Презентація на тему «Румунія» (варіант 12)

Румунія після Першої світової війни
Підготувала:
Учениця 10-А класу
Петрик Тетяна

План
Форма правління
Політичне й економічне становище
Зовнішня політика
Земельна реформа в Бессарабії
Встановлення королівської диктатури
Внутрішня й зовнішня політика в 30-40-ві рр.
Режим Антонеску

План
Форма правління
Політичне й економічне становище
Зовнішня політика
Земельна реформа в Бессарабії
Встановлення королівської диктатури
Внутрішня й зовнішня політика в 30-40-ві рр.
Режим Антонеску

Форма державного правління Румунії за конституцією 1923 р.

Політичне й економічне становище
Війна, в якій Румунія брала участь на боці Антанти, негативно вплинула на економічне і політичне становище країни. Майже 10% населення загинуло на фронті, окупація більшої частини території призвела до падіння промислового виробництва, зубожіння широких верств населення, розорення селян. Загальне невдоволення на початку 1918 р. спричинило заворушення в румунській армії й на флоті, в країні лунали заклики до революції. Ці обставини примусили правлячі кола Румунії піти на підписання 7 травня 1918 р. в Бухаресті сепаратного мирного договору з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

Політичний розвиток
Політичний розвиток: політична боротьба між багатьма партіями; національно-ліберальна партія, за якою стояли великі фінан­систи та підприємці. Лідер – І. Братіану, який очолював уряд з 1922 до 1926 р. та 1927 р.; народна партія, яка представляла інтереси великих землевлас­ників. Лідер – А. Авереску.; національна партія, яка обстоювала інтереси населення Трансіль­ванії виступала за подальший розвиток сильної централізованої румунської держави, віддавала пріоритет румунізації країни. Лідери – А. Вайд-Воєвод і Ю. Маніу; цараністська партія (царани – селяни), яка виступала з гаслами проведення аграрної реформи і створення «селянської держави» без зміни «існуючого ладу». Лідер – І. Михалаке; націонал-цараністська партія (1926 р.). Лідер – Ю. Маніу, який 1928 р. очолив уряд країни.

Економічний розвиток
– Аграрна реформа 1920-1921 рр.: відчуження та викуп державних, королівських, поміщицьких і частини церковних земель; продаж земель безземельним і малоземельним селянам (але викуповувати землю змогли лише заможні селяни).
– 1921-1928рр. – пожвавлення промислового розвитку і будівниц­тво нових підприємств (близько 1 тис.), збільшення видобутку нафти.
– Загострення соціальних проблем: зарплатня румунських робітників – найнижча у Європі; збільшення робочого дня до 16 год.
– Економічна криза, яка розпочалася вже 1928р., а найбільшої глибини досягла у 1931-1932 рр.

Наприкінці війни Румунія знову розпочала воєнні дії проти австро-угорських військ в Трансільванії й Буковині. Держави Антанти використовували румунські збройні сили також для боротьби проти більшовицького режиму. Правлячі кола Франції постачали Румунії озброєння, допомагали їй реорганізовувати армію. На її території був сформований корпус добровольців з російських білогвардійців на чолі з генералом Дроздовським. Румунська влада нейтрально ставилась до військових формувань Денікіна, Врангеля, на її землях розміщувались українські військові частини С. Петлюри. Тут перебували й окремі загони Н. Махна.
Генерал Дроздовський

Приєднані території частково стабілізували економічну ситуацію у Румунії. Трансільванія і Буковина мали енергетичні й сировинні ресурси, добре розвинуті гірничодобувну, металургійну, металообробну галузі промисловості. В Румунії успішно розвивалася нафтова промисловість. Але в цілому вона залишалась відсталою аграрною країною. 80% населення Румунії проживало в селах, 20% – у містах. Сільське господарство було основою національної економіки. 80% промислових підприємств контролювалися французьким і англійським капіталом, що прийшов на зміну австрійському.

Після закінчення війни румунська держава пережила складний період політичної й економічної нестабільності. В результаті урядових криз з листопада 1918 р. до січня 1922 р. змінилося сім прем'єр-міністрів. Остаточно розпалася стара двопартійна система. Старі партії втратили соціальну опору, у політичну боротьбу вступили нові. Найвпливовішою була національно-ліберальна партія на чолі з І. Братіану, яка відстоювала інтереси великих землевласників і промисловців.

У 1919 р. відбулися перші післявоєнні вибори, у результаті яких до влади прийшов коаліційний блок трансільванської національної, селянської та націонал-демократичної партій. У березні 1920 р. влада перейшла до уряду лідера народної партії Авереску. Проте йому так і не вдалося вивести країну з кризи. У 1921 р. кабінет Авереску подав у відставку.

У зовнішній політиці румунські правлячі кола ставили перед собою головне завдання: закріпити встановлені Версальською системою державні кордони й утримати завойовані землі. Румунія у 1920-1921 pp. підписала договір про військово-політичний союз з Польщею, спільно з Чехословаччиною та Югославією утворила Малу Антанту. У своїх зовнішньополітичних діях румунська правляча еліта орієнтувалась на дружбу і співробітництво з Францією, розраховуючи на її допомогу.

