Депозитні операції

Вступ.

1. Депозитні (вкладні) операції комерційних банків, їх види та характеристика.

2. Економічна характеристика комерційних банків.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Сучасний розвиток економіки України відбувається в умовах становлення ринкової системи господарювання. Це повною мірою стосується й комерційних банків, які, з одного боку, є важливим елементом ринкової інфраструктури, а з іншого — активними суб’єктами підприємницької діяльності. Ефективність роботи комерційних банків значною мірою залежить від наявності ресурсів, їх структури та розмірів. Тому проблема формування ресурсної бази посідає одне з центральних місць у діяльності комерційних банків.

Основною складовою ресурсної бази комерційного банку є депозити. Нині формування депозитної бази відбувається в умовах зростання конкуренції між комерційними банками. На депозитну діяльність комерційних банків також впливають процеси структурної перебудови економіки, корпоратизації, акціонування та приватизації підприємств, що зумовлює розширення їх фінансово-господарської самостійності і підвищення вимог до якості банківського депозитного обслуговування. Зазначені чинники створюють підґрунтя для розвитку маркетингової діяльності комерційних банків на депозитному ринку. Слід зауважити, що на сьогоднішній день українські банки досить вдало застосовують окремі елементи комплексу маркетингу, зокрема такі як реклама. Водночас, виникає об’єктивна необхідність у застосуванні маркетингу як комплексної системи управління виробничо-збутовою діяльністю банків на депозитному ринку шляхом реалізації відповідної маркетингової політики.

1. Депозитні (вкладні) операції комерційних банків, їх види та характеристика

Вклад — це грошові кошти у готівковій або безготівковій формі, у національній або іноземній валюті, що передані банку їх власникам, або третьою особою за дорученням та за рахунок власника для зберігання на певних умовах. Вкладні операції є основним джерелом формування залучених банківських ресурсів.

У зв'язку з тим, що склад юридичних осіб неоднорідний, вклади також можна класифікувати залежно від форми організації, суб'єкта економічних відносин, форми власності, характеру інвестицій та інших ознак.

Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків, розміщуються у комерційних банках на поточних та контокорентних рахунках і можуть бути у будь-який час частково або повністю поповнені або використані.

При відкритті поточних рахунків за вкладами до запитання юридичні особи укладають із банком спеціальну угоду, а фізичним особам відкривається та ведеться ощадна книжка.

Строкові вклади — це грошові кошти, розміщені у банку на суворо обумовлений термін. За термінами їх можна поділити на коротко-, середньо- та довгострокові. При розміщенні строкових вкладів між банком та вкладником укладається депозитна угода, що передбачає основні умови зберігання та вилучення строкового вкладу. Строкові вклади можна поділити на два види:

— прості (звичайні);

— вклади з попереднім повідомленням про вилучення.

Ощадні вклади призначені для нагромадження або розміщення грошових заощаджень. Як і строкові, вони можуть поділятись за термінами, проте їх основна відмінність полягає у можливості поновлення у будь-який момент. Основними користувачами ощадних вкладів є фізичні особи. Вилучення ощадного вкладу, як правило, повинно здійснюватись за попереднім повідомленням[2, c. 56].

Банки сплачують за користування грошовими коштами їх власникам відповідну плату у вигляді процентів, які встановлюються диференційовано залежно від виду вкладу, терміну зберігання, суми. Найнижчі проценти за вкладами до запитання. Строкові та ощадні вклади характеризуються підвищеними процентами. За порядком сплати та нарахування процентів розрізняють вклади:

— з постійною або змінною процентною ставкою;

— з простими або складними процентами;

— з періодичним нарахуванням та виплатою процентів або після закінчення терміну вкладу.

Залучення депозитів комерційними банками може здійснюватись також за допомогою випуску боргових короткострокових цінних паперів. До них належать:

— депозитний сертифікат;

— ощадний сертифікат;

— банківський вексель.

Зазначені цінні папери емітуються банком на певний термін або до запитання, іменні або на пред'явника, з виплатою процента або урахування дисконту.

З метою гарантування збереження вкладів фізичних осіб при банкрутстві банків у 1998 р. був прийнятий Закон України "Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб". Даний фонд створено при НБУ. Статутний капітал формувався за рахунок внесків держави та комерційних банків у розмірі 1% від статутного фонду. Надалі комерційні банки зобов'язані відраховувати до фонду у вигляді внесків від суми залучених вкладів фізичних осіб. Використовуються кошти фонду для відшкодування сум вкладів фізичним особам вкладникам збанкрутілого банку.

