Зміст

1. Вплив психологічної особливості людини на забезпечення безпеки життєдіяльності

2. Інформаційна безпека

3. Екологія та природовикористання

4.Список використаної літератури

1. Вплив психологічної особливості людини на забезпечення безпеки життєдіяльності

Психологічні аспекти безпеки традиційно пов'язують із психологією праці, і це, очевидно, зумовлено тим, що їхнє вивчення тривалий час було «прив'язане» до сфер виробництва і транспорту.

Із розвитком молодших галузей психології — інженерної, військової, авіаційної — виявилося, що психологічні аспекти безпеки оператора чи пілота не менш нагальні.Проблеми безпеки важливі не тільки для тих видів діяльності, у яких використовується техніка, а й для тих, у яких відбувається контакт «людина-люди-на», особливо в умовах, небезпечних для життя (наприклад, у роботі слідчого чи лікаря). Однак у суспільній свідомості, політиці та певною мірою у психологічній науці переважало досить вузьке уявлення про безпеку суспільства і людини.

Безпекою вважали захищеність людини (суспільства) від фізичної загрози. У центрі уваги при цьому опинялися інтереси держави і ЇЇ інститутів, тоді як потреби та інтереси людини відсувалися на задній план. У більш вузькому розумінні це поняття пов'язували із захистом державних секретів.Перегляд пріоритетів в інтерпретації проблеми безпеки і перенесення їх з інтересів держави, що звичайно сприймалися відособлено від потреб людини, на інтереси самої людини викликали необхідність розробки нового аспекту цієї проблеми — безпеки психологічної.Лінгвістичний аналіз показав, що в суспільній свідомості поняття безпеки пов'язується не стільки з відсутністю загрози, скільки зі станом, почуттями і переживаннями людини. Наприклад, у словнику С.І.Ожегова (1992) безпека визначається як «положення, при якому не загрожує небезпека кому -, чому-небудь». Остання існує завжди чи майже завжди й у певних межах може набувати позитивного значення, перетворюючись на одну зі складових необхідної активності людини. Небезпеки, стреси, проблеми, конфлікти не лише неминучі, але і до певної міри корисні, оскільки відіграють і мобілізуючу роль у діяльності, спілкуванні та поведінці людей.

Отже, безпека — це швидше не відсутність небезпеки, а встановлення захисту від неї. Вона є однією з умов самовизначення, саморозвитку суб'єкта (особи, спільності людей). Суб'єктами і разом з тим об'єктами безпеки виступають люди, групи людей, суспільство, держава.Системоутворюючою основою заходів для гарантування національної безпеки є сукупність збалансованих інтересів людини, суспільства і держави в усіх сферах життєдіяльності.

Вони визначені концептуально. Інтереси людини полягають у реалізації конституційних прав і свобод, гарантуванні особистої безпеки, підвищенні якості і рівня життя, фізичному, духовному й інтелектуальному розвиткові суб'єкта; інтереси суспільства — у зміцненні демократизації, державотворенні і досягненні суспільної згоди. Інтереси держави визначаються непорушністю конституційного ладу і суверенітету, територіальною цілісністю, політичною, економічною і соціальною стабільністю, розвитком рівноправного і взаємовигідного співробітництва.Таким чином, механізм гарантування безпеки заснований на врахуванні національних інтересів, внутрішніх і зовнішніх загроз цим інтересам і на створенні системи заходів для виявлення й усунення загроз. Останні можуть проявлятися у політичній, військовій, екологічній, економічній, інформаційній, психологічній та інших сферах.

Психологічна безпека — це такий стан суспільної свідомості, в якому суспільство в цілому і кожна людина зокрема сприймають існуючу якість життя як адекватну і надійну, оскільки вона створює реальні можливості для задоволення особистих і соціальних потреб громадян нині і дає їм підстави для впевненості в майбутньому. Психологічний підхід до проблеми безпеки має як самостійне значення (коли йдеться про суб'єктивне сприйняття громадянами становища в суспільстві в цілому), так і значення важливого додаткового аспекту (коли це стосується інших видів безпеки — військової, правової чи екологічної). Усі ці види безпеки когнітивно й емоційно відображаються на зовнішності людини.