У березні 1920 р. парламент ухвалив закон про проведення земельної реформи в Бессарабії. Через рік в дію вступив закон про аграрну реформу в «старому королівстві» (так називалися довоєнні румунські території"), згідно з яким відчужувалися і підлягали викупу королівські, державні, поміщицькі та частина церковних земель. Так уряд намагався заспокоїти наростаюче невдоволення на селі. Проте зміни в аграрному секторі проводились у складних умовах. Так, власникам маєтків у Бессарабії повертали частину відчужених земель. Викупні платежі у різних регіонах країни були неоднакові. Для реалізації аграрної реформи створювалася громіздка й розгалужена бюрократична система, яка гальмувала будь-які позитивні й рішучі зміни в сільському господарстві. Незважаючи на половинчастість і непослідовність, реформа все-таки внесла певні зміни в соціально-економічне становище селянства. Вона послабила селянських рух, сприяла прискореному розвитку ринкового господарства, політичній та економічній стабілізації в країні.

У березні 1920 р. парламент ухвалив закон про проведення земельної реформи в Бессарабії. Через рік в дію вступив закон про аграрну реформу в «старому королівстві» (так називалися довоєнні румунські території"), згідно з яким відчужувалися і підлягали викупу королівські, державні, поміщицькі та частина церковних земель. Так уряд намагався заспокоїти наростаюче невдоволення на селі. Проте зміни в аграрному секторі проводились у складних умовах. Так, власникам маєтків у Бессарабії повертали частину відчужених земель. Викупні платежі у різних регіонах країни були неоднакові. Для реалізації аграрної реформи створювалася громіздка й розгалужена бюрократична система, яка гальмувала будь-які позитивні й рішучі зміни в сільському господарстві. Незважаючи на половинчастість і непослідовність, реформа все-таки внесла певні зміни в соціально-економічне становище селянства. Вона послабила селянських рух, сприяла прискореному розвитку ринкового господарства, політичній та економічній стабілізації в країні.

Королівська диктатура. Встановлення королівської диктатури
1930 р. – повернення до країни принца Кароля, який коронувався на престол як Кароль II.
1931р. – створення фашистської ор­ганізації «Залізна гвардія».
1934 р. – формування уряду великим фінансистом Г. Татареску. Курс на мілітаризацію економіки, орієнтація на Німеччину, укладення румуно-німецької угоди (23 бе­резня 1935 р.). Відбулася активізація діяльності профашистських організацій.
Лютий 1938 р. – встановлення в умовах політичної кризи ко­ролівської диктатури

Внутрішня політика
1938 р. – прийняття нової конституції Румунії: королю надано всю повноту влади, парламент перетворено на дорадчий орган, який на­давав румунам привілеї над національними меншинами; заборонено діяльність політичних партій та профспілок.
Розправа королівської диктатури з крайньоправими силами: звину­вачення «залізногвардійців» у змові, арешт та вбивство їх вождів.

Зовнішня політика
намагання королівської диктатури лавірувати між фашистськи­ми і демократичними західними державами, схилення до спів­робітництва з фашистським блоком; відхилення пропозиції СРСР про утворення системи колективної безпеки.
1940 р. – передання СРСР Бессарабії та частини Північної Бу­ковини, де проживало українське населення. Румунія повернула Болгарії Південну Добруджу. Відторгнення від Румунії Північної Трансільванії на користь Угорщини

Встановлення диктатури І. Антонеску
30 серпня 1940 р. – масові демонстрації в Бухаресті, Клужі, Араді, багатьох містах Трансільванії, учасники яких виступали з антикоролівськими гаслами. 5 вересня 1940 р. – Кароль II доручив сформувати новий уряд ге­нералу І. Антонеску, якого вважали людиною «твердої руки». Антонеску висунув вимогу зречення Кароля II від престолу. 6 вересня 1940 р. – король підписав акт зречення і передав уп­равління державою. Антонеску, який став «кондукеторулом» (фюрером, керівником).
Антонеску Йон (1882–1946) – диктатор Румунії в 1940-1944 рр. Учасник інтервенції проти Угорської радянської республіки (1919). У 1933 р. – призначений начальни­ком румунського генштабу. Присвоїв собі ти­тул «керівника держави». Уряд Антонеску 1941 р. втягнув Румунію у війну проти СРСР. Після антифашистського повстання 23 серпня 1944 р. був заарештований і як військовий зло­чинець страчений за вироком народного трибуналу в Бухаресті.

І. Антонеску

Режим Антонеску
Внутрішня політика: орієнтація на італо-німецькі зразки формування держави; скасування дії королівської конституції 1938 р.; знищення парламентаризму; скасування всіх громадянських прав і свобод; мілітаризація підприємств, встановлення на них військової дис­ципліни; створення концтаборів, розгортання масового терору; розправа з усіма політичними супротивниками; підпорядкування економіки інтересам Німеччини, війська якої контролювали нафтові родовища і переробні заводи.
Зовнішня політика: орієнтація на нацистську Німеччину.
Жовтень 1940р. – введення нацистських військ до Румунії. Перетворення Румунії на плацдарм гітлерівської агресії на Бал­канах і проти СРСР.
Листопад 1940 р. – приєднання Румунії до Троїстого пакту Німеччини, Італії та Японії.
6 квітня 1941 р. – вступ Румунії у Другу світову війну на боці Німеччини.

Зустріч Гітлера з Антонеску. Червень 1941 р.

Дякую за увагу!