Тема 2.1. Негативні для людини фактори природного, техногенного, соціально-політичного та воєнного характеру.

1) Навколишнє середовище життя і діяльності людини

Людина постійно взаємодіє з навколишнім середовищем, перетворює це середовище, а воно, у свою чергу, впливає на життєдіяльність самої людини. Тобто взаємодія людини із середови-щем, що її оточує, відбувається при наявності прямих і зворотних зв’язків.

Результат взаємодії людини з навколишнім середовищем може змінюватися в широких межах: від позитивного до катастрофічного, що супроводжується загибеллю людей і руйнуванням компонентів середовища. Негативні впливи, які виникають раптово, періодично або постійно діють у системі “людина – життєве середовище” і визначаються як дія небезпек.

Небезпека – це центральне поняття безпеки життєдіяльності і являє собою явища, процеси, об’єкти, властивості, які здатні за певних умов завдати шкоди здоров’ю чи життю людини як прямо, так і згодом. Життєвий досвід людини показує, що шкоду людині може нанести будь-яка діяльність: робота на виробництві (трудова діяльність), різні види відпочинку, розваги та навіть діяльність, пов’язана з навчанням.

Небезпека – це явище або вплив на людину несприятливих або навіть несумісних із життям факторів.

Небезпека зберігає всі системи, які мають енергію, хімічні або біологічні активні компоненти, а також характеристики, які не відповідають умовам життєдіяльності людини.

Усяка діяльність людини є потенційно небезпечною. Потенційна небезпека – це така небезпека, яка має неявний характер і проявляється в умовах, які важко передбачити. Потенційна небезпека може реалізуватися у формі хвороб або травм. Але наявність потенційної небезпеки не завжди супроводжується її негативним впливом на людину. Для реалізації негативного впливу небезпеки необхідне виконання трьох умов: небезпека реально існує і діє; людина знаходиться в зоні дії небезпеки; людина не має достатньо ефективних засобів захисту.

2) Джерела небезпеки життєдіяльності людини та їхня класифікація

Джерелами (носіями небезпек) є природні процеси і явища, техногенне середовище та людські дії. Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. При ідентифікації небезпек, тобто при знаходженні типу небезпеки та встановленні її характеристик, необхідно виходити з принципу “все впливає на все”, тобто джерелом небезпеки може бути все живе й неживе, а підлягати небезпеці також може все живе й неживе. Ідентифікація необхідна для розробки заходів щодо запобігання небезпекам або вже ліквідації наслідків.

Класифікація та систематизація явищ, процесів, об’єктів, які здатні завдати шкоду людині (таксономія небезпек), повністю не розроблена. Прикладом таксономії небезпек може бути такий поділ:

– за походженням (природна, техногенна, екологічна);

– за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);

– за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);

– за шкодою (соціальна, технічна, екологічна);

– за сферою прояву (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна).

Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на 4 групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Подібна класифікація прийнята і в державних стандартах при визначенні надзвичайних ситуацій.

Перші три класифікації належать до елементів життєвого середовища, яке оточує людину, – природного, техногенного та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.

Природні джерела небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які можуть спричинити шкоду людині або ж становлять загрозу для життя чи здоров’я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні тварини, рослини, риби, комахи, гриби, бактерії, віруси, заразні хвороби).

Техногенні небезпеки – це небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, з використанням горючих легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що відбуваються при підвищених температурі й тиску, електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, віброакустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об’єкти, що породжують їх.

Соціальні небезпеки – це небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем (бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, тютюнопаління). Джерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті.

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівні, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні та збройні конфлікти, війни.

Найбільшу кількість становлять комбіновані небезпеки – природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні.

Природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні дощі, пилові бурі, ерозія ґрунтів, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель, зсуви, селі, землетруси та інші тектонічні явища, які спонукала людська діяльність.

Природно-соціальні небезпеки: наркоманія, епідемія інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД.

Соціально-техногенні небезпеки: професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

3) Шкідливі, небезпечні та уражаючі для людини фактори природного, техногенного, соціально-політичного та воєнного характеру, їх характеристика та механізм уражаючої дії

Можливість реалізації небезпеки і ступінь несприятливого впливу її на людину залежить від відповідних факторів.

Фактор (лат. factor – діючий, що вчиняє) – причина, рушійна сила будь-якого процесу, яка визначає його характер або окремі риси.

У виробничій сфері фактори поділяються на вражаючі, небезпечні та шкідливі.

Вражаючі фактори можуть призвести до загибелі людини.

Небезпечні фактори викликають в окремих випадках травми чи раптове погіршення здоров’я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміни психологічного та фізичного стану).

Шкідливі фактори можуть спричиняти захворювання чи зниження працездатності людини як у явній, так і прихованій формах.

Розподіл факторів на вражаючі, небезпечні та шкідливі – досить умовний.

Один і той же фактор може спричинити загибель людини, захворювання, чи не завдати ніякої шкоди завдяки її силі, здатності організму до протидії.

За характером та природою дії всі небезпечні та шкідливі фактори згідно ГОСТ 12.0.002-80 поділяють на 4 групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

До фізичних факторів належать: підвищені або понижені: температура, вологість, атмосферний тиск; підвищена швидкість руху повітря; недостатня освітленість; машини, механізми або їх елементи, що рухаються або обертаються; конструкції, що руйнуються; елементи середовища, нагріті до високих температур; устаткування, що має підвищений тиск або розрідження; підвищені рівні електромагнітного, іонізуючого та акустичного випромінювання; підвищений рівень статичної електрики; підвищений рівень електричної напруги; перебування на висоті; невагомість і ряд інших.

Хімічні фактори – це хімічні елементи, речовини та сполуки, які перебувають у різному агрегатному стані (твердому, рідкому та газоподібному) і поділяються залежно від шляхів проникнення та характеру дії на організм людини. Існують три шляхи проникнення хімічних речовин в людський організм через: 1) органи дихання, 2) шлунково-кишковий тракт, 3) шкіряні покриви та слизові оболонки. За характером дії виділяють токсичні, подразнюючі, задушливі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні речовини та такі, що впливають на репродуктивну функцію.

Біологічні фактори поділяються на макроорганізми (рослини та тварини) і мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, грибки, простіші).

До психофізіологічних факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перенавантаження (емоційні, аналізаторів, монотонність праці).

Результатом прояву небезпеки є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які можуть супроводжуватися смертельними випадками, зменшенням тривалості життя, шкодою для здоров’я, навколишнього середовища, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєдіяльність окремих людей. Наслідки або ж кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежить від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (у тому числі й природних) цінностей, що знаходились у цій зоні, природних ресурсів. Результати цих наслідків визначають як шкоду. Кожний окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, кількість поранених, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо.

Тема 2.2. Надзвичайні ситуації природного, техногенного, соціально-політичного та воєнного характеру. їх класифікація.

1) Надзвичайні ситуації, їх ознаки, причини виникнення та класифікація

Надзвичайна ситуація (НС) — порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та (або) значних матеріальних втрат.

Надзвичайні ситуації, які можуть виникати на території України і здійснювати негативний вплив на функціонування об'єктів економіки та життєдіяльність населення у мирний і воєнний час, поділяються за наступними основними ознаками:

— за сферою виникнення;

— за галузевою ознакою;

— за масштабами можливих наслідків.

Загальними ознаками надзвичайних ситуацій є:

• наявність або загроза загибелі людей чи значне порушення умов їх життєдіяльності;

• заподіяння економічних збитків;

• істотне погіршення стану довкілля.

Всі надзвичайні ситуації за масштабом можливих наслідків поділяються з урахуванням територіального поширення, характеру сил і засобів, що залучаються для ліквідації наслідків, на НС:

• загальнодержавного рівня — надзвичайна ситуація розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним пере несенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

• регіонального рівня — надзвичайна ситуація розгортається на території двох та більше адміністративних районів (міст обласного підпорядкування) Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області держави, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

• місцевого рівня — надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкту, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкту, але не менш одного відсотку обсягів видатків відповідного бюджетів. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів;

• об'єктового рівня — надзвичайні ситуації, які не підпадають під зазначені визначення.

Загальні ознаки віднесення надзвичайних ситуацій до відповідного рівня за критерієм розміру заподіяних чи очікуваних економічних збитків та коди сфери виникнення НС наведено в таблицях додатку.

2) Зони зараження, та осередки ураження, що виникають при аваріях та катастрофах з викидами небезпечних хімічних речовин у навколишнє середовище, їхня характеристика

При організації робіт по ліквідації хімічно небезпечної аварії на підприємстві і її наслідків необхідно оцінювати не тільки фізико-хімічні і токсичні властивості СДОР,але і їх вибухо — і пожеженебеспечність, можливість утворення в ході пожежі нових СДОР і на цій основі приймати необхідні міри по захисту персоналу, що бере участь в роботах.

Для будь-якої аварійної ситуації характерні стадії виникнення, розвитку і спаду небезпеки. На ХНО в розпал аварії можуть діяти, як правило, декілька чинників, що вражають — пожежа, вибухи, хімічне зараження місцевості і повітря та інші. Дія СДОР через органи дихання частіше, ніж через інші шляхи впливу, призводить до поразки людей.

З цих особливостей хімічно небезпечних аварій слідує: захисні заходи і, насамперед, прогнозування, виявлення і періодичний контроль за змінами хімічної обстановки, оповіщення персоналу підприємства повинні проводитися з надзвичайно високою оперативністю. Локалізація джерела надходження СДОР в навколишнє середовище має вирішальну роль в попередженні масової поразки людей. Швидке здійснення цієї задачі може направити аварійну ситуацію в контрольоване русло, зменшити викид СДОР і істотно знизити збитки.

Особливістю хімічно небезпечних аварій є висока швидкість формування і дії чинників,які поражають, що викликає необхідність прийняття оперативних мір захисту.

В зв'язку з цим захист від СДОР організується по можливості заздалегідь, а при виникненні аварій проводиться в мінімально можливі терміни.

Захист від СДОР являє собою комплекс заходів, здійснюваних з метою виключення або максимального послаблення поразки персоналу і збереження його працездатності.

3) Радіоактивне зараження при аварії на ядерному енергетичному реакторі

Радіоактивне зараження — це забруднення території продуктами ядерної реакції. Радіоактивне зараження місцевості та розташованих на ній об'єктів відбувається:

Під час ядерного вибуху в результаті випадання радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху і наведеної радіації, зумовленої освітою радіоактивних ізотоп ів у навколишньому середовищі під впливом миттєвого нейтронного і гамма-випромінювань ядерного вибуху; вражає людей і тварин, головним чином, в результаті зовнішнього гамма -і (в меншому ступені) бета-опромінення, а також в результаті внутрішнього опромінення (в основному альфа-активними нуклідами) при попаданні радіоізотопів в організм з повітрям, водою та їжею.

Під час техногенних аварій (витік з ядерних реакторів, витік при перевезенні та зберіганні радіоактивних відходів, випадкових витоків промислових і медичних радіоактивних матеріалів) в результаті розсіювання радіоактивних речовин; характер зараження місцевості залежить від типу аварії.

