Державна політика України щодо підтримки процесів санації фінансово нестабільних підприємств

- Фінанси -

Arial

-A A A+

Вступ.

1. Методи державної фінансової підтримки підприємств.

2. Державна фінансова підтримка санації підприємства.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Згідно із Законом України «Про підприємства» у разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільне необхідною, може надавати їм дотації чи інші пільги.

Приймаючи таке рішення, виконавча влада виходить з принципу фінансової підтримки передовсім життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі протягом найкоротшого часу збільшити обсяг виробництва. Опрацьовано критерії відбору підприємств для надання цільової комплексної державної підтримки. З них треба назвати такі:

— використання нових, ефективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

— експорт (приріст експорту) конкурентоспроможної продукції;

— заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;

— вирішення проблеми енергозабезпечення;

— вирішення проблеми енергозбереження (ресурсозбереження);

— збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і розробок, що мають пріоритетне значення для країни);

— наявність ринків збуту продукції в країні та за кордоном;

— високий рівень менеджменту на підприємстві.

1. Методи державної фінансової підтримки підприємств

В багатьох країнах з традиційною ринковою економікою враховуючи багаторічний досвід врегулювання проблем між боржниками і кредиторами, створене національне законодавство і на його основі — національні системи банкрутства. Вивчення світової практики і досвіду дозволило практично завершити реформу системи банкрутства в Україні.

Прогресивним досягненням багатьох країн є перш за все уніфікація національних законодавств до законодавства інших країн, а поряд із цим і практики його застосування, безумовно враховуючи специфіку національних економік.

Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств. Різниця визначається особливостями економічного і соціального розвитку, принципами побудови національних фінансових систем та їхніх складових — фінансів підприємств. Цілісний погляд на етапи розробки санаційної концепції окремого підприємства репрезентує так звана класична модель санації, яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Згідно з класичною моделлю, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. На основі первинної інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан фірми.

У рамках внутрішнього аналізу поглиблено досліджується фінансовий стан на основі розрахунку ряду коефіцієнтів. Основними з них с показники платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу, прибутковості тощо. Коли отримано необхідні дані щодо фінансового стану підприємства та причин фінансової кризи, згідно з класичною моделлю санації роблять висновок про можливість або недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, капітал втрачено, структура балансу незадовільна, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідацію може бути здійснено на добровільній основі (злиття, продаж об'єкта цілком або частинами) та в примусовому порядку.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника — це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами, на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем останніх.

Примусова ліквідація підприємства — це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється з рішення арбітражного суду (як правило, в процесі провадження справи про банкрутство).

По різному в країнах Європи, Америки називаються фахівці з питань банкрутства (в нас — арбітражні керуючі), але функції виконують приблизно одинакові — розпорядження майном, санаційний менеджмент, ліквідація банкрута.

В багатьох країнах фахівці об’єднуються в національні асоціації, існують також міжнародні асоціації фахівців з питань банкрутства, зокрема, Європейська та Світова.

Наприклад Європейська асоціація проводить щорічні конференції (з"їзди):

1998 р. — в столиці Норвегії М.Осло.

1999р. — Мюнхені (ФРН).

Деякі українські фахівці з питань банкрутства вже стали асоційованими членами Європейської асоціації та прийняли участь у її конференціях.

27 січня 1999 року в Києві відбувся установчий з’їзд Всеукраїнської асоціації фахівців з питань банкрутства, в роботі якого взяли участь делегати з 15 регіонів України. Делегати з"їзду розглянули та затвердили Статут Асоціації, обрали керівні органи, визначили найближчі завдання.

Статут Асоціації зареєстрований в Міністерстві юстиції України, що засвідчує її правовий статус як громадської організації з відповідними правами та завданнями.

Створення незалежної Всеукраїнської асоціації фахівців з питань банкрутства дає можливість скоординувати спільні дії по захисту професійних, соціальних, економічних та інших інтересів її членів, сприянню здійснення начальних економічних реформ, вирішенню проблем кризи і платежів, впровадженню ефективних механізмів санації боржників та банкрутства, розроблення пропозицій щодо вдосконалення нормативно-правової бази в цій сфері, уніфікації національного законодавства до світового, покращенню соціальне — економічної ситуації в Україні.

Асоціацією встановлені ділові стосунки з іншими громадськими організаціями України економічного спрямування, з Європейською асоціацією.