Запропоноване розуміння психологічної безпеки має системний характер і залежить від усіх об'єктивних умов життя людини в сучасному суспільстві. Воно відображає психологічний стан суспільства, який, у свою чергу, можна описати за допомогою різноманітних показників, зокрема таких, як показники психічного здоров'я населення, статистика самогубств та ін.

Психічне здоров'я пов'язане з індивідуально-мотиваційною реалізацією індивідами своїх соціальних, психологічних і фізичних можливостей. Це поняття виражає визначену орієнтацію людини в напрямку власної безпеки. Однак у соціумі відсутня позитивна мотивація здоров'я, яка через низький рівень культури не посіла гідного місця в ієрархії потреб людини і тому може розглядатися як одна із загроз розвитку суспільства.Спираючись на викладене розуміння психологічної безпеки, ми можемо говорити про зміст поняття інформаційно-психологічної безпеки.Як відомо, нове століття називають століттям інформації. Цим підкреслюється не тільки організація усього життя у наш час, але й те, що життєздатність сучасного суспільства залежить від його інформаційного забезпечення.

Ми визначили, що безпека суспільства і людини полягає у стабільності їхніх становищ, а психологічна безпека — у відображенні цих становищ у свідомості. Тому інформаційно-психологічну безпеку можна розглядати з позиції впливу інформаційної системи на суспільну й індивідуальну свідомість, що відображає відносини суспільства і громадян нині і в майбутньому (таблиця).

Під впливом інформаційної системи ми розуміємо найширше коло процесів: формування або руйнування тих чи інших моральних, ідеологічних і політичних цінностей, включаючи інформаційну політику держави, систему освіти, діяльність ЗМІ, події культурного життя, масові явища та ін. Інформаційно-психологічна безпека (ІПБ) — це відсутність небезпеки інформаційних впливів. Саме активний соціальний суб'єкт і його психіка зазнають безпосередньою впливу інформаційних факторів, які, трансформуючись через його поведінку, дії (чи бездіяльність) дисфункціонально впливають на соціальні суб'єкта різної системно-структурної і функціональної організації.Природа впливів, які порушують безпеку особистості, може бути різною, але особливість інформаційних впливів на свідомість людини полягає в тому, що через свою універсальність вони можуть становити загрозу для будь-якого виду безпеки людини, і тому мають розглядатися з різних сторін.

Перша сторона розглядає людину як особистість — індивіда, який має свідомість і зазнає різноманітних маніпулятивних впливів, інформаційних за своєю природою. Вони формують морально-психологічну атмосферу, що може призводити до соціальної й особистісної дезадаптації.

Друга сторона ставиться до людини як до суб'єкта політичного життя, носія певного світогляду, що має правосвідомість, менталітет, духовні ідеали і ціннісні настанови. Життєва поведінка громадянина залежить від його довіри до влади. Формування довіри є основним політичним завданням влади, яка прямо чи опосередковано використовує усі ЗМІ, що перебувають у її розпорядженні. Поведінка громадянина може набувати як гострих форм конфлікту, екстремізму, так і форм політичної байдужості.Третя сторона передбачає аналіз інформаційних впливів на організовані чи неорганізовані групи людей, мета яких — викликати конфліктну поведінку в гострих життєвих ситуаціях (на страйках, мітингах).

Найбільше під маніпулятивні впливи підпадають соціально незахищені прошарки населення, оскільки вони відчули на собі систему заходів тоталітарного режиму, спрямованих на ранжирування рефлексивних механізмів свідомості, що робило їх слухняними виконавцями чужої волі.Введення до наукового обігу поняття ІПБ може бути корисним як для людини, так і для соціальних суб'єктів. Це пов'язано з тим, що, по-перше, поняття «безпека» і «захист» завжди несуть у собі особистісний зміст, а по-друге, захищеність пов'язується із поняттями адаптації, стійкості, стабільності, упорядкованості. Такі поняття можуть бути покладені в основу розробки критеріїв ІПБ.Узагальненою характеристикою, що реагує на незахищеність, є зміна тривожності як психічного стану. Таким чином, стан безпеки завжди суб'єктивний.

