Банківська справа

1. Характеристика показників кредитного ринку.

2. Структура і характеристика банківської системи Росії.

3. Характеристика активних операцій комерційних банків.

4. Характерні риси сучасних грошових систем.

5. Характеристика залучених коштів банку.

Список використаної літератури.

1. Характеристика показників кредитного ринку

Ефективне функціонування грошово-кредитного ринку значною мірою залежить від грошово-кредитної політики, яку проводить Національний банк країни. Головною метою цієї політики є вплив на найважливіші макроекономічні параметри через зміну пропозиції грошей.

Найважливішими показниками стану грошово-кредитного ринку є:

• загальна грошова маса;
• кредити, надані банками країни (в національній та іноземній валюті);
• відсоткова ставка;
• ставка рефінансування;
• грошова база;
• частка готівки поза банками в грошовій масі;
• коефіцієнт готівки;
• рівень доларизації грошового обігу;
• швидкість грошового обігу;
• рівень монетизації (насиченість економіки грошима);
• кредитні ресурси комерційних банків;
• норма обов'язкового резерву;
• мультиплікатор депозитний;
• мультиплікатор грошовий.

Обсяг кредитів, наданих банками, значною мірою характеризує стан інвестиційної активності.

Відсоткова ставка (Іг) — це ставка, за якою комерційні банки надають кредити суб'єктам господарювання. За своєю економічною сутністю відсоткова ставка являє собою ціну позичкового грошового капіталу, необхідного для придбання реального капіталу. Відомо, що зі зростанням відсоткової ставки зменшується ліквідність грошей і дохід власників грошей від їх зберігання. Відповідно збільшується попит на фінансові активи. І навпаки.

Для національної економіки високі відсоткові ставки мають такі наслідки: зменшується попит на кредитні ресурси, уповільнюються процеси мультиплікації грошей у банківській системі, темпи зростання грошової маси відстають від темпів зростання грошової бази. До основних чинників, які гальмують зниження відсоткових ставок, фахівці відносять високі кредитні ризики та слабкий механізм страхування від них. Слід зауважити, що за умови зниження відсоткових ставок стимулюється ділова активність, але прискорюються темпи інфляції.

Ставка рефінансування (Лф) (облікова ставка) — це ставка, за якою Національний банк надає кредити комерційним банкам (рефінансує їх). Тобто це вираження ціни кредитних ресурсів, які Національний банк розміщує серед комерційних банків у відсотках.

Ставка рефінансування суттєво впливає на доступність кредитних ресурсів для суб'єктів господарювання. Так, висока ставка рефінансування зменшує можливість комерційних банків брати кредити у Національного банку, і, відповідно, скорочуються можливості самих комерційних банків надавати кредити суб'єктам ринку. І навпаки.

Облікова ставка є особливо важливою для комерційних банків, які кредитують стратегічно важливі галузі національної економіки — сільське господарство, вугільну промисловість тощо. На облікову ставку впливають внутрішні та зовнішні чинники. До основних внутрішніх чинників належать: значний розмір дефіциту державного бюджету, який покривається за рахунок зовнішніх і внутрішніх позик; зростання ставок за ОВДП; кількість грошей в обігу; курс національної валюти. Зовнішніми чинниками вважають «коливання попиту нерезидентів на державні боргові зобов’язання, надходження або відплив із ринку іноземного спекулятивного капіталу»1.

Існує також поняття «ломбардна ставка» (Rj) — це ставка, за якою Національний банк надає кредити комерційним банкам під забезпечення високоліквідних активів (державних цінних паперів). Ломбардна ставка, як правило, на 2—5% вище від ставки рефінансування:

Rn = R0 + 2 + 5%.

Грошова база — це сума коштів, яка складається з готівки на руках у населення і резервів комерційних банків (готівка в касах банків та коштів комерційних банків на рахунках в Національному банку (RR):

H = MO + RR = CM + RR.