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою акцій підприємств, що перебувають у фінансовій скруті. Виступаючи в ролі санатора, держава керується передовсім народногосподарською доцільністю. У такий спосіб вона протидіє спаду виробництва та зростанню безробіття. Державу, навіть за її участі в капіталі, не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим завданням її діяльності як санатора. Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльності підприємств. Значну частину державного сектора в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приватних підприємств, що опинились на межі банкрутства.

В Україні встановлено порядок, згідно з яким кошти на фінансування підприємств недержавної форми власності можуть виділятись із відповідних бюджетів лише на умовах кредиту з виплатою відсотків на рівні облікової ставки НБУ із застосуванням коефіцієнта 1,2 або за умови передачі у державну власність еквівалентної одержаним коштам частки (паю, акцій) у статутному фонді отримувача коштів. Такий підхід, по суті, відображає прирівнювання бюджетних асигнувань до інвестування капіталу на принципах часткової участі.

Підтримка орієнтується передовсім на підприємства, які здатні її використати з максимальною віддачею та забезпечити збільшення виробництва продукції, що позитивно вплине на дохідну частину бюджету.

Централізована санаційна підтримка може здійснюватися:

а) прямим бюджетним фінансуванням;

б) непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств відбувається на поворотних (бюджетні позики) і безповоротних засадах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, що перебувають на межі банкрутства).

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається в таких випадках:

* якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми відшкодувань, передбачених законодавством про обов'язкове страхування;

* для відшкодування збитків конкретним підприємствам у разі, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, за яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів (послуг), що може призвести до банкрутства;

* для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана з особливо важливими суспільними інтересами.

Однак переважна більшість західних дослідників джерел фінансування санації дотримується думки, що державне фінансування санації підприємств на безповоротній основі не тільки стимулює бюджетний дефіцит, а й спричиняє негативні побічні ефекти на макро- та мікрорівнях. Після краху концепції санації автогіганта "Бритіш Лейланд" (Великобританія), яка базувалась на прямому державному дотуванні (розмір дотацій становив близько трьох млрд фунтів стерлінгів), у країнах з розвинутою ринковою економікою майже повністю відмовилися від використання такого методу фінансової підтримки підприємств.

Стосовно банківської сфери слід зазначити, що комерційному банкові, переведеному на режим фінансового оздоровлення, може бути надано державну фінансову підтримку у вигляді стабілізаційної позики. Таку позику надають тільки під заставу високоліквідних активів банку або під гарантію чи поручительство інших, фінансове стабільних, банків. Кошти позики можуть використовуватися лише для фінансування санаційних заходів. Зауважимо, що режим фінансового оздоровлення є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Державу, навіть за її участі в капіталі, не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим завданням її діяльності як санатора. Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльності підприємств. Значну частину державного сектору в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приватних підприємств, що опинились на межі банкрутства.

Як відомо, одним із головних чинників обмеженого доступу фінансове неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілковитий брак чи недостатній розмір кредитного забезпечення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій або поручительств (зобов'язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору).

Розглянута форма фінансової підтримки підприємств в Україні дуже широко використовувалася протягом 1993-1999 років. Однак за браком ефективних механізмів відбору кандидатів для надання гарантій, невикористання інституту санаційного аудиту, в переважній більшості підприємств-боржників не виявилося коштів для погашення кредитів, гарантованих урядом, в результаті чого кредити доводиться погашати за рахунок коштів державного бюджету.

Як відомо, одним із головних чинників обмеженого доступу фінансово неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілковитий брак чи недостатній розмір кредитного забезпечення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій або поручительств (зобов'язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору).

Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства. Згідно із Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» з метою запобігання монопольному становищу окремих підприємців на ринку такі форми санації підприємств, як реорганізація, злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів та ряд інших, здійснюються за згодою Антимонопольного комітету. Коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних утворень через їхній примусовий поділ.

Нагадаємо, що в Україні монополістом є підприємство, питома вага якого на ринку певного товару перевищує 35%. У США, наприклад, дозвіл на злиття конкуруючих між собою компаній може бути отриманий тоді, коли одна з них перебуває на межі банкрутства, але має значне народногосподарське значення. У цілому ж, у світовій практиці проведення санації цей метод використовується у виняткових випадках, оскільки надання дозволу на монопольні утворення тягне за собою негативні мікро- та макроекономічні наслідки. Застосування цього методу може справити антиринковий ефект стратегічного характеру. Отже, використовувати його можна лише тоді, коли підприємства доведуть, що в результаті їхнього злиття буде найбільш повно використано ефект масштабності, значно знизиться собівартість продукції та суттєво зростуть її якісні параметри. Злиття можливе лише тоді, коли буде доведено позитивне сальдо між народногосподарською вигодою та негативними антиконкурентними наслідками.

