Біологічні фактори небезпек
- Екологія -Вступ.
1. Загальна характеристика біологічних об’єктів.
2. Отруйні рослини.
3. Отруйні тварини.
4. Патогенні організми.
5. Біологічна зброя.
Висновки.
Список використаних джерел.
Вступ
У процесі життєдіяльності людина постійно стикається з великою кількістю шкідливих речовин, які можуть викликати різні види захворювання, розлади здоров’я, а також травматизм як у процесі контакту, так і через певний проміжок часу. На сьогодні відомо близько 7 млн. хімічних речовин та сполук, із яких 60 тис. використовуються у діяльності людини. На міжнародному ринку кожного року з’являється від 500 до 1 000 нових хімічних сполук та сумішей.
Залежно від практичного використання хімічні речовини можна поділити на:
— промислові отрути, які використовуються у виробництві (органічні розчинники, барвники) і є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);
— отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур’янами, гризунами, комахами (гербіциди, пестициди, інсектициди);
— лікарські препарати;
— побутові хімічні речовини, які використовуються у якості харчових добавок, засобів санітарії, особистої гігієни, косметичних засобів;
— біологічні отрути: рослинні та тваринні, які містяться у рослинах і грибах, тваринах і комахах;
— отруйні речовини: зарин, іприт, фосген та ін.
Шкідливими називають речовини, які при контакті з організмом людини можуть викликати травми, захворювання або відхилення у стані здоров’я
1. Загальна характеристика біологічних об’єктів
Одним із видів небезпек виступають біологічні речовини – це збудники інфекційних захворювань. До них належать різні види мікроорганізмів – бактерії, віруси, грибки тощо. Характерними властивостями цих речовин є:
– висока ефективність зараження людей;
– здатність викликати захворювання у результаті контакту здорової людини із хворою або з певними зараженими предметами;
– наявність певного інкубаційного періоду, тобто з моменту зараження до прояву певного захворювання (від декількох годин до десятків днів);
– певні труднощі з визначенням окремих видів збудників;
– здатність проникати в негерметизовані приміщення, інженерні споруди і заражати в них людей тощо.
В організм людини збудники інфекцій можуть потрапляти багатьма шляхами:
– через верхні дихальні шляхи (повітрям);
– через шлунково-кишковий тракт (повітряно-капельним);
– через проникнення у кров (в основному передаються кровоносними паразитами);
– через шкіру;
– через слизові оболонки.
Основними інфекційними захворюваннями в наш час вважають: чуму, сибірську язву, сап, холеру, лихоманку, віспу, ботулізм, грип тощо. Проникаючи у внутрішні органи людини, збудники інфекційних захворювань можуть викликати різні розлади як клінічного, так і анатомічного характеру. Деякі із збудників захворювань можуть спричиняти інфекційні хвороби через харчі (воду, молоко, продукти), вживаючи які, людина хворіє. Поширенню багатьох інфекцій сприяють і комахи, а також недотримання правил особистої гігієни.
Дуже велика кількість інфекційних захворювань передається через дихальні шляхи. Збудники цих захворювань паразитують на слизових оболонках носа, горла, гортані, тобто на слизових так званих верхніх дихальних шляхах. Під час спілкування хворого із здоровою людиною збудник захворювання передається під час розмови – з носа і рота найдрібніші частки слизу розбризкуються і внаслідок цього відбувається ураження здорової людини. Патогенні мікроорганізми легко проникають у верхні дихальні шляхи здорової людини. Внаслідок цього відбувається поширення епідемій, особливо в місцях скупчення людей. Боротьба з цими захворюваннями ведеться шляхом ізоляції хворих людей, за допомогою правил особистої гігієни та безпеки, а також при використанні різних видів гігієни.
Під час кров’яних інфекцій, що передаються в момент укусу комахами, необхідно використовувати такі засоби, як ізоляція інфікованих людей, їх лікування, захист неінфікованих людей від укусів комах, знищення збудників інфекційних захворювань тощо.
Якщо хворий уражений інфекцією зовнішніх покривів, то його необхідно повністю ізолювати, створити замкнене коло передачі інфекцій, зробити родичам та близьким потерпілого в момент ураження певні види щеплення.
Патогенність – здатність живих істот (як правило, мікроорганізмів) викликати захворювання інших організмів.
2. Отруйні рослини
Близько 700 видів рослин можуть викликати важкі чи смертельні отруєння людей. Токсичною речовиною отруйних рослин є різні сполуки, що належать переважно до алкалоїдів, глюкозидів, кислот, смол, вуглеводнів тощо (див. табл. 1).
За ступенем токсичності рослини поділяють на:
— отруйні (біла акація, бузина, конвалія, плющ тощо) ;
— сильноотруйні (наперстянка, олеандр тощо);
— смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний).
3. Отруйні тварини
Серед тваринних організмів отруйні форми зустрічаються частіше, ніж у рослинних організмах. Отрути, що виробляються тими чи іншими організмами, є хімічними чинниками, які беруть участь у міжвидових взаємодіях. Приклади використання хімічних речовин для нападу або захисту зустрічаються на всіх етапах еволюційного розвитку. Наведемо приклади деяких небезпечних тварин (див. табл. 2.)
