Презентація на тему «Катерина Василівна Білокур»

Катерина ВасилівнаБілокур
та її нев'янучі квіти

Катерина ВасилівнаБілокур
та її нев'янучі квіти

Білокур Катерина Василівна - українська художниця, майстер народного декоративного живопису, представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва»)

Білокур Катерина Василівна - українська художниця, майстер народного декоративного живопису, представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва»)

Катерина Білокур як художниця могла б органічно існувати зі своїми картинами у будь-яку епоху. Ніколи не ходила до школи, ніде не вчилася малярству. В загубленому серед левад селі Богданівці (нині Київська обл.) вона провела усе життя, свідомо витративши його на те, щоб її, сільську жінку-самоуку, просто визнали за художницю.

Час, в який жила ця людина, зовсім не був лагідним до неї — роки її життя: 1900-1961, — але в своїх картинах вона ніби знаходить притулок від тих бурхливих подій, що вирували в Україні на початку та в середині ХХст.

На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом, тонким, як голочка (декілька тхорячих волосин, прикручених до гілочки), спочатку рослинними, а потім олійними фарбами Катерина Білокур вперто сама себе вчила живопису, за моделі обравши квіти. Вона відрізнялась від свого сільського оточення, була самотньою мрійницею, ніколи не мала своєї сім'ї, дітей; прожила «чужою» усім звичним для людської долі радощам та негодам, бо мала свої, заховані від сторонніх очей.

На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом, тонким, як голочка (декілька тхорячих волосин, прикручених до гілочки), спочатку рослинними, а потім олійними фарбами Катерина Білокур вперто сама себе вчила живопису, за моделі обравши квіти. Вона відрізнялась від свого сільського оточення, була самотньою мрійницею, ніколи не мала своєї сім'ї, дітей; прожила «чужою» усім звичним для людської долі радощам та негодам, бо мала свої, заховані від сторонніх очей.

На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом, тонким, як голочка (декілька тхорячих волосин, прикручених до гілочки), спочатку рослинними, а потім олійними фарбами Катерина Білокур вперто сама себе вчила живопису, за моделі обравши квіти. Вона відрізнялась від свого сільського оточення, була самотньою мрійницею, ніколи не мала своєї сім'ї, дітей; прожила «чужою» усім звичним для людської долі радощам та негодам, бо мала свої, заховані від сторонніх очей.

На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом, тонким, як голочка (декілька тхорячих волосин, прикручених до гілочки), спочатку рослинними, а потім олійними фарбами Катерина Білокур вперто сама себе вчила живопису, за моделі обравши квіти. Вона відрізнялась від свого сільського оточення, була самотньою мрійницею, ніколи не мала своєї сім'ї, дітей; прожила «чужою» усім звичним для людської долі радощам та негодам, бо мала свої, заховані від сторонніх очей.

На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом, тонким, як голочка (декілька тхорячих волосин, прикручених до гілочки), спочатку рослинними, а потім олійними фарбами Катерина Білокур вперто сама себе вчила живопису, за моделі обравши квіти. Вона відрізнялась від свого сільського оточення, була самотньою мрійницею, ніколи не мала своєї сім'ї, дітей; прожила «чужою» усім звичним для людської долі радощам та негодам, бо мала свої, заховані від сторонніх очей.

Розкривають натуру цієї жінки її картини та листи, які писала до друзів та знайомих. Картини справляють незвичне враження — в них є відчуття льоту. Може тому, що не мала ніякої школи, то була вільна в своїх фантазіях та манері втілення їх на полотні.

Особливо характерними для Катерини Білокур є великі композиції без визначеного сюжету. Квіти — за поодинокими випадками — єдині мешканці її полотен, їх зображення — за межами класичного натюрморту чи пейзажу. Художниця старанно копіює рослини з натури і водночас інтерпретує по-своєму світ, в якому вони мусять існувати. Вона ніби аранжує стани природи — присмерки, світання, спекотний полудень.