Залежно від напрямку економічної доктрини держави можливе використання того чи того виду санаційної підтримки підприємств фіскального характеру, що може здійснюватися списанням чи реструктуризацією податкових зобов'язань, податковим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг підприємствам, які потребують санації, а також фіскальними поступками головним кредиторам таких підприємств з метою активізації їхньої участі в санаційних процесах.

Прикладом надання фіскальної санаційної підтримки підприємствам може бути Закон України «Про списання та реструктуризацію податкових зобов'язань платників податків». Згідно з цим нормативним актом суми несплачених податків, які утворилися до 30.06.1994 p., будуть списані як безнадійні, а податкову заборгованість, котра виникла з 1.07.1994 до 31.03.1997 p., можна буде сплачувати протягом десяти років.

Списанню та реструктуризації підлягає заборгованість з податку на додану вартість (крім податків на імпорт товарів), податку на прибуток підприємств, податку на землю, внесків у Державний інноваційний фонд, платежів за спеціальне використання природних ресурсів, внесків у Чорнобильський фонд, платежів у Фонд соціального страхування та в Пенсійний фонд.

У разі порушення строків погашення реструктуризованої заборгованості податкові органи мають право стягувати її в безакцептному порядку. Якщо графік погашення заборгованості недотримано протягом трьох місяців, держава має право розірвати контракт з керівництвом підприємства (коли йдеться про державне підприємство) або розпочати справу про банкрутство (за недержавної форми власності підприємства-боржника).

Використання того чи того методу державної підтримки санації та реструктуризації залежить від конкретних характеристик підприємства, його народногосподарського та регіонального значення. У цілому найбільш економічно раціональними вважають надання державних гарантій та різні форми підтримки фіскального характеру, зокрема, для стимулювання лізингу та активізації участі в санації найбільших кредиторів підприємств, що перебувають у кризі, а також державну допомогу у вигляді сприятливої амортизаційної політики.

2. Державна фінансова підтримка санації підприємства

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів з децентралізованих джерел не досить для успішного проведення санації, то в деяких випадках може бути прийняте рішення про надання державної фінансової підтримки. Приймаючи таке рішення, Верховна Рада виходить із принципу фінансової підтримки насамперед життєво важливих виробничих структур підприємств та організацій. Існують критерії вибору підприємств для надання цільової комплексної державної підтримки:

— використання нових, ефективних ресурсоощадних і екологічно безпечних технологій;

— експорт конкурентоспроможної продукції;

— заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;

— вирішення проблем енергозбереження;

— збереження науково-технічного потенціалу;

— наявність ринків збуту продукції в країні і за кордоном;

— високий рівень менеджменту на підприємстві.

Фінансову участь держави в санації підприємства подано на рис. 1.

Форми державної фінансової підтримки відображено на рис. 2.

Централізована фінансова підтримка здійснюється:

— прямим бюджетним фінансуванням;

— непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств здійснюється на поворотній і безповоротній основі.

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається у випадках:

— якщо збитки, у результаті стихійних лих перевищують суми відрахувань, передбачених законодавством про обов'язкове страхування;

— для покриття збитків конкретним підприємствам у випадку, якщо чинним законодавством встановлені умови господарювання, при яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів, що можуть призвести до банкрутства;

— для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана з особливо важливими суспільними інтересами.

Однак більшість західних дослідників, які вивчають джерела фінансування санації, вважають, що державне фінансування підприємств на безповоротній основі не тільки стимулює бюджетний дефіцит, а й справляє негативний побічний ефект на макро- і мікрорівнях.

Аналіз ефективності використання державної кредитної підтримки на поворотній основі показує, що отримані кошти спрямовуються на поточні потреби, а не на збільшення виробництва і проведення санаційних заходів. Тому існує проблема своєчасного погашення підприємствами отриманих кредитів. Крім цього, у результаті надання кредитної підтримки фінансові ресурси формуються на двох рівнях: централізованому та децентралізованому.

Централізований рівень — це фінансові відносини між держа-вою (через НБУ) і комерційними банками у випадку одержання на конкурсній основі централізованих кредитних ресурсів для наступного їх перепродажу виробничим структурам, яким необхідна кредитна підтримка.

Децентралізований рівень — це відносини між комерційними банками й підприємствами, що мають право на одержання державної кредитної підтримки у зв'язку з кредитуванням проектів санації та реструктуризації. Ці відносини базуються на загальноприйнятих принципах кредитування.

