Безпека життєдіяльності людини

1. Характеристика зброї масового ураження.

2. Вплив факторів виробничого середовища на здоров’я працівників

Список використаної літератури.

1. Характеристика зброї масового ураження

Уражаючі фактори звичайної зброї

Звичайною називається зброя, дія якої базується на використанні енергії вибухових та запалювальних речовин і сумішей.

Багато видів звичайної зброї за своїми характеристиками наближаються до звичайної ядерної зброї. Найбільш руйнівні:

• вакуумна зброя;

• боєприпаси об'ємного вибуху;

• кумулятивні та бетонобійні бомби;

• кулькові та касетні бомби.

У боєприпасах об'ємного вибуху використовують різноманітні горючі суміші (метан, бутан, пропилен, метилацетилен та ін.). Під час вибуху паливо розбризкується, випаровується, переміщується з киснем повітря та вибухає, утворюючи надзвукову повітряну ударну хвилю з надмірним тиском до 30кг/см2.

У запалювальних снарядах використовують напалм, фосфор та інші легкозаймисті речовини. Основний уражаючий фактор — вогонь, пожежа. Кумулятивні та бетонобійні бомби призначені для руйнування укриттів та споруд. Касетні та кулькові бомби призначені для знищення людей, техніки на великих площах. Уражаючі елементи: уламки, кульки, голки тощо.

Серед сучасних засобів ведення війни особливе місце займає зброя масового ураження, до якої відносять ядерну, хімічну і біологічну (бактеріальну) зброю.

Ядерною зброєюназивають зброю, уражаюча дія якої базується на використанні енергії, що виділяється у виді вибуху при ядерних перетвореннях.

До ядерних боєприпасів належать оснащені ядерними зарядами бойові частини ракет, авіаційні бомби, артилерійські снаряди, ядерні фугаси. Пристрої, які використовуються для здійснення вибухового процесу і звільнення ядерної енергії, називаються ядерними зарядами.

За характером вибухових реакцій вони поділяються на три основні види. Заряди, уражаюча дія котрих базується на використанні енергії ділення ядер радіоактивних речовин, називаються ядерними. Ядерні заряди, які базуються на енергії реакцій "ділення — синтез", "ділення — синтез — ділення", називаються термоядерними. Ядерні боєприпаси з підвищеним виходом нейтронного потоку в складі проникаючої радіації називають нейтронними.

Потужність ядерних боєприпасів визначається загальною кількістю звільненої при ядерному вибусі енергії. На озброєнні армій ядерних держав ядерні боєприпаси мають потужність від декількох тонн до десятків мегатонн. В залежності від розташування центру вибуху по відношенню до поверхні землі (води), фізичних процесів, які супроводжують вибух, середовища, в якому його проведено, розрізняють наземний, надводний, повітряний, висотний, підземний, підводний ядерний вибух.

При вибуху ядерного боєприпасу утворюються такі уражаючі фактори: ударна повітряна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне зараження місцевості і електромагнітний імпульс. При вибуху ядерного боєприпасу за мільйонні долі секунди виділяється величезна кількість енергії. Температура в зоні проходження реакції підвищується до декількох мільйонів .градусів, а максимальний тиск досягає мільярдів атмосфер. Високі температура і тиск утворюють потужну ударну повітряну хвилю. Разом з ударною повітряною хвилею виникає світлове випромінювання і проникаюча радіація, яка складається із потоку нейтронів і гама-квантів. Хмара ядерного вибуху включає в себе дуже велику кількість радіоактивних речовин. По шляху руху цієї хмари радіоактивні речовини випадають на землю, внаслідок чого виникає радіоактивне зараження місцевості, об'єктів, повітря. Нерівномірний рух електричних зарядів в повітрі, виникаючи під дією іонізуючих випромінювань, викликає великої потужності електромагнітний імпульс.