Частка готівки поза банками (Чем) характеризує частку готівки в грошовій масі і визначається за формулою

Значна частка готівки (більше 40 % від грошової маси) є негативним явищем, що свідчить про недовіру до банківської системи, про існування суттєвих ризиків, пов'язаних із заощадженнями грошей у банках, про наявність інфляційних очікувань з боку населення. Крім того, до негативних загальноекономічних наслідків високої частки агрегату МО у грошовій масі слід віднести сприяння тінізації економіки, труднощі зі стягненням податків, ускладнення контролю з боку Національного банку за грошовими агрегатами та пропозицією грошей. Останнє безпосередньо позначається на ефективності монетарних заходів.

Рівень доларизації грошового обігу (Рд) — це частка валютної частини грошової маси в її загальній величині:

Рівень доларизації безпосередньо відбиває рівень недовіри до національної валюти і має тенденцію до збільшення під час зростання інфляції. За умови високої доларизації національна валюта лише частково виконує функції нагромадження та міри вартості.

Швидкість грошового обігу (V) — це кількість оборотів, що роблять гроші за рік, щоб забезпечити певний рівень економічної активності, який приблизно визначається номінальним ВВП:

де М— середня величина кількості грошей в обігу за період обороту.

Цей показник обернено впливає на величину попиту на гроші: у разі збільшення швидкості грошового обігу попит на гроші зменшується, і навпаки.

На прискорення швидкості грошового обігу впливають високі темпи інфляції, підвищення відсоткової і облікової ставок, суттєві доларові інтервенції. Навпаки, уповільнюють швидкість обігу грошової маси тінізація економіки, заборгованість з виплати заробітної плати, по розрахунках за товари й послуги.

Рівень монетизації (Рм), або коефіцієнт насиченості економіки грошима — це співвідношення між грошовою масою в обігу і рівнем виробництва у поточних цінах (приблизно дорівнює номінальному ВВП):

Рівень монетизації коливається під впливом різних чинників. Так, зниження монетизації може відбутися внаслідок згортання грошових відносин у результаті значної бартеризації економічних зв'язків та зростання доларизації. На рівень монетизації впливають також коливання попиту на гроші, інфляційні процеси.

Кредитні ресурси комерційних банків (СгЛкб) складаються: із власних коштів банків (ВлК); коштів, які залучені банками через продаж своїх боргових зобов'язань (БЗ); депозитів банків (Z)); залишків на рахунках юридичних осіб (Зю); обсягів кредитування Національним банком комерційних банків і обсягів грошово-кредитної емісії (МСЕ) за виключенням обов'язкових резервів комерційних банків (RR):

Щоб визначити реальні кредитні ресурси комерційних банків (СКкбдо), обсяг кредитних ресурсів, визначений за формулою, необхідно зменшити на величину прострочених кредитів та скорегувати цю різницю на рівень інфляції (дефлятор ВВП):

Здатність комерційних банків надавати кредити залежить від величини та структури їх загальних резервів (TR). Вони складаються з обов'язкових (RR) та надлишкових (ER) резервів банків. Кошти, які зберігаються як резервні, не приносять відсотків. Тому банки тримають у резервах тільки частку депозитів. Важливою складовою банківських резервів є обов'язкові резерви, які зберігаються як депозити у Національному банку.

Грошовий мультиплікатор також виражається двома формулами, перша з яких характеризує його економічний зміст, а друга— числове значення:

При цьому зв'язок між зміною пропозиції грошей (після зміни норми обов'язкового резерву) та відсотковою ставкою може бути різним залежно від того, існує в економіці ефект доходу чи очікується інфляція. За умови першої ситуації зменшення пропозиції грошей супроводжуватиметься зменшенням попиту на облігації, отже, і зниженням їх ціни. Як відомо, між ціною облігацій та відсотковою ставкою існує обернена залежність і тому відсоткова ставка зростатиме. Ланцюг зв'язків, що виникає при цьому, описується так:

2. Структура і характеристика банківської системи Росії

Центральний банк Росії (Банк Росії) виконує функції емісійного центру, відповідає за підтримку стабільності банківської системи, здійснює грошово-кредитне регулювання економіки, виконує роль кредитора останньої інстанції (функцію банку банків).