2. Інформаційна безпека

Чимало вчених і фахівців вважають, що проблеми інформаційної безпеки постали “на повен зріст” лише у другій половині нинішнього сторіччя у зв’язку з розвитком інформатизації. Зокрема, російський вчений А.Д. Урсул зазначає, що основним завданням (проблемою) інформаційної безпеки є нейтралізація негативних наслідків процесу інформатизації.

Визначень інформаційної безпеки на сьогодні існує досить багато. Лише в нормативних документах і в науковій літературі їх налічується шістнадцять. Єдиної думки про те, що таке інформаційна безпека – нема. І в цьому зв’язку хотілося б запропонувати для обговорення кілька, на наш погляд, дуже важливих питань.Проблем інформаційної безпеки безліч, як і проблем розвитку процесу інформатизації.

У цій сфері необхідно вирішувати питання, пов’язані з визначенням природи різних видів інформаційних небезпек (загроз), механізмів їхнього впливу на об’єкти інформаційної безпеки, можливих наслідків цих впливів, шляхів і методів їх нейтралізації або зменшення.З цієї низки проблем найбільш вивченими є проблеми, пов’язані із захистом інформації. Що ж до питань захисту людини, людських спільнот, суспільства в цілому, то з погляду розробки методології, шляхів, форм і методів забезпечення інформаційної безпеки вони вивчені недостатньо. Є напрацювання щодо інформаційної боротьби, війни, психологічного впливу, але цього виявляється замало, коли справа торкнеться розгляду не конфліктних, а конкурентних взаємовідносин між людьми (спільнотами, країнами або їхніми коаліціями), особливо ж при розгляді сфери взаємодії людей з Природою.

Хотілося б винести на обговорення за цим столом ще одне, на мій погляд, важливе питання: сфера професійних інтересів Комісії з питань інформаційної безпеки. Відомо, що інформація циркулює в трьох середовищах: біологічному, технічному і соціальному. В даний час, з погляду інформаційної безпеки, розглядаються технічне і соціальне середовища. А як бути з біологічним? З огляду на останні експерименти стосовно клонування тварин і досягнення генної інженерії доцільно звернути пильну увагу Комісії і на біологічне середовище.Я зупинився лише на кількох сутнісних проблемах інформаційної безпеки і навмисне виділив ті, що вже дістали певне відображення у нормативних документах і, на мій погляд, вимагають уточнення. Це дасть можливість визначити початкові орієнтири, що ведуть до наміченої цілі.

Наприклад, Національна програма інформатизації ставить завдання розвитку інформаційної культури народу. Однак сутність останньої визначена як комп’ютерна освіченість! Чи правильно це? Чи не звужуємо ми таке широке і ємне поняття, як інформаційна культура? На мій погляд, інформаційна культура народу в суспільстві має утворити цивілізаційну культурну верству, яка визначає і перетворює усі сфери людського буття – від культури мислення і спілкування, праці і побуту до культури оцінки результатів інтелектуальної праці, здійснення вибору і прийняття рішень. Підняття рівня інформаційної культури є важливим для всіх верств суспільства та особливо ж для тих, хто приймає рішення, від кого залежать долі інших людей. З досвіду ми знаємо, як дуже часто неправильна оцінка інтелектуальної праці приводила до рішень, які згубно позначалися на долях не тільки нинішніх, а й прийдешніх поколінь.

Я хотів би зупинитися на двох особливостях проблематики інформаційної безпеки. Перша: незважаючи на те, що інформаційна безпека як окрема проблема була сформульована і названа тільки в період інтенсивної комп’ютерно-телекомунікаційної інформатизації, вона, по суті, має загальний у часі й просторі характер. Вона існує стільки, скільки існує людство, тільки її інакше називали і проявлялася вона у всіх сферах діяльності людей, суспільств і держав.Ще один аспект: оскільки саме поняття інформаційної безпеки придумано в епоху інформатизації спеціалістами-комп’ютерщиками, до яких я і сам належу, то виникає небезпека, на яку вказував професор Масуда – автор створеної на початку 70-х років Концепції інформатизації Японії. Він побоювався, що люди і машини, прагнучи до побудови демократичної держави, реалізації ідеї відкритого суспільства, можуть створити поліцейську державу.

