Бюджетний дефіцит та джерела його фінансування

- Фінанси -

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Сутність бюджетного дефіциту та джерел його фінансування.

2. Зниження бюджетного дефіциту в умовах ринку.

3. Основні методи покриття дефіциту бюджету в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Дефіцит бюджету означає перевищення видатків над доходами, характеризує його незбалансованість і виникає на основі дії різних чинників — як об'єктивних, так і суб'єктивних. Загальновідомий чинник дефіциту бюджету — не що інше, як неможливість держави забезпечити наповнення бюджету необхідними доходами. Причиною цього можуть бути спад виробництва, високий рівень собівартості виробництва товарів, потреби у новітньому обладнанні та реконструкції виробництва за рахунок впровадження нових технологій, незбалансування економіки, а в цілому зниження ефективності господарювання.

Другим чинником бюджетного дефіциту є непомірне зростання видатків без урахування фінансових можливостей. Причому витрати провадяться незважаючи на їх доцільність й ефективність. Наприклад, зростання витрат на утримання невиробничої сфери без урахування фінансових можливостей призводить до перевитрат видаткової частини бюджету.

Третім чинником дефіциту бюджету, і найвагомішим, є інфляційні процеси, розбалансування грошового обігу та системи розрахунків, невиважена податкова, інвестиційна та кредитна політика.

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.

Звищевикладеного, на мою думку, витікає актуальність теми бюджетного дефіциту і його граничних розмірів.

Мета роботидослідити економічну суть бюджетного дефіциту і джерела його покриття.

Задачаминаписання роботи є:

всебічне дослідження поняття бюджетного дефіциту;
розглянутисвітовий досвід вияву дефіциту бюджету;
назватипричини бюджетного дефіциту в Україні;
охарактеризувати основні джерела покриття бюджетного дефіциту в Україні.

Предметом дослідженняє бюджетний дефіцит.

Об'єктом дослідженняє бюджетна система України.

Дане питання всебічно розглядалося і вивчалося різними економістами, в різний час і в різних країнах. З них потрібно відмітити таких, як Василік О.Д., Родіонова В.Н., Федосов В.М., Гордеєва Л.П., Редіна Н.И., Розпутенко И.В. і іншими.

Принаписанні роботи використовувалися закони і нормативні документи, статті і монографії з газет і журналів, підручники і учбові допомоги, статистична література.

Переходимо до викладу поняття бюджетного дефіциту.

1. Сутність бюджетного дефіциту та джерел його фінансування

Бюджетний дефіцитце перевищення витрат бюджету над його прибутками.

У економічній і фінансовій літературі, зустрічається різне трактування поняття бюджетного дефіциту (дефіциту бюджету). Хоч великої відмінності в них немає, доцільно привести деякі з них:

Гордеєва Л.П. в своїй книзі «Фінанси України», дає більш об’ємне визначення Дефіциту бюджету: Бюджетний дефіцит виражає такі об'єктивні економічні відносини, які виникають між учасниками суспільного виробництва, в процесі використання грошових коштів поверх закріплених джерел прибутків бюджетів, що є, внаслідок зростання граничних витрат виробництва.

Розпутенко И.В. в своїй монографії «Бюджетний процес» говорить про Дефіцит бюджету як про фінансове явище: Бюджетний дефіцит явище фінансове, яке не обов'язково відносити до розряду надзвичайних, виняткових явищ. Але коли економіка знаходиться в кризовому стані, фінансовий кредитні зв'язки неефективні, а уряд не спроможний тримати під контролем фінансову ситуацію в країні, тоді бюджетний дефіцит явище надзвичайно загрозливе, що вимагає здійснення не тільки термінових і ефективних економічних заходів (по стабілізації економіки, фінансовому оздоровленню господарства і, але і прийняття відповідних політичних рішень.

Визначення авторів, приведені вище, показують значущість дефіциту бюджету в економічному і фінансовому житті держави, але для повного освітлення питання необхідний всебічний його розгляд.

За своїй природою бюджетний дефіцит, як і будь-яка економічна категорія, має конкретний інтервал дії, який визначається, з одного боку, законами зростання вартості (капіталу), а з іншою — законами Інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, то він об'єктивно приймає активну економічну форму, якщо ж до законів інфляції — те пасивну.

Змістомрегулювання бюджетного дефіциту якраз і є те, щоб в умовах готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту не тільки ефективно пристосуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва, але і стимулювати розвиток продуктивних сил країни.

Оволодіння цією політикою дозволяє суспільству в залежності від рівня економічного розвитку і потенціалу грошового господарства знаходити прийнятну величину дефіциту бюджету.

З поняттям дефіциту бюджету тісно пов'язане поняття «державний борг». Він являє собою загальну накопичену суму всього позитивного сальдо бюджетів федерального уряду за вирахуванням всього дефіциту, яке мало місце в країні.

Прицьому розрізнюють внутрішній і зовнішній борг держави. Перший звичайно виступає у вигляді заборгованості по банківських кредитах, і коштах, отриманих від розміщення облігацій державної позики, неоплачених пенсій, посібників і т.д.[6, c. 24-26].

Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, т. е. нестачі бюджетних коштів в порівнянні з потребою в них для фінансування усього необхідного об'єму державних витрат. Тимчасова незбалансованість бюджетів, в основному пов'язана з циклічним характером виробництва, а також надзвичайними подіями. Вона мала місце і в домонополістичний період розвитку суспільного виробництва.

Однак в цей час дефіцитність державних бюджетів і наявність державного боргу перестало бути феноменом суспільного розвитку і перетворилося в регулярне, стабільне економічне явище (в країнах з розвиненою ринковою економікою). Це пов'язано з тим, що за останні два десятиріччя в цих країнах повторюються кризові явища в економіці і в політиці. Циклічні кризи, доповнені структурними, а також значні кошти, що йдуть на забезпечення обороноздатності країн, спричиняють велике напруження всієї системи державних фінансів і особливо її центральної ланки державного бюджету. Це і зумовлює бюджетний дефіцит.

Важливозазначити, що в зарубіжній літературі розрізнюють реально, структурний і циклічний дефіцит бюджету, що спостерігається.

Під реально що спостерігається розуміється дефіцит, об'єм якого рівний загальним прибуткам (грошовим надходженням) від федеральних податків за мінусом витрат на державну закупівлю і трансфертні платежі.

Структурний дефіцитявляє собою обчислену різницю між федеральними прибутками і витратами, при певній фіскальній політиці (діючий рівень оподаткування і поточних витрат), і базовому рівні безробіття (6%). Коли економічна система входить в період спаду, а рівень безробіття підвищується поверх базового, дефіцит бюджету, що реально спостерігається перевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплати посібників по безробіттю і іншим соціальним програмам, а також часткове через падіння прибутків населення. Різницю між дефіцитом бюджету, що реально спостерігається і структурним дефіцитом прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету.