У своїй діяльності Банк Росії підпорядковується Державній думі Федерального зібрання Російської Федерації.

До функцій Банку Росії входить визначення порядку регламентації, регулювання і контролю за діяльністю комерційних банків, виділення централізованих кредитних ресурсів, встановлення економічних нормативів діяльності комерційних банків (достатність капіталу комерційного банку, ліквідність, мінімальний розмір статутного капіталу банку, максимальний розмір ризику на одного позичальника тощо).

Попри те, що Банк Росії є юридичною особою, його статутний капітал та інше майно — федеральною власністю, він наділений повноваженнями майнової та фінансової самостійності.

Національна банківська рада — колегіальний орган Банку7 Росії, що складається з 12 осіб. До складу Банку Росії входять два представники Ради Федерації Федерального зібрання Російської Федерації, по три представники Державної думи, президента Росії, уряду Російської Федерації. До складу Національної банківської ради також входить голова Банку Росії.

До компетенції Національної банківської ради належить:

розгляд річного звіту Банку Росії;

затвердження річного бюджету Банку Росії;

розробка пропозицій з удосконалення банківської системи Росії;

—розгляд проекту напрямів грошово-кредитної політики, банківського нагляду та валютного регулювання;

—вирішення питань щодо участі Банку Росії в капіталах кредитних установ.

Рада директорів складається з голови Банку Росії та дванадцяти членів Ради директорів. Члени ради директорів призначаються Державною думою Росії терміном на чотири роки за поданням голови Банку Росії, узгодженим із президентом Росії. Відокремлені структурні підрозділи Банку Росії включають Головну інспекцію кредитних організацій Банку Росії, Головне управління безпеки та захисту інформації. Головне управління нерухомості Банку Росії, територіальні відділення (78 одиниць) та розрахунково-касові центри Банку Росії (944 одиниці).

Грошово-кредитна політика Банку Росії орієнтована на підтримку фінансової стабільності і формування передумов, що забезпечують сталість економічного зростання країни. Банк Росії реагує на зміни реального попиту на гроші, сприяє підтримці позитивної динаміки економіки, зниженню процентних ставок, інфляційних очікувань і темпів інфляції.

Діяльність Банку Росії в сфері розвитку платіжної системи спрямована на підвищення її надійності та ефективності для забезпечення стабільності фінансового сектору й економіки країни. З метою підвищення інформаційної прозорості у функціонуванні платіжної системи Банком Росії запроваджена звітність кредитних організацій і територіальних установ банку з платежів, що враховує міжнародний досвід, методологію і практику спостереження за платіжними системами.

3. Характеристика активних операцій комерційних банків

Активні операції комерційних банків представляють собою діяльність, пов'язану з розміщенням власних і залученням банківських ресурсів з метою отримання прибутку.

Активи комерційного банку поділяються на такі основні види:

1) банківські кредити;

2) банківські інвестиції;

3) касова готівка та прирівняні до неї засоби;

4) основні засоби та інші активи.

Кредитні операції передбачають організацію економічних відносин, у процесі яких банки надають позичальникам грошові кошти з умовою їх повернення та сплати проценту за користування. Дані операції, як правило, приносять банкам основну частину їхніх доходів та займають провідне місце серед статей активу балансу. Так, у 1989 р. в загальній сумі доходів комерційних банків США на проценти, отримані за виданими кредитами, припадало 64,4% сукупних доходів, а на доходи від інвестиційних операцій ? відповідно 13,9%. Загалом на початку 90-х років частка кредитування складала у комерційних банків США близько 60% всього обсягу активних операцій, у банків ФРН в середньому 53%, Франції — 66%, Англії — 64%.

Комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам усіх форм власності різних галузей господарства, населенню, центральним і місцевим органам державної влади, кредитно-фінансовим установам. З усіх типів кредитів за категоріями позичальників найбільша питома вага припадає на позики торгово-промисловим підприємствам. Водночас у розвинутих країнах в останні десятиліття спостерігається тенденція до збільшення споживчих позик фізичним особам. У США, наприклад, 2/3 усіх продаж на сьогодні здійснюється за участю кредитів.

Призначенням кредитних операцій банку є задоволення різноманітних потреб його клієнтів у грошових ресурсах, що визначає цілі позик. Такими цілями можуть бути: формування і збільшення основного і оборотного капіталу; фінансування операцій спекулятивного характеру (наприклад, біржових угод); витрати на споживчі потреби (придбання товарів тривалого користування або житла). Іноді кредит видається для загального фінансування діяльності позичальника без указання конкретних цілей. У цьому випадку банком приймається рішення про надання позики, виходячи із наявних у нього даних про клієнта та рівня довіри до нього.

Важливою умовою надання банком кредиту є наявність певного забезпечення, що передбачає гарантування повернення позики існуванням певних матеріальних цінностей або документів, що виражають права на одержання грошових коштів. Традиційно банківські кредити поділяються на бланкові та забезпечені. Бланкові кредити видаються банком без конкретного забезпечення і ґрунтуються на його впевненості у здатності позичальника своєчасно виконати усі прийняті на себе платіжні зобов'язання. Забезпечені позики видаються під заставу майна ? найчастіше того, на придбання якого надається кредит (нерухомість, обладнання, запаси товарно-матеріальних цінностей). Крім того, у забезпечення можуть прийматися: цінні папери (акції, облігації, векселі, товаророзпорядчі документи); документи, що засвідчують переуступку на користь банку вимог і рахунків позичальника до третіх осіб; гарантії і поручительства інших осіб повернути кредит у випадку неплатоспроможності позичальника. Забезпеченням кредиту може також бути страхування відповідальності позичальника за непогашення позики у страховій компанії.

Нарівні з оцінкою якісних параметрів активів, що пропонуються у забезпечення кредиту, необхідною умовою видачі позики є аналіз банком кредитоспроможності клієнта. Кредитоспроможність означає здатність позичальника своєчасно і в повному обсязі погасити заборгованість по виданих кредитах і нарахованих за ними процентах. При оцінці кредитоспроможності фірм і компаній банками беруться до уваги такі фактори, як розмір власних коштів та їх співвідношення з позиченими, ліквідність активів, характер обороту коштів (циклічність), співвідношення коротко- і довгострокових джерел позичених коштів, ступінь покриття джерел позичених коштів ліквідними активами, прибутковість діяльності та інші показники. Кредитоспроможність приватних осіб визначається виходячи як із загальної вартості майна позичальника, так і з величини його постійних доходів (з урахуванням зобов'язань, прийнятих на себе іншими платоспроможними особами).

У випадку позитивного вирішення питання про кредитування клієнта між ним і банком укладається кредитний договір, в якому фіксуються всі основні умови надання позики (цілі, строки, суми, процентні ставки, взаємні права і обов'язки сторін).

Комерційні банки виходячи із пріоритетів власної кредитної політики та потреб позичальників можуть застосовувати різні методи кредитування, які визначають порядок видачі і погашення позик. Усі методи банківського кредитування поділяються на дві основні групи.

До першої групи належать методи, при яких питання про видачу позики вирішуються кожен раз в індивідуальному порядку на основі заяви клієнта. Така заява подається для отримання кожної окремої позики. Банк відкриває клієнту позичковий рахунок, у дебет якого зараховується сума кредиту, що відповідно збільшує кредитове сальдо поточного рахунку позичальника. Ці позики можуть використовуватись клієнтом у звичайному порядку шляхом виписки чеків та інших платіжних інструментів на банк або отриманням готівки. Погашатись кредити можуть або одночасно разовим платежем у повній сумі по закінченні строку користування позикою, або поступово періодичними внесками позичальника — щомісяця, щокварталу, раз на півроку або щорічно.