Особливо характерними для Катерини Білокур є великі композиції без визначеного сюжету. Квіти — за поодинокими випадками — єдині мешканці її полотен, їх зображення — за межами класичного натюрморту чи пейзажу. Художниця старанно копіює рослини з натури і водночас інтерпретує по-своєму світ, в якому вони мусять існувати. Вона ніби аранжує стани природи — присмерки, світання, спекотний полудень.

«Квіти за тином» (1935 р.) — барвиста хвиля з рослин, яку ледь стримує огорожа. Те, як вона укладає, гармонізує квіти на полотні, нагадує музику чи віршування — рослини ніби римуються, складаючись в пасма вогню або існують в замріяному ширянні.
У «Квітах та калині» (1940 р.) фон глибокого синього кольору, рослини наче потопають в вечірньому повітрі, нагадуючи келихи, наповнені присмерками.
«Польові квіти» (1940 р.) — левада під ранковим серпанком туману. Ця картина, як і багато інших її полотен, позбавлена перспективи реального пейзажу. Художниця накладає зображення ретельно виписаних рослин на багате відтінками, але неозначене тло — просто блакить, що ніби «дихає».
«Буйна» (1944-1947 рр.), «Декоративні квіти» (1945 р.) — це відчуття спеки, на хвилях якої «гойдаються» квіти, сонячного вітру, що ширяє полотном

«Квіти за тином» (1935 р.) — барвиста хвиля з рослин, яку ледь стримує огорожа. Те, як вона укладає, гармонізує квіти на полотні, нагадує музику чи віршування — рослини ніби римуються, складаючись в пасма вогню або існують в замріяному ширянні.
У «Квітах та калині» (1940 р.) фон глибокого синього кольору, рослини наче потопають в вечірньому повітрі, нагадуючи келихи, наповнені присмерками.
«Польові квіти» (1940 р.) — левада під ранковим серпанком туману. Ця картина, як і багато інших її полотен, позбавлена перспективи реального пейзажу. Художниця накладає зображення ретельно виписаних рослин на багате відтінками, але неозначене тло — просто блакить, що ніби «дихає».
«Буйна» (1944-1947 рр.), «Декоративні квіти» (1945 р.) — це відчуття спеки, на хвилях якої «гойдаються» квіти, сонячного вітру, що ширяє полотном

«Квіти за тином» (1935 р.) — барвиста хвиля з рослин, яку ледь стримує огорожа. Те, як вона укладає, гармонізує квіти на полотні, нагадує музику чи віршування — рослини ніби римуються, складаючись в пасма вогню або існують в замріяному ширянні.
У «Квітах та калині» (1940 р.) фон глибокого синього кольору, рослини наче потопають в вечірньому повітрі, нагадуючи келихи, наповнені присмерками.
«Польові квіти» (1940 р.) — левада під ранковим серпанком туману. Ця картина, як і багато інших її полотен, позбавлена перспективи реального пейзажу. Художниця накладає зображення ретельно виписаних рослин на багате відтінками, але неозначене тло — просто блакить, що ніби «дихає».
«Буйна» (1944-1947 рр.), «Декоративні квіти» (1945 р.) — це відчуття спеки, на хвилях якої «гойдаються» квіти, сонячного вітру, що ширяє полотном

«Квіти за тином» (1935 р.) — барвиста хвиля з рослин, яку ледь стримує огорожа. Те, як вона укладає, гармонізує квіти на полотні, нагадує музику чи віршування — рослини ніби римуються, складаючись в пасма вогню або існують в замріяному ширянні.
У «Квітах та калині» (1940 р.) фон глибокого синього кольору, рослини наче потопають в вечірньому повітрі, нагадуючи келихи, наповнені присмерками.
«Польові квіти» (1940 р.) — левада під ранковим серпанком туману. Ця картина, як і багато інших її полотен, позбавлена перспективи реального пейзажу. Художниця накладає зображення ретельно виписаних рослин на багате відтінками, але неозначене тло — просто блакить, що ніби «дихає».
«Буйна» (1944-1947 рр.), «Декоративні квіти» (1945 р.) — це відчуття спеки, на хвилях якої «гойдаються» квіти, сонячного вітру, що ширяє полотном