Разом з тим потрібно зазначити, що дефіцит бюджету не так «нешкідливе» явище. За даними американських економістів, кожний мільярд доларів дефіциту зовнішньої торгівлі веде до втрати 52 тис. робочих місць.

Суть збалансування бюджету полягає у забезпеченні фінансування суспільних витрат у межах можливих надходжень. Збалансування бюджету може відбуватися за такими формами:

а) рівновага доходів і видатків;

б) перевищення доходів над видатками;

в) перевищення видатків над доходами.

Найдоцільнішим станом, найголовнішою метою і одним із найважливіших завдань реалізації бюджетного процесу є забезпечення його збалансованості у часі, тобто зрівноваження видатків держави має забезпечуватися у розмірі надходженням доходів. Відхилення у такій рівновазі є недоцільними. Водночас перевищення доходів над видатками (позитивне сальдо балансу, тобто профіцит) вважається позитивним явищем. Воно відображує стабільну фінансову ситуацію у державі. Основною метою затвердження запланованого перевищення доходів над видатками є погашення певних обсягів боргових зобов'язань держави. Водночас перевищення доходів над видатками може використовуватися на фінансування заходів, непередбачених видатками бюджету у поточному році. Обсяг фактично отриманого перевищення доходів над видатками бюджету переходить у доходи наступного року[1, c. 24-29].

Складним, небажаним і негативним явищем фінансової ситуації у державі вважається перевищення видатків бюджету над його доходами, що отримало назву бюджетного дефіциту. Бюджетний дефіцит можна розглядати за формою прояву, за причинами виникнення та за напрямками його фінансування. За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий, або офіційно зафіксований, та прихований.

Відкритий дефіцит бюджету показує фактичний стан співвідношення доходів бюджету з його використанням. Прихованість дефіциту служить ознакою недостатнього рівня обґрунтованості формування фінансової політики держави. Динаміка дефіциту (профіциту) Державного бюджету України подається у табл. 1.

Частка дефіциту бюджету України за період з 2003 р. по 2006 р. у ВВП знаходиться у межах 0,2—0,3 відсотка. У більшості країн світу дефіцит бюджету становить від 2 до 15 відсотків ВВП при середньосвітовій величині 4,5 %. Такий обсяг дефіциту бюджету України не створює прецеденту неспроможності його контролю[8, c. 26-28].

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на свідомий та вимушений. Свідомий дефіцит виникає в умовах достатніх ресурсів у суспільстві та високого рівня доходів фізичних і юридичних осіб. Він пов'язаний з помірним оподаткуванням, що сприяє зміцненню фінансової бази підприємницьких структур. Вимушений дефіцит зумовлений невеликим обсягом виробленого валового внутрішнього продукту і за умов навіть високого рівня оподаткування не може забезпечити фінансовими ресурсами здійснення видатків бюджету держави.

За напрямками фінансування бюджетний дефіцит може мати пасивне або активне спрямування. Пасивне спрямування дефіциту зумовлюється спрямуванням бюджетних ресурсів на фінансування поточних потреб держави, а активний — на фінансування інвестицій, і в першу чергу, капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

За наявності бюджетного дефіциту держава повинна обирати оптимальні заходи для його ліквідації. У світовій практиці застосовуються два методи подолання бюджетного дефіциту: емісійний і беземісійний.

Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту пов'язаний з використанням грошово-кредитної емісії. Такий метод вважається недостатньо ефективним, оскільки може негативно вплинути на економічну ситуацію в країні. Бюджетним кодексом України визнано, що емісійні кошти Національного банку України не можуть використовуватися в якості джерела фінансування дефіциту Державного бюджету України. Держава повинна формувати свою бюджетну політику таким чином, щоб забезпечувати скорочення бюджетного дефіциту шляхом збільшення надходжень до бюджету та зменшення його видатків.

Бюджетний дефіцит виник як результат негативних явищ в економічному та політичному житті держави і посилює їх, якщо він перевищує встановлені світовим досвідом показники, в рамках яких бюджетний дефіцит, як правило, керований у цивілізованому суспільстві. Тобто в такому суспільстві він допускається і при чіткому управлінні може дати поштовх розвитку економіки за рахунок керованості процесів. Рівень дефіциту визначається по відношенню до ВВП, ВНП або до затверджених витрат бюджету, але він не може бути постійним і залежить від різних чинників, які впливають на розвиток економіки (зростання або зменшення капіталу, розвиток інфляційних процесів). На цій основі можна виділити активні і пасивні форми дефіциту бюджету.

Активний дефіцит бюджету дає змогу підштовхнути подальший розвиток економіки і зростання капіталу.

Пасивний — підкоряється законам інфляції.

Завдання полягає в тому, щоб вишукати можливість за допомогою бюджетного дефіциту стимулювати економічний розвиток держави[4, c. 45-46].

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не буде вжито заходів щодо стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, що потребує жорсткого режиму економії коштів з боку всіх владних та управлінських структур.

Форми участі органів влади й управління у процесах скорочення дефіциту бюджету у кожної держави різні, але спільним для них є управління податковою політикою, бюджетним фінансуванням і регулюванням бюджетів усіх рівнів відповідно до економічного розвитку регіонів та чисельності населення.

Завважимо, що витоки дефіциту державного бюджету України — не в утвердженні суверенної і незалежної держави, а у фінансовій політиці колишнього СРСР. Оскільки криза економіки бере початок у відтворенні виробництва, то і корені інфляційних процесів потрібно шукати в розбалансованості економіки, скороченні доходів бюджету, диспропорції в таких показниках, як накопичення та споживання. Прорахунки як в економічній, так і в фінансовій політиці призвели до розвитку позаекономічних методів перерозподілу фінансів — розкрадання державного майна, приписок, тобто розвитку тіньової економіки. Посиленню кризових явищ фінансів слугував і затратний механізм управління бюджетними витратами, у результаті чого з'явилася необмежена кількість будов соціально-культурної сфери, житла та об'єкти незавершених будівництв і невстановленого обладнання. Таке неефективне використання державних фінансів порушило фінансові відносини, за якими завжди стоять реальні матеріальні цінності, оскільки рух фінансових ресурсів відображає процес утворення, розподілу і використання національного доходу та його вагомої частки — державного бюджету, що й спричинило постійний дефіцит бюджету.

Перехід до ринкової економіки — не панацея від усіх бід, тим паче що економічно розвинуті держави також мають бюджетний дефіцит, але керований. Основу функціонування ринкової економіки як саморегулюючої системи становить закон вартості, що виступає регулятором збалансованості попиту і пропозиції, пропорціональності розвитку через територіальний і галузевий перерозподіл фінансових ресурсів та продуктивних сил.