Друга група методів банківського кредитування передбачає надання позик в межах заздалегідь встановленого банком для позичальника ліміту, який використовується в міру виникнення потреби. У банківській практиці промислово розвинутих країн найбільш поширеними серед цих методів є кредитна лінія, контокорент, овердрафт, револьверний кредит і кредитні картки.

Інвестиційні операції комерційних банків полягають у вкладенні банківських ресурсів у приватні і державні цінні папери на порівняно тривалі строки з метою отримання прибутку.

Така діяльність є альтернативною, але не взаємовиключаючою, по відношенню до кредитування. У той же час банківські інвестиції мають ряд відмінностей від кредитних операцій. Так, при кредитуванні ініціатива укладення угоди належить позичальнику, а при інвестуванні ініціатором виступає банк, який намагається вкласти кошти. Позичкові операції передбачають видачу коштів переважно на короткі періоди часу, тоді як інвестиції являють собою довготривале вкладення грошових ресурсів. Якщо при видачі позик банк є головним і одним із небагатьох кредиторів, то в інвестиційному процесі він є одним із багатьох вкладників коштів. Банківське кредитування пов'язано з особистими відношеннями банку з позичальником, а інвестування являє собою переважно безособову діяльність.

Основними об'єктами інвестиційної діяльності банків є облігації приватних компаній і держави, а також акції корпорацій. Сукупність банківських ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель банку. Його склад і структура формуються на основі інвестиційної політики, що розробляється банком. Суть такої політики полягає у визначенні кола цінних паперів, найбільш придатних для вкладення коштів, і оптимізація структури портфеля інвестицій на кожен конкретний період часу.

Визначення кола цінних паперів для вкладення банківських ресурсів здійснюється з урахуванням пріоритетних цілей інвестиційної діяльності, обраних комерційним банком. Так, якщо основними цілями інвестування є отримання доходу, збереження капіталу і забезпечення його приросту, то вибір тієї чи іншої цілі в якості пріоритетної служить базою для формування банком певного типу інвестиційного портфеля. Портфель, орієнтований на отримання високих доходів, передбачає інвестування коштів переважно в акції приватних корпорацій, що забезпечують високу норму прибутку на капітал. Якщо метою інвестицій є збереження ресурсів, банк віддає перевагу твердопроцентним борговим зобов'язанням держави і крупних відомих підприємств. Приріст капіталу забезпечується зростанням курсової вартості цінних паперів. Дана ціль досягається інвестуванням коштів у цінні папери молодих компаній "агресивного" типу, що обрали стратегію швидкого розширення.

4. Характерні риси сучасних грошових систем

Грошова система – це законодавче встановлена форма організації грошового обороту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою.

Паперово-грошова система — це така грошова система, у якій обертаються паперові гроші і білонні монети, а золото як міряло офіційної вартості валют виключено із системи і жодна валюта не розмінюється на нього за твердим курсом.

Характерні риси сучасних паперово-грошових систем промислово розвитих країн:

1. Скасування офіційного золотого змісту, забезпечення і розміну банкнот на золото.

2. Перевага в грошовому обігу безготівкового обороту.

3. Випуск грошей в обертання не тільки в порядку банківського кредитування господарства, але і значною мірою — для покриття витрат держави, і, як наслідок, — інфляційність обертання.

4. Посилення державного регулювання грошового обігу.

5. Поява нового елемента системи грошового обігу колективних валют чи міжнародних кредитних грошей.