Основні фактори:

· Потужність ядерного вибуху або техногенної аварії

· Місце вибуху або аварії, тобто підводне, надводне, підземне, наземне, повітряне і у ближньому космосі

· Коли місце вибуху або аварії надводне або наземне велика кількість землі та води буде в газоподібному стані радіоактивної хмари. Ці матеріали стануть радіоактивними, коли конденсується з нейтронно-активованих продуктів поділу. Багато з ізотопів 91Sr, 92Sr, 95Zr, 99Mo, 106Ru, 131Sb, 132Te, 134Te, 137Cs, 140Ba, 141La, 144Ce розпадаються в ізотопи йоду-131, цезію-137, стронцію-90 і плутонію.

· Метеорологічна ситуація: температура, присутність дощу, напрямок вітру

· Найсильніше страждають території, в яких в час вибуху або аварії іде дощ і куди дує вітер. Йод і цезій поширюється за вітром на ширшу територію ніж велика частина стронцію і плутонію, оскільки вони містилися в основному в менших частках. Дощ прибиває частки до землі.

4) Поняття про зони та осередки ураження, що виникають при застосуванні сучасної зброї

До сучасних засобів ураження відноситься зброя масового знищення (ЗМЗ), до якої відносяться: ядерна, хімічна та бактеріологічна. Залежно від виду використання зброї виникає відповідний осередок ураження.

Первинні дії уражаючих факторів ЗМУ можуть привести до виникнення вибухів, пожеж, затоплень місцевості та розповсюдження по ній сильнодіючих отруйних речовин. При цьому утворюються вторинні осередки ураження.

Осередком ядерного ураження називається територія, в межах якої внаслідок дії ядерної зброї утворилися масові ураження людей, тварин, рослин або руйнування будівель та споруд.

Осередок ядерного ураження характеризується:

· кількістю уражених;

· розмірами площі ураження;

· зонами зараження з різними рівнями радіації;

· зонами пожеж, затоплень, руйнувань і пошкоджень будівель та споруд;

· частковим руйнуванням, пошкодженням або завалом захисних споруд.

Поразка людей та тварин із осередку може бути від ударної хвилі, світлового випромінювання, проникаючої радіації і радіоактивного забруднення, а також від дії вторинних факторів ураження. Ступінь руйнування елементів виробничого комплексу об'єкта визначається в основному дією ударної хвилі, світлового випромінювання, вторинних факторів ураження, а для деяких об'єктів також дією проникаючої радіації та електромагнітного імпульсу.

Тема 2.3. Засоби індивідуального захисту людини.

1) Принципи, способи та засоби захисту людини від негативної дії фізичних, хімічних та біологічних шкідливих, небезпечних та уражаючих факторів

Відповідно до системи стандартів безпеки праці (ССБП) розрізняють небезпечні та шкідливі фактори.

Принципи захисту випливають з основних положень Женевської конвенції щодо захисту жертв війни та додаткових протоколів до неї, можливого характеру воєнних дій, реальних можливостей держави щодо створення матеріальної бази захисту.. До них належать:

принцип безумовного примату безпеки, відповідно до якого концепція прогресу поступається місцем концепції безпеки;

принцип ненульового (прийнятного) ризику, який полягає в намаганні досягти такого рівня ризику на підприємствах, який можна було б розглядати як прийнятний. Його параметри мають бути обгрунтовані;

принцип плати за ризик. Розмір плати залежить від потенційної небезпеки техногенних об'єктів і є пропорційним величині можливого збитку. Ця плата може бути розумним самообмеженням споживання суспільства. Ці кошти спрямовуються на створення системи попередньої безпеки та підвищення оплати на виробництвах, де не забезпечується безпека (наприклад, вугільні шахти) та на певні виплати за ризик, що мають стимулювати проведення заходів, спрямованих на забезпечення безпеки;

принцип добровільності, згідно з яким ніхто не має права наражати людину на ризик без її згоди;

принцип невід'ємного права кожного на здорове довкілля. Це право має бути гарантоване і захищене законом. Даний принцип передбачає обов'язки фізичних і юридичних осіб забезпечувати таке право і проводити свою діяльність так, щоб не завдавати шкоди довкіллю; принцип правової забезпеченості передбачає, що всі аспекти функціонування системи захисту населення і територій регламентуються відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами;

принцип свободи інформації щодо безпеки людини полягає в урахуванні громадської думки під час вирішення питань щодо будівництва небезпечних підприємств;

принцип раціональної безпеки передбачає максимально можливе економічно обгрунтоване зниження ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і пом'якшення їх наслідків;

принцип превентивної безпеки — максимально можливе значення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій;

принцип необхідної достатності і максимально можливого використання наявних сил і засобів визначає обсяг заходів щодо захисту населення і територій у разі загрози надзвичайних ситуацій.

2) Засоби індивідуального захисту органів дихання: фільтруючі протигази, дихальні апарати ізолюючі, промислові протигази, респіратори

Засоби індивідуального захисту органів дихання і шкіряних покровів та медичні засоби використовуються в системі захисних заходів у зонах надзвичайних ситуацій, які повинні запобігати наднормативній дії на людей небезпечних і шкідливих аерозолів, газів і пару, що попали в навколишнє середовище при руйнуванні обладнання і комунікацій відповідних об'єктів, а також знижувати небажані ефекти дії на людину променевого, теплового та іонізуючого випромінювань, а також для надання само- і взаємодопомоги при ураженнях внаслідок НС.

В якості засобів індивідуального захисту органів дихання необхідно використовувати загальновійськові, цивільні і промислові протигази, що випускаються промисловістю, респіратори та простіші засоби (маски проти пилу із тканин і пов'язки).

В якості засобів індивідуального захисту поверхні шкіри необхідно використовувати загальновійськові захисні комплекти, різні захисні костюми промислового виробництва і простіші засоби захисту шкіри (виробничий і повсякденний одяг, при необхідності оброблений спеціальними розчинами).

Засоби індивідуального захисту органів дихання і поверхні шкіри та медичні засоби, що випускаються промисловістю, повинні бути направленими у першу чергу для забезпечення особового складу органів управління і формувань цивільної оборони, які підготовлені для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження, а потім для працюючого персоналу, особливо на радіаційно, хімічно і біологічно небезпечних об'єктах господарської діяльності. Інше населення повинно використовувати простіші та підручні засоби.

Для захисту сил цивільної оборони і населення від дії факторів ураження радіоактивними і хімічними речовинами та бактеріальними засобами використовуються засоби індивідуального захисту. Основними засобами захисту органів дихання є фільтруючі протигази, респіратори та ізолюючі протигази, які забезпечують захист органів дихання, очі та шкіру обличчя від ХНР.

Протигаз ГП-5 призначений для дорослого населення. Складається з фільтруючої коробки поглинання ГП-5; шлему-маски типу ШМ-62 або ШМ-62У. В комплект протигазу входить також сумка і коробка з незапотіваючими плівками. Розмір шлему-маски підбирається за обміром голови (довжина замкнутої лінії, яка проходить через маківку голови, щоки і підборіддя).

Протигаз ГП-5М призначається для командного складу невоєнізованих формувань ЦО, а також для особового складу, який працює з переговорними апаратами. Він складається з фільтруючої коробки поглинання ГП-5; шолому-маски типу ШМ-66МУ (з переговорним пристроєм). В комплект протигазу входять також сумка, коробка з незапотіваючими плівками і коробка з мембранами. Розмір шолому-маски підбирається за обміром голови (довжина замкнутої лінії, яка проходить через маківку голови, щоки і підборіддя).

Ізолюючі респіратори призначені для захисту органів дихання від шкідливої дії не придатної для дихання атмосфери при виконанні гірничорятувальних і технічних робіт у вугільних шахтах і кар'єрах.

3) Індивідуальні засоби захисту шкіри людини та їх характеристика

Індивідуальними засобами захисту шкіри є: * захисні комплекти, * спеціальний захисний одяг, * загальновійськовий комплексний захисний костюм, * побутовий, * виробничий і спортивний одяг. Вони за типом захисної дії поділяються на ізолюючі (плащі і костюми), матеріал яких покривається спеціальними газо- і вологонепроникними плівками, і фільтруючі, що становлять костюми з звичайного матеріалу, який насичується спеціальним хімічним складом для нейтралізації або сорбції парів ХНР.

Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) складається зі захисного плаща ОП-1 (виготовляється 5-й розмірів із спеціально прогумованої тканини), захисних панчіх і захисних рукавичок. Маса комплекту — 3 кг.

Легкий захисний костюм Л-1 складається із сорочки з капюшоном, штанів, зшитих з панчохами, двопалих рукавичок і підшоломника. Окрім того, в комплект входить сумка і пара рукавичок. Виготовляється трьох розмірів з прогумованої тканини. Маса — 3 кг.

Захисний костюм (комбінезон) складається з куртки і штанів (в комплект входять і Гумові рукавички, гумові чоботи і підшоломник). Виготовляється трьох розмірів із прогумованої тканини. Маса — 6 кг.

Захисний фільтруючий одяг (ЗФО) складається з бавовняного комбінованого костюму, насиченого пастою К-4, гумових рукавичок, чобіт, підшоломника, двох онуч (одна насичена).

Для захисту шкіри від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів можуть використовуватися спортивні, робочі або шкільні костюми (штани і куртки). При цьому одяг необхідно герметизувати за допомогою нагрудника, капюшонів, клапанів низу рукавів і штанів.

Герметичний одяг для забезпечення захисту від парів і аерозолів отруйних речовин необхідно насичувати мильною масляною емульсією (300 г господарського мила, 0,5 л рослинного масла і 2 л води).

Комплект захисний плівковий (КЗП) складається з плаща з капюшоном, панчіх з поліетиленової плівки і Гумових рукавичок. Маса комплекту складає 1 кг.

Костюми проти лугів і кислот (ПЛК), призначені для роботи з їдким натрієм, його розчинами з концентрацією до 35 % і розчинами кислот з концентрацією до 22 %. Виготовляються вони з однобічної прогумованої тканини. В комплект входять: куртка, штани, чоботи, гумово-трикотажні рукавички, шолом-маска, виготовляються двох розмірів.

Костюми чолові і жіночі для захисту від кислот призначені для захисту поверхні шкіри від різних концентрацій кислот. У комплект входять: куртка, штани і головний убір. Костюми поділяються на чотири підгрупи і виготовляються з різних фільтруючих тканин.

Для захисту рук від ХНР промисловістю випускаються рукавички Гумові технічні двох типів (тип І товщиною 0,3 мм, тип II товщиною 0,7 мм), які призначені для виконання точних і грубих робіт.

Крім того, промисловістю випускається ціла гама рукавичок для захисту рук від різних кислотних і лужних розчинів середньої концентрації з використанням різних фільтруючих матеріалів на основі тканин.

4) Медичні засоби захисту людини від дії фізичних, хімічних та біологічних шкідливих, небезпечних та уражаючих факторів

Медичні засоби захисту призначені для профілактики і надання допомоги, запобігання ураженню або значного зниження його ступеня, підвищення стійкості організму до вражаючого впливу радіоактивних, отруйних речовин, СДЯР і бактеріальних засобів.