Проте усі розвинуті країни нині діють за принципами регульованої ринкової економіки, що досягається завдяки застосуванню системи фінансових важелів — податків, державних дотацій, субвенцій і субсидій, кредиту тощо. Відмова від централізованого планування і регулювання економіки за браком чіткої системи фінансових важелів призводить до руйнування встановлених економічних зв'язків між регіонами та підприємствами, спаду виробництва, нестримного зростання цін, інфляції. Не можна забувати, що ціну виробництва становлять витрати виробництва плюс середній прибуток. Саме ціна виробництва — основа коливання ринкових цін. При цьому норма прибутку як рушійна сила виробництва визначається через відношення прибутку до всього авансованого капіталу, як постійного так і змінного. За умов конкуренції товарів власник для одержання прибутку змушений постійно дбати про скорочення витрат на виробництво і поліпшення якості продукції або ж переміщувати капітал в іншу галузь. Цьому сприяє і система фінансових важелів, яка перешкоджає одержанню необґрунтовано високих прибутків. Зазначимо, що в умовах здорової ринкової економіки, як правило, витримується баланс попиту і пропозиції. Порушення цього балансу призводить до негативних явищ в економіці. Так, якщо велика депресія США 30-х pp. була спричинена надвиробництвом товарів, то економічна криза колишнього Союзу — великим попитом на товари і відсутністю пропозиції, виникненням інфляційних процесів, які ведуть до неконтрольованого різкого зростання дефіциту бюджету[3, c. 27-29].

Характерною ознакою інфляції є різке зростання грошової маси при такому ж різкому зниженні виробництва товарної маси, що потребує все більшої емісії грошової маси для покриття бюджетного дефіциту, бо, на відміну від податків, таке замасковане вилучення коштів у населення обґрунтовується необхідністю підтримки соціально-культурної сфери (установ охорони здоров'я, освіти й культури). Подібне вилучення коштів у населення нарівні з податками, як правило, безповоротне і безкоштовне.

Зниження товарного виробництва породжує дедалі більше зростання цін, бюджетного дефіциту і знецінення грошей, що, в свою чергу, ще більше активізує інфляційні процеси. Так, уже у 1990 р. на 1 крб. заощаджень припадало товарів усіх видів лише на 12 коп., а в окремих регіонах — і того менше. Про це наочно свідчать дані грошових доходів і видатків населення, наприклад, по Сумській області, де спостерігалося значне зниження купівельної спроможності карбованця і зростання інфляційних процесів. Якщо в 1960 р. на 1 крб. заощаджень населення мало змогу закупити товарів на 1 крб. 53 коп., то в 1991 р. — тільки на 7 коп.

Таким чином,інфляційні процеси виникли давно і закономірно призвели до економічної кризи, різкого зниження доходів бюджету та зростання дефіциту державного бюджету?

Відомий американський економіст і статистик Ірвінг Фішер попереджав, що порушення рівноваги товарних і грошових мас неминуче призведе до негараздів в економічному розвитку кожного суспільства. Підтримку рівноваги він пропонував здійснювати за рахунок збільшення або зменшення грошей в обігу, але ніхто із представників вищих органів влади й управління колишнього Союзу не приділяв належної уваги аналізу розвитку товарних відносин і рівновазі товарних і грошових мас.

Протиречили законам розвитку товарного виробництва і кредитні відносини, які формувались як державні вольові позаекономічні методи впливу на грошовий обіг і кредит. Волюнтаризм у видачі кредитів призводив до осідання значних коштів у незакінченому будівництві, кількість об'єктів якого з кожним роком дедалі зростала. Заморожувалися мільярди карбованців не лише у будівництві, а й у невстановленому обладнанні, що разом з іншими факторами й спричинило інфляцію. Значно вплинули на посилення інфляції й економічної кризи безгосподарність, марнотратство, понаднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей, що зруйнувало процеси руху грошових і кредитних ресурсів та матеріальних цінностей і призвело до перенасичення обігу платіжними коштами і до дефіциту бюджету. Отже, рух грошей справляє значний вплив на кредит, а їх нераціональне використання при зниженні рівня виробництва спричиняє інфляцію.

Інфляція не тільки призводить до зубожіння населення, а й руйнує економіку країни шляхом нерівномірного зростання цін, а також за рахунок відволікання коштів у невиробничу сферу (спекулятивну торгівлю) обумовлює ще більше зубожіння широких верств населення і скорочення реального платоспроможного попиту на товари народного споживання.

Головним негативним наслідком інфляції є те, що вона зупиняє процес відтворення як у сфері виробництва, так і в грошовому обігу, призводить до повного розвалу фінансів держави, спричиняє тяжкі економічні й соціальні потрясіння.

Більш обґрунтованим вважається вирішення проблеми бюджетного дефіциту неемісійним методом за рахунок внутрішніх джерел, шляхом збільшення податків чи інших доходів або скорочення видатків. Водночас зменшення дефіциту шляхом збільшення податків у ряді випадків виявляється або недоцільним, або неможливим, а скорочення видатків також неможливе через досягнення критичної межі. Варіантом податкового наповнення бюджету в Україні можна вважати запровадження державної монополії на виробництво й реалізацію алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Це сприятиме насамперед поліпшенню здоров'я нації, а потім — збирання прямих і непрямих податків. За інших обставин покриття дефіциту Державного бюджету значною мірою може практикуватися шляхом залучення фінансових ресурсів у формі внутрішніх та зовнішніх кредитів.

Внутрішніми джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути кредити Національного банку України, доходи від операцій з цінними паперами тощо. Зовнішніми джерелами можуть слугувати кредити міжнародних фінансових установ та іноземних держав, а також безоплатна і безповоротна фінансова допомога під цільові програми. Водночас використання зовнішніх та внутрішніх кредитних джерел покриття бюджетного дефіциту зумовлює виникнення внутрішнього та зовнішнього боргу держави, що включає додаткові витрати на його обслуговування. Тому економічна політика держави має бути спрямована на зменшення бюджетного дефіциту за рахунок збільшення доходів шляхом створення сприятливих умов для розвитку підприємницької діяльності та скорочення витрат бюджету і, в першу чергу, за рахунок обмеження витрат на утримання апарату управління, видатків на оборону тощо[9, c. 102-105].

Бюджети усіх рівнів в Україні складаються на один рік з поквартальним розподілом. Вони є основою для розробки принципів взаємовідносин фізичних і юридичних осіб з відповідними бюджетами, оцінки рівня фінансового забезпечення витрат, що покриваються за рахунок централізованих й децентралізованих фондів цільового призначення, а також для визначення обсягу державного боргу і витрат на його обслуговування, ефективності функціонування фінансового ринку та страхових фондів.