Головним завданням маркетингової політики комерційного банку на депозитному ринку є забезпечення високої якості депозитних послуг, що сприятиме повному задоволенню потреб клієнтів, зниженню витрат банку і заохоченню його персоналу. Тим самим зазначається, що розв’язання проблеми підтримки високої якості депозитних послуг є однією з передумов запобігання комерційним банком збитковості (низької рентабельності) і відпливу клієнтів. Для розв’язання цієї проблеми пропонується комплексний підхід до налагодження функціонування моделі управління якістю депозитних послуг, який передбачає розробку методики оцінки якості послуг, стандартів якості та її аудиту, підготовку персоналу та його мотивацію. Запропоновану модель управління якістю депозитних послуг комерційного банку наведено на рис. 1[1, c. 83-84].

2. Економічна характеристика комерційних банків

Українська банківська система відрізняється значною мірою ризику, особливо в сучасних умовах збільшення масштабів банківської діяльності, розширення спектру банківських операцій, підвищення складності банківських технологій та посилення банківської конкуренції. Ризикованість банківської діяльності значною мірою впливає на обсяги залучення вітчизняними банками тимчасово вільних коштів суб'єктів господарювання, фізичних осіб та інших банків, що обмежує можливості українських банків формувати свої банківські депозитні ресурси, необхідні для розвитку економіки та забезпечення виробництва грошовими коштами.

Широкий спектр ризиків банківської діяльності обумовлює необхідність в їх всебічному аналізі, систематизації, та розробці ефективного механізму їх регулювання. Виходячи з того, що найбільшу частину в банківських зобов'язаннях складають депозитні кошти, значної актуальності набуває питання формування банками стабільної ресурсної бази шляхом ефективного залучення тимчасово вільних коштів суб'єктів господарювання, фізичних осіб та інших банків на банківські депозитні рахунки. Це обумовлює необхідність дослідження процесу здійснення депозитних банківських операцій, з метою виявлення, характеристики, класифікації та систематизації ризиків депозитних операцій банків та розробки механізму їх регулювання, який забезпечить формування стабільної ресурсної бази банку при забезпеченні економічних інтересів суб'єктів депозитних операцій, з метою чого, перш за все, необхідно чітко визначитися із тлумаченням та етимологією поняття "депозит".

У науковій літературі поняття "депозит", "ресурси банку" використовуються досить часто. Значну увагу теоретичним аспектам депозитів банку приділяли видатні зарубіжні та вітчизняні вчені [3, 4, 5, 6, 7]. Проте, до теперішнього часу серед вчених немає єдиної думки щодо визначення поняття "депозит", що обумовлює необхідність систематизації різних точок зору. У найбільш загальному вигляді депозит (від лат. depositum — річ, віддана на зберігання)- це грошові кошти в готівковій і безготівковій формі, у національній і в іноземній валюті, або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які залучені банком на певний строк або до запитання і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; які є основним джерелом банківських кредитних ресурсів[5, c. 71-72].

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовуються різні види банківських рахунків. Практично всі клієнтські рахунки називаються депозитними. Операції банків та інших кредитних установ із залучення грошових коштів юридичних та фізичних осіб на вклади є депозитними операціями банків.

Суб'єктами депозитних операцій виступають банки як позичальники та підприємства (фірми, організації), банки та інші кредитні установи, фізичні особи — власники коштів як кредитори, що обумовлює кредитний характер депозитних операцій банків. Характерними особливостями кредитних відносин є надання тимчасово вільних коштів на умовах строковості, повернення та платності, що передбачає обов'язковість дотримання даних умов в процесі здійснення депозитних операцій банків.

Суб'єктами депозитних операцій банків — власниками коштів, кредиторами можуть виступати банки шляхом вкладання своїх тимчасово вільних ресурсів на депозитні рахунки інших кредитних установ, зокрема й центрального банку, що передбачає розміщення і використання банками власних та залучених коштів для одержання прибутку та визначається як активні депозитні операції банків. Отже, депозитні операції банків можна розглядати як з точки зору залучення банками тимчасово вільних коштів населення, юридичних осіб, інших кредитних установ на депозитні рахунки, що визначається як пасивні депозитні операції банків, так і з точки зору розміщення банками власних та залучених коштів на депозитні рахунки інших кредитних установ, що визначається як активні депозитні операції банків. Власник депозиту є депонентом.

