1. Перелічити та дати характеристику основних функцій сучасної кредитної системи.

2. Дайте повну характеристику розрахунковому чеку. Який порядок його використання?

3. Які фактори впливають на рівень процентної ставки за банківським кредитом?

Список використаної літератури.

1. Перелічити та дати характеристику основних функцій сучасної кредитної системи

Специфічну складову частину фінансової системи становлять кредитні відносини. Кредит становить собою форму акумуляції їй використання тимчасово вільних коштів для задоволення тимчасових потреб юридичних і фізичних осіб у додаткових фінансових ресурсах. Необхідність і можливість кредиту обумовлена закономірностями кругообороту фондів підприємства (капіталу) : в одних підприємств У процесі кругообороту фондів тимчасово звільняються грошові кошти, в той час, як в інших виникає тимчасова потреба в додаткових грошових ресурсах.

Основними джерелами кредитування є :

· вільні кошти бюджету і його перехідні залишки (перевищення доходів над видатками);

· вільні грошові кошти юридичних осіб до використання їх за призначенням (фонд амортизації, прибуток, кошти для виплати заробітної плати, фонди економічного стимулювання тощо);

· вільні кошти населення в Ощадбанках.

У суспільному відтворенні кредит виконує такі основні функції: 1) функцію перерозподілу грошово-фінансових ресурсів; 2) функцію утворення додаткової до існуючої купівельної спроможності; 3) функцію капіталізації вільних грошових коштів; 4) функцію зростання ефективності грошового обігу; 5) функцію макроекономічного регулювання господарських процесів.

Зупинимось на згаданих функціях.

Перерозподільчу функцію кредит виконує тоді, коли задовольняє потреби у грошових ресурсах одних юридичних та фізичних осіб за рахунок тимчасово вільних ресурсів інших. В цій функції забезпечується значно більша доступність кредиту в порівнянні з іншими джерелами, скажімо, з бюджетними ресурсами; задовольняються потреби в додаткових коштах; перерозподіляються не тільки грошові, а й матеріальні ресурси.

Функція утворення додаткової до існуючої купівельної спроможності полягає в тому, що кредит підвищує купівельну спроможність позичальника і цим сприяє посиленню його економічного потенціалу.

Функція капіталізації вільних грошових коштів проявляється тоді, коли відбувається нагромадження позичкового капіталу за рахунок тимчасово вільних коштів та фізичних осіб.

Функцію зростання ефективності грошового обігу кредит виконує тоді, коли в результаті взаємного зарахування платежів, прискорення обороту грошей та утворення різноманітних форм банківських (кредитних) грошей, скорочуються потреби безпосереднього обігу банкнот і зростає ефективність грошового обігу. Кредитні гроші — це знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредиту. Представниками кредитних грошей є вексель, банкнота, чек та інші платіжно-розрахункові документи, пов'язані з оформленням і здійсненням кредитних операцій.

Функція макроекономічного регулювання господарських процесів проявляється в тому, що за допомогою кредиту здійснюється антициклічне регулювання ринкової економіки, зовнішньої торгівлі, платіжного балансу, антиінфляційної політики.

Кредитування здійснюється на основі певних принципів. Серед них найважливішими є: 1) взаємна довіра, добровільність та рівноправність учасників кредитного договору; 2) повага прав і обов'язків сторін; 3) взаємовигода та економічна доцільність кредиту; 4) строковість, поверненість, платність кредиту; 5) матеріальна забезпеченість кредиту; 6) економічність, тобто досягнення найбільшої ефективності використання позики при найменших кредитних вкладеннях; 7) диференційований підхід до кредитування позичальників.

В практичній організації кредитних відносин розрізняють комерційний, банківський, споживчий, державний, міжнародний — кредити.

Комерційний кредит надається одним підприємством (юридичною чи фізичною особою) іншому у вигляді поставок товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит утворює основу кредитної системи. Він обслуговується вексельними білетами, обіг яких опосередковується банками і регулюється чинним законодавством. Основним його призначенням є прискорення руху товарів від виробника до споживача.

Банківський кредит надається банками та спеціалізованими кредитно-фінансовими установами юридичним та фізичним особам у вигляді грошових позик. Надані банками позики поділяються на короткострокові, середньострокові і довгострокові. Банківські позики можуть бути попередньо забезпечені матеріальними цінностями і незабезпечені. Особливо широко застосовуються забезпечені позики під заставу.

