Презентація на тему «Конрад Аденауер» (варіант 2)

Конрад Аденауер
«Батько німецького чуда»

Народився 5 січня 1876 року в родині дрібного судового службовця Йоганна-Конрада Аденауера.
У 1885 році Конрад вступив до гімназії Святих Апостолів у рідному місті. Гімназистом він був старанним, проте зірок з неба не хапав - всі дев'ять років навчання постійно був в шістку кращих учнів класу, але жодного разу не був першим.

Після гімназії Конрад не буде вчитися в університеті, а піде працювати, вирішив батько. Адже два його старших брата вже були студентами, на навчання третього просто не вистачало грошей. Тому Аденауер-старший влаштував сина стажером в банківський будинок Зелігманів - один із найсолідніших у Кельні. Однак Конрад пропрацював лише два тижні. Йому все-таки вдалося вблагати батька дозволити вчитися далі. За два з половиною роки Аденауер пройшов весь п'ятирічний курс навчання і закінчив Боннський університет із загальною оцінкою «добре», отримавши звання «молодший радник юстиції» - на подальшу освіту не було грошей.

Кар'єра Конрада в перші роки після закінчення університету складалася не дуже вдало. Його не взяли до армії - ще в університеті Аденауер нажив хронічний бронхіт, від якого страждав усе життя, що залишилося (напевно, позначився «дешевий спосіб боротьби зі сном»). Тому влаштуватися на хорошу державну посаду йому заважали два «гачка» в анкеті - НЕ відбув строкову військову службу, та до того ж ще й католик, що не дуже-то віталося в протестантській Пруссії.

Почати власну адвокатську практику без досвіду роботи, зв'язків і грошей теж було неможливо. Довгих чотири роки - з 1897 по 1901-й - Аденауер працював стажером в різних судах і прокуратурі. Всі ці роки він не отримував жодної платні і фактично сидів на шиї у батька. Нарешті 1901 року Конрад був допущений до іспиту на звання асесора, який він склав з оцінкою «задовільно».
Через кілька місяців, вже в 1902 році, 26-річний Аденауер нарешті отримав першу оплачувану роботу в своєму житті - у прокуратурі міста Кельна.

1906 виявився переломним у житті тридцятирічного Аденауера. 7 березня його було обрано помічником обер-бургомістра Кельна. Незважаючи на скромну назву, насправді це була дуже висока посада - Аденауер став одним із 12 міських «міністрів», очолив управління магістрату, яке займалося оподаткуванням і збором податків.
Наступного 1907 року міський бюджет уперше за багато років став бездефіцитним, а 22 липня 1909 Аденауер був обраний першим помічником обер-бургомістра - своєрідним міським «прем'єр-міністром».

Аденауер підтримував війну, яка велася «на захист німецьких інтересів», «за право німців на своє місце під сонцем». Лише через кілька років він діаметрально змінив свої погляди на цю подію й вирік: «Перша світова - плід загальної дурості». А поки що він працював за принципом «все для фронту, все для перемоги». Уже через кілька місяців після початку війни в Німеччині почалися труднощі з продуктами харчування.

Восени 1918 року в Німеччині, яка зазнала поразки у війні, почалася революція. До Аденауерового прибув ешелон з революційними матросами з Кіля.
9 листопада обер-бургомістр Кельна з'явився до командира місцевого гарнізону генерал-лейтенанта фон Крука з вимогою, щоб гаубична батарея, яка стояла у дворі його рідної гімназії Святих Апостолів, відкрила вогонь по демонстрантах. На щастя, генерал відкинув цю «божевільну ідею». Інакше й фон Крук, і Аденауер навряд чи пережили б цей день.

17 лютого 1933 новопризначений рейхсканцлер Адольф Гітлер відвідав Кельн. Аденауер демонстративно відправив в аеропорт зустрічати його свого заступника, заборонив вивішувати на вулицях міста нацистські прапори, а два вже вивішених наказав зняти. Гітлер прийшов в лють і відмовився ночувати в Кельні. 1 березня як голова прусської Державної ради Аденауер висловив офіційний протест проти «охорони» виборчих дільниць штурмовиками з СС і СА. А 10 березня він з Гуссі змушений був тікати з рідного міста - нацисти розпочали проти нього судовий процес за звинуваченням у фінансових зловживаннях та сепаратизмі (за «гріхи» 1919 року).

У 57 років Аденауер, здавалося, став повним банкрутом - ні грошей, ні будинку (його будинок в Кельні було конфісковано), ні роботи, ні перспектив. Він переховувався то в Берліні, то у віддалених католицьких монастирях, а жив на гроші, які йому передавав його друг Данні Хейнеман - німецький єврей, що мав американське громадянство і мешкав у Брюсселі. Улітку 1934 року нацистський суд змушений був закрити справу проти Аденауера за браком доказів, і йому була призначена пенсія як екс-бургомістру. Сім'я Аденауерів придбала будинок на березі Рейну в селі Рендорф неподалік Бонна. У цьому будинку Аденауер прожив 35 років - до самої смерті.