Загальновизнаними джерелами фінансування бюджетного дефіциту є державний кредит і емісія грошей.

В Україні протягом тривалого часу дефіцит держбюджету фінансував Національний банк. З 1991 року по 1995 рік кредити Національного банку були єдиним джерелом покриття дефіциту бюджету. У 1995 році поряд із кредитами НБУ для покриття дефіциту стали залучати зовнішні і внутрішні запозичення. З 1997 року НБУ зовсім припинив пряме фінансування бюджетного дефіциту і акцент було повністю перенесено на зовнішні і внутрішні джерела. Відповідно у 1995 році вони становили 19,8 і 7,4%; у 1997 році — 29,8 і 37,7%; у 1997 році — 23,3 і 76,7%; у 1998 році — 37,9 і 62,1%. У 1999 році на покриття дефіциту бюджету передбачається позичити 630 млн. грн. у зовнішніх кредиторів і 610 млн. грн. у внутрішніх, що становить відповідно 50,8 і 49,2%.

Внутрішнє фінансування бюджетного дефіциту пов'язано з розвитком ринку облігацій внутрішньої державної позики. Але фінансова криза 1998 року практично зруйнувала український фондовий ринок і ускладнила проблему внутрішніх залучень. Проте необхідно пам'ятати, що фінансування поточних витрат із нових запозичень призводить до зростання заборгованості держави, а обслуговування і виплата боргу обтяжує майбутній бюджет.

Різке зростання дефіциту державного бюджету приводить до наростання інфляційних процесів, росту цін і зниження життєвого рівня населення. Вкрай негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) значного розміру бюджетного дефіциту потребують використання загальноприйнятих у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом[14, c. 21-23].

2. Зниження бюджетного дефіциту в умовах ринку

У сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди своєї історії не стикалася би з бюджетним дефіцитом, соціально-економічною кризою.

Світовий досвід переконливо показує, що на окремих етапах розвитку суспільства в умовах, специфічних для кожної країни, цілком можливий бюджетний дефіцит.

В умовах ринкових відносин бюджетний дефіцит робить негативний вплив на соціально-економічний розвиток держави, рівень життя населення.

Тому в сучасних умовах господарювання першорядне значення і особливу актуальність набувають питання вивчення причин виникнення і розробки напрямів зниження бюджетного дефіциту.

Вивчення літературних джерел показує, що проблеми зниження бюджетного дефіциту розглядалися в працях Занегіна А.Г., Князева В.Г.,Родіонової В.М.,Сивульського М.І. та інших видатних вчених. Але ряд напрямів зниження бюджетного дефіциту, а, зокрема, окремі шляхи збільшення доходів держави, досліджені мало.

Бюджетний дефіцит — це фінансове явище, яке являє собою величину перевищення витрат над його доходами.

Для радянської економічної науки був характерний негативний погляд на бюджетний дефіцит; він розглядався як явище, яке характерне тільки для бюджету буржуазних держав. Відсутність глибоких наукових розробок про причини, допустиму межу в соціально-економічних наслідках бюджетного дефіциту, порівняно низька загальна фінансова культура привели до того, що радянські економічні відомства були не підготовлені до управління бюджетним дефіцитом.

Основні причини бюджетного дефіциту, на наш погляд, слідуючі:

1. Виникнення надзвичайних обставин (війни, великих стихійних лих).

2. Низька ефективність суспільного виробництва; висока питома вага збиткових підприємств в загальній їх кількості.

3. Нераціональна структура бюджетних витрат.

4. Недосконалість податкової системи.

5. Некомпетентність керівництва держави, його нездатність тримати під контролем фінансову ситуацію в країні.

6. Великі витрати на утримання силових структур.

7. Надання безплатної допомоги іншим державам.

8. Неможливість одержання боргів від інших держав.

9. Перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової.

10. Незадовільна робота державних служб, в компетенцію яких входить збір податків та інших відрахувань.

11. Кража коштів держбюджету.

12. Необхідність здійснення в особливо великих розмірах державних вкладень (інвестицій) в економіку.

13. Криза політичної системи держави.

14. Низька купівельна спроможність населення.

Основні причини бюджетного дефіциту на Україні в кінці XX і на початку XXI століття,на наш погляд, слідуючі: ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції та інших стихійних лих; висока питома вага збиткових підприємств в загальній їх кількості (30%); недосконалість податкової системи; перехід від адміністративної економіки до ринкової; низький рівень життя більшої частини населення України[11, c. 86-89].

Світовий досвід свідчить про те, що величина бюджетного дефіциту не повинна перевищувати максимально допустимого розміру, що становить 5% валового внутрішнього продукту. Наявність дефіциту, що перевищує максимально допустимі розміри, потребує здійснення таких заходів,які 6 привели до його скорочення і якомога найшвидшого.

В умовах ринкових відносин бюджетний дефіцит може бути знижений за рахунок збільшення доходів держави. Це,на наш погляд, головний засіб боротьби з бюджетним дефіцитом.

Основні напрями збільшення доходів держави, на наш погляд, в сучасних умовах господарювання слідуючі:

1. Збільшення обсягів реалізації продукції суб'єктів господарювання (із зростанням обсягів реалізації зростає і сума оплачених податків в бюджет,Пенсійний та інші фонди).

2. Зростання купівельної спроможності населення (громадяни нашої держави матимуть можливість купувати більше товарів і отримувати послуги і, як наслідок, зростуть обсяги реалізації суб'єктів господарювання).

3. Покращення фінансового стану суб'єктів господарювання (внаслідок цього вони зможуть своєчасно сплачувати податки державі).

4. Посилення уваги до укладання міждержавних угод (вони не повинні заводити в кабалу Україну, а тільки приносити користь нашій державі).

5. Вдосконалення податкової системи.

6. Збільшення коштів, одержаних від реалізації грошово-майнових лотерей.

7. Покращення діяльності податкових і митних органів.

8. Вдосконалення приватизації державного

житла.

9. Покращення взаємовідносин між різними гілками влади.

10. Одержання допомоги від інших, більш економічно розвинених країн (США, Канада, Швеція). Необхідно більше уваги приділяти розвитку дружби і співробітництва з Швецією. Слід відзначити, що Швеція постійно надає допомогу окремим країнам на основі спеціальних програм.

На наш погляд, доцільно багато уваги приділяти розробці напрямів збільшення доходів держави. Це дозволить мати нашій державі в більшості випадків бездефіцитний бюджет.