4. Патогенні організми
Особливу небезпеку для здоров’я становлять патогенні організми – збудники хвороб людей, тварин, рослин, а також токсини – продукти життєдіяльності деяких мікробів. Залежно від розмірів, будови та властивостей ці організми поділяються на бактерії,
5. Біологічна зброя
Біологічна (або бактеріологічна) зброя – це спеціальний вид зброї, зарядженої біологічними засобами, призначений для масового ураження живих організмів (людей, тварин, рослин), а також для пошкодження військових об’єктів. Основу такого виду зброї становлять патогенні організми (бактерії, віруси, грибки, рикетсії) та токсини, що виробляють бактерії.
Особливих методів захисту від негативної дії отруйних рослин і тварин не існує. Лише необхідно досконало знати симптоми їх дії, вміти відрізняти їх серед інших і якомога менше з ними “зустрічатися”. Що стосується біологічної зброї, патогенних організмів та викликаних ними захворювань, то справи інші.
Одним із найбільш ефективних методів боротьби з інфекційними захворюваннями виступає специфічна профілактика. Вона заснована на створенні штучного імунітету шляхом випереджувальних щеплень. У наш час широкого вжитку набули щеплення проти чуми, туляремії, бруцельозу, туберкульозу, сибірської виразки, стовбняка, дифтерії, черевного тифу, висипного тифу, натуральної віспи, коклюшу тощо. Проти деяких захворювань випереджувальні щеплення провадяться за певним розробленим планом (проти віспи, дифтерії, туберкульозу). Проти інших інфекцій щеплення проводять лише в тих випадках, коли виникає небезпека їх виникнення та поширення.
Для успішної боротьби з інфекційними захворюваннями, навіть в умовах мирного часу, у багатьох випадках необхідно здійснювати масові щеплення в дуже короткі терміни.
У наш час існує дуже велика кількість захворювань, збудники яких можуть бути використані ворогом в якості бактеріальних засобів. Зробити щеплення проти всіх цих захворювань неможливо, тому що жодна людина не витримає такої їх кількості. У цих випадках, особливо для встановлення виду використаного збудника, застосовують антибіотики та інші спеціальні препарати. Вони забезпечують загибель вірусу у незахищеному щепленням організмі, а також допомагають організму, якому зроблено щеплення, легше подолати збудники захворювання. Також для лікування використовуються бактеріофаги та лікувальні сироватки.
Бактеріофаги викликають в організмі людини розчинення хвороботворних мікробів та попереджують розвиток хвороби або забезпечують лікувальний ефект. Сироваткам властиве швидке створення в організмі штучної несприйнятливості до того чи іншого інфекційного захворювання.
Для захисту від проникнення в організм людини використовують такі засоби, як і для захисту від радіоактивних та хімічних отруйних речовин. Ці засоби захисту поділяють на:
– індивідуальні (протигази, захисні маски і засоби захисту шкіри);
– колективні (спеціально обладнані інженерні споруди).
У комплексі заходів протибіологічного захисту обов’язковою складовою частиною є дезинфекція, дезинсекція і дератизація.
Дезинфекція – це знищення або вилучення хвороботворних мікробів у зовнішньому середовищі. Поряд із дегазацією та дезактивацією, дезинфекція входить у поняття спеціальної обробки різних об’єктів з метою ліквідації наслідків застосування бактеріологічної зброї.
Дезинсекція проводиться для знищення шкідливих для людини комах та кліщів – збудників інфекційних захворювань.
Дератизація проводиться для боротьби з гризунами, що можуть бути джерелом або переносником інфекцій.
Висновки
Біологічні речовини – це збудники інфекційних захворювань. До них належать різні види мікроорганізмів – бактерії, віруси, грибки тощо. Характерними властивостями цих речовин є:
– висока ефективність зараження людей;
– здатність викликати захворювання у результаті контакту здорової людини із хворою або з певними зараженими предметами;
– наявність певного інкубаційного періоду, тобто з моменту зараження до прояву певного захворювання (від декількох годин до десятків днів);
– певні труднощі з визначенням окремих видів збудників;
– здатність проникати в негерметизовані приміщення, інженерні споруди і заражати в них людей тощо.
В організм людини збудники інфекцій можуть потрапляти багатьма шляхами:
– через верхні дихальні шляхи (повітрям);
– через шлунково-кишковий тракт (повітряно-капельним);
– через проникнення у кров (в основному передаються кровоносними паразитами);
– через шкіру;
- через слизові оболонки.
Список використаних джерел
- Безпека життєдіяльності : Навчальний посібник. -К.: Знання, 2006. -397 с.
2. Кучерявий В. П.Екологія: Підручник для студ. вуз. — Львів: Світ, 2000. — 499 с.
3. Бойчук Ю. Д. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навчальний посібник. -Суми: Університетська книга, 2002. -283 с.
4. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навчальний посібник для студ. вуз. -К.: Знання, 2004. -309 с.
5. Желібо Є. П. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. -К.: Каравела, 2006. -287 с.
6. Івашура А. А. Екологія: теорія та практика: Навчальний посібник. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. -207 с.
7. Чайка В. Є.Екологія: Навчальний посібник -Вінниця: Книга-Вега, 2002. -407 с.
8. Яремко З. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -317 с.