Аденауер немов впав в анабіоз. Він не підтримував жодних контактів ні з новим режимом, ні з антигітлерівської опозицією, став таким собі патріархальним добрим дідусем, вирощував у садочку квіти та дерева, а ще зайнявся ... винахідництвом. Ось назви деяких винаходів, які він намагався запатентувати: «Електрична щітка-граблі для знищення гусені», «Усунення пилу, створює автомобіль», «Виведення димоходу не так на дах, а в каналізацію». Але насправді ці довгі 12 років нацистської ночі стали для Аденауера роками напруженої внутрішньої роботи. Він розробляв нову модель суспільно-політичного устрою для повоєнної Німеччини. Християнсько-соціальну модель, яка б стала альтернативою як комуно-соціалістичним та нацистським тоталітарним схемам, так і дикому капіталізму часів Веймарської республіки.

20 липня 1944 відбувся невдалий замах на Гітлера. Наступного дня було заарештовано одного із змовників, давній друг Аденауера Йозеф Гіссен. Не витримавши гестапівських тортур, той назвав десятки своїх «спільників», серед них і доктора Аденауера. 23 серпня екс-бургомістр було заарештовано й привезено до концтабору в Кельні.
Давній друг Аденауера майор люфтваффе Ганс Шибуш приїхав в концтабір з підробленим наказом про «негайну відправку укладеного Аденауера в Берлін для допитів». Аденауер під прізвищем «доктор Вебер» зник у маленькому готелі «Нестер Мюле» в горах Гарца.

15 вересня 1949 новообраний бундестаг щойно створеної Федеративної Республіки Німеччини обирав першого канцлера нової держави. Доктор Конрад Аденауер переміг з перевагою в один голос - за нього проголосували 202 з 402 депутатів. Зайве говорити, що цей вирішальний голос був його власний - Аденауер проголосував за себе сам. Але до цієї тріумфальної хвилини йому довелося пройти тяжкий звивистий шлях.

Країна лежала в руїнах після масованих бомбардувань, обладнання уцілілих заводів вивозилося на Захід і Схід в рахунок репарацій, в свою чергу до Німеччини привезли 12 мільйонів німців із її східних земель, що відійшли до Польщі та СРСР, а також з Чехословаччини та Угорщини. Ці люди не мали ні житла, ні роботи, ні засобів до існування. Але найстрашнішою була моральна розчарування. Попри радянські міфи, нацистська пропаганда часів Другої світової базувалася не так на ідеї всесвітнього панування германської раси, як на новому, «справедливому» порядку в Європі. Німці, мовляв, звільнилися від всевладдя «плутократів» (перш за все, звичайно, єврейського походження), а тепер повинні в цьому допомогти решті європейських народів, стати їхніми «вчителями», йти заради них на жертви. Про жахливі злочини нацистів проти людства більшість німців не знала, точніше - воліла не знати, так само, як радянські люди в масі своїй «не знали» про злочини сталінського режиму. Коли ж правда стала загальновідомою, мільйони німців утратили повагу - і до себе особисто, і до своєї нації в цілому. Більшість німців переживали zusammenbruch - «відчуття поразки». Причому далеко не лише поразки у війні. Багато хто піддався комуністичній пропаганді.

Аденауер запропонував християнську альтернативу. Вперше в історії Німеччини представникам двох головних конфесій - протестантам і католикам - вдалося об'єднатися в єдину політичну партію - Християнсько-демократичний союз з його баварської «сестрою» - автономним Християнсько-соціальним союзом. Аденауер почав створення ХДС влітку 1945 року спершу в британській зоні, далі - по всій Західній Німеччині.
Під час перших загальних виборів 1949 року блок ХДС / ХСС отримав 31 відсоток голосів, в 1953 році - 45,2%, в
1957-м - 50,2 і лише в 1961 році, в кінці правління Старого Конрада, якому було вже 85 років, відбувся певний «відкат» - «лише» 45,3% виборців підтримали Аденауера та його блок.

1950-ті - початок 1960-х років і прибічники, і опоненти канцлера одностайно називають «ерою Аденауера». У Західній Німеччині існувала своєрідна «диктатура» канцлера - при тому, що все відбувалося цілком демократично, Аденауер мав такий авторитет, політичною вагою, що суперечити його рішенням не міг практично ніхто - ні в його партії, ні за її межами.
Вищим керівним органом офіційної політики фактично стало відомство федерального канцлера, а не парламент. Через відомство канцлера здійснювався контроль за міністерствами, ХДС / ХСС, а через більшість від ХДС / ХСС у бундестазі - і контроль за парламентом.