До медичних засобів захисту від зброї масового ураження відносяться потиенідемічні, санітарно-гігієнічні і спеціальні профілактичні. Всі вони проводяться з метою послаблення або запобігання ураженню людей.

Протиепідемічні засоби покликані не допустити розповсюдження інфекційних захворювань і передбачають:

— вивчення санітарно-епідеміологічного стану районів, де виникли або можуть виникнути інфекційні захворювання;

— проведення щеплень в плані профілактики і по епідемічних показниках;

— проведення дезинфекції.

Санітарно-гігієнічні засоби передбачають дотримання населенням правил особистої гігієни, підтримання санітарного стану, а також санітарний контроль за станом людей, джерел води і продовольчих продуктів.

До медичних засобів захисту належать радіозахисні препарати, засоби захисту від впливу отруйних речовин (антидоти), протибактеріальні засоби — сульфаніламіди, антибіотики, вакцини, сироватки та ін.

Для надання першої медичної допомоги існують санітарні сумки і медичні аптечки санітарного поста, індивідуальні перев'язочні пакети та індивідуальні протихімічні пакети.

Індивідуальний протихімічний пакет — ІПП-8, ІПП-51 призначений для знезаражування крапельно-рідинних отруйних речовин, які потрапили на відкриті ділянки тіла й одяг. До комплекту входять флакон з дегазуючим розчином і ватно-марлеві тампони. Відкриті ділянки тіла і одяг протирають тампоном, змоченим рідиною з флакона. При обробці тіла відчувається печіння, але воно проходить. Не допускати потрапляння рідини в очі. Якщо немає індивідуального протихімічного пакета, можна застосувати марлю з ватою, змоченою дегазуючою рідиною такого складу: 3 %-й розчин перекису водню і 3 %-й розчин їдкого натру в однаковому об'ємі або 3 %-й розчин перекису водню і 150 г конторського силікатного клею (із розрахунку на 1 л). Можна застосовувати як дегазуючу речовину нашатирний спирт.

Індивідуальним медичним засобом є й індивідуальний перев'язочний пакет.

Тема 2.4. Колективні засоби захисту людини

1) Захисні споруди, їх призначення і класифікація

Зростання кількості атомних електростанцій, хімічно небезпечних і вибухонебезпечних підприємств та інших об'єктів, які порушують екологію зовнішнього середовища, а також зброї масового ураження вимагають від органів влади створювати умови для захисту населення у надзвичайних ситуаціях. В цих умовах терміни проведення захисних заходів можуть бути обмеженими. На першому місці має бути переховування населення у захисних спорудах у місці його перебування — на роботі чи навчанні та в місцях постійного проживання.

Захисні споруди — це спеціальні будівлі для захисту населення від аварій на АЕС. хімічно і вибухонебезпечних об'єктах, ядерної, хімічної , біологічної зброї та звичайних військових засобів ураження.

Захисні споруди в залежності від захисних якостей поділяються на сховища, протирадіаційні укриття (ПРУ) і найпростіші укриття — щілини. При відсутності захисних споруд у випадку загрози застосування зброї, передбачається їх побудова із готових будівельних матеріалів або конструкцій: бетону, лісоматеріалів, цегли і інших. Під укриття можливе пристосування підвалу, погребу, гірських виробок і інших заглиблених приміщень, а також будування силами населення найпростіших укрить із підручних матеріалів.

2) Сховища, вимоги до них, режими функціонування

Сховище — це інженерна споруда герметичного тішу, яка призначена для захисту людей при аваріях на атомних електростанціях з викидом радіоактивних речовин, при аваріях на хімічних і вибухонебезпечних підприємствах, застосуванні противником зброї масового ураження і від високих температур зовнішнього повітря.

У сховищах люди можуть перебувати довгий час, навіть в завалених — протягом декількох діб. Надійність захисту досягається за рахунок міцності відгороджуючих конструкцій, а також за рахунок створення санітарно-гігієнічних умов, які забезпечують нормальне перебування у сховищах. Місткість сховищ визначається сумою місць для сидіння (на першому ярусі) та лежання (на другому та третьому ярусі).

Сховища можуть бути вбудованими та окремими. Найбільш поширені вбудовані сховища. Під сховища використовують підвальні або напівпідвальні поверхи виробничих, громадських та житлових будинків. Конструктивну схему вбудованих сховищ вибирають з урахуванням конструкції будівлі, в яку вбудовується сховище.

Рекомендується використовувати каркасну схему. При цьому поєднання елементіи каркасу наземної частини будівлі з конструкціями вбудованих сховищ повинні вільно спиратися на покриття вбудованих сховищ. При проектуванні сховищ слід передбачити використання типових збірних залізобетонних конструкцій.

Будівництво окремих заглиблених сховищ допускається при неможливості обладнання вбудованих сховищ. Таке сховище повністю або частково заглиблене та обсипане зверху та по боках грунтом. Під сховища можуть бути пристосовані різні підземні переходи, метрополітени. Розміщують сховища у місцях найбільшого зосередження людей, для яких вони призначені. Віддаль від будинків до споруд повинна дорівнювати їх висоті.

Сховище складається з основних і допоміжних приміщень. До основних відносяться приміщення для людей — тамбури, шлюзи, до допоміжних — вентиляційні камери, санітарні вузли, входи ( тамбури та передтамбурн), захищені дизельні електростанції, виходи, медична кімната, комора для продуктів. Приміщення для розміщення людей розраховані на певну кількість людей.: на одну людину передбачається не менше 0,5 кв.м площі підлоги та 1,5 куб.м. внутрішнього об'єму.. Висотг приміщень сховищ Приймають відповідно до вимог використання їх у звичайних умовах але не менше 2,2 м від підлоги до низу конструкцій перекриття. Велике за площею перекриття розбивається на відсіки місткістю 50-75 чоловік. У приміщеннях обладнуються дво- або триярусні нари — лавки для сидіння та полиці для лежання. Відстань від верхнього яруса до перекриття або виступаючих конструкцій повинна бути не менше, як 0,75 м.

Приміщення сховища, де розміщуються люди, добре герметизуються для того, щоб у них не проходило отруєне повітря. Повітря, яке надходить у примішена, фільтрується сиецільним обладнанням.

Кожне сховище має не менше двох входів, які розміщені у протилежних сторонах з розрахунком напрямку руху основних потоків людей, а вбудоване сховище повинно мати і аварійний вихід, який розташований на відстані не менше половини висоти будинку, у якому розташоване сховище.

Входи у сховище обладнуються у вигляді двох шлюзових камер, відділених від основного приміщення та перегороджених між собою герметичними дверима. Для сховищ місткістю від 300 до 600 чоловік обладнується однокамерний, а більше 600 чоловік — двокамерний тамоур — шлюз. Зовні вхід обладнується металевими захисно-герметичними дверима, які можуть стримувати тиск ударної хвилі будь-якого виду вибуху.

3) Протирадіаційні та найпростіші укриття, їх характеристика

При радіоактивному зараженні місцевості ПРУ захищають Людей від зовнішнього гама-вішромінювання та безпосереднього попадання радіоактивного пороху в органи дихання, на шкіру та одежу, а також від світлового випромінювання ядерного внбуху.

При відповідній міцності конструкцій ПРУ можуть частково захистити від дії ударної хвилі будь-якого вибуху та уламків зруйнованих будинків. Крім цього, протирадіаційні укриття захищають від попадання на шкіру і одежу крапель СДОР і аерозолів бактеріальних засобів. Захисні властивості ПРУ (сховища) від радіоактивного опромінення оцінюються коефіцієнтом послаблення радіації, який показує в скільки раз рівень радіації на відкритії! місцевості при висоті 1 м, більше рівня радіації в укритті (сховищі).

Всі захисні споруди, виконані з неметалевих матеріалів, захищають від гама-неіітронноі'о випромінювання. їх ефективність може бути підвищена шляхом застосування прокладок з легких матеріалів. Протирадіаційні укриття влаштовують а розрахунком найбільшого Кпосд (захисту). Вони обладнуються насамперед у підвальних поверхах будинків та споруд. Підвали у цегляних будинках послаблюють радіацію у 200-300 разів, середня частина підвалу цегляного будинку в декілька поверхів — у 500-1000 разів. Підвали у дерев'яних будинках в 7-12 раз.

Вимогам найпростіших сховищ відповідають звичайні траншеї. Вона може бути відкрита та прикрита, з одежею крутостей та без неї. Якщо люди переховуються у простих, і перекритих щілинах, то можливість їх ураження ударною хвилею, світло випромінюванням зменшиться у 1,5-2 рази у порівнянні з місцем знаход на відкритій місцевості. Можливість опромінення внаслідок радіоакі забруднення місцевості зменшиться у 2-3 рази.

Захист людей у перекритій щілині від світлового опромінювання буде повним, від ударної хвилі збільшиться у 2,5-3 рази, а від проникаючої радіації і радіоактивного опромінювання при шарі перекриття 60 см грунту — у 200 разів. Перекрита щілина захистить людей від безпосереднього попадання на шкіру та одяг радіоактивних, отруйних речовин і біологічних засобів. Слід мати на увазі, шо щілини не забезпечують захист від отруйних речовин і біологічних засобів. У разі застосування цієї зброї потрібно користуватися засобами індивідуального захисту органів дихання і шкіри.

Найпростіші сховища будуються на території підприємств, навчальних закладів, колективних господарств, у місцях евакуації населення.

Спочатку щілину будують відкритою. Потім її перекривають та обладнують захисним входом. Таку щілину можна побудувати в будь-якому грунті (крім сипучого). її копають на глибину 170-180 см, дно — 80 см. Такі розміри щілини забезпечують мінімальні умови розташування в ній людей і найбільшу її стійкість при дії на неї ударної хвилі. Довжина щілини визначається кількістю людей. При розміщенні людей сидячи, довжина щілини визначається з розрахунку 0,5-0,6 м на одну людину. У щілинах можна передбачити місця для лежання з розрахунку 1,5—1,8 nor. м на одну людину. У щілині на 10 чоловік можна мати 7 місць для сидіння та 3 місця для лежання. Довжина такої щілини 8-10 м. Нормальна місткість щілини 10-15 чоловік, найбільша — 50 чоловік.

Для послаблення ураження ударною хвилею людей щілину роблять зигзагоподібною або ламаною. Довжина прямої ділянки має бути не більше, як 15 м. Віддаль між щілинами не менше 10 м.

Щілини посилюються шляхом перекриття їх колодами, залізобетонними плитами і т.п.

4) Організація укриття населення та персоналу в захисних спорудах

У сховища місткістю більше як 50, чоловік призначають комендантів та ланки по обслуговуванню сховищ. У ПРУ місткістю більше як 50 чоловік призначають старших із числа людей, які знаходяться в укритті. Приведення захисних споруд у готовність покладається на організації, які експлуатують захисні споруди у звичайних умовах, а також комендантів та ланки по їх обслуговуванню.

Роботи проводяться під контролем та керівництвом відповідних штабів цивільної оборони. Перевіряється готовність захисних споруд та вживаються заходи до швидкого усунення недоліків. Захисні споруди, які зайняті під гаражі, склади і спортзали негайно звільняють, всі неполадки внутрішнього обладнання усувають, перевіряють герметичність, встановлюють і підключають телефон та динамік для прослуховувания радіотрансляції, доукомплектовують необхідним інструментом.