Бюджетний дефіцит можна зменшити за рахунок зміни напрямів інвестування державних ресурсів в галузі народного господарства з метою підвищення їх фінансової віддачі, використання різних форм державного кредиту, введення жорсткого режиму економії державних коштів, оформлення заборгованості державними цінними паперами по виданим кредитам урядовим структурам[2, c. 32-34].

При бюджетному дефіциті слід здійснювати більш широке використання фінансових пільг і санкцій, що дозволить більш повніше враховувати специфічні умови господарювання.

Коли виникає бюджетний дефіцит необхідно ввести мораторій на прийняття нових соціальних програм, які потребують значних бюджетних витрат; потрібно здійснювати фінансування тільки найважливіших соціальних програм.

Значний вплив на бюджетний дефіцит робить таке явище як безробіття громадян. Зростання безробіття приводить до збільшення витрат держави (утримання безробітних громадян, їх перекваліфікація ті інше). А внаслідок зниження безробіття має місце зростання доходів держави (працюючі громадяни отримують зарплату, мають можливість більше купувати товарів і отримувати послуг, а також сплачують податки). Тому, на наш погляд, зниження безробіття — важливий напрям зниження бюджетного дефіциту. У сучасних умовах господарювання потрібно велику увагу приділяти зниженню безробіття громадян.

У світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма зниження (ліквідації) бюджетного дефіциту, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішується одразу декілька завдань, причому не тільки фіскального, але і економічного характеру; скорочуються бюджетні витрати, призначені для фінансування капітальних вкладень (інвестицій) (не приводить до зменшення розриву між доходами і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з'являється новий платник податку (це приводить до збільшення доходів держави),покращується стан платіжного балансу країни. Розуміючи виняткову користь політики залучення в країну іноземного капіталу, всі держави, у тому числі і економічно розвинені, намагаються заохочувати імпорт капіталу,доводячи його до значних розмірів.

Світовий досвід показує,що одним з напрямів зниження (ліквідації) бюджетних дефіцитів є емісія грошових коштів.

Доцільно, на наш погляд, прийняти закон України "Про емісію грошових коштів". Цим законом передбачити, що емісія грошових коштів може бути використана на слідуючі цілі:

1. Здійснення державних капітальних вкладень (інвестицій) в особливо великих розмірах.

2. Фінансування ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Емісія грошових коштів приводить до розвитку інфляційних явищ в економіці. Але якщо емісія використовується на фінансування капітальних вкладень, то ступінь її впливу на інфляційні процеси в економіці незначна. Це підтверджує і світовий досвід. Слід відзначити також і той факт, що інфляція в невеликих розмірах корисна для економіки.

Виникнення надзвичайних ситуацій спрогнозувати дуже складно. А якщо вони все ж виникли, то слід прийняти термінові заходи щодо їх ліквідації. Тому використання емісії грошових коштів на фінансування наслідків надзвичайних ситуацій є цілком обґрунтованим.

Названим законом також слід передбачити, що для здійснення емісії грошових коштів Національний банк України відкриває спеціальні емісійні рахунки. З цих рахунків здійснюється фінансування вищенаведених заходів. Законом також необхідно передбачити, що тільки Верховна Рада України приймає постанову про емісію, затверджує її суму на рік з розбивкою по кварталам.

Прийняття закону України "Про емісію грошових коштів",на наш погляд,буде сприяти:

1. Створенню нових підприємств і робочих місць.

2. Зниженню безробіття.

3. Збільшенню доходів держави.

4. Підвищенню рівня життя народу України.

5. Зростанню національного багатства держави.

6. Швидкій ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (якщо вони будуть виникати).

7. Рішенню соціальних проблем.

В економічній літературі ведуться дискусії з питань використання емісії для покриття бюджетного дефіциту. Існують різні точки зору. Одні економісти вважають, що емісія може бути використана для покриття бюджетного дефіциту,а інші,що ні.

Родіонова В.М. вважає, що "робота друкарського верстату, яка приводить до емісії, не обумовлена потребами товарообороту, повинна розцінюватися як захід,що грубо порушує закони грошового обігу, а тому недопустима; дефіцит бюджету може покриватися тільки на позиковій основі шляхом розміщення на фінансовому ринку державний цінних паперів" [2, с.274].

Не можемо погодитись з точкою зору Родіонової В.М. В окремих випадках доцільно використовувати емісію, якщо вона навіть і приводить до розвитку інфляційних явищ.

Крім того, капітальні вкладення в особливо великих розмірах, як правило, використовуються для створення підприємств і робочих місць; це розширює коло платників податків і сприяє зниженню безробіття.

Приблизно аналогічну точку зору має і видатний український фінансист Сивульський М.І., який стверджує, що існує особлива форма кредиту, яку він називає кредит-емісією. Суть даної форми у тому,що кредитні умови "надають кредит різним господарським органам шляхом запису певних сум на їх рахунках. Але для цього вони не списують ці гроші з інших рахунків, тобто ні в кого не позичають їх. Кредитором тут виступає сам банк, а не господарські органи, які зберігають гроші на своїх рахунках. При цьому для видавання позик банк не списує гроші і з рахунків, на яких зберігаються його власні кошти (фонди)" [1, с.27].

Таким чином, основні заходи, які сприяють зниженню (ліквідації) бюджетного дефіциту, на наш погляд, слідуючий:

1. Розробка напрямів збільшення доходів держави.

2. Зміна напрямів інвестування бюджетних ресурсів в галузі народного господарства з метою підвищення фінансової віддачі від кожної бюджетної гривні.

3. Жорсткий режим економії бюджетних коштів.

4. Використання різних форм державного кредиту.

5. Більш широке використання фінансових пільг і санкцій, що дозволяє повніше враховувати специфічні умови господарювання і стимулює зростання суспільного виробництва.

6. Оформлення заборгованості державними цінними паперами по виданим кредитам урядовим структурам.

7. Збереження фінансування тільки найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, які потребують значного бюджетного фінансування.

8. Залучення в країну іноземного капіталу.

9. Емісія грошових коштів.

10. Зниження безробіття.

Реалізація на практиці вищевикладених заходів дозволить скоротити (або ж зовсім ліквідувати) бюджетний дефіцит кожної країни,

Розробка і послідовна реалізація заходів, направлених на збільшення доходів держави і скорочення її витрат, регулювання бюджетного дефіциту, ціленаправлене управління його розміром в сукупності з іншими економічними антикризовими заходами дозволяє покращити фінансовий стан нашої держави, буде сприяти її соціально-економічному розвитку і процвітанню[7, c. 16-18].