Споживчий кредит надається підприємствами торгівлі та сервісних послуг у вигляді товарів і послуг, що продаються в розстрочку. Його об'єктом є, як правило, товари тривалого користування, а також окремі види послуг. Споживчий кредит реалізується через використання різноманітних форм комерційного та банківського кредиту.

Державний кредит має місце тоді, коли кредитором або позичальником є держава. Об'єктом державного кредиту є, як правило, позичковий капітал, що реалізується через розміщення на відкритому ринку державних цінних паперів. Крім того, державний кредит може здійснюватися через надання грошових позик окремим підприємствам.

Головною ланкою кредитної системи є банки, які водночас виступають і покупцями і продавцями грошових коштів. При цьому дії банків щодо залучення грошових коштів являють собою пасивні операції, а продаж та інвестування — активні. Активні операції банків здійснюються за принципами строковості, цільового характеру забезпеченості та платності кредиту.

В умовах ринкової економіки банківська система складається з двох рівнів: на вищому рівні-центральний (національний, федеральний) банк, який наділяється монопольним правом випуску грошей ъ обіг і контролю за станом грошового обігу, на нижчому рівні — комерційні банки. Головними функціями центрального банку є : 1) забезпечення стабільного, безінфляційного, збалансованого розвитку економіки. 2)проведення єдиної державної політики в грошовому обігу, ! кредитуванні, організації міжбанківських розрахунків, координації банківської системи в цілому: 3) визначення курсу національної грошової одиниці відносно до валют інших країн; 4) реалізація монопольного права випуску грошей в обіг.

До складу центрального банку входять: а)державна скарбниця, яка зберігає резервні фонди національних грошових знаків, нагромаджує золоті запаси, коштовності та валютні запаси; б) валютна біржа, де купують і продають за вільними ринковими цінами іноземну валюту; в)зовнішньоекономічний банк, через який встановлюються прямі кореспондентські зв'язки з іноземними банками; г) розгалужена мережа управлінь, регіональних відділень та розрахунково-касових центрів.

Комерційні банки працюють на принципах комерційного розрахунку, тобто їх діяльність передбачає пошук найбільш ефективних операцій, прибутковість, незалежність від органів державної влади у прийнятті рішень щодо поточної банківської діяльності. Вони виконують такі основні функції: 1) приймають вклади від економічних суб'єктів, ведуть їх поточні рахунки, сплачують по чеках; 2) надають кредити підприємствам; 3) здійснюють розрахунки між окремими господарськими одиницями. Комерційні банки, як і центральний банк, мають свої управління та регіональні відділення.

До складу комерційних банків входять спеціалізовані банки, які здійснюють певні види фінансово-кредитних операцій. До таких банків відносяться : а) інвестиційні банки, які здійснюють фінансування і Довгострокове кредитування капітальних вкладень; б) іпотечні банки, які надають позики під заставу нерухомості; в) експортно-імпортні банки, які кредитують зовнішню торгівлю і здійснюють розрахунки з іноземними суб'єктами економічної діяльності.

Як вже зазначалося, господарський механізм будь-якої існуючої сьогодні економічної системи передбачає наявність державного Регулювання суспільного відтворення. Відмова від нього, як свідчить досвід нашої країни, загрожує розвалом економіки. З огляду на негативні наслідки відмови від державного втручання в економіку, сьогодні в країні починають вишукувати шляхи та методи посилення регулюючої Ролі держави. І ця роль має здійснюватися в результаті більш активного Сконання державними органами України трьох основних регулюючих і Функцій — законодавчої, стабілізуючої і розподільчої.

Посилення законодавчої функції держави означає розроблення та закріплення у нормативних документах правових засад ринкової економіки, які дали б можливість суб'єктам економічної діяльності реалізувати свої інтереси, використовуючи дію об'єктивних економічних законів.

Посилення стабілізуючої ролі держави полягає у активному підтриманні високого рівня зайнятості, цінової рівноваги та стимулюванні економічного зростання. З цією метою держава повинна: а) визначити цілі, напрями і пріоритети економічного розвитку, виділяти відповідні ресурси на їх реалізацію, використовувати грошово-кредитні та бюджетно-податкові важелі; б) забезпечувати зайнятість і стабільний рівень цін, проводячи політику, спрямовану на боротьбу з інфляцією та безробіттям.