На підходах до сховища (укриття) встановлюють дороговкази і світлові сигнали" ВXІД".

При відсутності фільтровентиляційного обладнання закривають притомні повітровходи металевими заглушками з гумовими прокладками (при можливості їх прикріплюють гвинтами). Перевіряють справність систем водопроводу, електромережі, опалення, каналізації і відключаючих пристроїв. Оснащують приміщення лавками та іншими меблями.

Штабом цивільної оборони підприємства встановлюються правила поведінки людей у захисних спорудах і порядок дій при виході з них.

Тема 2.5. Запобігання та ліквідація впливу на людину радіоактивних, хімічних речовин та біологічних засобів.

1) Сучасні уявлення щодо механізму вражаючої дії характерних для виробництва та побуту радіоактивних, небезпечних хімічних речовин та біологічних засобів

Ефективність ураження об`єкту визначається сукупністю характеристик ураження і оцінюється величиною нанесеної шкоди. У залежності від типу об`єктів для оцінки ефективності ураження можуть використовуватись різні критерії бойової ефективності. Показником ефективності ураження одиночних крапкових об`єктів є ймовірність ураження. Показником ефективності ураження площинного об`єкту є математичне очікування відносного числа уражених елементарних цілей або частина площі об`єкту, яка надійно уражається. Осередок ураження СДОР — це територія, у межах якої сталися масові ураження людей, тварин і сільськогосподарських рослин у результаті впливу СДОР. Осередок ураження СДОР характеризується стійкістю, тобто тривалістю існування осередку зі зберіганням вражаючої дії (якщо більш 1 години зберігається — стійкі, менше 1 години — нестійкі) й ін.

2) Запобігання впливу на людину радіоактивних, небезпечних хімічних речовин та біологічних засобів

Основними шляхами надходження радіоактивних речовин до людського організму є: дихальні шляхи, кишково–шлунковий тракт і шкіра. Найнебезпечнішим вважається потрапляння радіоактивних ізотопів через верхні дихальні шляхи, звідки вони попадають у шлунок і в легені. Через неушкоджену шкіру резорбція в 200–300 разів менша, ніж через травний канал, і не відіграє суттєвої ролі, за винятком ізотопу водню — тритію, який легко потрапляє через шкіру.

Згідно з рекомендаціями Міністерства по контролю за радіаційним забрудненням (1987 р. ), для запобігання можливим вадам розвитку доза опромінення на все тіло не повинна перевищувати 50 Р, а на орган чи тканину — 500 Р. Іонізуюче випромінювання, яке діє на гонади в дозах 100–200 Р, впливає на овоцити і зумовлює тимчасову безплідність, а в дозі 400 Р — стійку безплідність.

Що стосується небезпеки генетичного виродження людства (зокрема на сучасному етапі), то можна сказати, що ризик народження хворої дитини через опромінення чи інший шкідливий вплив саме внаслідок мутації (природні або викликані штучно зміни спадкових особливостей організмів, які змінюють їх морфологічні і (або) фізіолого–поведінкові ознаки) не такий вже й великий. За даними експертів ООН (1977 р.), генетичні хвороби внаслідок опромінення в дозі 1 рад популяції в 1 млн. новонароджених виникають у першому поколінні в 63 випадках, що складає 0,06% від загального числа генетичних хвороб у популяції. Однак, для нащадків хворої дитини ризик успадкувати захворювання вже становить 50%.

Пошкоджуюча дія радіації на плід людини (тератогенний ефект) можлива, якщо дози опромінення перевищують 20–25 рад. Водночас генетично значною, тобто такою, що здатна викликати патологічні зміни у хромосомному апараті плоду, вважають дозу 10 рад.

Слід пам’ятати, що загрозу для здоров’я людини становить і ще не вивчений механізм поєднання зовнішнього і внутрішнього опромінення (повітря, їжа), зовсім не досліджене і явище синергізму — взаємодії радіації з хімічними речовинами — свинцем, пестицидами тощо.

3) Принципи, способи та засоби надання до лікарняної допомоги людині, при наявності у неї симптомів ураження радіоактивними, небезпечними хімічними речовинами та біологічними засобами

При значних викидах радіоактивних речовин зараженню піддаються великі території, як це сталося при аварії на Чорнобильській АЕС. Необхідно вжити заходів по негайній евакуації людей з зони радіоактивного зараження, потерпілим надати медичну допомогу. Житлові та виробничі приміщення слід загерметизувати — закрити щільною тканиною вікна, закрити пічні труби, затулити шпарини і отвори. У зонах зараження вживають заходів по дезактивації території, будівель, обладнання, транспортних засобів та ін., зменшенню кількості пилу, контролюється забрудненість сільськогосподарської продукції.

При виникненні епідемій необхідним є проведення санітарно-епідеміологічних заходів; виявлення та розвідка району поширення епідемії; ізоляція, госпіталізація і лікування хворих; застосування засобів колективного та індивідуального захисту; вакцинація населення; проведення робіт по захисту води і продовольства; винищення переносників інфекційних захворювань — щурів і мишей (дератизація), комах (дезинсекція).

Якнайраніше надягання протигаза на себе і на ураженого. При цьому звернути увагу на шкіру обличчя, якщо на ньому є сліди ОР, СДОР (краплі, маслянисті плями), необхідно опрацювати її вмістом ІПП-8, тобто провести фрагмент часткової санітарної обробки і тільки потім надягати протигаз. Протигази повинні відповідати характеру СДОР:

– при ОР типу зарин, зоман, V-гази й ін. ФОР, а також ОР шкірнонаривної дії можуть застосовуватися будь-які фільтруючі протигази: ЦП-4, ЦП-5, ЦП-7, загальновійськові;

– при аварії з виходом хлору, аміаку краще застосовувати ізолюючі протигази (ІП-46), хоча можна звичайні фільтруючі на короткий час;

– для захисту від чадного газу (СО) використовують фільтруючі протигази з приєднаними до них гопкалітовими патронами;

– можливе використання промислових протигазів із коробками різноманітних марок — “А”, “У”, “Г”, “Е”, “КД”, “БКФ”, “М”, “З”. Такі протигази захищають далеко не від усіх СДОР, а конкретно від якої-небудь ОР, що виробляється або використовується на даному підприємстві. Час дії коробки від 1 до 3 годин, у залежності від концентрації СДОР і марки коробки.

При необхідності і наявності таких можна скористатися шланговими протигазами (ПШ-1, ПШ-2).

Змістовий модуль 3 — Цивільний захист.

Тема 3.1. Правові, нормативні та організаційні засади щодо захисту життя і діяльності людини у надзвичайних ситуаціях.

1) Правові, нормативні та організаційні засади безпеки життєдіяльності людини

Контроль за системами та засобами БЖД у межах своєї компетенції згідно з чинним законодавством здійснюють спеціальні органи центральної державної та місцевої влади, що відповідають за забезпечення безпеки життєдіяльності суспільства, а також роботодавці. Наприклад, роботодавець зобов'язаний забезпечити працівників власного підприємства засобами індивідуального захисту (якщо використовуються шкідливі речовини, застосовуються вантажі, робота в умовах високих або низьких температур тощо), безпечними робочими місцями; гарантувати працівникам безпеку життя і здоров'я, соціальний захист у разі нещасного випадку з клінічними наслідками; мінімізувати негативний вплив підприємства на навколишнє середовище.

Вплив конкретних чинників, які можуть негативно впливати на здоров'я і життя людини (або створюють загрозу безпеці людини), так само регулюється відповідними законодавчими і нормативно-правовими документами. Коротко розглянемо найважливіші з них.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. № 1264-ХІІ. Згідно з цим законом охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки для життєдіяльності людини — невіддільна умова стійкого економічного та соціального розвитку України. З цією метою на території України здійснюється екологічна політика, спрямована на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. Цей закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Одним з основних принципів охорони навколишнього природного середовища (ст. 3) є гарантія екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей. У розділі 2 цього закону визначено екологічні права і обов'язки громадян. Закон є базовим. Найважливіші його положення розкрито в інших документах.

Закон України "Про охорону атмосферного повітря" від 16 жовтня 1992 p. № 2707-ХІІ. Спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення з метою забезпечення екологічної БЖД людини, а також запобігання шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Основні положення цього закону визначають заходи охорони атмосферного повітря, стандартизацію і нормування в зазначеній сфері, моніторинг тощо.

Оскільки закони України не є документами прямої дії, їх положення реалізуються через систему підзаконних актів (нормативно-правова документація, постанови Уряду, накази міністерств і відомств тощо, які стосуються окремого трудового колективу). Ця система складна і в багатьох випадках не однозначна. Законодавство постійно вдосконалюється, приймаються нові закони, доповнення та зміни до чинних.

2) Мета, основні принципи, завдання та заходи захисту населення і територій

Основний принцип БЖД — мінімізація небезпеки для людини під час її діяльності. Реалізується за допомогою п'яти основних принципів:

1. Принцип безперервного забезпечення фізіологічних процесів організму людини такими складовими, як повітря, питна вода, продукти харчування, тепло, світло, предмети споживання.

2. Принцип взаємозв'язку і взаємозалежності з навколишнім середовищем — параметри споживання, енергоресурси, корисні копалини, елементи штучного середовища. Разом з тим життєдіяльність змінює параметри споживання, виснажує корисні копалини, змінює клімат, рослинний і тваринний світ, забруднює довкілля.

3. Принцип раціональної організації праці за метою, часом, місцем і нормами.

4. Принцип захисту здоров'я, меж і умов життєдіяльності за допомогою спеціальних інститутів — медичного забезпечення, екологічного захисту, оборони, моралі тощо. Окремі інститути створюються з метою безпечної життєдіяльності в екстремальних умовах (існування в надзвичайних ситуаціях).

5. Принцип ліквідації негативних наслідків життєдіяльності людини. Організація управління системою БЖД охоплює кілька рівнів — законодавчий; підзаконних актів; галузевих нормативів та інструкцій; місцевих нормативних актів. На кожному з цих рівнів забезпечується відповідний стан функціонування системи БЖД, а також здійснюється відповідний контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів, ухвалених на всіх рівнях.

До системи захисту населення і територій, що проводяться в масштабах держави у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу, належать: інженерний, медичний, біологічний, радіаційний і хімічний захист, інформація та оповіщення, укриття в захисних спорудах, евакуація, індивідуальні засоби захисту, самодопомога і взаємодопомога в надзвичайних ситуаціях. З метою запобігання виникненню надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру здійснюються заходи інженерного захисту під час проектування й експлуатації споруд та інших об'єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення і довкілля. Заходи інженерного захисту населення і території мають передбачати: під час розроблення генеральних планів забудови населених пунктів і ведення містобудування враховувати.

3) Міжнародне співробітництво України з питань безпеки життєдіяльності та спільних дій у випадках виникнення транскордонних екстремальних ситуацій

Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяльності в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них відрізняються державні органи загальної, соціальної та галузевої компетенції. До першої групи органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.