Це питання є водночас і стратегічним, і тактичним, його не можна обходити при вивченні проблем інформаційної безпеки.Об’єктом методології інформаційної безпеки є інформаційні процеси в соціо- і соціотехнічних системах, предметом – дослідження механізмів інформаційного впливу на особистість, суспільство і державу, а також способів, методів, засобів та каналів реалізації загроз національним інтересам на інформаційному рівні. Основним завданням методології інформаційної безпеки є створення науково-методичних основ своєчасного виявлення потенційних інформаційних загроз у різних сферах діяльності та механізмів їх реалізації, а також попередження і нейтралізації.Існує два аспекти вивчення інформаційної безпеки в контексті національної безпеки. Це самостійний елемент національної безпеки будь-якої країни і водночас інтегрована складова будь-якої іншої безпеки: військової, економічної, політичної і т.д. У цьому складність розгляду проблематики інформаційної безпеки. Часто предметом аналізу стає одна галузь, наприклад сфера масової інформації.

Я вважаю, що можна дати таке визначення інформаційної безпеки: “Під інформаційною безпекою слід розуміти такий стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, при якому зводиться до мінімуму завдання збитку через неповноту, невчасність і недостовірність інформації, негативний інформаційний вплив, негативні наслідки функціонування інформаційних технологій, а також через несанкціоноване поширення інформації”. На мій погляд, таке визначення тією чи іншою мірою охоплює практично всі сфери інформаційної взаємодії суб’єктів у суспільстві, державі й у всіх соціальних утвореннях. При цьому під інформаційною взаємодією слід розуміти весь процес створення інформації, накопичення, опрацювання, збереження і поширення. Важливого значення набувають два наступні визначення – інформаційного простору та інформаційної інфраструктури. Вони несуть, як і перше визначення, методологічне навантаження з погляду побудови політики інформаційної безпеки держави.Наведене вище визначення інформаційної безпеки дає підстави розглядати як проблеми, що повинні вирішуватися, відсутність у державі науково обґрунтованої інформаційної політики, політики інформаційної безпеки, недосконалість нормативно-правової бази у сфері інформаційних відносин в цілому та в інформаційній безпеці, зокрема.

До цих завдань можна віднести також недостатню розробку інформаційної інфраструктури держави, уведення іноземними державами обмежень щодо України на поширення інформації й недосконалість державної системи забезпечення інформаційної безпеки та багато чого іншого.Проблема інформаційної безпеки сьогодні – одна з найактуальніших, зважаючи на те, що ми входимо в інформаційне співтовариство. Багато хто вважає несвоєчасним розробляти інформаційну безпеку, будувати повітряні замки саме в такий час, коли шахтарям не платять заробітну плату. Але ж проблема невиплати зарплати також має відношення до інформаційної безпеки. Відомо, що свого часу шахтарям нібито виплатили зарплату, однак грошей вони не одержали. За умов правильного функціонування інформаційної системи держави та вжиття відповідних заходів щодо своєчасного і правильного протоколювання всіх грошових трансляцій можна протягом кількох годин з’ясувати місцезнаходження цих грошей і вчасно виплатити їх гірникам.

Незважаючи на те, що в державі є безліч не менш нагальних проблем, які потрібно вирішувати вже сьогодні. Необхідно розробляти методологічні, теоретичні і практичні основи цієї безпеки. Адже майже усі взаємовідносини між суб’єктами інформаційного суспільства ґрунтуватимуться на споживанні й обміні інформацією. А в цьому випадку питання інформаційної безпеки стає превалюючим.

3. Екологія та природовикористання

Україна отримала важку екологічну спадщину, наслідки якої негативно позначаються і на економіці — до 10% втрат валового внутрішнього продукту у вигляді зменшення продуктивності і передчасної втрати основних фондів, природних і людських ресурсів. Ресурсомісткість національного продукту у 2,5—3 рази перевищує світовий рівень.

