Презентація на тему «Нацистський концтабір Аушвіц»

Нацистський концтабірАушвіц
Возної Марти

Аушвіц— один із найбільших нацистських концтаборів, що існував з кінця травня 1940 до січня 1945 біля міста Освенцім (Польща).

Слово Аушвіц у свідомості багатьох людей є символом зла, жаху, смерті, концентрацією самих немислимих нелюдських тортур. Близько 1 300 000 чоловік були вбиті в концтаборі Аушвіц у 1941-1945 роках, що знаходиться в 60 км на захід від польського Кракова. На території табору в 1947 році був створений музей, який включений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Слово Аушвіц у свідомості багатьох людей є символом зла, жаху, смерті, концентрацією самих немислимих нелюдських тортур. Близько 1 300 000 чоловік були вбиті в концтаборі Аушвіц у 1941-1945 роках, що знаходиться в 60 км на захід від польського Кракова. На території табору в 1947 році був створений музей, який включений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Про долю українських в'язнів у нацистських концентраційних таборах практично не відомо нічого. Досі було видано лише кілька публікацій на цю тему. Україномовні тексти зі згаданої проблематики здебільшого мають характер спогадів колишніх в'язнів. Ані в Польщі, ані в Україні не вийшло жодне комплексне дослідження, яке б аналізувало історію українців, що потрапили в концтабори. Важко навіть встановити точну кількість українців, які перебували в концентраційному таборі Аушвіц. Це обумовлено дуже складною історичною ситуацією та геополітичним розташуванням українських земель як до, так і під час Другої світової війни.

В'язні-українці, яких було відправлено в Аушвіц, це переважно:
червоноармійці, що потрапили в табір як радянські військовополонені;
діячі, пов'язані з ОУН, яких відправлено до табору після оголошення бандерівцями 1941р. у Львові "Акта 30 червня";
відправлені в Аушвіц за спротив вивезенню на примусову працю до Третього Рейху або втікачі від цих робіт;
цивільне населення, відправлене до Аушвіцу "збірним транспортом" (разом перевозилися, наприклад, і поляки, і українці)

Українець Євген Бендера і його зухвала втеча з Аушвіцу
Надзвичайно цікава історія ув'язненого, етнічного українця, який у таборі мав значок із буквою "P", — Євгена Бендери. Бендеру привезли до Аушвіцу з Радома 9 січня 1941 р. Ця цікава людина була ідейним натхненником, одним із організаторів та водієм автомобіля під час знаменитої втечі з концтабору 20 червня 1942 р. Тоді втекли також Юзеф Лемпарт (табірний №3419), Станіслав Яскер (табірний №6438) і Казімєж П'єховський (табірний № 918).

В'язничне фото з Аушвіцу
Бендеру, який народився у березні 1906 р. в Чорткові на Поділлі, заарештували в липні 1940 р. в селі Пшедбуж на терені Генерального губернаторства. Після певного періоду перебування у в'язниці в Радомі відправили до Аушвіцу.

Але у травні 1942 р. Бендера дізнався, що його, найімовірніше, стратять. Німці дали йому трохи часу, бо, як згадує П'єховський, той був добрим професіоналом і мусив закінчити ремонт машини. Бендера, якому втрачати було нічого, став намовляти Казімєжа П'єховського втекти з табору. П'єховський спочатку ідею відкинув, однак вирішив утікати, прагнучи врятувати приятеля. Тінь смерті Бендери мобілізувала поляка до дій. Разом із ними вирішили втекти Лемпарт та Яскер. П'єховський згадує, що саме старший на кільканадцять років за них усіх Бендера був лідером групи.

Steyr-200- на такому авто українець і поляки здійснили свою легендарну втечу

Після успішної втечі П'єховський разом із Бендерою намагалися спочатку автомобілем, а потім — пішки добратися в Україну, до рідного міста Бендери — Чорткова. Там друзі сподівалися сховатися від німців, які їх розшукували. Упродовж цього періоду вони неодноразово потрапляли у скрутні ситуації, однак приятелі не думали, що в Чорткові П'єховському загрожує небезпека з боку антипольськи налаштованих українців. Українці вбивали поляків, а Бендері й П'єховському так чи інакше доводилося приходити в українські хати в пошуках їжі (Яскер і Лемпарт залишили їх раніше й подалися в інші краї). Тоді, на пораду Бендери, П'єховський прикинувся німим. У зв'язку з украй складною ситуацією на українських землях польсько-український дует мусив шукати притулку в околицях міста Кельце, — там утікачі ховалися в польській сім'ї. Бендера отримав документи на ім'я Степана Підручного і з новим посвідченням повернувся на батьківщину. П'єховський під ім'ям Владислава Сікори спочатку працював батраком на фермі, а згодом пов'язав свою долю з підпіллям.