Об'єктом депозитних операцій в будь-якому випадку є внески, які на певний строк залучаються на депозитні рахунки в банк; це кошти, передані на умовах, визначених двосторонньою угодою, які створюють депозитну базу банку. Під депозитною базою банку розуміють сукупність коштів на депозитних рахунках клієнтів, відкритих у банку на договірних умовах. Ресурсна база сучасного банку характеризується широкою різноманітністю видів депозитів, що ускладнює регулювання процесу формування банківських ресурсів.

Широкий спектр депозитних банківських операцій відображає глибоку інтеграцію банків у життя суспільства, а тому стабільність банківської системи є однією з передумов стабільності економіки в цілому. На сучасному етапі розвитку економіки України депозитні продукти банків у порівнянні з іншими формами інвестування тимчасово вільних фінансових ресурсів фізичних осіб та суб'єктів господарювання є найбільш простим варіантом розміщення коштів. Оскільки діяльність на фондовому ринку чи на ринку нерухомості потребує розпорядження крупними сумами вільних коштів, проблема ефективної діяльності банків із залучення коштів фізичних осіб та суб'єктів господарювання саме на банківські депозити у подальшому набуватиме усе більшої актуальності, що обумовлює необхідність підвищення рівня надійності банків, особливо в умовах нестабільності економіки[3, c. 54].

Теорія і практика підтверджують, що сьогодні ризик є неминучим супутником банківської діяльності. Кожний банк як комерційна установа, прагнучи отримати прибуток, наражається на ризики. Банківський ризик можна охарактеризувати як ризик утрати кредитором наданих позичальнику коштів, складовою якого є неотримання або недоотримання прибутку. Вплив широкого кола банківських ризиків підриває надійність банків і рівень довіри населення до банківської системи, що в свою чергу може призвести до небезпеки переведення рахунку клієнта до іншого банку чи дострокового вилучення вкладу. Значний рівень ризику банківської діяльності спричинений тим, що банк, як специфічний суб'єкт господарської діяльності, діє на перетині фінансових, матеріальних та інформаційних потоків суспільства, що обумовлює необхідність розробки ефективної системи регулювання ризиків депозитних операцій банків, враховуючи можливі негативні наслідки настання ризиків, як для клієнтів та самих банків, так і для економіки країни в цілому[2, c. 41].

Висновки

Формування депозитної бази комерційних банків в Україні відбувається в умовах становлення ринкової системи господарювання, що вимагає використання ними комплексу маркетингу для досягнення конкурентних переваг на депозитному ринку в межах визначеної маркетингової політики.

Депозитній послузі притаманні такі властивості, як абстрактний характер, неможливість відокремлення, непостійність якості, відсутність власності, винятково високий характер відповідальності перед клієнтом, нестійкий характер їх попиту, різна інтенсивність витрат часу при наданні депозитних послуг, потреба в індивідуальному підході до вибору умов “доставки” послуги та інформації до клієнта.

Банківський маркетинг можна визначити як особливий вид банківської діяльності, яка передбачає вивчення та якісне задоволення фінансових потреб клієнтів з метою забезпечення ефективного функціонування банку. Доведено, що можливості банківського маркетингу в процесі формування депозитної бази можна поділити на три групи: інформаційно-аналітичні, виробничо-сервісні та організаційні.

Маркетингова політика комерційного банку на депозитному ринку визначає послідовність та принципи маркетингових дій для досягнення стратегічних і тактичних цілей банку на ньому. Головний принцип маркетингової політики комерційного банку на депозитному ринку полягає у пріоритетності інтересів клієнтів. Реалізація цього принципу зводиться до здійснення маркетингових дій, які забезпечують ідентифікацію вимог та інтересів клієнтів.

Список використаної літератури

1. Аналіз банківської діяльності: Підручник. А.М.Герасимович.-К.: КНЕУ, 2003.-599с.

2. Губарєва І. Міжнародні розрахунки і валютні операції: Конспект лекцій / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : Видавництво ХНЕУ, 2006. — 128с.

3. Михайлів З. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції: Навч. посіб. для студ. спец. 8.050206 "Менеджмент ЗЕД" та 8.050103 "Міжнародна економіка" всіх форм навч. / Національний ун-т "Львівська політехніка". — Л. : Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2004. — 244с.

4. Мілай А. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції: навч. посіб. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2007. — 384с.

5. Шевчук І. Міжнародні розрахунки і валютні операції: Навч.-метод. посібник / Укоопспілка; Львівська комерційна академія. — Л. : Видавництво Львівської комерційної академії, 2004. — 148с.