Посилення розподільчої функції держави передбачає забезпечення справедливого розподілу доходів у суспільстві і ефективне розміщення ресурсів. Реалізувати названу функцію держава може шляхом перерозподілу доходів багатих верств населення на користь малозабезпечених, встановлення мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії на рівні мінімального прожиткового бюджету, забезпечення соціального захисту населення.

2. Дайте повну характеристику розрахунковому чеку. Який порядок його використання?

Чек—грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред'явникові чека або іншій вказаній у чеку особі. Чек є інструментом розпоряджання коштами, що є на розрахунковому рахунку.

Врахування ґенези конструкції розрахункового чека і визначення його правової природи у світовому та національному масштабах безпосередньо впливає на вибір вектора формування відповідних положень вітчизняної цивілістичної доктрини у досліджуваній сфері. Аналіз доступних зарубіжних наукових джерел дозволяє виокремити кілька досить суперечливих доктринальних тенденцій визначення правової природи розрахункового чека. На рівні англо-американської системи права ці тенденції полягають у сприйнятті вексельної правової природи чека. У країнах, принципи побудови законодавства яких підпорядковані цій системі права, більшість доктринально-цивілістичних підходів ґрунтуються на розгляді чека як різновиду векселя. У сучасних умовах вказаний підхід не може вважатись переконливим. Більш обґрунтованими є нормативний та доктринальний підходи, характерні для країн континентальної системи права. Аналіз відповідних положень цивільного законодавства країн, які сприйняли й запровадили цю систему як національну, дозволяє дійти висновку щодо виваженості обраних ними напрямків визначення перспектив формування й розвитку національного чекового законодавства кожної з них. Становище невизначеності вітчизняної правової системи у цьому важливому питанні є підґрунтям для здійснення правових досліджень у даній сфері. Виявлення правової природи розрахункового чека і обумовленої нею специфіки чекових відносин визначає перспективи розвитку законодавства України в сфері кредитно-розрахункових правовідносин.

Динаміка розвитку чекових відносин в Україні обумовлює необхідність визначення перспектив та напрямків розвитку вітчизняного чекового законодавства з одночасним удосконаленням наявних правових конструкцій. В умовах недостатньої дослідженості специфіки розрахункового чека його поглиблений аналіз має за мету поступову трансформацію вітчизняних доктринальних підходів до визначення його правової природи.

У ході її визначення слід віддати перевагу загальновизнаному в світі баченню специфіки розрахункового чека як різновиду цінних паперів, про що переконливо свідчить аналіз його легального поняття та ознак.

При розрахунках чеками виникають економічні відносини між трьома суб'єктами. Це:

— чекодавець — юридична або фізична особа, власник рахунка, який здійснює платіж за допомогою чека та підписує його;

— чекодержатель — юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеком;

— банк-емітент — банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі і веде їхні рахунки.

У сфері безготівкових розрахунків використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритпх у банках, називаються грошовими чеками. Розрахунковий чек містить письмове розпорядження чекодавця банку-емітенту сплатити чеко-держателю зазначену в чеку суму коштів.

Власник рахунку виписує чеки в межах залишку коштів на рахунку в установі банку (або понад цей залишок, якщо є домовленість щодо овердрафта).

Банківська практика здійснення безготівкових розрахунків чеками утвердила такі їх обов'язкові реквізити: 1) назва банку; 2) наказ про сплату грошової суми; 3) отримувач грошей;

4) дата і місце виписки чека; 5) підпис чекодавця. В Україні використовується строго фіксована уніфікована форма розрахункового чека.

Бланки чеків брошуруються в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці НБУ за зразком, затвердженим НБУ. Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.

З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовлені комерційними банками самостійно з дотриманням усіх обов'язкових вимог і мати фірмову позначку банку.

Чек є цінним папером. Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності.

Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками. Облік їх ведеться окремо від чекових книжок.

Залежно від того, на чию користь виписаний чек, розрізняють три Їх види:

— іменні — виписані лише певній особі;

— ордерні — виписані на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплатити чек;

— пред'явницькі — в чеку не зазначене найменування одержувача; гроші видаються пред'явнику.

Строк дії чекової книжки — один рік. Строк дії розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній

особі, — три місяці. За погодженням з установою банку, строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.

Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 (десяти) календарних днів (день виписки чека не враховується).