За зазначеним напрямком співробітництво складалося, в основному, з участі представників МНС у навчальних заходах, які проводяться міжнародними організаціями з метою перепідготовки або підвищення професійного рівня спеціалістів у галузі рятувальних робіт та цивільного захисту (Центральноєвропейська ініціатива — ЦЄІ, Організація із заборони хімічної зброї — ОЗХЗ, ООН, Міжнародна організація цивільної оборони — МОЦО, Організація безпеки та співробітництва в Європі — ОБСЄ), а також участі підрозділів та представників МНС у підготовці та проведенні навчань з відпрацювання спільних дій спеціальних служб країн-учасниць при надзвичайних ситуаціях природного та техногенного характеру (СНД, ЦЄІ, ОЗХЗ, ГУАМ, Організація Чорноморського економічного співробітництва — ОЧЕС).

Аварійно-рятувальні підрозділи МНС брали участь у ряді міжнародних навчань -"Кошице 2005", "Європолекс 2005", "Joint Assistance 2005", де здобули високу оцінку як з боку організаторів, так і зарубіжних учасників.

Співробітництво за євроатлантичним напрямком євроатлантичної інтеграції протягом 2005 року здійснювалось відповідно до Індивідуальної програми партнерства, в рамках Програми "Партнерство заради миру", згідно з Робочим планом імплементації Хартії Україна-НАТО, в рамках Меморандуму про взаєморозуміння у галузі планування при надзвичайних ситуаціях цивільного характеру та готовності до катастроф між МНС України, а також щорічного Цільового Плану Україна-НАТО.

Однією із важливих складових співробітництва з НАТО є освіта та професійна підготовка. З початку року представники МНС мали змогу пройти навчання на курсах з надзвичайного цивільного планування та військово-цивільного співробітництва, з проведення операцій з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та надання гуманітарної допомоги, а також курсах з мовної підготовки.

Тема 3.2. Основи захисту об'єкта господарської діяльності у надзвичайних ситуаціях

1) Законодавство України у сфері захисту населення і територій у надзвичайних ситуаціях. Призначення та основні завдання цивільного захисту (ЦЗ)

Законодавство України не виокремлює таку категорію надзвичайних ситуацій, як стихійне лихо. Регулювання цієї сфери здійснюється на основі Конституції України (ст. 19, 41, 49, 50, 56, 92, 106, 116 та ін.), Водного кодексу України (ст. 66, 108), Законів України «Про Цивільну оборону України», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про Товариство Червоного Хреста України» та підзаконних нормативно-правових актів, що розвивають положення зазначених законів. Законодавство України містить досить деталізовані норми, що регламентують діяльність центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, визначають права та обов’язки населення у зв’язку із ситуаціями стихійних лих, а також порядок відшкодування завданої ними шкоди.

В законодавстві «стихійне лихо» інкорпороване як один з окремих випадків надзвичайної ситуації природного характеру, поруч з епідемією, епізоотією, пожежею. Тим не менш, цим поняттям оперують досить часто у зв’язку з виділенням коштів на здійснення невідкладних заходів з подолання наслідків впливу негативних сил природи та відшкодуванням завданої такими подіями шкоди.

Законодавство України враховує міжнародні зобов’язання України в сфері прав людини та охорони навколишнього середовища, в першу чергу, щодо забезпечення доступу до інформації про стан навколишнього середовища та небезпеку стихійних лих (Декларація Ріо-де-Жанейро, Орхусська конвенція); невідчужувані права людини у надзвичайних ситуаціях (Міжнародний пакт про політичні та громадянські права, Європейська конвенція з прав людини 1950).

2) Єдина державна система запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного походження, її структура та режими функціонування

Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації (ЄДС ) — це державна система, яка включає центральні органи виконавчої влади, P M Автономної Республіки Крим, державні адміністрації областей, міст Києва і Севастополя та районів, виконавчі органи Рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організовують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Головною метою ЄДС НС є забезпечення реалізації державної політики па всій території України у сфері запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, захисту населення і територій від наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха,

Основними завданнями ЄДС НС є:

· забезпечення запобігання виникненню НС;

· забезпечення готовності органів управління, сил і засобів;

· проведення рятувальних і невідкладних аварійна відновлювальних робіт та організація життєзабезпечення потерпілого населення;

· розробка нормативно правових актів, державних норм і стандартів;

· здійснення цільових та науково технічних програм;

· забезпечення сталості функціонування об'єктів економіки;

· збирання і опрацювання інформації про НС;

· визначення потреби у силах, матеріальних і фінансових ресурсах;

· здійснення державного нагляду, експертизи і контролю;

· створення та раціональне використання матеріально технічних ресурсів;

· своєчасне та достовірне інформування населення про обстановку та вжиті заходи;

· оповіщення населення про загрозу та виникнення НС;

· соціальний захист потерпілого населення;

· захист населення у надзвичайних ситуаціях;

· міжнародне співробітництво у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Правовою основою створення ЄДС НС є Закони України "Про надзвичайний стан", "Про цивільну оборону України", Про війська ЦО", доповнення та зміни до них, інші законодавчі акти, укази Президента України про створення структур Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації (ЄДС НС) будується з урахуванням рівнів (загальнодержавного, територіального, місцевого і об'єктового) і класифікації надзвичайних ситуацій (техногенного, природного і соціально-політичного характеру), стандартів безпеки і термінології, сил, засобів та резервів територій і галузей.

3) Сили і засоби цивільного захисту персоналу об'єкту

Сили і засоби цивільного захисту — особовий склад і працівники органів та підрозділів цивільного захисту, добровільні рятувальні формування, пожежна та аварійно-рятувальна техніка, пожежно-технічне та аварійно-рятувальне обладнання, засоби пожежогасіння та індивідуального захисту, інше майно, призначене для гасіння пожеж, ліквідації наслідків аварій, повеней, землетрусів та інших катастроф техногенного, біологічного, радіаційного, хімічного або екологічного та військового характеру, мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Складною і суперечливою залишилась структура сил і засобів цивільного захисту. Вона включала:

– у структурі МНС: Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту загальною чисельністю порядку 7,5 тис. Осіб; Державну спеціальну (воєнізовану) гірничорятувальну (аварійно-рятувальну) службу чисельністю біля 1,7 тис. Осіб; Державну спеціалізовану аварійно-рятувальну службу на водних об’єктах (ДСАРСВО) чисельністю біля 300 осіб; Державну спеціалізовану аварійно-рятувальну службу пошуку і рятування туристів (ДСАРСПРТ) чисельністю до 300 осіб; Державну авіаційну пошуково-рятувальну службу (Укравіапошук) з власним парком повітряних суден і з функціями загальнодержавної координації діяльності з авіаційного пошуку;

– у структурі Міністерства транспорту і зв’язку: морські аварійно-рятувальні служби та служби торгівельних портів Укрморрічфлоту чисельністю близько 3,5 тис. осіб; аварійно рятувальні бригади і аварійно-польові команди Укрзалізниці (67 пожежних поїздів); Укравтодору; Держзв'язку та підприємств прямого підпорядкування; Морську аварійно-рятувальну службу (3 аварійно-рятувальні судна) для виконання міжнародних зобов’язань України щодо спасіння на водах; аварійно-рятувальні команди аеропортів чисельністю близько 1,1 тис. осіб;

– у складі Міністерства вугільної промисловості: Державну воєнізовану гірничу рятувальну службу (ДВГРС) у кількості 11 загонів, що обслуговує 325 підприємств різного підпорядкування;

– у складі Міністерства промислової політики: аварійно-рятувальні служби підприємств, всього біля 1 тис. формувань загальною чисельністю порядку 10 тис. осіб;

– у складі Міністерства палива та енергетики: аварійно-рятувальні формування НАК „Нафтогаз України” чисельністю до 13 тис. осіб, аварійні бригади НАК „Енергетична компанія України” чисельністю біля 19 тис. осіб, аварійні формування НАЕК „Енергоатом” чисельністю до 4 тис. осіб; аварійні підрозділи НЕК „Укренерго” чисельністю близько 4,9 тис. осіб;

– у складі Міністерства охорони здоров'я: Державну службу медицини катастроф (ДСМК), у тому числі, територіальні центри, лікувально-профілактичні зони, мобільні госпіталі і загони, медицинські бригади різного ступеню готовності; Державну санітарно-епідеміологічну службу (Держсанепідемслужбу), у тому числі, систему епідеміологічного нагляду, санітарно-карантинні підрозділи, санітарно-епідеміологічні станції;

– у складі Міністерства оборони: сили та засоби, виділені для реагування на надзвичайні ситуації на об'єктах атомної енергетики, хімічної промисловості та гідроспорудах чисельністю 6,4 тис. осіб, а також сили та засоби, виділені для реагування на надзвичайні ситуації природного характеру чисельністю 7,5 тис. осіб.

Незважаючи на велику кількість підрозділів цивільного захисту і їх функціональну різноманітність, системі цивільного захисту в Україні бракувало таких важливих елементів, як підрозділів пожежної охорони у віддалених сільських населених пунктах і єдиної державної диспетчерської служби екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112 („Система-112”). Така служба існує в усіх європейських країнах, і її створення є зобов’язанням України у рамках підготовки до чемпіонату Євро‑2012.

4) Територіальні та об'єктові невоєнізовані формування їх призначення й порядок створення

Територіальні невоєнізовані формування створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах, міських та сільських районах для ведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження та районах масових руйнувань, а також для вирішення завдань цивільної оборони на об’єктах сумісно з об’єктовими формуваннями та підпорядковуються начальникам цивільної оборони відповідних територій.

Об’єктові невоєнізовані формування створюються суб’єктами господарської діяльності і підпорядковуються їх керівникам і за рішенням органів виконавчої влади і місцевого самоврядування можуть залучатися для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт при виникненні надзвичайних ситуацій на інших об’єктах.

Формування загального призначення (зведені загони, команди, групи) створюються в районах, містах обласного та районного підпорядкування, на об’єктах господарської діяльності для пошуку і рятування потерпілих в осередках аварій, катастроф та стихійного лиха, надання їм долікарської допомоги, проведення невідкладних робіт, необхідних для рятування людей, захисту їхнього життя і здоров’я.

Формування забезпечення створюються на базі підприємств, установ і організацій відповідного профілю (на об'єктах господарської діяльності, на базі відповідних служб та структурних підрозділів підприємств) для вирішення спеціальних завдань, всебічного забезпечення формувань загального призначення.

До формувань забезпечення входять:

· розвідувальні групи, ланки і пости радіаційного та хімічного спостереження для ведення розвідки в осередках ураження і зонах лиха, місцях розміщення формувань та населення, на маршрутах висування, а також для спостереження за радіаційною, хімічною та біологічною обстановкою;

· медичні та протиепідемічні загони, бригади, групи, санітарні дружини і пости для ведення медичної і бактеріологічної розвідки, надання медичної допомоги, проведення протиепідемічних та санітарногігієнічних заходів в осередках ураження;

· протипожежні та лісопожежні команди, відділення та ланки для локалізації та гасіння пожеж на об’єктах, маршрутах висування, районах масових лісових пожеж.

Тема 3.3. Діяльність організацій щодо захисту персоналу підприємств, населення і території.