У цих умовах Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України вже понад чотири роки формує і практично реалізує нову еколого-економічну політику. Виходячи з причин, що викликали екологічну (і значною мірою економічну) кризу, пріоритетне значення приділено формуванню економічного механізму природокористування і природоохоронної діяльності.

Запроваджено і постійно супроводжується механізм плати за забруднення. За рахунок цих платежів створені позабюджетні фонди охорони навколишнього природного середовища — місцеві і загальнодержавний. У 2002 р. до них надійшло близько 25 млн. грн., в тому числі до загальнодержавного — 2,5 млн. грн.

Економічний механізм природоохоронної діяльності, що ґрунтується на визнаному у світі принципі «забруднювач платить», доповнено засобами впливу на порушників природоохоронного законодавства. Міністерством запроваджено порядок відшкодування державі збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища,— рибному господарству, атмосферному повітрю, водним ресурсам, зеленим насадженням та іншим об'єктам озеленення загального використання в межах населених пунктів.Економічний механізм природокористування та природоохоронної діяльності реалізовано через 7 законів і 3 кодекси, прийнятих Верховною Радою України, 21 постанову Кабінету Міністрів України, 17 інструктивних і нормативно-методичних документів загальнодержавного значення, інкорпорованих в практику господарської діяльності. Сьогодні можна вже говорити, що в Україні природні ресурси введені в повноцінний економічний обіг.

Однак економічний механізм потребує постійного супроводження, удосконалення і розвитку, гармонізації з макроекономічним регулюванням, бюджетною і податковою політикою, організаційно-адміністративними механізмами захисту довкілля. Програма діяльності Кабінету Міністрів України передбачає прискорення реформування економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності.Сьогодні 90% коштів, які мають цільове призначення, акумулюються на місцевому рівні. Однак витрачаються вони неефективно і не завжди за цільовим призначенням. Для цього не створено відповідної інфраструктури, законодавчої і нормативної бази. Тому планується виділити у складі місцевих бюджетів окремий розділ «Охорона навколишнього природного середовища та ядерна (радіаційна) безпека».

При посиленні ролі місцевих органів Мінекобезпеки у формуванні і використанні даного розділу будуть створені необхідні умови для концентрації та цільового використання бюджетних надходжень за використання природних ресурсів.Коротко розглянемо основні чинники виникнення екологічної кризи. Переважно екстенсивний, природомарнотратний розвиток економіки з застосуванням екологонебезпечних технологій призвів, зрештою, до надзвичайного загострення взаємовідносин між природою та суспільством. Можливості біосфери забезпечувати зростаючі людські потреби у природних благах, знешкоджувати й асимілювати величезні обсяги забруднюючих речовин і відновлювати екологічний потенціал нині перебувають на межі цілковитого вичерпання. Природні продуктивні сили, по-перше, у дедалі більших масштабах використовуються задля отримання споживчих благ, а по-друге —прискореними темпами руйнуються та "деградують. Звідси виникає суперечність між високим рівнем розвитку соціальних продуктивних сил та екологічним станом природного середовища, яке перманентно погіршується. При цьому соціально-економічна система поки що неспроможна створити адекватні форми і способи розв'язання цієї суперечності, що й зумовило накопичення негативних екологічних наслідків.

Отже, екологічна криза — це такий стан взаємовідносин суспільства з природою, який характеризується невідповідністю розвитку продуктивних сил виробничих та інституційних відносин даного способу виробництва ресурсові-екологічним можливостям біосфери. Іншими словами, екологічна криза виникає там і тоді, де і коли напрями розвитку -продуктивних, сил, методи природокористування, наявні виробничі відносини та відносини надбудови того чи іншого способу виробництва призводять до антагоністичних суперечностей з навколишнім середовищем, які адекватно і вчасно не розв'язуються. Тому і теоретично, і практично зовсім неправомірно підходити до вирішення екологічних та економічних проблем відокремлено, розриваючи «генетичний» зв'язок процесів їх появи і зняття. Більше того: науково доведено тісну взаємозумовленість досягнутого рівня раціоналізації природокористування, якості навколишнього середовища, стану природноресурсового потенціалу будь-якої країни, з одного боку, і перспектив розвитку національної економіки, з іншого.

