Слайд #2
30 серпня 1940 р. міністри закордонних справ Німеччини та Італії Ріббентроп і Чіано зустрілися у Відні з румунськими й угорськими делегаціями, щоб оголосити їм арбітражне рішення щодо Трансільванії. За цим рішенням від Румунії відривалася північна частина Трансільванії загальною площею 43 тис. кв. км з населенням 2,6 млн. чоловік. Більше половини населення цієї території складали румуни. На дві третини цих земель претендувала Угорщина. «Трансільванське питання» Гітлер використав як засіб впливу на політику Румунії та Угорщини з метою залучення їх до реалізації своїх планів. Румунський уряд підкорився віденському арбітражу, що завдавало шкоди національним інтересам. Такі дії викликали незадоволення широких верств населення. Масові демонстрації під гаслами «Геть диктатуру Кароля – диктатуру голоду і терору!», «Геть імперіалістичний віденський диктат!» відбулися у м. Клуж (історична столиця Трансільванії), у Бухаресті та інших містах.
Щоб придушити ці виступи і зміцнити монархію, Кароль II доручив формування нового уряду генералу Йону Антонеску, що мав репутацію людини владної і рішучої. Антонеску заявив, що не зможе очолити уряд, якщо король не зречеться престолу на користь свого дев'ятнадцятирічного сина Міхая. 6 вересня 1940 р. Кароль II підписав акт зречення і передав управління державою генералу Антонеску, який став «кондукеторулом» (вождем) румунської держави. Румунія на вимогу «залізногвардійців» була оголошена легіонерською державою. Представники «Залізної гвардії» отримали важливі посади в уряді. Так було встановлено військово-легіонерську диктатуру Антонеску, якого підтримали деякі націонал-ліберали і націонал-цараністи.