Ударна хвиля ядерного вибуху — це один із основних уражаючих факторів. Ударною хвилею називається область різкого стиску повітря, яка розповсюджується радіальне від центру вибуху з надзвуковою швидкістю. Маючи великий запас енергії, ударна хвиля ядерного вибуху може уражати незахищених людей, руйнувати різні споруди, будівлі, обладнання, техніку. Із збільшенням відстані від центру вибуху швидкість розповсюдження ударної повітряної хвилі і надмірний тиск зменшуються.

Світлове випромінювання ядерного вибуху — це електромагнітне випромінювання оптичного діапазону у видимій, ультрафіолетовій j інфрачервоній областях спектру. Джерелом світлового випромінювання є вогненна куля, яка виникає при ядерному вибуху. До її складу входять розжарені продукти вибуху і повітря. Із області, що світиться (вогненної кулі) випромінюється дуже велика кількість променевої енергії. Внаслідок цього опромінюванні предмети дуже швидко нагріваються, обвуглюються або загоряються, а в живих тканинах виникають опіки різних ступенів. Основним параметром, що визначає вражаючу дію світлового випромінювання ядерного вибуху, є світловий імпульс. Світловий імпульс — це кількість світлової енергії, яка припадає на один квадратний метр освітлюваної поверхні, розташованої перпендикулярно до напряму розповсюдження випромінювання. В системі СІ світловий імпульс вимірюється в джоуля: на квадратний метр (Дж/м2), а в несистемних одиницях виміру в калоріях на квадратний сантиметр ( кал/см2).

І кал/см2 = 4,2×104 Дж/м2.

Тривалість світлового імпульсу залежить від потужності ядерного вибуху і визначається за формулою:

де tc — тривалість світлового імпульсу в секундах;

q— потужність ядерного боєприпасу в кілотоннах.

Світловий імпульс зменшується із збільшенням відстані від центру вибуху і стану атмосфери. Ослаблення світлового імпульсу при наземних вибухах відбувається тому, що в цьому випадку світлова енергія виходить не з поверхні сфери (як при повітряному вибуху), а з поверхні півсфери. Крім того, при Наземних вибухах відбувається екранування світлового випромінювання порохом і димом. Інтенсивність світлового випромінювання із збільшенням відстані зменшується внаслідок розсіювання і поглинання проміння.

Дощ, сніг, туман, порох, дим поглинають світлове випромінювання, знижують його потужність і уражаючу силу в декілька раз. Уражаюча сила світлового випромінювання залежить від того, яку долю світлової енергії поглинає 1 см2 поверхні і до якої температури вона нагрівається. В свою чергу температура нагрівання освітленої поверхні визначається теплопровідністю і питомою тепломісткістю тіла. Чим більшою є поглинаюча здатність поверхні і чим меншою теплопровідність і питома тепломісткість, тим вища температура нагрівання поверхні.

Ураження людей світловим випромінюванням — це поява опіків різних ступенів відкритих і закритих одягом ділянок тіла, а також ураження очей.

Опік першого ступеня отримують люди при потужності світлового імпульсу від 100 до 200 кДж/м2. При цьому виникає почервоніння шкіри.

Припухлість місць опіку. Люди не втрачають працездатності. Спеціального лікування не потребують. Опіки загоюються швидко.

Опік другого ступеня люди отримують при потужності світлового імпульсу від 200 до 400 кДж/м2. При цьому на шкірі утворюються пухирі, наповнені рідиною. Люди втрачають працездатність і потребують лікування.

Опік третього ступеня люди отримують при потужності світлового імпульсу від 400 до 600 кДж/м2. При цьому відбувається повне порушення шкірного покрову по всій його товщині, виникають виразки. Люди, котрі отримали такі опіки, потребують тривалого лікування. Якщо не робити пересадку шкіри, то на місцях опіків утворюються шрами.