Слід зазначити, що гносеологічно екологічну кризу правомірно розглядати в широкому та вузькому розумінні. У вузькому (власному) розумінні екологічна криза — це виснаження і деградація природних продуктивних сил, істотне погіршення якості навколишнього середовища, екологічних умов життя та економічної діяльності. В широкому розумінні екологічна криза означає кризу суспільних відносин природокористування взагалі.

Безперечно, що внутрішніми причинами розгортання сучасної екологічної кризи слід вважати саме суперечності взаємовідносин суспільства з довкіллям. Умовно їх можна об'єднати в чотири групи: перша — суперечності, зумовлені розвитком продуктивних сил; друга — суперечності, які виникли внаслідок обмеженості організаційних та виробничих відносин; третя — суперечності, викликані впливом наявних форм суспільної свідомості; четверта — суперечності, породжені невідповідністю законів розвитку суспільства законам функціонування біосфери.

До речі, глибинну основу загострення екологічної кризи становлять суперечності другої групи, серед яких чільне місце посідає антагонізм між загальноекономічним призначенням природи та загальнолюдськими потребами в її раціональному використанні, з одного боку, й обмеженими соціально-економічними функціями, які їй нав'язуються домінуючими виробничими відносинами, з іншого. Крім того, антагонізм між якісно новим характером і масштабами впливу людства на природноресурсовий потенціал та неадекватністю соціальних форм організації відносин природокористування також поглиблює екологічну кризу.

Вивчення внутрішніх причин поглиблення екологічної кризи зовсім не зменшує ролі безпосередніх чинників впливу на природу у формуванні сучасних суперечностей природокористування. Не будучи прямими джерелами виникнення цих суперечностей, вони, однак, є своєрідними каталізаторами, які сприяють визріванню протилежностей та їх рухові аж до загострення.

До основних чинників посилення екологічної кризи слід віднести: 1) кількісне та якісне нарощування суспільних продуктивних сил; 2) розвиток науково-технічного прогресу без урахування екологічних вимог та обмежень; 3) панування моделі ресурсномісткого, еколого-деструктивного економічного зростання з орієнтацією на збільшення обсягів споживання матеріальних благ; 4) зростання чисельності народонаселення (демографічний «вибух»); 5) стихійну антиекологічну урбанізацію (еколого-урбанізаційну кризу); 6) мілітаризацію національних економік, нарощування діяльності військово-промислових комплексів тощо.

Екологічні кризи за своїм проявом поділяються на дві групи. До першої належать кризи, які мають вибуховий характер. Типовими прикладами таких криз є промислові катастрофи (ядерні аварії на ЧАЕС та АЕС «Трімайл-Айленд», аварії на хімічних підприємствах у містах Уфа, Бхопал тощо). Другу групу складають повільні за характером розгортання екологічні кризи. Вони можуть розвиватися десятиріччями, доки нагромаджувані кількісні зміни у природному середовищі не трансформуються в якісні.

4.Список використаної літератури

1. Васильченко Л.В. Екологічна злочинність в Україні // Безпека життєдіяльності. — 2005. — № 5. — C. 24-26
2. Катренко А. Особливості інформаційної безпеки за міжнародними стандартами// Альманах економічної безпеки. — 1999. — № 2. — C. 15-17
3. Кусяк Г. Взаємодія людини і природи : Основи безпеки життєдіяльності // Початкова школа. — 2001. — № 6
4. Литвиненко О. Інформація і безпека // Нова політика. — 1998. — № 1. — C. 47-49
5. Ложкин Г. В. Информационно-психологическая безопасность личности в конфликте // Вісник Харківського держ. ун-ту. — 1999.-№433.-Ч.4Д-С. 14-17.
6. Півняк С. Екологічна безпека України // Безпека життєдіяльності. — 2004. — № 6. — C. 29-32