Будь-які виправлення і помарки в чеку не допускаються. Забороняється передача чекової книжки її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання позаповнених бланків чеків та завірення їх відбитком печатки. Одночасно з виписуванням чека на його корінці зазначається назва отримувача коштів, номери документів, що оплачуються, сума і залишок ліміту. Ліміт чекової книжки — це загальна гранична сума, на яку чекодавець може виписати чек з цією книжкою.

Головні бухгалтери підприємств, які ведуть розрахунки чеками, зобов'язані періодично перевіряти: правильність використання чеків особою, яку уповноважено на їх підписання:

правильність виведення залишків ліміту на корінцях чеків;

звіряти суми на корінцях чеків із записами у виписках з рахунка в банку. На підприємстві чекові книжки повинні зберігатися під замком у безпечному від пожежі і крадіжки приміщенні.

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву. На основі поданої заяви банк-емітент виписує чекодавцю чекову книжку. Операційний працівник банку перевіряє наявність усіх чеків у чековій книжці (кожний чек має свій номер), заповнює внутрішній бік обкладинки книжки, вписує у кожний чек його основні реквізити. Банк веде облік номерів чеків у спеціальній реєстраційній картці, де вказується номер рахунка, з якого сплачуватимуться чеки, дата видачі книжки, номери чеків, строк дії книжки, для яких розрахунків видається книжка.

Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на окремому балансовому рахунку № 722 "Розрахункові чекові книжки та розрахункові чеки" в банку-емітенті (у сумі ліміту).Депонування коштів— це внесення певних грошових сум на зберігання до банку: у даному разі — для .іабезпечення банківської гарантії вчасності платежу. Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки в банк подається платіжне доручення для перерахування коштів на рахунок N 722.

При розрахунках чеками чеки з чекової книжки виписуються в момент здійснення платежу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та надані послуги. Виписуючії чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.

Приймаючи чек до оплати за товари (виконані роботи, надані послуги), чекодержатель перевіряє: відповідність чека встановленому зразку; правильність заповнення чека; відсутність виправлень; відповідність суми на корінці чека сумі, вказаній у самому чеку; строк дії чека; наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та назви чекодавця (у фізичної особи — прізвище, ім'я, по батькові, дані його паспорта або документа, що його замінює).

Приймаючи чек із чекової книжки до оплати, чекодержатель відділяє його від корінця, проставляє на звороті розрахункового чека та на корінці календарний штемпель, підписує чек і робить відповідні відмітки у відомості про прийняті до оплати розрахункові чеки. Чекодержатель здає в банк чеки разом із трьома примірниками реєстру. Реєстр вміщує повну інформацію про чеки, що надходять до установи банку.

При оплаті чека кошти списуються з відповідного рахунка чекодавця та зараховуються на рахунок чекодержателя. Оплата чеків — відповідальна банківська операція. Чеки можуть бути недійсними, мати різні дефекти і навіть бути підробленими. Ризик, пов'язаний з видачею і оплатою чеків, для банків є досить суттєвим.

Клієнт може поповнити ліміт чекової книжки у разі його вичерпання. Для поповнення ліміту чекодавець подає в банк доручення (фізична особа подає заяву або заповнює спеціальний ордер) разом з відповідною чековою книжкою. У дорученні в рядку "Призначення платежу" вказується ''Поповнення ліміту за чековою книжкою".

Отже, розрахунки за допомогою чеків проводяться так:

1) покупець на основі заяви отримує в своєму банку чекову книжку, для чого банк-емітент депонує певні грошові кошти (ліміт чекової книжки); 2) покупець, одержавши рахунок постачальника на товар або послуги, виписує і передає постачальникові чек; 3) постачальник здає чек в установу банку, яка його обслуговує; банк зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок постачальника. Одночасно ця сума списується з рахунка покупця, на якому вона була депонована (принципово суть справи не змінюється від того, обслуговуються чекодавець і чекодержатель в одній чи різних установах банків).

В Україні розрахунки чеками зараз не дуже поширені, особливо порівняно із західними країнами, де чек є основною формою безготівкових розрахунків. Чеки не отримують поширення у вітчизняному господарському обороті внаслідок недостатності коштів на рахунках клієнтів і обмеженої платоспроможності більшості комерційних банків.

3. Які фактори впливають на рівень процентної ставки за банківським кредитом?