Опік четвертого ступеня люди отримують при потужності світлового імпульсу більше 600 кДж/м2. При цьому умертвляється підшкірна клітковина, проходить обвуглення. Люди, які отримали опік четвертого ступеня, потребують тривалого лікування, можлива смерть.

Небезпечність опіків для життя залежить також від розміру ураженої площі тіла. Наприклад, опік першого ступеня по всьому тілі може бути більш небезпечний, ніж опік третього ступеня на малій ділянці.

Ураження очей світловим випромінюванням можливе трьох видів:

— тимчасове осліплення, яке може тривати до 30 хвилин;

— опіки очного дна, які виникають на великих відстанях, якщо дивитись на вогненну кулю ядерного вибуху;

— опіки рогівки очей і повік, які виникають на тих же відстанях, що і опіки шкіри.

Внаслідок дії світлового опромінення ядерного вибуху на матеріали відбувається їх плавлення, жолоблення, обвуглення або загоряння. Внаслідок дії світлового випромінювання і вторинних факторів ядерного вибуху можуть виникнути пожежі на виробничих підприємствах і в населених пунктах. Особливо швидко загоряються папір, суха трава, солома, сухе листя, дерев'яні будівлі, пиломатеріали, горючі гази, паливні матеріали.

Проникаюча радіація ядерного вибуху

При вибусі ядерного боєприпасу протягом 10 — 15с діє дуже потужне радіоактивне випромінювання, яке в своєму складі має альфа-, бета-, гама-і нейтронне випромінювання, їх загальна подібність — можливість іонізувати атоми і молекули речовини, в якій вони розповсюджуються.

Альфа-випромінювання — це потік а-частинок з початковою швидкістю 20 000 км/с. При а-розпаді з ядра вилітає порівняно важка α-частинка, яка являє собою ядро атому гелію. Енергія ot-частинки, яка вилетіла, досить висока — 5-10 МеВ — майже в мільйон раз більша від енергії електрону в атомі. В зв'язку з цим α-частинки, проходячи через речовину, призводять в ній до значних змін внаслідок іонізації і збудження атомів.

Радіоактивне зараження (забруднення) місцевості і приземного шару атмосфери при ядерному вибуху.

Радіоактивне зараження (забруднення) місцевості, приземного шару атмосфери, повітряного простору, води та інших об'єктів виникає внаслідок випадання радіоактивних речовин з хмари ядерного вибуху. Відомо, що в районі ядерного вибуху виникають великої потужності потоки повітря, спрямовані вгору і до його центру.

Частинки ґрунту захоплюються цими потоками разом з конденсованими на них радіоактивними речовинами і потрапляють в хмару ядерного вибуху. (При ядерному вибуху велика частина радіоактивних речовин випаровується, а потім конденсується на розплавлених частинках ґрунту).

Хмара ядерного вибуху з великою швидкістю піднімається на висоту, яка залежить від потужності вибуху. Об'єм (розмір) хмари ядерного вибуху внаслідок різниці температур зовнішнього і внутрішнього повітря збільшується. При підніманні на висоту температурі стають рівними і піднімання радіоактивної хмари припиняється. Наприклад, при вибуху потужністю 1 мли. тонн (1 мегатонна) швидкість піднімання радіоактивної хмари в перші 20с дорівнює 125 м/с, а в перші'6 хвилин до 16 м/с.

Хімічна зброя — це зброя масового ураження, дія якої ґрунтується на токсичних властивостях деяких хімічних речовин. До неї належать бойові отруйні речовини, засоби їх застосування і доставки до цілі.

Отруйні речовини (ОР) — хімічні сполуки, здатні уражати людей і тварин на великих площах, проникати в споруди, заражати місцевість і водойми. Існує така класифікація отруйних речовин за характером токсичної дії:

1) нервово-паралітичної дії — зарин, зоман, Ві-Екс;

2) шкірно-наривні — іприт;

3) загальноотруйної дії — синильна кислота, хлорціан;

4) задушливі — фосген;

5) психохімічні — Бі-Зет;

6) подразнювальні — хлорацетонфенон, адамсит, Сі-Ар, Сі-Ес.