В українській економіці досягнуто певних позитивних зрушень, до яких насамперед відноситься утримання національної валюти — гривні на належному рівні по відношенню валют як першої, так і другої категорії, що дозволило монетарними методами зупинити інфляційні процеси. Однак ще залишаються невирішеними проблеми неплатежів, триває спад виробництва і як результат невиконання доходів бюджету, великий відсоток витрат бюджету у ВВП як показник стану економіки (виробництво товарів і надання послуг та одержання доходів від їх реалізації і витрат на їх виробництво), тобто ВВП є величиною створеної доданої вартості як у виробничій, так і в невиробничій сферах економіки та відображається у вигляді доходів і їх використанні.

Вихід із цього становища у тому, щоб на першому етапі розвитку інфляційних процесів в Україні використати бюджетний дефіцит, як і державний борг, на забезпечення фінансування першочергових заходів щодо приборкання інфляції.

Введення національної валюти — гривні (твердих грошей) давало змогу на певному етапі зосередити всі наявні фінансові ресурси на впровадження відтворювальних процесів у виробництві за рахунок його оновлення, модернізації та виробництва конкурентоспроможних товарів, насамперед товарів легкої та харчової промисловості.

У жорстких умовах дефіциту бюджету регіони України розробляють і втілюють у життя проекти економічного розвитку регіонів, але їх ініціатива стримується централізацією бюджету. Такі дії законодавців відбивають заінтересованість регіонів у покращанні їхнього економічного стану, зокрема у виробництві податкоємних товарів, що не стимулює економічного розвитку областей і України в цілому.

Оскільки бюджет є важливим інструментом регулювання соціально-економічних процесів у державі, то його стан визначає фінансовий стан держави і значною мірою рівень суспільного добробуту в цілому. Стан бюджету може характеризуватися трьома показниками: балансом доходів і видатків, перевищенням доходів над видатками (профіцитом) або, навпаки, видатків над його доходами, тобто бюджетним дефіцитом.

Нормальним явищем є збалансованість доходів і видатків. Перевищення доходів над видатками означає економічну і фінансову стабільність у державі. Найскладнішим явищем є бюджетний дефіцит, який притаманний бюджетам більшості країн світу, в тому числі й високорозвиненим.

Сьогодні в більшості країн світу дефіцит бюджету становить від 2 до 15 відсотків валового національного продукту при середньосвітовій його величині 4,5 відсотка. Спостерігається тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту в середньосвітовому вимірі в розмірі 3—5 відсотків. Слід зауважити, що розмір бюджетного дефіциту, який перевищує 3 відсотка валового національного продукту, призводить до зниження інвестиційної активності, розвитку інфляції.

Існують глибинні, загальні причини бюджетного дефіциту, що властиві будь-якій державі, в якій видатки бюджету перевищують доходи, і конкретні, особливі причини, що мають місце в окремій країні. Глибинними причинами бюджетного дефіциту в Україні є спад виробництва, зниження ефективності функціонування галузей економіки і підприємств, невиважена соціально-економічна політика в державі.

Конкретними особливостями розвитку економіки України, що зумовлюють дефіцит бюджету, є:

— структурна розбалансованість економіки та несвоєчасне і неефективне проведення структурних перетворень;

— збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації;

— неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання;

— значний обсяг тіньової економічної діяльності;

— невідповідна наявним фінансовим можливостям держави структура бюджетних витрат;

— нецільове і неефективне використання бюджетних коштів;

— втрати, розбазарювання виробленої продукції, крадіжки, приписки і т. ін., що не стало об'єктом ефективного державного фінансового контролю[10, c. 132-134].

Бюджетний дефіцит негативно впливає на економіку, зокрема, стимулюючи інфляційні процеси. Він є гальмом економічного зростання держави, не кажучи вже про його негативні соціальні наслідки. Однак у науковій літературі трапляються твердження, що дефіцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економічного життя. З цим можна погодитися тільки частково, тому що не сам дефіцит може сприяти економічній активності, а джерела його фінансування. У країнах, де добре розвинений ринок державних цінних паперів, величина бюджетного дефіциту має менш відчутний вплив на стан економіки в даному періоді, але його наявність обов'язково впливатиме на господарське життя в майбутньому. Тому бездефіцитний бюджет — об'єктивна вимога економічного розвитку держави.

Розрізняють поняття стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому періоді, та тимчасовий дефіцит, що викликається касовими розривами у виконанні бюджету або непередбачуваними подіями та обставинами.

За критерієм визначення складових частин бюджетного дефіциту виділяють фактичний бюджетний дефіцит, структурний бюджетний дефіцит, циклічний бюджетний дефіцит.

Якщо фактичний дефіцит є зовнішнім виявленням розбалансованості дохідної та видаткової частин бюджету, то структурний і циклічний дефіцити є його внутрішніми складовими. Фактичний дефіцит відображає реальні доходи, видатки бюджету і дефіцит за певний період. Структурний дефіцит — це дефіцит за умов повної або високої зайнятості потенційних виробничих ресурсів. Циклічний дефіцит — це результат недонадходження бюджетних доходів внаслідок циклічних коливань в економіці. В загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним дефіцитом.

За критерієм впливу на економіку бюджетний дефіцит поділяється на активний і пасивний. Активний бюджетний дефіцит є наслідком свідомого збільшення державних видатків, що спричинює неможливість збалансувати бюджет.

Відмінність між структурним і активним дефіцитом полягає в тому, що останній виникає в результаті проведення політики дефіцитного фінансування з метою стимулювання досягнення максимальної зайнятості наявних виробничих ресурсів, що спонукає економіку розвиватись відносно незалежно від циклічних коливань. Отже, активний дефіцит своїм імпульсним змістом відрізняється від структурного дефіциту.

Пасивний дефіцит бюджету зумовлюється економічною кон'юнктурою як першопричиною накопичення запланованого обсягу бюджетних ресурсів. Таким чином, пасивний дефіцит можна ототожнити з циклічним бюджетним дефіцитом.

Існування бюджетного дефіциту вимагає постійного пошуку шляхів його подолання і, в ідеалі, збалансування доходів і витрат бюджету. Конкретні заходи держави в цьому напрямі можуть бути різними, але в результаті зводяться до створення можливостей зростання доходів та скорочення видатків бюджету. З цією метою необхідно:

1) удосконалити податкову систему, забезпечити оптимальний рівень податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;

2) посилити відповідальність суб'єктів господарювання та їхніх керівників, зокрема особисту майнову і кримінальну, за дотримання вимог податкового законодавства, своєчасність і повноту розрахунків з бюджетом та державними позабюджетними фондами;

3) удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення;

4) забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу шляхом розроблення й виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва;

5) запровадити жорсткий режим економії бюджетних коштів;

6) перейти від бюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій, інвестиційних позик суб'єктам господарювання;

7) запровадити науково обґрунтовану систему прогнозування показників, що беруться за основу формування доходів і видатків бюджету, використовувати при бюджетному плануванні нормативи бюджетної забезпеченості[16, c. 34-38].