6. Відсутність об'єктивної основи для визначення валютних курсів. Епоха фіксованих валютних курсів, що діють у період золотого стандарту (кінець 19 століття — до 1970-х років), пройшла, і зараз обмін валют провадиться за вільно плаваючими валютними курсами, що представляють собою чисто ринковий обмінний курс.

Отже, кожна держава, пристосовуючи грошову систему до своїх інтересів, визначає орган, який здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання. Таким органом за традицією виступає центральний банк, в Україні – Національний банк України.

Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:

— відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота;

— переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей;

— збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів;

— випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів;

— розвитком та розширенням в грошовому обороті безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових;

— посиленням державного регулювання грошового обороту в зв'язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи – відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.

5. Характеристика залучених коштів банку

Залучені ресурси банків існують у двох основних юридично-правових формах: у формі депозитів та формі короткострокових боргових цінних паперів.

Характеристика залучених банківських ресурсів.

1. Кошти до запитання суб'єктів господарської діяльності — поточні рахунки суб'єктів, кошти за довірчими операціями, кошти в розрахунках, розподільчі рахунки суб'єктів господарської діяльності, цільові кошти до запитання, кошти для розрахунків платіжними картками.

2. Строкові кошти суб'єктів господарської діяльності — короткострокові й довгострокові депозити суб'єктів господарської діяльності, кошти отримані за операціями ДЕПО.

3. Кошти до запитання фізичних осіб — поточні рахунки, кошти за довірчими операціями фізичних осіб, кошти в розрахунках, кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками.

4. Строкові кошти фізичних осіб — короткострокові та довгострокові депозити фізичних осіб.

5. Кошти бюджету й позабюджетних фондів України — кошти бюджетів України до розподілу, кошти Державного бюджету України, бюджетні кошти клієнтів, які утримуються з Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів та бюджетні кошти клієнтів, що утримуються з місцевих бюджетів, кошти позабюджетних фондів.

6. Кредиторська заборгованість — кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку, сума транзитних рахунків за операціями з клієнтами банку.

7. Цінні папери власного боргу (крім субординованого боргу) — прості векселі, емітовані банком, ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком.

Список використаної літератури

1. Банківські операції: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закл./ В. І. Капран, М. С. Кривченко, О. К. Коваленко та ін.. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 206 с.

2. Банківські операції: Підручник/ За ред. Володимира Міщенка, Наталії Слав'янської та ін.. — К.: Знання, 2005,, 2006. — 727 с.

3. Банківська справа: учбовий посібник/ Роман Тиркало, Ігор Гуцал, Ярослав Чайковський та ін.; За ред. Романа Тиркала,; М-во освіти і науки України, Терноп. акад. нар. госп.. — Тернопіль: Карт-бланш, 2001. — 314 с.

4. Васюренко О. Банківські операції: Навч. посібник/ Олег Васюренко,. — 4-те вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2004. – 323 с.

5. Васюренко О. Банківські операції: Навч. посібник/ Олег Васюренко,. — 2-е вид.. — К.: Знання, 2001. — 255 с.

6. Ващенко Ю. Банківське право: Навчальний посібник/ Юлія Ващенко,; М-во освіти і науки України, КНУ ім. Т. Г. Шевченка. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 341 с.

7. Денисенко М. Грошово-кредитна діяльність банків: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Микола Денисенко, Володимир Кабанов, Любов Худолій,; Європ. ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2006. — 338 с.

8. Мочерний С. Банківська система України: Навчальний посібник/ С. В. Мочерний, Л. С. Тришак. — Львів: Тріада плюс, 2004. — 289 с.

9. Орлюк О. П. Банківська система України. Правові засади організації: монографія/ О. П. Орлюк. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 239 с.

10. Орлюк О. Банківське право: Навчальний посібник/ Олена Орлюк,; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 373 с.

11. Петрук О. Банківська справа: Навчальний посібник/ Олександр Петрук,; За ред. Ф. Ф. Бутинця; М-во освіти і науки України. — К.: Кондор, 2004. — 460 с.