Залежно від тривалості збереження уражальної здатності отруйні речовини розподіляються на стійкі і нестійкі. Стійкі отруйні речовини зберігають ура-жальну дію до кількох діб і навіть тижнів. Це — Ві-Екс, зоман, іприт. Нестійкі отруйні речовини швидко випаровуються. При бойовому застосуванні на відкритій місцевості вони зберігають уражальну дію протягом кількох десятків хвилин. Це — синильна кислота, хлорціан, фосген.

Залежно від швидкості дії на організм і появи ознак ураження отруйні речовини ділять на швидкодіючі і повільнодіючі.

Швидкодіючі отруйні речовини не мають періоду прихованої дії. Вони уражають уже через кілька хвилин (зарин, зоман, синильна кислота, хлорціан, Сі-Ес, Сі-Ар). Повільнодіючі отруйні речовини мають період прихованої дії і призводять до ураження через деякий час (Ві-Екс, іприт, фосген, Бі-Зет).

Застосовуються отруйні речовини у краплиннорідкому стані, у вигляді газу (пари) та аерозолю (туману, диму).

Засоби доставки отруйних речовин — це ракети, авіабомби, артилерійські снаряди і міни, хімічні фугаси, а також виливні авіаційні прилади (ВАЛ).

Звичайні хімічні боєприпаси споряджаються однією готовою отруйною речовиною, добутою в стаціонарних заводських установках. На відміну від них бінарні боєприпаси споряджаються двома ізольованими (звідси і термін) нетоксичними або малотоксичними вихідними компонентами. Під час польоту хімічного бінарного боєприпасу до цілі вихідні компоненти змішуються і вступають між собою в хімічну реакцію з утворенням високотоксичних отруйних речовин, наприклад, зарину. Компоненти для отримання відповідної отруйної речовини можуть бути системою «рідина — рідина» або «рідина — тверде тіло». Всі ці системи включають також хімічні добавки. Використовуються каталізатори, що прискорюють швидкість хімічної реакції, та стабілізатори, які забезпечують стійкість вихідних компонентів та одержаних отруйних речовин. Засоби доставки такі самі, як і для звичайних отруйних речовин.

Бактеріологічною (біологічною) зброєюназивають спеціальні боєприпаси і бойові прилади із засобами доставки, споряджені біологічними засобами. Вона призначена для масового знищення живої сили, сільськогосподарських тварин і посівів, а також псування деяких видів військових матеріалів і спорядження. Основу біологічної зброї становлять біологічні засоби — хвороботворні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, грибки) і вироблювані деякими бактеріями отрути (токсини).

Як біологічні боєприпаси можуть використовуватись авіаційні бомби, касети, контейнери, розпилювальні прилади, боєприпаси реактивної артилерії, бойові частини ракет, портативні прилади (генератори аерозолів, розпилювальні пенали і т.п.) для диверсійного використання біологічних засобів.

Розрізняють такі види біологічних засобів:

з класу бактерій — збудники чуми, сибірської виразки, сапу, туляремії, холери, меліоідозу та ін.;

з класу вірусів — збудники жовтої пропасниці, натуральної віспи, різних видів енцефалітів, пропасниці Ден-ге та ін.;

з класу рикетсій — збудники висипного тифу, плями стої пропасниці Скелястих гір, пропасниці цицига-муші та ін.;

з класу грибків — збудники бластомікозу, кокци-діоідомікозу, гістоплазмозу та ін.

Для ураження сільськогосподарських тварин можуть використовуватися збудники таких захворювань, як чума великої рогатої худоби і свиней, а також збудники деяких захворювань, небезпечних для людини, наприклад, сибірська виразка, сап, меліоідоз.

Для ураження сільськогосподарських рослин можливе використання збудників іржі злаків, картопляної гнилі, грибкового захворювання рису та інших рослин, а також комах-шкідників (колорадський жук, саранча, гессенська муха).