Політика Аденауера базувалася на двох китах - соціальній ринковій економіці та «новій Німеччині в новій Європі».

Основи теорії соціального ринкового господарства були викладені Аденауером та його соратниками в Дюссельдорфських тезах ХДС / ХСС в 1949 році і з того часу тільки розвивалися й уточнювалися, не зазнаючи принципових змін. Головну ідею тез Аденауер сформулював так: «Капіталістична система економіки не відповідає життєвим політичним і соціальним інтересам німецького народу.
Нова структура німецької економіки має ґрунтуватися на врахуванні того факту, що час необмеженого панування капіталізму минув ». Йшлося насамперед про збільшення частки робітників та інших осіб найманої праці у «спільному пирозі», «депролетарізациі» трудящих шляхом «утворення майна» в руках найманих працівників, а також про гідний рівень життя для безробітних та непрацездатних.

Першим кроком до цього стало «соціальне» житлове будівництво - відносно дешеві будинки і квартири для робітників за рахунок бюджету. Наступним - «динамічна» пенсія, яка не тільки залежала від пенсійного внеску, а зростала пропорційно збільшенню ВВП, соціальне страхування по хворобі та допомога на дітей. Аденауер заохочував заощадження, надаючи податкові пільги вкладникам ощадкас, підвищуючи відсоткові ставки по вкладах і виплачуючи спеціальні державні премії на заощадження. Вироблялося «розсіювання» акціонерного капіталу - шляхом випуску «народних акцій», які продавалися особам найманої праці за пільговим курсом.
Тільки за п'ять перших років правління Аденауера валовий внутрішній продукт зріс на 48%, реальна зарплата - на 80%. В світі заговорили про «німецьке економічне диво». Не знижувалися темпи і надалі. До кінця 1950-х Німеччина Аденауера вже мала найпотужнішу і динамічною економікою в Західній Європі.

3 грудня 1951 в Лондоні відбулася таємна зустріч Аденауера з Наумом Голдманом, головою Всесвітнього єврейського конгресу. На секретності наполягав саме Голдман - ще надто свіжим був у пам'яті жахливий Голокост, і зустріч з будь-яким німецьким політиком, навіть ненацистом, могла його скомпрометувати. Голдман висловив бажання, щоб Німеччина, окрім репарацій, які вона виплачувала державам-переможницям у Другій світовій, сплатила ще 1,5 мільярда доларів євреям: один мільярд державі Ізраїль і ще півмільярда єврейським організаціям у всьому світі.
Навіть зараз це величезні гроші, а тоді, та ще для зруйнованої війною Німеччини, це була взагалі астрономічна сума. Голдман очікував, що Аденауер буде торгуватися, але той погодився відразу і беззастережно. Міністри його кабінету, яких канцлер поставив перед фактом, стверджували, що це неможливо, що таких грошей просто ніде взяти, але Аденауер був непохитний: «Це ще дуже низька плата за те, щоб хоч частково повернути добре ім'я Німеччини». І гроші знайшлися.

Крім того, Аденауер вибрав для своєї країни нелегку і досить ризиковану роль форпосту західного демократичного світу проти комуністичної експансії. Аденауер відкидав солодкі сталінські обіцянки про об'єднання Німеччини в обмін на нейтральний статус країни, «рівновіддаленість» її від Заходу і від Сходу. Він вважав це пасткою, прямим шляхом до підкорення всієї країни Москвою, як це сталося, наприклад, з Чехословаччиною в 1948 році. «Лише включивши в себе вільну Німеччину, - стверджував Аденауер, - Європа може побудувати греблю проти червоного потопу».
Аденауер по праву вважається одним з батьків-засновників і Європейського об'єднання вугілля і сталі, і Євроатому, і Європейського економічного співтовариства, з яких згодом виросла велична будівля Європейського Союзу.

Конрад Аденауер пішов у відставку 15 жовтня 1963 у віці 87 років. «За сто років багатої на події німецької історії ми вперше є свідками того, як людина, котра тривалий час перебувала на вершині влади, залишає її не в результаті свого банкрутства як політика, а з доброї волі, в мирі і злагоді», - сказав в той день голова бундестагу Герстенмайєр.
Старий Конрад прожив ще чотири роки і помер в Рендорфі 19 квітня 1967. А один з його наступників, канцлер Гельмут Коль сказав: «Те, що створив Аденауер, ми хочемо не тільки зберегти, а й розвинути далі, відповідно до принципів, які він поклав в основу християнсько-демократичної політики». Новий уряд Німеччини на чолі з Ангелою Меркель отримає таку можливість.