3. Основні методи покриття дефіциту бюджету в Україні

Приступаючи до викладу третього розділу роботи і знаючи положення справ в державі (фінансова криза і криза економіки загалом ), непросто розглядати питання про подолання дефіциту бюджету. Повного розв'язання даної проблеми, швидше усього не існує взагалі. Можна лише розглядати основні напрями проведення заходів направлених на скорочення величини бюджетного дефіциту в Україні. Як вже говорилося вище, держава потребує прийняття і проведення в життя пакету законів направлених на стабілізацію економіки, фінансів і вихід з кризи. Раціональне планування, вдосконалення бюджетного процесу і ретельна розробка структури статей прибутків і витрат, повинні стати першочерговою задачею держави на сучасному етапі розвитку суспільства.

Для розуміння проблеми бюджетного дефіциту і пошуку шляхів по його скороченню, необхідно враховувати наступне:

Бюджетний дефіцит це зло, але ще більшим злом будуть всякі непродумані спроби загнати його в середину.

Перевищення прибутків над витратами не є необхідною межею здорової економіки, яка іноді може мати і дефіцит;

Дефіцит розміром у 2-3% валових національних продукти повністю допустимо в економіці будь-якої держави, в тому числі і України.

Для покриття дефіциту можуть бути використані різні форми державного кредиту.

Секвестр витратної частини бюджету не є повним розв'язанням проблеми, а буде лише сприяти збільшенню прихованого дефіциту бюджету України. Для ліквідації дефіциту необхідно лікувати саму економіку.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту необхідно включити заходи, які стимулювали б притоку коштів до бюджету країни і сприяли б скороченню державних витрат. До них відносяться:

1. Зміна напрямів інвестування бюджетних коштів в галузях економіки з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни.

2. Більш широке використання фінансових пільг і санкцій, які стимулюють зростання суспільного виробництва.

3. Різке скорочення сфери державної економіки і державного фінансування.

4. Скорочення військових витрат.

5. Збереження фінансування тільки самих важливих соціальних програм, неприйняття нових.

6. Не надання кредитів державним структурам.

7. Створення умов для залучення іноземних інвестицій[5, c. 53-54].

Проблема дефіциту бюджету і способів її рішення власне результат економічної політики будь-якого уряду. Тільки неймовірно міцна економіка і гранично-благополучне суспільство можуть дозволити собі бажати забезпечити основні пріоритети:

1) сприяння підприємництву, розвитку виробництва, ділової активності через обдумані соціальні витрати;

2) жорстка антиінфляційна політика через мінімальний дефіцит державного бюджету.

Що стосується України, то тут проблема мінімального дефіциту бюджету перебуває в своїй ембріональній стадії і поки що не має свого раціонального рішення.

Цього можна досягнути хіба що в уяві за допомогою нескладних цифрових маніпуляцій (наприклад, віднесенням кредитів Національного банку України до прибутків). Реально в житті цього можна досягнути тільки шляхом повного паралічу виробництва через непомірні податки або через жорстке обмеження навіть самих необхідних витрат.

Цей висновок підтверджується зокрема практикою виконання бюджетів 2003-2006 років, коли кожна романтична спроба досягнути мало дефіцитного або навіть бездефіцитного (Закон про державний бюджет України на 2002 рік) бюджету закінчувалися провальним фактичним дефіцитом. Тут необхідно зазначити, що спроба Кабінету Міністрів закласти до бюджету на 2007 рік величину дефіциту 0,6 % від Валового Внутрішнього Продукту, нагадує людину наступаючу двічі, на одні і ті ж граблі.

Бюджетний дефіцит виражає такі об'єктивні економічні відношення, що виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання коштів понад наявних закріплених джерел прибутків у силу росту граничних витрат виробництва. Такі засоби утворюються головним чином унаслідок грошової і кредитної емісії, продажі облігацій державних позик, сертифікатів і інших видів цінних паперів, здійснення великомасштабних зовнішніх позик. Визначені дії, що призводять до дефіциту бюджету, обумовлюють необхідність розроблення чіткої програми фінансового маневру в межах грошового потенціалу країни, а також пошуку ефективних джерел покриття бюджетного дефіциту і контролю за його розвитком, визначення платоспроможності суб'єктів бюджетного фінансування.

Іншими словами дефіцит бюджету перевищення видатків над доходами, а профіцит бюджету, в свою чергу, перевищення доходів над видатками. По своїй природі бюджетний дефіцит, як і будь-яка економічна категорія, має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості (капіталу), а з інший законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, то він об'єктивно приймає активну економічну форму, якщо ж до законів інфляції — то пасивну. Змістом регулювання бюджетного дефіциту саме і є те, щоб в умовах готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту не тільки ефективно адаптуватися до тенденції росту граничних суспільних витрат виробництва, але і стимулювати розвиток продуктивних сил країн.

Бюджетний дефіцит значно посилює напруження на ринку позикових капіталів, викликає зростання позикового процента, перешкоджає зниженню високих процентних ставок.

Можна вважати дефіцит державного бюджету важливим чинником в економічній і фінансовій діяльності держави, а шляхи і способи подолання дефіциту бюджету, — найважливішим інструментом розв'язання багатьох фінансовий економічних проблем. Внаслідок цього найважливішою фінансовою проблемою сучасності є проблема раціонального фінансування бюджетного дефіциту.

У умовах економічної кризи, стагнації виробництва, величезного зовнішнього і внутрішнього державного боргу, бюджетний дефіцит, як правило, приймає традиційно пасивну форму, що тяжіє до законів інфляції. Тому здійснюваний державою фінансовий маневр повинен бути зорієнтований головним чином на пресингову соціальну підтримку населення, фінансове забезпечення утворення, охорони здоров'я, управління, оборони і підтримку ряду виробництв державного сектора.

Бюджетний дефіцит це зло, але ще більшим злом будуть всякі непродумані спроби загнати його в середину.

Перевищення прибутків над витратами не є необхідною межею здорової економіки, яка іноді може мати і дефіцит.

Для покриття дефіциту можуть бути використані різні форми державного кредиту.

Зміна напрямів інвестування бюджетних коштів в галузях економіки з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни.
Більш широке використання фінансових пільг і санкцій, які стимулюють зростання суспільного виробництва.
Різке скорочення сфери державної економіки і державного фінансування.
Скорочення військових витрат.
Збереженняфінансування тільки самих важливих соціальних програм, неприйняття нових.
Не надання кредитів державним структурам.
Створення умов для залучення іноземних інвестицій.