Одним з непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства. Згідно із Законом України "Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" для запобігання монопольному становищу окремих підприємств на ринку такі форми санації, як реорганізація, злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів і ряд інших, здійснюють за згодою Антимонопольного комітету. Якщо підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних дозволів.

Залежно від напряму економічного розвитку держави може бути використана санаційна підтримка підприємств фіскального характеру, що може здійснюватися списанням чи реструктуризацією податкових зобов'язань, податковим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг підприємствам, яким необхідна санація. Прикладом надання фіскальної санаційної підтримки підприємствам є Закон України "Про списання і реструктуризацію податкових зобов'язань платникам податків".

Списанню й реструктуризації підлягає заборгованість по податку на додану вартість, податку на прибуток, податку на землю й ін.

На сьогодні проблемами санації і банкрутства підприємств займається Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій.

Основні завдання Агентства:

— реалізація методів запобігання банкрутству підприємств;

— проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств з метою визначення глибини фінансової кризи, у якій воно знаходиться;

— ведення реєстру неплатоспроможних підприємств;

— здійснення функцій управління майном суб'єктів господарювання, внесених до реєстру;

— проведення експертизи проектів програм оздоровлення фінансового стану і запобігання банкрутству підприємств, внесених до реєстру;

— здійснення заходів щодо реорганізації та санації неплатоспроможних підприємств;

— методологічне забезпечення рішення питань, пов'язаних з неплатоспроможністю підприємств;

— забезпечення контролю за цільовим використанням коштів, виділених на реорганізацію і санацію неплатоспроможних підприємств;

— забезпечення реалізації антимонопольної політики в процесі реорганізації підприємств;

— організація роботи, пов'язаної із залученням вітчизняних і зарубіжних інвесторів, спрямованих на реорганізацію й санацію неплатоспроможних підприємств;

— організація конкурсів, тендерів, пов'язаних з вибором інвесторів;

— організація роботи зі створення та функціонування фонду стабілізації для здійснення реорганізації й санації неплатоспроможних підприємств.

Кабінет Міністрів України прийняв Положення про реєстри неплатоспроможних підприємств. Реєстр — це документ, у який вносять дані про неплатоспроможні підприємства й інформацію про фінансово-економічний стан на дату внесення до реєстру.

Після внесення підприємства до реєстру Агентство має здійснювати управління його майном, підписувати й розривати контракти з керівництвом, готувати пропозиції щодо реструктуризації боргів і їх погашення, здійснювати контроль за проведенням санаційних заходів, приймати рішення про ліквідацію підприємства.

Після здійснення Агентством заходів щодо реструктуризації і фінансового оздоровлення підприємства його виключають з реєстру і передають у сферу управління відповідного міністерства, а підприємства інших форм власності, створені в процесі реструктуризації, — відповідному власнику майна.

Висновки

Централізована санаційна підтримка може здійснюватися:

а) прямим бюджетним фінансуванням;

б) непрямими формами державного впливу.

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається в таких випадках:

• якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми відшкодувань, передбачених законодавством про обов'язкове страхування;

• для відшкодування збитків конкретним підприємствам у разі, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, за яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів (послуг), що може призвести до банкрутства;

• для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана з особливо важливими суспільними інтересами.

Список використаної літератури

1. Банкрутство і санація підприємства: теорія і практика кризового управління: Монографія/ Т. С. Клебанова, О. М. Бондар, О. В. Мозенков; За ред. О. В. Мозенкова. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. — 271 с.

2. Колісник М. Фінансова санація і антикризове управління підприємством: Навчальний посібник/ Марія Колісник, Павло Ільчук, Петро Віблий,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". — К.: Кондор, 2007. — 271 с.

3. Кондрашихін А. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посіб./ Андрій Кондрашихін, Тарас Пепа, Валерія Федорова,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 203 с.

4. Копилюк О. І. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посіб./ О. І. Копилюк, А. М. Штангрет; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 166 с.

5. Терещенко О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посіб./ Олег Терещенко,; М-во освіти України. Київ. нац. економ. ун-т. — К.: КНЕУ, 2000. — 409 с.

6. Управління фінансовою санацією підприємства: Навчальний посібник/ Сергій Салига, Олександр Дацій, Надія Нестеренко та ін.; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 237 с.

7. Череп А. Фінансова санація та банкрутство суб’єктів господарювання: Підручник/ Алла Череп,. — К.: Кондор, 2006. — 376 с.