Основним видом плати за користування банківським кредитом є процент. Поряд з процентом банки можуть установлювати комісію, що застосовується як додатковий елемент ціни банківського кредитування. Комісія встановлюється, як правило, у тих випадках, коли в процесі кредитування банк виконує додаткову роботу, пов’язану з оформленням позички і контролем, або наглядом за здійсненням проекту, що кредитується. Комісія може сплачуватися окремо, або додаватися до процента.

Рівень процентної ставки залежить від таких факторів:

— облікова ставка центрального банку;

— рівень інфляції;

— строк позички;

— ціна сформованих ресурсів;

— ризик;

— розмір позички;

— попит на банківські позички;

— якість застави;

— зміст заходів, що кредитуються;

— витрати на оформлення позички і контроль;

— ставка банку-конкурента;

— характер відносин між банком і клієнтом;

— норма прибутку від інших активних операцій.

Вплив цих факторів на рівень процентної плати за користування банківськими позичками є взаємозв’язаним, тому важко визначити кількісне значення кожного з них, але враховувати їх у сукупності доцільно.

Базовою процентною ставкою за кредитами комерційних банків є облікова ставка центрального банку, за якою останній здійснює рефінансування комерційних банків. Базова процентна ставка може бути або вищою, або нижчою облікової ставки. Якщо комерційний банк має дешеві ресурси (порівняно з обліковою ставкою), він має право встановлювати проценти за своїми позичками нижчі від облікової ставки.

Облікова ставка центрального банку залежить від характеру його грошово-кредитної політики, процентних ставок на міжнародному ринку позичкових капіталів, стану платіжного балансу країни і курсу національної валюти.

Грошово-кредитна політика центрального банку може бути спрямованою або на експансію, або на рестрикцію кредиту. Проводячи політику експансії, центральний банк зменшує облікову ставку, а при політиці рестрикції — підвищує її.

Якщо на міжнародному ринку позичкових капіталів норма процента змінюється, то відповідно змінюється й облікова ставка центрального банку.

Якщо в країні складається пасивний платіжний баланс і уряд не хоче допустити падіння курсу національної валюти нижче певного рівня, облікова ставка центрального банку звичайно підвищується для стимулювання залучення іноземного капіталу.

Рівень інфляції впливає як на облікову ставку Центрального банку, так і на ставки процента за позичками комерційних банків. Незважаючи на те, що Центральний банк встановлює позитивну процентну ставку (тобто з урахуванням інфляції), комерційні банки також враховують інфляційний фактор. Річ у тім, що облікова ставка Центрального банку не змінюється часто, тому в періоди між її змінами і при інфляційній активності у комерційних банків виникає потреба враховувати ту інфляцію, яка не покрита обліковою ставкою.

Фактор терміну кредиту прямо пропорційно впливає на рівень процентної ставки за позичками банку. Чим триваліший термін користування, тим дорожчим для позичальника є кредит. Така залежність обумовлена двома причинами. По-перше, при тривалішому терміні позички більшим є ризик втрат від неповернення боргу і від знецінення коштів, переданих у позичку у зв’язку з інфляцією, що неминуча в ринковій економіці. По-друге, вкладення коштів довготривалого характеру, як правило, забезпечують відносно вищу віддачу.

Ціна сформованих банком ресурсів безпосередньо впливає на рівень процентної ставки за кредитами. Вона складається з депозитного процента й інших видів плати за куплені кредитні ресурси. Чим дорожче обходяться банку ресурси, тим, за інших рівних умов, вища норма позичкового процента.

Ризик — є невід’ємним атрибутом кредитування. Тут виникають кредитний і процентний ризики. Рівень цих ризиків залежить від виду позички і від порядку сплати процентів. Найризикованішими є незабезпечені (бланкові) позички. Ступінь ризику забезпечених кредитів залежить від повноти і якості застави. Чим вищий ступінь кредитного ризику, тим більша вірогідність для банку зазнати втрат від неповернення позичальником основного боргу і несплати процентів по ньому. Тому більш ризиковані позички видаються під вищий процент, аби компенсувати кредитору витрати від ризикового розміщення коштів.

Розмір позички зворотно впливає на рівень процентної ставки. Звичайно її рівень нижчий при більших позичках, оскільки відносні витрати, пов’язані з кредитною послугою, тут нижчі. Крім того, великі позички надаються великим клієнтам, котрі, як правило, менше схильні до ризику банкрутства. Але з такого правила можуть бути і винятки. Банк може не зменшувати процентної ставки за великими кредитами, коли за його розрахунками це може призвести до підвищення ризику у зв’язку з погіршенням структури позичкового портфеля внаслідок порушення правила диверсифікації активів.