1) Основні заходи у сфері цивільного захисту персоналу та населення при аваріях, катастрофах, стихійному лисі та застосуванні сучасних засобів ураження

З метою ефективної реалізації завдань цивільного захисту, зменшення матеріальних втрат та недопущення шкоди об'єктам, матеріальним і культурним цінностям та довкіллю в разі виникнення надзвичайних ситуацій центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підпорядковані їм сили і засоби, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, добровільні рятувальні формування здійснюють оповіщення та інформування, спостереження і лабораторний контроль, укриття у захисних спорудах, евакуацію, інженерний, медичний, психологічний, біологічний, екологічний, радіаційний та хімічний захист.

Оповіщення та інформування у сфері цивільного захисту включають:

· оперативне доведення до відома населення інформації про виникнення або можливу загрозу виникнення надзвичайних ситуацій, у тому числі через загальнодержавну, територіальні і локальні автоматизовані системи централізованого оповіщення;

· завчасне створення та організаційно-технічне поєднання постійно діючих локальних систем оповіщення та інформування населення із спеціальними системами спостереження і контролю в зонах можливого ураження;

· централізоване використання мереж зв'язку, радіомовлення, телебачення та інших технічних засобів передачі інформації незалежно від форми власності та підпорядкування в разі виникнення надзвичайних ситуацій.

Спостереження і лабораторний контроль включають:

· створення і підтримання в постійній готовності загальнодержавної та територіальних мереж спостереження і лабораторного контролю;

· організацію збирання, опрацювання та передачі інформації про стан довкілля, забруднення продуктів харчування, харчової сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами та інфекційними мікроорганізмами.

Для забезпечення укриття населення в містах, селах, селищах створюється фонд захисних споруд шляхом:

· комплексного освоєння підземного простору населених пунктів для взаємопогодженого розміщення в ньому споруд і приміщень соціально-побутового, виробничого і господарського призначення з урахуванням необхідності пристосування і використання частини приміщень для укриття населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій;

· дообладнання з урахуванням вимог захисту підвальних та інших заглиблених приміщень;

· будівництва заглиблених споруд, інших нерухомих об'єктів, пристосованих для виконання завдань цивільного захисту;

· будівництва в період загрози виникнення надзвичайних ситуацій найпростіших сховищ та укриттів;

· будівництва окремих сховищ і протирадіаційних укриттів.

Фонд захисних споруд у мирний час використовується для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, який визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.

В умовах недостатнього забезпечення захисними спорудами в населених пунктах, де розташовані об'єкти підвищеної небезпеки, а також в особливий період основним способом захисту населення є його евакуація і розміщення у зонах, безпечних для проживання.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, у районах виникнення стихійного лиха, аварій і катастроф, якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров'ю людей.

У разі виникнення надзвичайної ситуації проводиться загальна або часткова евакуація населення тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація населення в особливий період проводиться в окремих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України у разі:

· небезпеки радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій (якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров'ю населення, яке проживає в зоні ураження);

· загрози катастрофічного затоплення місцевості з менш ніж чотиригодинним добіганням проривної хвилі;

· виникнення загрози життю та здоров'ю населення, яке проживає в зоні виникнення надзвичайної ситуації військового характеру.

2) Інженерний, радіаційний, хімічний, медичний і біологічний захист, їх характеристика

При проектуванні й експлуатації споруд та інших об‘єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на небезпеку населення і навколишнього середовища, обов‘язково розробляються і здійснюються заходи інженерного захисту з метою запобігання виникнення надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру.

Заходи інженерного захисту населення і території повинні передбачати:

1. Облік при розробці генеральних планів забудови населених пунктів і веденні містобудування можливих проявів в окремих регіонах і на окремих територіях небезпечних та катастрофічних явищ.

2. Раціональне розміщення об‘єктів підвищеної небезпеки з урахуванням можливих наслідків їх діяльності у випадку виникнення аварій для безпеки населення і навколишнього середовища.

3. Будівництво будинків, будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки і надійності.

4. Розробку і впровадження заходів безаварійного функціонування об‘єктів підвищеної небезпеки.

5. Створення комплексної схеми захисту населених пунктів і об‘єктів господарювання від небезпечних природних процесів.

6. Розробку і здійснення регіональних та місцевих планів запобігання й ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

7. Організацію будівництва протизсувних, протипаводкових, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення.

8. Реалізацію заходів санітарної охорони території.

Заходи запобігання чи зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим і іх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру повинні передбачати:

· планування і використання існуючих сил і засобів установ охорони здоров‘я незалежно від форм власності і господарювання;

· введення в дію національного плану соціально-психологічних заходів при виникненні і ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру;

· розгортання в умовах надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру необхідної кількості лікувальних установ;

· завчасне застосування профілактичних медичних препаратів і санітарно-епідеміологічних заходів;

· контроль за якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питною водою і джерелами водопостачання;

· контроль за станом атмосферного повітря й опадів;

· завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;

· нагромадження медичних засобів захисту, медичного і спеціального майна і техніки;

· контроль за станом навколишнього середовища, санітарно-гігієнічною й епідемічною ситуацією;

· підготовку медичного персоналу і загальне медико-санітарне навчання населення.

Для надання безкоштовної медичної допомоги потерпілим від надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру громадянам, рятувальникам і особам, які беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, діє Державна служба медицини катастроф як особливий вид державних аварійно-рятувальних служб. Державна служба медицини катастроф складається з медичних сил і засобів та лікувальних установ центрального і територіального рівнів незалежно від виду діяльності і галузевої приналежності, визначених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров‘я за узгодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесені питання захисту населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, з питань оборони, з питань внутрішніх справ, з питань транспорту, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Координацію діяльності Державної служби медицини катастроф на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру здійснюють спеціальні комісії загальнодержавного (регіонального, місцевого, об‘єктового) рівня, утворені згідно із Законом. Організаційно-методичне керівництво Державною службою медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров‘я.

Захист від біологічних засобів ураження включає своєчасне виявлення факторів біологічного ураження в залежності від їх виду і ступеня ураження, проведення комплексу адміністративно-господарських режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних і медичних заходів. Біологічний захист передбачає:

· своєчасне використання колективних та індивідуальних засобів захисту;

· ведення режимів карантину і обсервації;

· знезаражування вогнища ураження;

· необхідне знеражування людей, тварин і т.п.;

· своєчасну локалізацію зони біологічного ураження;

· проведення екстреної і специфічної профілактики;

· дотримання протиепідемічного режиму підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності й господарювання і населенням.

Радіаційний і хімічний захист включає заходи для виявлення й оцінки радіаційної, хімічної обстановки, організацію і здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розробку типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального і колективного захисту, організацію і проведення спеціальної обробки. Виконання вимог радіаційного і хімічного захисту забезпечується шляхом:

· завчасного нагромадження і підтримки в готовності засобів індивідуального захисту та приладів дозиметричного і хімічного контролю, обсяги і місця збереження яких визначаються відповідно до встановлених зон небезпеки, забезпеченням вказаними засобами насамперед особового складу формувань, які беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних й інших невідкладних робіт у вогнищах ураження, а також персоналу радіаційно і хімічно небезпечних об‘єктів господарювання і населення, яке проживає в зонах небезпечного зараження і навколо них;

· своєчасного впровадження заходів, способів і методів виявлення й оцінки масштабів та наслідків аварії на радіаційно і хімічно небезпечних об‘єктах господарювання;

· створення уніфікованих засобів захисту приладів і комплектів дозиметричного й хімічного контролю;

· надання населенню можливостей купувати в установленому порядку в особисте користування засобів індивідуального захисту і дозиметрів;

· завчасного пристосування об‘єктів побутового обслуговування і транспортних підприємств для проведення санітарної обробки людей і спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

· розробки загальних критеріїв, методів і методик спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки;

· завчасного створення і використання засобів колективного захисту населення від радіаційної і хімічної небезпеки;

· пристосування наявних засобів колективного захисту від інших видів загрози для захисту від радіаційної і хімічної небезпеки.

3) Матеріально-технічне та фінансове забезпечення захисту об'єкта

Економічний механізм запобігання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного характеру є врегульованою, послідовною та структурованою системою планування, фінансування та стимулювання економіко-організаційних заходів, спрямованих на попередження виникнення надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру та спирається на елементи економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності, інноваційної політики, екологічної експертизи та моніторингу стану довкілля й об'єктів підвищеної природно-техногенної небезпеки.

Для економічного забезпечення системи реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру необхідно посилити економічні важелі раціонального розвитку і розміщення продуктивних сил, сприяти комплексному економічному і соціальному розвитку України, розвитку міжрегіональних та міждержавних економічних зв'язків та всіляко сприяти створенню загальнодержавної системи забезпечення природно-техногенної безпеки.

4) Організація оповіщення і зв'язку на об'єкті, сигнали оповіщення

Система оповіщення ЦО організовується з урахуванням структури державного управління, характеру і рівня надзвичайних ситуацій, наявності і місця розташування сил, які можуть залучатися до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Оповіщення організовується відповідним органом ЦО та НС за схемою, яка затверджується начальником цивільної оборони відповідного рівня.

Система оповіщення ЦО складається із загальнодержавної, регіональних і спеціальних систем централізованого оповіщення; локальних та об’єктових систем оповіщення, систем циркулярного виклику.

На випадок загрози або виникнення надзвичайної ситуації загальнодержавного рівня створюється загальнодержавна система централізованого оповіщення центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

На випадок загрози або виникнення надзвичайної ситуації регіонального рівня в Автономній Республіці Крим, у кожній області, в містах Києва та Севастополі, а також у містах, віднесених до відповідних категорій і груп з ЦО, створюються регіональні системи централізованого оповіщення місцевих органів виконавчої влади і населення.

У системах централізованого оповіщення можуть використовуватися аппаратура і технічні засоби оповіщення ЦО, канали та засоби зв’язку, мережі радіомовлення і телебачення (канали звукового супроводження) центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, мережі зв’язку яких входять до ЄНСЗ.

Ці системи забезпечують оповіщення і подальше інформування:

— чергових служб міністерств та інших центральних органів виконавчої влади по службових телефонах;

— чергових служб місцевих органів виконавчої влади;

— чергових аварійно-рятувальних служб;

— сил цивільної оборони;

— населення, яке знаходиться в зоні можливого ураження.

Залежно від рівня надзвичайної ситуації централізоване оповіщення здійснюється:

оперативним черговим МНС – чергових служб центральних органів виконавчої влади, чергових служб територіальних органів ЦО та НС;

оперативним черговим територіального органу ЦО та НС – керівного складу та чергових служб місцевих органів виконавчої влади, населення, що знаходяться на території, на якій може виникнути чи виникла надзвичайна ситуація, а також сил цивільної оборони.

Оповіщення населення здійснюється дистанційно за допомогою електросирен, мережі радіомовлення всіх діапазонів частот і видів модуляції та телебачення.

