Презентація на тему «Володимир Антонович»

Володимир Антонович
(1834 - 1908)

Антоно́вич Володи́мир Боніфа́тійович 
 —
український історик, археолог, етнограф, археограф, член-кореспондент Російської АН з 1901; професор Київського університету з 1878; належав до хлопоманів; співорганізатор Київської Громади.

Володимир Боніфатійович Антонович народився в містечку Махнівка Бердичівського повіту, Київської губернії, (тепер с. Комсомольське Козятинського району) в шляхетсько - польській сім'ї.
Батьки його жили нарізно.
Мати, Моніка Гурська, жінка вольова, сувора, змалку ставилася до сина вимогливо, навіть, жорстоко.
Батько, який мешкав у маєтку шляхтичів Абрамовичів у с.Гущинцях Вінницького повіту (тепер Калинівського району), не втручався у виховання.
Якби не бабуся Кароліна Гурська, хлопчик у дитинстві не зазнав би родинного тепла. 

Звертаючись до історіософських поглядів В. Антоновича, варто звернути увагу на його вимоги до вченого-історика, де виділяються воля, праця, енергія, добросовісне відношення до науки. Основним важелем історії він вважав розвиток суспільної самосвідомості народу, виявлення безпосередніх мотивів його громадського та політичного життя. Виступав як проти самосхвалення, так і заперечення корінних основ народного життя, вимагав об'єктивного ставлення до предмета своїх занять, тверезого і критичного погляду на минуле, що грунтується на міцному фундаменті наукового аналізу. Доля народу, його віковічних зусиль і прагнень до створення свого державного організму, зосередження інтересу на важкій трьохсотлітній боротьбі, в якій український народ відстоював основні начала свого народного побуту, — ось коло питань, які мають стояти в полі зору історика України.

Навчався у першій (Рішельєвській) і другій гімназіях м.Одеси (1845-1850)
Закінчив медичний (1855 р.) та історико-філологічний (1860 р.) факультети Київського університету.
Після закінчення останнього у 1861 працював учителем латинської мови в першій Київській гімназії
За університетських часів Антонович потоваришував з «хлопоманами» - групою демократично-настроєної польської молоді, яка також цікавилася життям українського народу.
«Хлопомани» вивчали історію, етнографію та фольклор рідного краю, подорожуючи під час літніх канікул дорогами України.

Незабаром Володимир Боніфатійович публікує в журналі «Основа» «Мою сповідь», в якій пояснює, що перейшов у православ'я та зрікся шляхетських традицій з любові до українського народу, з почуття свого обов'язку перед ним.

Становленню Антоновича як історика сприяло його знайомство з Михайлом Максимовичем та Миколою Іванішевим. Першу історичну працю Антонович написав 1863 р. Це була вступна розвідка "О происхождении казачества" до "Архива Юго-Западной России". Викладені у ній погляди на історію українського народу Антонович пізніше розвинув у своїх творах, кращі з яких увійшли до 1-го тому "Монографий по истории Западной и Юго-Западной России", виданого 1885 р.

Вступні статті Антонович присвячував:
історії козацтва
«О происхождении козачества», 1863;
«Последние времена козачества на правом берегу Днепра по актам 1679—1716 гг.», 1868)
Гайдамаччини
«О гайдамачестве», 1876
«О мнимом крестьянском восстании на Волыни в 1789 г.», 1902),
Селянства
«О крестьянах в Юго-Западной России по актам 1770—1798 гг.», 1870)
Шляхетства
«О происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России», 1867)
Церкві
«Об унии и состоянии православной церкви с половины 17 до конца 18 в.», 1871).

Інші головні праці Антоновича:
«Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти великого князя Ольгерда» (1877-78);
«Киев, его судьба и значение с 14 по 16 ст.», (1882);
«Уманський сотник Іван Гонта» (1882);
«Монографии по истории Западной и Юго-Западной России» (1885).
Найважливіші праці Антоновича з археології
«Раскопки в земле древлян» (1893);
«Археологическая карта Киевской губернии» (1895);
«Археологическая карта Волынской губернии» (1902);
«Описание монет и медалей, хранящихся в нумизматическом музее Университета св. Владимира» (1896).

Громадсько-політична діяльність
Антонович був представником народницької школи в українській історіографії. Він створив так звану «київську школу» істориків, що в особі учнів Антоновича з Київського університету (Дмитро Багалій, П. Голубовський, Михайло Грушевський, М. Довнар-Запольський, Іван Линниченко та ін.) заклала підвалини сучасної історичної науки.

Створив українську археологію як науку, розробивши нову методику ведення розкопок. Дослідив стоянки періоду палеоліту, неоліту, провів розкопки поселень Трипільської культури, древлян та розробив їх класифікацію. Видав археологічні карти Київської й Волинської губерній (1895, 1900). Учасник багатьох загальноросійських археологічних з'їздів, міжнародного археологічного конгресу в Лісабоні (1880).

У другій половині 1890-х pp. В. Антонович разом із відомим письменником і громадським діячем О. Кониським заснував всеукраїнську політичну організацію, що мала об'єднати українців усієї Російської імперії. 1897 р. відбувся установчий з'їзд цієї організації, до якої 1901 р. приєдналася і київська "Громада". Сама організація проіснувала до її перетворення 1904 р. на Українську демократичну партію.

Останні роки життя В. Антонович працював у Ватиканському архіві, де знаходив багато матеріалів з історії України, збирав документальні відомості для історико-географічного словника України (залишився невиданим), продовжував активно займатися археологічними дослідженнями. За рік до смерті почав диктувати Д. Дорошенку (згодом відомому українському історикові) автобіографічні "Спомини".

Останні роки життя В. Антонович працював у Ватиканському архіві, де знаходив багато матеріалів з історії України, збирав документальні відомості для історико-географічного словника України (залишився невиданим), продовжував активно займатися археологічними дослідженнями. За рік до смерті почав диктувати Д. Дорошенку (згодом відомому українському історикові) автобіографічні "Спомини".
Помер Володимир Боніфатійович Антонович 21 березня 1908 року.

Дякую за увагу!