«Квіти за тином» (1935 р.) — барвиста хвиля з рослин, яку ледь стримує огорожа. Те, як вона укладає, гармонізує квіти на полотні, нагадує музику чи віршування — рослини ніби римуються, складаючись в пасма вогню або існують в замріяному ширянні.
У «Квітах та калині» (1940 р.) фон глибокого синього кольору, рослини наче потопають в вечірньому повітрі, нагадуючи келихи, наповнені присмерками.
«Польові квіти» (1940 р.) — левада під ранковим серпанком туману. Ця картина, як і багато інших її полотен, позбавлена перспективи реального пейзажу. Художниця накладає зображення ретельно виписаних рослин на багате відтінками, але неозначене тло — просто блакить, що ніби «дихає».
«Буйна» (1944-1947 рр.), «Декоративні квіти» (1945 р.) — це відчуття спеки, на хвилях якої «гойдаються» квіти, сонячного вітру, що ширяє полотном

«Квіти за тином» (1935 р.) — барвиста хвиля з рослин, яку ледь стримує огорожа. Те, як вона укладає, гармонізує квіти на полотні, нагадує музику чи віршування — рослини ніби римуються, складаючись в пасма вогню або існують в замріяному ширянні.
У «Квітах та калині» (1940 р.) фон глибокого синього кольору, рослини наче потопають в вечірньому повітрі, нагадуючи келихи, наповнені присмерками.
«Польові квіти» (1940 р.) — левада під ранковим серпанком туману. Ця картина, як і багато інших її полотен, позбавлена перспективи реального пейзажу. Художниця накладає зображення ретельно виписаних рослин на багате відтінками, але неозначене тло — просто блакить, що ніби «дихає».
«Буйна» (1944-1947 рр.), «Декоративні квіти» (1945 р.) — це відчуття спеки, на хвилях якої «гойдаються» квіти, сонячного вітру, що ширяє полотном

«Квіти за тином» (1935 р.) — барвиста хвиля з рослин, яку ледь стримує огорожа. Те, як вона укладає, гармонізує квіти на полотні, нагадує музику чи віршування — рослини ніби римуються, складаючись в пасма вогню або існують в замріяному ширянні.
У «Квітах та калині» (1940 р.) фон глибокого синього кольору, рослини наче потопають в вечірньому повітрі, нагадуючи келихи, наповнені присмерками.
«Польові квіти» (1940 р.) — левада під ранковим серпанком туману. Ця картина, як і багато інших її полотен, позбавлена перспективи реального пейзажу. Художниця накладає зображення ретельно виписаних рослин на багате відтінками, але неозначене тло — просто блакить, що ніби «дихає».
«Буйна» (1944-1947 рр.), «Декоративні квіти» (1945 р.) — це відчуття спеки, на хвилях якої «гойдаються» квіти, сонячного вітру, що ширяє полотном

«Квіти за тином» (1935 р.) — барвиста хвиля з рослин, яку ледь стримує огорожа. Те, як вона укладає, гармонізує квіти на полотні, нагадує музику чи віршування — рослини ніби римуються, складаючись в пасма вогню або існують в замріяному ширянні.
У «Квітах та калині» (1940 р.) фон глибокого синього кольору, рослини наче потопають в вечірньому повітрі, нагадуючи келихи, наповнені присмерками.
«Польові квіти» (1940 р.) — левада під ранковим серпанком туману. Ця картина, як і багато інших її полотен, позбавлена перспективи реального пейзажу. Художниця накладає зображення ретельно виписаних рослин на багате відтінками, але неозначене тло — просто блакить, що ніби «дихає».
«Буйна» (1944-1947 рр.), «Декоративні квіти» (1945 р.) — це відчуття спеки, на хвилях якої «гойдаються» квіти, сонячного вітру, що ширяє полотном

Автор презентації Пилипенко Юлія10-Б клас