5) Організація й проведення евакуації при виникненні надзвичайних ситуацій

Евакуація являє собою організований вивіз або вивід з міст і інших населених пунктів і розміщення в заміській зоні іншого населення, а також вивіз або вивід населення з зон можливого затоплення. На відміну від розосереджених евакуйовані постійно проживають у заміській зоні до особливого розпорядження. Сучасна евакуація передбачає вивіз населення з найбільш ймовірних об'єктів ядерного нападу противника в безпечні зони у всіх напрямках від міст. При плануванні організації і проведення евакозаходів указують порядок одержання розпорядження на евакуацію й оповіщення працівників, службовців про початок проведення евакозаходів.

Визначають, хто підлягає евакуації і у які райони, який для цього використовувати транспорт; порядок евакуації піших. Для проведення розосередження й евакуації використовуються усі види суспільного транспорту (залізничний, автомобільний, водний), не зайнятий військовими і невідкладними виробничими і господарськими перевезеннями, а також транспорт індивідуального користування. Для безпосереднього проведення розосередження і евакуації населення розгортаються збірні евакуаційні пункти (ЗЕП). Під відводяться клуби інші суспільні споруди і будівлі, які розміщені неподалік підприємств та шляхів відходу населення з зони зараження. При прибутті на місце розосередження чи евакуації населення направляється на прийомні евакуаційні пункти (ПЕП), які ведуть облік усіх прибуваючих та забезпечують організацію процесом розселення.

Тема 3.4. Запобігання та усунення надзвичайної ситуації на об'єкті

1) Зміст поняття "стійкість роботи об'єкта господарської діяльності"

Під стійкістю роботи ОГД розуміють його спроможність в умовах надзвичайної ситуації випускати продукцію в запланованому обсязі та номенклатурі, а при отриманні середніх руйнувань або порушенні зв'язків з кооперації та поставок відновлювати виробництво у мінімальні терміни.

Під стійкістю роботи об'єктів, які безпосередньо не виробляють матеріальні цінності розуміють їх спроможність виконувати свої функції в умовах НС.

На стійкість роботи ОГД в умовах НС впливають наступні фактори:

· надійність захисту робітників та службовців;

· спроможність інженерно-технічного комплексу об'єкта протистояти у визначеному ступеню уражаючих факторів стихійного лиха, аварій, катастроф та сучасних видів зброї;

· захищеність об'єкта від вторинних уражаючих факторів (пожеж, вибухів, зараження ОР та СДОР);

· надійність системи забезпечення об'єкта всім необхідним для виробництва (сировиною, паливом, комплектуючими вузлами і деталями, електроенергією, водою, газом та іншим);

· стійкість та безперервність управління виробництвом та ЦО;

· підготовленість об'єкта до ведення РІНР та робіт щодо порушеного виробництва.

Перелічені фактори є основними загальними для усіх ОГД шляхи підвищення стійкості роботи в умовах НС, а саме:

· забезпечення надійного захисту робітників та службовців від уражаючих факторів сучасної зброї, аварії, катастрофи і стихійного лиха;

· захист основних виробничих факторів від уражаючих факторів, в тому числі і від вторинних, які виникають в умовах НС;

· стійке забезпечення всім необхідним для випуску запланованої продукції;

· підготовка до відновлення порушеного виробництва;

· підвищення надійності та оперативності управління виробництвом та ЦО. Захист робітників та службовців досягається чотирма основними способами:

· укриття людей в захисних спорудах;

· проведення евакозаходів;

· радіаційно-хімічний захист;

· медичний і біологічний захист.

Надійно захистити виробничий персонал об'єкта можливо лише при комплексному використанні усіх основних способів захисту.

Захист виробничих фондів полягає у підвищенні протидії будинків, споруд і конструкції об'єкта до уражаючих факторів та захисті технологічного обладнання, верстатів, систем і комунікацій та інших засобів, що формують основу виробничого процесу.

2) Чинники, які впливають на стійкість роботи об'єкта господарської діяльності при виникненні надзвичайної ситуації

Створення надійних систем електро-, водо- та теплозабезпечення об'єктів:

а) підвищення стійкості електрозабезпечення:

· розподіл схеми електромереж на незалежно працюючі частини;

· закільцювання електромереж та підключення їх до декількох джерел енергозабезпечення;

· створення резерву дизельних електростанцій;

б) підвищення стійкості систем водопостачання:

· водопостачання від двох незалежних джерел, одне з яких підземне;

· захист вододжерел та резервуарів чистої води;

· створення обвідних (байпасних) ліній навколо водонапірних веж;

в) підвищення стійкості систем газо, тепло- та паливо- забезпечення:

· розподільні газопроводи робити підземними та передбачати їх кільцювання:

· газорозподільні станції та опорні пункти обвідних газопроводів передбачати в підземному варіанті;

· встановлювати в основних вузлових точках систем газозабезпечений автоматичні вимикаючі пристрої, як. спрацьовують при аваріях.

Підвищення надійності та оперативності управління виробництвом:

· створення на об'єкті стійкої системи зв'язку;

· висока підготовка керівного складу;

· своєчасне прийнятті ,ірних рішень та постановка завдань підлеглим у відповідності до обстановки, що склалася.

Підвищення стійкості роботи ОГД досягається завчасним проведенням комплексу інженерно-технічних, технологічних та організаційних заходів, які спрямовані на максимальне зниження дії уражаючих факторів і створення умов для ліквідації наслідків АС.

3) Фактори, які забезпечують стійкість функціонування підприємств у надзвичайних ситуаціях

Інженерно-технічні заходи — це комплекс робіт, що забезпечують підвищення стійкості виробничих будинків і споруд, обладнання, комунально-енергетичних, систем.

Технологічні заходи забезпечують підвищення стійкості роботи об'єкті шляхом зміни технологічного процесу, що сприяє спрощенню виробництва продукції та усуває можливість виникнення вторинних уражаючих факторів.

Організаційні заходи передбачають розробку і планування дій керівного командно-начальницького складу штабу, служб і формування СО при захист робітників і службовців, проведенні ІНР, відновленні виробництва.

На основі результатів оцінки стійкості об'єкта роблять висновки і пропозиції по кожному елементу і об'єкту в цілому: межа стійкості об'єкта, найбільш вразливі його елементи, характер і ступінь руйнувань при максимальному надмірному тиску, сильному землетрусі і урагані, можливі збитки; межа доцільного підвищення стійкості найбільш вразливих елементів об'єкта і пропозиції (заходи) для підвищення межі стійкості об'єкта.

Оцінка можливості виникнення пожеж на об'єкті. Можливість виникнення пожеж встановлюють за займистістю матеріалів від світлового імпульсу ядерного вибуху, руйнування печей, газопроводів, пошкодження електромережі, які можуть виникнути при аваріях, землетрусах, бурях та ін.

Аналіз надійності систем керування ОГД проводять в такій послідовності:

— аналізують стан пунктів керування на об'єкті. Вони повинні бути стійкими до дії всіх вражаючих факторів, через це основний ПК (пункт керування) розміщують у сховищі, запасний — у протирадіаційному укритті в заміській зоні;

— аналізують стан засобів зв'язку з місцевими керівними органами, а також з виробничими підрозділами і формуваннями ЦЗ. У висновках і пропозиціях з підвищення стійкості систем керівництва пропонують проведення в життя таких засобів, як дублювання каналів зв'язку, перехід на зв'язок по кабельних підземних лініях і т.ін.;

— аналізують склад груп керівництва об'єктом, забезпеченість їх необхідною керуючою документацією, порядок виводу оперативної (запасної) групи на запасний пункт керівництва в заміській зоні;

— вивчають системи сповіщення посадових осіб і всього виробничого персоналу та збір їх у мінімальний термін.

Поряд з аналізом стійкості керування провадять дослідження стійкості матеріально-технічного забезпечення і виробничих зв'язків за допомогою вивчення і аналізу системи матеріально-технічного забезпечення, шляхів підвозу, розміщення баз і складів, наявність закільцьованих систем підвозу матеріально-технічних засобів або можливості постачання від двох чи декількох джерел.

У мирний час повинні проводитися тільки інженерно-технічні й організаційні заходи. Вони включають такі напрямки:

· захист робітників, службовців та членів їх сімей;

· підвищення стійкості будівель і споруд;

· захист технологічного обладнання;

· підвищення надійності систем електро-, водо-, та газопостачання;

· захист сировини, напівфабрикатів і готової продукції від зараження радіоактивними, сильнодіючими отруйними речовинами та бактеріальними засобами;

· виключення або обмеження ураження вторинними факторами;

· забезпечення стійкого матеріально-технічного постачання;

· підвищення надійності керування;

· раціональне розміщення запасів матеріальних засобів;

· підготовка до відновлення зруйнованого виробництва.

Тема 3.5. Ліквідація наслідків надзвичайної ситуації на об'єкті господарської діяльності

1) Виявлення та оцінка обстановки при виникненні надзвичайної ситуації на об'єкті господарювання

Оцінка обстановки – порядок визначення ступеню ураженості об’єкта чи території, можливих об’ємів завданих збитків та вплив вторинних факторів на проведення рятувальних та інших невідкладних робіт ( РіНР) в осередку ураження від надзвичайних ситуацій (НС).

Вони залежать від конкретних умов виникнення або загрози виникнення надзвичайних ситуацій мирного чи воєнного часу.

По часу оцінка обстановки може бути — завчасна, планова, термінова

В мирний час на всій території України проведений моніторинг наявності потенційно небезпечних об’єктів чи явищ, що можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій. Оцінку обстановки можна попередньо проводити по карті місцевості району, де існує загроза або виникла надзвичайна ситуація.

На підставі цих досліджень розроблені плани дій під час загрози або виникнення НС. В яких ґрунтовно описані можливі наслідки тої чи іншої надзвичайної ситуації та шляхи її подолання — зменшення жертв, пошкоджень, руйнувань та інше.

Оцінка обстановки може бути – наземна, надводна, повітряна, підземна. Наприклад:

Повітряна оцінка обстановки проводиться при виникненні НС на великих територіях, коли наземними засобами це зробити неможливо

Оцінка обстановки визначає:

· Характер і об’єм руйнувань і пошкоджень, нанесені збитки і втрати;

· Види аварійно-рятувальних робіт та можливий їх об’єм;

· Радіаційну, хімічну, інженерну, пожежну та інші обстановки та їх вплив на виконання завдань;

· Найбільш доцільні напрямки висування в введення сил ЦО в вогнище чи на територію ураження;

· Місце розташування, стан і забезпеченість сил ЦО та їх можливості по виконанню завдань;

· Вплив вторинних факторів ураження ; погоди, пори року і доби, характер місцевості ;

За результатами аналізу оцінки обстановки приймається рішення про ведення РіНР в осередках ураження чи на територія, яка потерпіла від НС.

2) Організація та проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження

3) Спеціальна обробка, види та способи знезараження. Часткова та повна санітарна обробка

Спеціальна обробка — складова частина ліквідації наслідків радіаційного, хімічного, бактеріологічного забруднення і проводиться з метою відновлення! готовності техніки, транспорту і особового складу формувань до виконання своїх і завдань з проведення рятувальних робіт.

Спеціальна обробка включає:

санітарну обробку особового складу;

дезактивацію;

дегазацію;

дезінфекцію.

Санітарна обробка — ліквідація з оособового складу радіоактивних речовин,! знешкодження та видалення ОР і БЗ.