сприяння підприємництву, розвитку виробництва, ділової активності через обдумані соціальні витрати;
жорстка антиінфляційна політика через мінімальний дефіцит державного бюджету.

Взагалі дефіцит державного бюджету — хоч і серйозна проблема, але не головна трагедія для будь-якої економіки, в тому числі і Української. Як відмічалося вище, США десятиріччями мають відчутний дефіцит державного бюджету, але це не заважає їм залишатися економічно самої могутньою державою світу. Більш того стратегія дефіцитного державного фінансування, як інструмент державної політики, передусім у важкі періоди соціально економічної перебудови, в спрощеній інтерпретації не що інше, як суть нової економічної теорії, яка з'явилася в противагу класичної, жорсткої монетарної. Нині в економічній теорії існують різні, концептуально різні погляди на проблему дефіциту і державного боргу. У певних умовах бездефіцитний бюджет може бути набагато шкідливіше для економіки.

У проблемі дефіциту державного бюджету головне спосіб фінансування дефіциту, а не його наявність і розмір (в деяких умовах це якраз може бути одним з інструментів успішної соціально економічної політики).

Нормальний, загальновизнаний спосіб не інфляційного фінансування дефіциту державного бюджету випуск і розміщення в країні внутрішньої державної позики. Цей метод широко використовувався в СРСР навіть в кращі часи соціалістичної економіки. Цей метод отримує все більше використання в Росії. Цей метод є основним в західних економіках. Реальні гроші держава може лише позичити і тільки у реальних їх власників громадян, підприємств, банків, а також зарубіжних джерел. Останнє не є розв'язанням проблеми, а буде лише тимчасовим її відтяганням і навіть ускладненням. Цей шлях тільки посилює фінансову залежність України від зарубіжних кредиторів, перекладає її рішення на майбутні покоління.

Проблема дефіциту державного бюджету в нормальній економіці це не стільки проблема безпосереднього його впливу, скільки проблема негативного впливу державного боргу і витрат по його обслуговуванню.

Важливо відмітити наступне: навіть при тому, що бюджетний дефіцит і державний борг — самі по собі не є катастрофічними явищами, їх збільшення може вести до серйозних негативних наслідків не тільки економічного, але і чисто політичного характеру. Адже довір'я народу до бюджетної системи, до бюджетного пристрою країни визначає довір'я уряду, довір'я реформам, що проводяться. Це довір'я неможливо в умовах незбалансованого бюджету — головного фінансового документа країни, в умовах зростаючого внутрішнього і зовнішнього боргу. І це повинно, нарешті, привернути пильну увагу уряду, і виявитися в конкретних результатах[15, c. 83-86].

Висновки

Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці).

Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам.

Не можна не сказати ще про одну функцію бюджетного дефіциту в економіці країни, функції контрольної, адже по величині дефіциту і по характеру його змін можна судити про негативні явища в економіці, явища що обумовлюють інфляцію грошової одиниці. Правда не завжди можна зробити однозначний висновок, без урахування інших зовнішніх і внутрішніх чинників. Як приклад можна привести вересневу девальвацію гривни в Україні, рівень інфляції підвищився (3,8 % у вересні, 6,2 % в жовтні, 12,8 % з початку року), а бюджетний дефіцит має величину менше розрахункової (2,2 % у вересні, 3,3 % допустимий згідно з Законом «Про Державний бюджет на 1998 рік»). Можна передбачити, що чималу роль тут зіграв різкий викид девальвованої гривни в оборот, і відповідно з'явилася можливість додаткового фінансування бюджету України.

Бюджетний дефіцит це, перевищення витратної частини бюджету над його прибутковою частиною. Він має як об'єктивний, так і суб'єктивний характер, що зумовлено станом справ в економічному житті держави.

Увсіх країнах з розвиненою економікою, бюджетний дефіцит має місце з року в рік, тому економісти стали вважати його закономірним явищем, а в деяких умовах інструментом, що дозволяє ефективно впливати на певні процеси, що відбуваються в економіці.

Правильна економічна політика держави направлена на покриття бюджетного дефіциту, дозволяє вирішити багато які фінансово-економічні проблеми, насамперед проблеми безробіття і скорочення Державного боргу.

Список використаної літератури

1. Базилевич К. Моделювання взаємозв'язків дефіциту державного бюджету України з показниками макроекономічної динаміки //Банківська справа. — 2002. — № 3. — C. 24-29

2. Башлай В. Й. Вплив дефіцітів бюджету на рівноважний обсяг виробництва //Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — № 2. — C. 30-36

3. Башлай В. Й. Зовнішнє фінансування дефіциту бюджету в контексті інвестиційної діяльності держави //Економіка. Фінанси. Право. — 2006. — № 12. — C. 27-30

4. Д'яконова І. Дефіцит бюджету: система показників та джерела фінансування //Вісник Національного банку України. — 2001 — № 5. — C. 45-46

5. Дьяконова І. Бюджетний дефіцит та методи його оптимізації //Фінанси України. — 2002. — № 10. — C. 53-59

6. Загорський В. Боргова політика: концепції та реалії //Економіст. — 2006. — № 3. — C. 24-26.

7. Кодацький В. Зниження бюджетного дефіциту в умовах ринку //Економіка. Фінанси. Право. — 2005. — № 6. — C. 16-18

8. Крижанівська Ю. Бюджетний дефіцит у макроекономічній стабілізації //Фінанси України. — 2002. — № 6. — C. 26-29

9. Лебеда Г. Методологічні аспекти визначення дефіциту бюджету та державного боргу //Фінанси України. — 2000. — № 3. — C. 102-106

10. Нечай А. З історії розвитку правового регулювання фінансування бюджетного дефіциту //Право України. — 2001. — № 11. — С.132-136

11. Онишко С. Бюджетний дефіцит і напрями реформування національного оподаткування //Економіка України. — 1998. — № 10. — C. 86-89

12. Осипчук Л. Проблеми оптимізації бюджетного дефіциту та державного боргу //Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 12. — C. 77-80

13. Редіна Н. Дефіцит бюджету й основні шляхи його подолання в Україні //Фінанси України. — 2000. — № 5. — C. 93-97

14. Сова О. Ю. Сутність та види дефіциту державного бюджету //Фінанси України. — 2005. — № 9. — С.20-24.

15. Сова О.Ю. Проблема дефіцитності державного бюджету і шляхи її розв'язання //Фінанси України. — 2004. — № 5. — С.83-87

16. Харазішвілі Ю. Про взаємозв'язок дефіциту бюджету та макроекономічних показників в Україні //Економіка України. — 2006. — № 6. — C. 31-40