До звичайних засобів ураження відносять різного виду осколкові боєприпаси та запалювальну зброю.

2. Вплив факторів виробничого середовища на здоров’я працівників

Умови праці — це сукупність взаємозв'язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров'я і працездатність людини.

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб'єктивного, так і об'єктивного характеру (статі, віку, стану здоров'я, рівня кваліфікації, умов, за яких відбувається праця тощо).

Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні фактори виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва:

• фізичне зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочій зоні, зусилля, пов'язані з утримуванням вантажів, натисненням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного часу). Розрізняють такі види фізичного зусилля: незначне, середнє, сильне і дуже сильне;

• нервове напруження (складність розрахунків, особливі вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям, небезпека для життя і здоров'я людей під час виконання робіт, особлива точність виконання). Є такі види напруження: незначне, середнє, підвищене;

• робоче положення (положення тіла людини і його органів відносно засобів виробництва). Розрізняють робоче положення обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне;

• монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів). Монотонність може бути незначна, середня, підвищена;

• температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (градуси за Цельсієм, відсоток вологості, калорії на 1см2 за хвилину). Стадії впливу зазначених факторів поділяються на: незначні, підвищені або знижені, середні, високі, дуже високі;

• забруднення повітря (вміст домішок в 1м3 або літрі повітря і їх вплив на організм людини). Ступінь забруднення повітря може бути незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний;

• виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в децибелах). Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;

Шум – це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що заважають сприйняттю корисних сигналів і негативно впливають на людину. Фізична сутність звуку – це механічні коливання пружного середовища (повітря, рідини). Під час звукових коливань утворюються області зниженого і підвищеного тиску, що діють на слуховий аналізатор (мембрану вуха).

Основними фізичними характеристиками звуку є: частота f (Гц), звуковий тиск Р (Па), інтенсивність або сила звуку І (Вт/м2), звукова потужність (Вт) тощо. Швидкість поширення звукових хвиль в атмосфері при 20о С складає 344 м/с. Як було сказано раніше у розділі 2, органи слуху людини сприймають звукові коливання в інтервалі частот від 16 до 20 000 Гц. Але деякі із звуків не сприймаються органами слуху людини: коливання з частотою нижче 16 Гц – інфразвуки, з частотою вище 20 000 Гц – ультразвуки.

Мінімальна інтенсивність звуку, яку людина відчуває, називається порогом чутливості. У різних людей він різний, і тому умовно за поріг чутливості приймають звуковий тиск, який дорівнює 2 ґ 10-5 Н/м2 (ньютон на метр квадратний) при стандартній частоті 1 000 Гц. При цій частоті поріг чутливості Іо = 10 – 12 Вт/м2, а відповідний йому тиск Ро = 2 ґ 10-5 Па. Максимальна інтенсивність звуку, при якій вухо починає відчувати болючі відчуття, називається порогом болісного відчуття, рівним 102 Вт/м2, а відповідний йому звуковий тиск Р = 2 ґ 102 Па.

Зміни інтенсивності звуку і звукового тиску, що чує людина, величезні і складають відповідно 1014 і 107 разів, тому оперувати такими великими числами незручно. Таким чином, для оцінки шуму прийнято вимірювати його інтенсивність і звуковий тиск не абсолютними фізичними величинами, а логарифмами відношень цих розмірів до умовного нульового рівня, що відповідає порогові чутливості стандартного тону, частотою 1 000 Гц. Ці логарифми відношень називають рівнями інтенсивності і звукового тиску, виражені в белах (Б). Одиниця виміру “бел” названа іменем винахідника телефону А. Белла (1847–1922). Оскільки орган слуху людини спроможний розрізняти зміни рівня інтенсивності звуку на 0,1 Б, то для практичного використання більш зручнішою є одиниця в 10 разів менше – децибел (дБ).

