара й сарода.
Катхак

Катхакалі
 
    
Танцювальна драма Кералі називається катхакалі. Цей танець, що поєднує в собі пантоміму й драму, бере початок у давньоіндійських епосах «Рамаяна» й «Махабхарата». Виконують його тільки хлопчики і юнаки; гримуючись і переодягаючись, вони грають і жіночі ролі. 
 
Виконавці з дитинства вивчають мистецтво найскладнішої пантоміми й мови умовних жестів і танцюють під акомпанемент не тільки музичний, але й речитативний.
Катхакалі використовує сюжети з епічних творів «Махабхарата» і «Рамаяна». Основні почуття, які зображуються в танці, ̶ героїзм. Катхакалі строго додержується традицій «Натья-Шастри». Виконання Катхакалі може тривати цілу ніч.

Катхакалі
Мова жестів відзначається крайньою ускладненістю; щоб добре зрозуміти зображувану сцену, треба заздалегідь знати сюжет.
Актори одягнені в яскраві, збірчасті спідниці, на шиях ̶ багатобарвні шарфи, на головах ̶ яскраво розписані корони. Ці стилізовані, неосяжні одіння непомірно збільшують розміри людської фігури, надаючи їй надприродної величі.

Оркестр містить у собі вертикальний циліндричний барабанчик ченда, горизонтальний барабанчик маддалам, цимбали й гонги.
Два співаки співають пісні мовою малаялам, розповідаючи про події, які танцюристи грають найскладнішою мовою поз, рухів тіла, жестів і міміки.
Катхакалі

Основу гриму пака становить зелений колір, це грим шляхетних і доброчесних персонажів, божественних героїв і великих царів.
Грим каті ̶ також зелений, але перебивається червоним, навколо ніздрів нанесені лінії у формі вигнутого ножа, на чолі й носі прикріплені підвіски. Це грим злих персонажів шляхетного походження, царів Равана й Дурьодхана.
Чорний грим карі символізує жителів джунглів, мисливців і відьом.
Грим природнього темно-жовтого кольору мінакку призначений для жінок, мудреців і браминів.
Персонажів упізнають за кольором гриму, накладеного на обличчя, що відзначається складною символікою ліній і малюнка.
Деякі виконавці носять бороди, «таді»: червоно-бородаті персонажі виглядають загрозливо, на їхніх обличчях - червона фарба, а на голові - корона; так зображуються злий Дуссащана й мавпи Балі й Сугріва; сива борода обов'язкова для царя мавп, Ханумана. Є в катхакалі й інші персонажі — наприклад, птах Джатаю й змія Такшака.
Катхакалі

Маніпурі ̶ танець, присвячений богу Крішні, зображує відносини між ним і його дружиною Радхою. Традиційна вистава в стилі маніпурі ̶ повномасштабна опера, з елементами танцю й хоровим виконанням.
Маніпурі
Танець виконують чоловіки й жінки в колі або півколі. У танці поєднується стриманість і легкість. Жести плавні й перетікають із одного в інший, очі зазвичай опущені вниз. Виконання супроводжується піснями з «Гітаговінда».
Танець маніпурі супроводжується оркестром: флейти, однострунна піна, барабанчик-пунг і цимбали. В танці використовуються сюжети з «Гітаговінда» Джаядеви й поезії Відьяпати.