Попит на позички прямо впливає на рівень процентної ставки. Зростання попиту зумовлює підвищення процентної ставки за позичками. Але в умовах конкуренції між кредитними установами і боротьби за розширення ринку послуг банки можуть не зважати на це ринкове правило. Вони можуть не підвищувати рівень процентних ставок при зростанні попиту на кредит, керуючись тим, що нижчі процентні ставки за кредитами дадуть змогу залучити більшу кількість клієнтів і завоювати конкурентні переваги.

Якість застави зворотно впливає на рівень процентної ставки за позичками. Чим вона вище, тим, за інших рівних умов, відносно нижчою може бути процентна ставка за позичкою. Це пов’язано з тим, що якісніша застава зменшує ризик втрат у разі примусового погашення позички за рахунок її реалізації.

На рівень процентної ставки впливає зміст заходів, що кредитуються. Так, кредити, що опосередковують витрати, висока рентабельність яких є результатом спекулятивних дій позичальника, коштують звичайно дорожче тих, котрі забезпечують ефект, пов’язаний з виробництвом продукції, особливо сільського господарства.

Витрати на оформлення позички і контроль прямо впливають на рівень позичкового процента. Чим ці витрати більші, тим, за інших рівних умов вища норма процента за позичкою. Іноді витрати, пов’язані з кредитним процесом, не включаються у процентну ставку, а компенсуються шляхом стягнення з позичальника комісійних платежів.

Ставка банку-конкурента враховується при встановленні рівня позичкового процента залежно від характеру процентної політики, яку проводить даний банк. Прагнення додаткового прибутку спонукає встановлювати вищі проценти порівняно з іншими кредиторами. Якщо проводиться політика розширення ринку кредитних послуг, позичковий процент встановлюється на нижчому рівні, ніж у конкурентів.

Норма прибутку від інших активних операцій банку слугує одним з орієнтирів при встановленні норми позичкового процента. Якщо, наприклад, інвестиційні операції забезпечують банку відносно вищий прибуток (на одиницю вкладеного капіталу), ніж позичкові, то банку необхідно переглянути свою процентну політику в бік підвищення рівня позичкового процента.

При врахуванні означених факторів треба не забувати про підсумковий результат, який полягає в тому, що визначена в кредитній угоді процентна ставка має бути джерелом отримання прибутку від позичкових операцій.

Список використаної літератури

1. Банківські операції: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закл./ В. І. Капран, М. С. Кривченко, О. К. Коваленко та ін.. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 206 с.

2. Банківські операції: Підручник/ За ред. Володимира Міщенка, Наталії Слав'янської та ін.. — К.: Знання, 2005,, 2006. — 727 с.

3. Банківська справа: учбовий посібник/ Роман Тиркало, Ігор Гуцал, Ярослав Чайковський та ін.; За ред. Романа Тиркала,; М-во освіти і науки України, Терноп. акад. нар. госп.. — Тернопіль: Карт-бланш, 2001. — 314 с.

4. Васюренко О. Банківські операції: Навч. посібник/ Олег Васюренко,. — 4-те вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2004. – 323 с.

5. Васюренко О. Банківські операції: Навч. посібник/ Олег Васюренко,. — 2-е вид.. — К.: Знання, 2001. — 255 с.

6. Ващенко Ю. Банківське право: Навчальний посібник/ Юлія Ващенко,; М-во освіти і науки України, КНУ ім. Т. Г. Шевченка. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 341 с.

7. Денисенко М. Грошово-кредитна діяльність банків: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2006. — 338 с.

8. Мочерний С. Банківська система України: Навчальний посібник/ С. В. Мочерний, Л. С. Тришак. — Львів: Тріада плюс, 2004. — 289 с.

9. Орлюк О. П. Банківська система України. Правові засади організації: монографія/ О. П. Орлюк. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 239 с.

10. Орлюк О. Банківське право: Навчальний посібник/ Олена Орлюк,; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 373 с.

11. Петрук О. Банківська справа: Навчальний посібник/ Олександр Петрук,; За ред. Ф. Ф. Бутинця; М-во освіти і науки України. — К.: Кондор, 2004. — 460 с.