Якщо значення гучності звуку (інтенсивності) перевищує 60 – 80 дБ, то такий шум уже може шкідливо впливати на здоров’я людини: підвищувати кров’яний тиск, викликати порушення ритму серця, створювати значне навантаження на нервову систему, впливати на психічний стан особи. Дуже сильний шум (понад 140 – 180 дБ) може викликати розірвання барабанної перетинки.

У даний час вчені багатьох країн світу ведуть різноманітні дослідження з метою з’ясування впливу шуму на здоров’я людини. Дослідження показали, що шум завдає суттєвої шкоди здоров’ю людини, але й абсолютна тиша лякає і пригнічує її. Так, співробітники одного конструкторського бюро, що мали прекрасну звукоізоляцію, уже через тиждень стали скаржитися на неможливість роботи в умовах пригнічуючої тиші: вони були знервовані, втрачали працездатність. І, навпаки, було встановлено, що звуки значної сили стимулюють процес мислення, особливо процес рахунку.

Кожна людина сприймає шум по-різному. Багато чого залежить від віку, темпераменту, стану здоров’я, оточуючих умов. Деякі люди втрачають слух навіть після короткого впливу шуму порівняно збільшеної інтенсивності.

Постійна дія сильного шуму може не лише негативно вплинути на слух, але й викликати інші шкідливі наслідки – дзвін у вухах, запаморочення, головний біль, підвищення втоми, зниження працездатності.

Шум має акумулятивныий ефект, тобто акустичні подразнення, накопичуючись в організмі людини, все сильніше пригнічують нервову систему. Тому перед втратою слуху від впливу шумів виникає функціональний розлад центральної нервової системи. Особливо шкідливий вплив шуму позначається на нервово-психічній діяльності людини. Процес нервово-психічних захворювань вищий серед осіб, що працюють у гомінких умовах, ніж у людей, що працюють у нормальних звукових умовах.

Шуми викликають функціональні розлади серцево-судинної системи; шкідливо впливають на зоровий і вестибулярний аналізатори; знижують рефлекторну діяльність, що часто стає причиною нещасних випадків і травм.

Як довели дослідження вчених, звук, якого не чути, також може зробити шкідливий вплив на здоров’я людини. Так, інфразвуки особливий вплив роблять на психічну сферу людини: уражають усі види інтелектуальної діяльності; погіршують настрій; іноді з’являється відчуття розгубленості, тривоги, переляку, страху, а при високій інтенсивності – почуття слабкості, як після сильного нервового потрясіння.

Навіть слабкі звуки, інфразвуки можуть робити на людину істотний вплив, особливо якщо вони носять тривалий характер. На думку вчених, саме інфразвуками, що нечутно проникають крізь самі товсті стіни, викликається багато нервових захворювань жителів великих міст.

Ультразвуки, що займають помітне місце в гамі виробничих шумів, також небезпечні. Механізми їх дії на живі організми вкрай різноманітні. Особливо сильно до їх негативного впливу схильні клітини нервової системи.

Шум підступний, його шкідливий вплив на організм відбувається незримо, непомітно. Організм людини проти шуму практично беззахисний.

Лікарі говорять про шумову хворобу як про наслідок впливу шуму із переважними поразками слуху і нервової системи.

До засобів індивідуального захисту від шуму належать:

– протишумні навушники, які закривають вушну раковину;

– протишумні вкладиші, що перекривають зовнішній слуховий прохід;

– протишумні шоломи – закривають усю голову. Їх застосовують у сполученні з навушниками;

– протишумні костюми.