Дезактивація — знищення РР із забруднених поверхонь до допустимих і розмірів зараження, безпечних для людини.

Дегазація — знешкодження забруднених об'єктів шляхом руйнування ] (нейтралізації) чи знищення отруйних речовин.

Дезінфекція — знищення заразних мікробів і руйнування токсинів на ! об'єктах, які були заражені.

Дезісекція — знищення комах і кліщів.

Дератізація — знищення гризунів.

Залежно від обставин, часу, засобів спеціальна обробка поділяється на часткову і повну.

Часткова спеціальна обробка проводиться силами особового складу і формувань і населення самостійно. Повна спеціальна обробка проводиться силами 1 штатних невоєнізованих формувань.

В областях створюються для цього служби ЦО СОЛІОО — санітарної обробки І людей і обеззараження одягу на базі підприємств обласного управління побутового! обслуговування населення та комунально-технічна — на базі обласного управління! комунального господарства.

Повна санітарна обробка містить у собі обмивання тіла людини теплою водою з милом з обов'язковим змиванням білизни та одягу.

Мета обробки — повне знезаражування від РР, ОР і БЗ одягу, взуття, поверхні тіла. Повній санітарній обробці підлягає особовий склад формувань, робітники, службовці та евакуйоване населення після виходу з осередку ураження (зони зараження).

Обробку потрібно проводити не пізніше 5 годин після забруднення. Через 12 годин проводити обробку немає сенсу. Одяг підлягає заміні якщо після його обтрушування залишкове радіоактивне зараження перевищує допустиму величину.

Повна дезактивація здійснюється наступними методами:

· змивання РР дезактивуючим розчином, водою і розчинниками з одночасною обробкою забрудненої поверхні щітками дегазаційних машин і приладів;

· змивання РР струменем води під тиском;

· знищення РР газокрапельним потоком;

· знищення РР витиранням забрудненої поверхні тампонами, які змочені у дезактивуючому розчині, водою і розчинниками;

· змітання радіоактивного пилу віниками, щітками тощо;

· знищення радіоактивного пилу методом пилевідсмоктування.

4) Речовини та розчини, що застосовуються для знезараження об'єктів

Розчини, які використовуються для спеціальної обробки:

мийний порошок СФ-2У — від білого до жовтого кольору, добре розчиня- І ється у воді при t = +10-15 °С. Для дезактивації техніки використовується 0,15% водний розчин СФ-2У;

порошок СН-50 — суміш спеціальних речовин. Для дезактивації техніки І використовуються 1% водний розчин при температурі повітря від 25 до 14 °С. І Використовують пасти РАС-1, форетіла, лабеміда, мийні засоби — "Новость", "Лотос", Я "Кристал". У Чорнобилі використовували: сульфанол (СФ-2У) — 0,5-0,6%; І щавелева кислота — 0,5—1,5%; трилон Б — 0,3—0,4%; глиноділомід — 15— І 20%; ьода — 77—83%. Ефективність розчину у 8 разів вища, ніж штатних;

діхлорамін ДТ-2 (ДТХ-2) — кристалоподібний порошок жовто-білого ! кольору із запахом хлору. У воді не розчиняється, у діхлоретані розчиняється добре. При додаванні у сухий діхлорамін органічних речовин він самозагорається. Зберігається у фанерних бачках по 40 кг;

діхлоретан — безколірна (трошки жовта) летуча речовина з запахом спирту. Кипить при +84 °С, замерзає при -35 °С. У воді не розчиняється, горить | чадним полум'ям. Є сильною отрутою, його пари шкідливі при вдиханні та дії | на шкіру;

— їдкий натрій (каустична сода) — топлений моноліт або чешуйки.

Гігроскопічний, добре розчиняється у воді. Концентрований розчин його (більше

З—5%) роз'їдає шкірні покриви, пошкоджує тканини, взуття. Зберігають їдкий І натрій у герметичних металевих барабанах по 25—100 л;

— моноєтамоналамін (технічний) — в'язка рідина (колір жовтий) зі слабким 1

аміачним запахом, гігроскопічна, горюча, добре змішується з водою, температура

замерзання -30 °С, зберігається у металевих бочках по 100 і 300 л;

аміачна вода є 20—25% розчином аміаку у воді. Подразнює слизові ] оболонки очей і носа, на шкірні покриви практично не діє. Температура замерзання 1 -40 °С, зберігається у металевих бочках по 100 і 250 л;

двітретіосновна сіль гіпохлоріду кальцію (ДТСТК) — білий сипкий І порошок із запахом хлору. У воді розчиняється помірно, в органічних роз- J чинниках не розчиняється. Подразнює органи дихання, слизові оболонки очей

і шкірні покриви, знебарвлює і пошкоджує тканини, викликає корозію нефар- і бованих металевих поверхонь. Зберігається у герметичних барабанах з один- ' кованої сталі по 25—50 л;

хлорне вапно — білий порошок із запахом хлору. У воді розчиняється погано, у органічних розчинниках не розчиняється. Викликає іржу металів і пошкоджує тканини, руйнує взуття;

скло натрієве рідке — темно-бура рідина. Використовується для | стабілізації водних суспензій ДТС-ГК. Зберігається у металевих бочках по 250 л при температурі повітря від +5 до -5 °С;

монохлорамін Б — білий (трошки жовтуватий) кристалоподібний! порошок зі слабким запахом хлору. Добре розчиняється у воді, негорючий. І Зберігається у паперових мішках або фанерних барабанах не більше 30 кг.

Дегазаційні розчини:

дегазаційний розчин № 1 є 2% (за вагою) розчином діхлораміна ДТ-2 у діхлоретані і призначається для дегазації техніки, засобів індивідуального захисту і місцевості, заражених іпрітом. Використовується при температурі повітря до -35 °С при нормі витрати 0,5—0,6 л/м2. Термін придатності розчину з моменту виготовлення не більше 5—7 діб;

дегазаційний розчин № 2 аш (аміачно-луговий) являє собою розчин 2% їдкого натрію, 5% моноєтаноламіна і 20—25% аміачної води. Призначення і норма витрати та сама, що і розчину № 2 бш. Температура замерзання розчину -40 °С. Для виготовлення 100 л розчину у ємність заливають 10 л води і розчиняють у ній 2 кг розтертого їдкого натрію. Додають 85 л 20—25% аміачної води і 5 л моноєтаноламіна. Одержаний розчин перемішують 3 хв. Розчин готовий;

1% водна суспензія ДТС-ГК — призначена для дегазації техніки, засобів індивідуального захисту шкіри, місцевості заражених зоманом та іпрітом. Використовується при температурі повітря +5 °С та вище. Норма витрати 1,5 л/м2;

водна кашка ДТС-ГК — (дві частини ДТС-ГК та одна частка води). Використовується для дегазації металевих та дерев'яних поверхонь заражених VX, зоманом та іпрітом при температурі повітря не нижче +5 °С;

1% водний розчин порошку СН-50 — призначений для дегазації (дезактивації) техніки, зараженої X, заманом, іпрітом за допомогою комплекту ДК — при температурі повітря від 25 до 40 °С. У каністру місткістю 20 л висипають 1 пакет (200 г) порошку СН-50 і перемішують 1—3 хвилини.

Дезінфікуючі речовини і розчини:

формальдегід — безколірний задушливий газ, який розчиняється у воді 35—40% водний розчин формальдегіду — формалін. Формалін має різкий запах, активно діє на вегетативні і спорові форми мікробів і використовується для дезінфекції техніки, засобів індивідуального захисту, одежі, взуття, зберігається у металевих бочках і скляних бутлях по 40 л;

фенол — тверда речовина рожево-коричневого кольору, добре розчиняється у воді. Водний розчин фенолу (90%) називається карболовою кислотою. З—5% розчину її знищує вегетативні форми мікробів. Фенол з отрутою. Зберігається у металевих бочках і скляних бутлях;

крезол — темно-бура масляниста рідина з запахом фенолу, слабо розчиняється у воді. Добре розчиняється у лузі і кислоті. Використовується у вигляді 5% горючих мильно-крезолових розчинів для знищення вегетативних форм мікробів. Крезол є отрутою;

лізол — червоно-бура масляниста рідина, розчин крезолу у рідкому калійному милі. У воді розчиняється добре. Використовується у вигляді 5% водних розчинів.

5) Забезпечення життєдіяльності населення в умовах надзвичайних ситуацій

Зростання кількості і розширення масштабів надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, які викликають значні матеріальні та людські втрати, роблять вкрай актуальною проблему забезпечення безпеки в природно: техногенній та екологічній сфері.

Аналіз світового досвіду показує, що в сучасних умовах необхідно діяти у таких напрямках:

· всебічне удосконалення нормативно-правової бази;

· створення методології оцінки ризику;

· здійснення моніторингу за станом навколишнього середовища;

· здійснення заходів з попередження надзвичайних ситуацій природного характеру або максимального зниження їх наслідків;

· підготовка сил і засобів та підтримання їх у готовності до дій у НС;

· проведення навчань для населення з дій при НС природного характеру;

· міжнародна співпраця з питань захисту населення на території певної держави.

Крім регіональних проблем існують глобальні проблеми людства, які мають як однакові, так і різні прояви в різних районах Землі, що пов'язано з місцевими особливостями. Не претендуючи на повне їх визначення, назвемо основні з них: демографічна, екологічна, війни та миру, природних катастроф та техногенної безпеки, енергетики, виснаження земних надр, бідність, нестача харчів, міжетнічне протистояння, релігійна нетерпимість, організована злочинність, тероризм, виникнення нових хвороб, наркоманія, деградація духовно-моральної сфери. Вони характерні для всіх або більшості країн. Такі проблеми, в основному, не можуть бути вирішені зусиллями окремих країн — для цього потрібні зусилля всієї світової спільноти.

Проблеми взаємодії між людиною та навколишнім середовищем зумовлені її життєдіяльністю. Під впливом антропогенної діяльності відбуваються зміни природного стану. Недотримання законів природокористування негативно впливає на довкілля і спричиняє вкрай негативний вплив на умови життя як існуючого, так і наступних поколінь людей.

Список використаної літератури

1. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації/ Юрій Скобло, Тетяна Соколовська, Дмитро Мазоренко,. — К.: Кондор, 2003. — 420 с.

2. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник/ Юрій Скобло, Валентин Цапко, Дмитро Мазоренко, Леонід Тіщенко,; Ред. В. Г. Цапко. — 4-те вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2006. — 397 с.

3. Воронцова Т. Основи безпеки життєдіяльності/ Тетяна Воронцова, Ігор Репік,. — К.: Алатон, 2003. — 128 с.

4. Гайченко В. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Віталій Гайченко, Григорій Коваль, Євген Буравльов,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — 3-є вид. переробл. і допов.. — К.: МАУП, 2006. — 425 с.

5. Геврик Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Геврик,; Мін-во освіти і науки України. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. — 382 с.

6. Дуднікова І. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник/ Ірина Дуднікова,; Європейський ун-т. — 2-е вид., доп.. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003,, 2006. — 267 с.

7. Желібо Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Желібо, Нелі Заверуха, Віктор Зацарний; За ред. Євгена Желібо. — 4-е вид.. — К.: Кара-вела, 2005. — 341 с.