– застосування малошумного обладнання, заміна металевих частин на пластмасу, установка глушителів і т. д;– установка обладнання на демпфіруючих прокладках;– розміщення джерел шуму в шкірі, приміщеннях і т. д. зі звукоізоляцією або звукопоглинанням;– установка “антизвуку”, тобто джерела, рівного за величиною і проти-лежного за фазою звуку – архітектурно-планувальні методи (розміщення будівель, обладнання, захисні зелені смуги, екрани і т. д.);– звукоізолюючі кабіни, акустичні екрани місць роботи;– оснащення шумних машин і технологій засобами дистанційного телеавтоматичного управління

• вібрація, обертання, поштовхи (амплітуда на хвилину, градуси і кількість обертів або поштовхів за хвилину). Є такі рівні значень указаних факторів: підвищені, сильні, дуже сильні;

Вібрація – це коливання твердих тіл, яке виникає при зсуві центру ваги тіла, що рухається, обертається або при періодичній зміні форми тіла порівняно зі статичним станом цього тіла. Вібрація характеризується частотою (Гц), амплітудою зсуву, тобто розміром найбільшого відхилення точки, що коливається від положення рівноваги (м), коливальною швидкістю (м/с) та коливальним прискоренням (а/с2). Ступінь і характер впливу на людину залежить від амплітуди і частоти коливань. Так, власні частоти внутрішніх органів знаходяться в області 6 – 9 Гц. Отже, вібрація машин, площадок, ручних інструментів і т. д. особливо небезпечна при частотах 8 – 12; 17 – 25 Гц і т. д., тому що вони можуть бути резонансними для органів. При роботі з ручними машинами (їхня вібрація знаходиться в області 100 Гц) виникають судинні розлади. Загальна вібрація, що має широкий спектр частоти, справляє несприятливий вплив на центральну нервову систему, вестибулярний апарат, шлунково-кишковий тракт, викликає запаморочення, оніміння кінцівок, захворювання суглобів. Тривалий вплив вібрації викликає фахове захворювання – вібраційну хворобу.

Методи боротьби з вібрацією зводяться в основному до демпфірування установок, машин, механізмів, використання різноманітного роду амортизаторів, вібропоглинання.

• освітленість у робочій зоні (в люксах). Освітленість може бути нормальна, недостатня або осліплююча.

Список використаної літератури

1. Безпека життєдіяльності : Навчальний посібник/ Юрій Скобло, Валентин Цапко, Дмитро Мазоренко, ЛеонідТіщенко,; За ред. В. Г. Цапка. -3-тє вид., стер.. -К.: Знання, 2004. -397 с.

2. Дуднікова І. Безпека життєдіяльності : Навч. посібник/ Ірина Дуднікова,; Європейський ун-т. -2-е вид., доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003,2006. -267 с.

3. Желібо Є. Безпека життєдіяльності : Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Желібо, Нелі Заверуха, Віктор Зацарний; За ред. Євгена Желібо. -4-е вид.. -К.: Каравела, 2005. -341 с.

4. Козинець В. Безпека життєдіяльності у сфері турізму : Навчаль-ний посібник/ Віталій Козинець,; Київський ун-т туризму, економіки і права . -К.: Кондор, 2006. -575 с.

5. Лапін В. Безпека життєдіяльності людини : Навч. посібник/ Віктор Лапін,; М-во освіти України; Нац. банк України; Львів. банківський коледж. -3-тє вид., стереотип.. -Львів: ЛБК НБУ; К.: Знання, 2000. -184 с.

6. Пістун І. Безпека життєдіяльності : Навчальний посібник/ Ігор Пістун,; Худ.: К. І. Мозгова, В. Б. Гайдабрус. -2-ге вид.,стер.. -Суми: Університетська книга, 2003. -300 с.

7. Яремко З. Безпека життєдіяльності : Навч. посібник/ Зіновій Яремко,; М-во освіти і науки України, ЛНУ ім. І. Франка. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -317 с.

8. Ярошевська В. Безпека життєдіяльності : Підручник/ Віра Яро-шевська,; М-во науки та освіти України, Укр. держ. ун-т водного госп-ва та природоко-ристування . -Київ: ВД "Професіонал", 2004. -559 с.